Рішення

від 16.12.2024 по справі 466/6072/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/6072/20

Провадження № 2/466/81/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2024року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого - судді Свірідової В.В.

секретарясудового засідання Мошовській М.-.О.П.

представника позивача ШРА - Мончука В.О.

представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Іванова О.О.

представника третьої особи ЛМР - Партики Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , з участю третьої особи на стороні позивача Львівської міської ради про виселення з жилого приміщення,-

встановив:

12.08.2020 голова Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради Банах Н. звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , з участю третьої особи Львівської міської ради про виселення, в якому просить виселити ОСОБА_1 у з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що на обслуговуванні ЛКП «Рясне-402» перебуває будинок АДРЕСА_2 . Працівниками ЛКП «Рясне-402» 23.06.2020 проведено обстеження будинку та встановлено, що мешканець квартири АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 , проживає в даній квартирі без реєстрації. На попередження ЛКП «Рясне-402» добровільно звільнити самоправно зайняту квартиру АДРЕСА_3 відповідач не реагує. Будь-яких документів на право зайняття чи приєднання квартири АДРЕСА_3 відповідач не надав. У зв`язку з вищенаведеним, голова Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради Банах Н. звернулась до суду з позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу дана справа розподілена судді Кавацюку В.І. (а.с. 14).

Ухвалою від 13.08.2020 постановлено прийняти вказану позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.15).

02.09.2020 від представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Іванова О.О. надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити. Вказує, що відповідач проживає у квартирі АДРЕСА_1 як член сім`ї власника, оскільки був одружений з ОСОБА_2 (після одруження ОСОБА_3 )., дочкою власника квартири. З моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 дружини ОСОБА_3 і по теперішній час відповідач постійно проживає у дані квартирі, проживає один, оскільки спільні діти проживають окремо. Окрім того, факт проживання відповідача підтверджений довідкою №952 від 18.04.2013року виданою ЛКП «Рясне-402», а також підтверджується сплатою усіх комунальних послуг та довідкою № 343 від 24.04.2020 року про відсутність заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.

Підставою для виселення відповідача з квартири позивач вказує відсутність договору найму на квартиру АДРЕСА_1 , а також факт самоправного зайняття відповідачем даної квартири, що підтверджено актами від 23.06.2020. 27.07.2020.

У зв`язку з відставкою судді Кавацюка В.І. та згідно розпорядження №80 від 15.01.2024 щодо призначення повторного розподілу судових справ справа №466/6072/20 Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Свірідовій В.В.(а.с.166-168).

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова Свірідової В.В. від 18.01.2024 прийнято цивільну справу до розгляду (а.с.169).

Представник позивача Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Представник третьої особи Львівської міської ради в судовому засіданні позовні вимоги підтримала.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно всі обставини справи та оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України,кожна особамає правов порядку,встановленому цимКодексом,звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Частина 3 ст. 12 ЦПК Українипередбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. (ч.1-4ст. 77 ЦПК України).

Частина 1ст. 81 ЦПК Українипередбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В судовому засіданні встановлено, що на обслуговуванні ЛКП «Рясне-402» перебуває будинок АДРЕСА_2 .

У квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_1 ніколи прописаний не був. З 18 серпня 1975року був зареєстрований у будинку АДРЕСА_4 . Згідно рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16.05.2011 року визнаний таким, що втратив право на проживання у будинку АДРЕСА_4 та знятий з реєстраційного обліку у цьому будинку.

Довідкою від 02.06.2011 року Шевченківської районної адміністрації підтверджено факт знаття з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 .

Після зреєстрації місцяпроживання відповідачвибув донового місцяпроживання уквартиру АДРЕСА_1 .

Відповідач займаєквартиру АДРЕСА_1 , як член сім`ї, без реєстрації, оскільки згідно довідки про реєстрацію місця проживання від 29.07.2020 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .

24.12.1977року ОСОБА_1 одружився із ОСОБА_2 (після одруження ОСОБА_3 ).,дочкою власника квартири. З моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 дружини ОСОБА_3 і по теперішній час відповідач постійно проживає у дані квартирі, проживає один, оскільки спільні діти проживають окремо.

Окрім того, факт проживання відповідача у квартирі АДРЕСА_1 підтверджений довідкою №952 від 18.04.2013року виданою ЛКП «Рясне-402», а також підтверджується сплатою усіх комунальних послуг та довідкою № 343 від 24.04.2020 року про відсутність заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.

Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення. Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Звертаючись до суду із позовними вимогами про виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, позивач підставою таких вказуєст.116 ЖК Українита обґрунтовує позовні вимоги правом на укладення договору найму та правом на приватизацію з фактом реєстрації у квартирі та наявністю ордера.

Відповідно дост.116ЖК УкраїнськоїРСР,якщо наймач,члени йогосім`їабо іншіособи,які проживаютьразом зним,систематично руйнуютьчи псуютьжиле приміщення,або використовуютьйого неза призначенням,або систематичнимпорушенням правилсоціалістичного співжиттяроблять неможливимдля іншихпроживання ізними водній квартирічи водному будинку,а заходизапобігання ігромадського впливувиявились безрезультатними,виселення виннихна вимогунаймодавця абоінших заінтересованихосіб провадитьсябез наданняіншого жилогоприміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов`язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

При цьому, як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.17Постанови №2 від 12.04.85 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України»при вирішенні справ про виселення на підставіст.116 ЖКосіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Відповідно до чинного законодавства, зокрема, ст. 58 ЖК, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який, є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Судом встановлено, що ордер на вселення у квартиру АДРЕСА_1 у відповідача відсутній.

На підставі ст.61 Житлового Кодексу, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем і наймачем, на ім`я якого видано ордер.

Правилами користування приміщеннями житлових будинків та гуртожитків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992р. № 572, передбачено, що користування приміщеннями житлових будинків та гуртожитків здійснюється згідно з свідоцтвом на право власності або договором найму (оренди).

Встановлено,що договірнайму наквартиру АДРЕСА_1 з відповідачем ніхто не укладав.

Постійно проживаючи у спірній квартирі, після смерті дружини відповідач звертався до ЛКП «Рясне-402» про зміну договору найму. Також відповідач звертався до КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» із заявою про приватизацію житла, де йому було безпідставно відмовлено в укладенні договору найму та проведенні приватизації.

У зв`язку з чим у відповідача виник спір до Шевченківської районної адміністрації, Львівської міської ради та КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» про зобов`язання укласти договір найму, визнання права на приватизацію.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29.09.2021 у справі №466/725/20 визнано за ОСОБА_1 право користування жилими приміщеннями квартири АДРЕСА_1 .У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.(а.с.210-212).

Постановою Львівського апеляційного суду від 08.11.20222року рішення суду першої інстанції від 29.09.2021року в частині визнання за ОСОБА_1 права користування жилими приміщеннями квартири АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нову постанову, якою у задоволенні цих позовних вимг відмовлено. В решті рішення суду залишено без змін (а.с.213-215).

Постановою Верховного Суду від 23.11.2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 29.09.2021 у складі судді Луців-Шумської Н.Л. та постановуЛьвівського апеляційного суду від 08.11.20222року у складі колегії суддів: Крайник Н.П.,Левика Я.А.,Шандри М.М.-задоволено частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської міської радискасувати.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської міської ради залишити в силі.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» скасувати, направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

РішенняШевченківського районногосуду м.Львова від29вересня 2021року тапостанова Львівськогоапеляційного судувід 08листопада 2022року вскасованих частинахвтрачають законнусилу. (а.с.184-195)

Аналогічну позицію зайняв Верховний Суд у справі щодо права на приватизацію особою не зареєстрованою у житлі, висловивши позицію у Постанові від 13.06.2018року у справі №450/2824/15-ц.

Верховний суд у Постанові від 04.07.2018року №711/44331/17 зазначає, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року. Крім того, втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).

Верховний Суд вважає, що виселення особи за відсутності у нього іншого належного йому на праві власності чи постійному користуванні житла, буде становити для нього надмірний тягар, не співмірний із переслідуваною законною метою, та не є необхідним у демократичному суспільстві.

У Постанові Верховного Суду від 15.01.2020року у справі №754/613/18-ц, констатовано, що згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України", в контексті вказаної Конвенції поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі "Прокопович проти Росії", заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" Європейський суд з прав людини визначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт63).

Відповідно до ст.12,81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч вказанимвимогам позивачемне представленосуду належнихта допустимихдоказів напідтвердження того,що відповідачсамоправно зайнявжиле приміщеннята проживаєв ньому. Між сторонами існують відносини оренди (найму) житла, оскільки платежі, за житлово-комунальні послуги ЛКП «Рясне-402» приймають як від квартиронаймача.

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, не залежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступе виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що підстави, передбаченіст.116 ЖК України, для виселення відповідача відсутні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81- 83, 89, 141, 247, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позову Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , з участю третьої особи на стороні позивача Львівської міської ради про виселення ОСОБА_1 з жилого приміщення - з квартири АДРЕСА_1 -відмовити.

Позивач: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, місце знаходження м. Львів,79019, вул. Липинського,11,код ЄДРЮО 04056115;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_6 ;

Третя особа:Львівська міська ради, місце знаходження м.Львів,79008, пл. Ринок,1, код ЄДРЮО 04055896.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 16 грудня 2024 року.

Суддя В. В. Свірідова