Рішення

від 23.12.2024 по справі 468/2177/24

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 468/2177/24

2/468/871/24

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2024 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Звягіна О.В., за участю секретаря судового засіданняШутєєвої Н.М., розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка цивільну справу № 468/2177/24 за позовом ОСОБА_1 до Інгульської сільської ради Баштанського району Миколаївської області про визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою про визнання за нею права власності на земельну ділянку кадастровий номер 4820683400:04:013:0008, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування вимог позивач в заяві зазначила, що на підставі заповіту, посвідченого секретарем виконкому Мар`ївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області 20.05.2008 року, зареєстрованого у реєстрі за № 606, вона отримала у власність згідно Свідоцтва про право на спадщину від 12.10.2024 року, житловий будинок АДРЕСА_1 . Цей будинок належав спадкодавцю ОСОБА_2 , 1946р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зареєструвала в Державному реєстрі речових прав своє право власності на зазначений житловий будинок 12.10.2024 року, номер відомостей про речове право 57082341. Разом з цим, у заповіті помилково не була зазначена земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, успадкований позивачкою, хоча спадкодавець ОСОБА_2 , 06.01.2010 року отримав на земельну ділянку, розташовану за адресою : АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4820683400:04:013:0008, площею 0,1423 га, Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯК № 559339. Після оформлення права власності на будинок, позивач звернулася до нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину на вищевказану земельну ділянку. Однак, їй було в цьому відмовлено по причині відсутності цієї земельної ділянки в заповіті, за яким заповідали будинок.

Посилаючись на викладене, позивач просила про задоволення позову та визнання за нею права власності на вказану земельну ділянку.

Позивач просила провести розгляд справи за її відсутності.

Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності та визнання позову.

Визнання відповідачем позову не суперечить вимогам закону та не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб, оскільки відповідно до даних спадкової справи після смерті ОСОБА_2 . єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину після смерті останнього, є позивач ОСОБА_1 , що відповідно до ч.3 ст.200, ч.4 ст.206 ЦПК Україниє підставою для задоволення позову.

З огляду на те, що в матеріалах справи є достатньо даних про права та обов`язки сторін, суд ухвалив про слухання справи за відсутності сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог і можливість задоволення позову.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі заповіту, посвідченого секретарем виконкому Мар`ївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області 20.05.2008 року, зареєстрованого у реєстрі за № 606, позивач отримала у власність згідно Свідоцтва про право на спадщину від 12.10.2024 року, житловий будинок АДРЕСА_1 . Цей будинок належав спадкодавцю ОСОБА_2 , 1946р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зареєструвала в Державному реєстрі речових прав своє право власності на зазначений житловий будинок 12.10.2024 року, номер відомостей про речове право 57082341. Разом з цим, у заповіті помилково не була зазначена земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок, успадкований позивачкою, хоча спадкодавець ОСОБА_2 , 06.01.2010 року отримав на земельну ділянку, розташовану за адресою : АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4820683400:04:013:0008, площею 0,1423 га, Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯК № 559339. Після оформлення права власності на будинок, позивач звернулася до нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину на вищевказану земельну ділянку. Однак, їй було в цьому відмовлено по причині відсутності цієї земельної ділянки в заповіті, за яким ОСОБА_2 заповідав ОСОБА_1 будинок.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі №689/26/17 зазначила наступне: «Стаття 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (15 січня 2002 року), визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Так, частина перша статті 120 ЗК України (у відповідній редакції) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном,

яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від них.

За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, а її цивільне право підлягає захисту шляхом визнання за нею права власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, який належить позивачу на праві власності.

Відповідно дост. 82 ЦПК Україниобставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Згідно з ч.4ст. 206 ЦПК Україниу разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до ч.3ст. 200 ЦПК Україниза результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

За такого та у зв`язку з тим, що відповідач визнає позовні вимоги та таке визнання не суперечить вимогам закону, матеріалам справи та не порушує прав інших осібпозов підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.12;13;82;200ч.3; 206 ч.4; 264; 265ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до Інгульської сільської ради Баштанського району Миколаївської області про визнання права власності на земельну ділянку- задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4820683400:04:013:0008, яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до п. 4 ч. 5ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: Інгульська сільська рада Баштанського району Миколаївської області (с. Інгулка Баштанського району Миколаївської області).

СУДДЯ: