Рішення

від 26.12.2024 по справі 490/11623/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 490/11623/24

н\п 2-о/490/328/2024

Центральний районний суд м. Миколаєва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2024 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м.Миколаєва у складі:

головуючого судді Шолох Л.М.,

при секретарі Горбань М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаїв справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті, -

В С Т А Н О В И В:

26.12.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва із заявою про встановлення факту смерті, громадянина України - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Виноградове, Олешківського району, Херсонської області, Україна.

В обґрунтування заяви про встановлення факту смерті ОСОБА_1 зазначив, що він являється сином померлого ОСОБА_2 (який проживав та помер у с. Виноградове, Олешківського району, Херсонської області), має документи, що підтверджують факт його смерті, а саме: свідоцтво про смерть, медичне свідоцтво про смерть, які видані на окупованій території України. В наслідок цих обставин отримання свідоцтва про смерть батька в органах РАЦС Міністерства юстиції України є неможливим, а єдиним шляхом його отримання та захисту прав родичів та спадкоємців померлого є звернення до суду за встановленням факту, що має юридичне значення у зв`язку з чим не має підстав для звернення до органів РАЦС на території України для реєстрації смерті.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2024 року визначено головуючого по справі суддю Шолох Л.М.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.12.2024 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду на 26.12.2024 року на 14 год. 00 хв.

Заявник до суду не з`явився з невідомих суду причин.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , в пгт. Білозерка, Білозерський р-н, Херсонська область, його батьками є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_3 , згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 22.10.1977 року.

Отже, із наведеного слідує, що ОСОБА_2 є батьком заявника.

Як вбачається з паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 виданого Суворовським РВ УМВС України в Херсонській області, 30.07.1998 року, копія якого наявна в матеріалах справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в селі Виноградово, Скадовського району, Херсонської області, та мав зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 з 06.05.1986 року.

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , (викладеного російською мовою) виданого 99500005 Скадовським районним відділом запису актів громадянського стану Управління РАГС Херсонської області - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце народження: Херсонська область, Скадовський район, с. Виноградово), помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в Російській Федерації, Херсонської області, Олешківського району, с. Виноградово.

Як вбачається з медичного свідоцтва про смерть серії 00 №75 від 02.09.2024 року - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ст. Дивізії, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п. 8 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи, зокрема, про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 №1064.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до п. п. 13, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.

Окрім того, відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

На підставі викладеного, суд вважає надані заявником документи, як доказ смерті особи за можливе прийняти, не дивлячись на те, що установа, яка видала ці документи, знаходиться на території, яка тимчасово не контролюється органами державної влади України.

Також слід зазначити, що згідно з роз`ясненнями Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду №985/0/208-21 від 22.04.2021 при зверненні до суду осіб із заявами про встановлення факту смерті або народження на тимчасово окупованій території України не вимагається подання до суду письмової відмови органу реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації таких фактів.

Також суд вважає на необхідне роз`яснити, що згідно ч. 2 ст. 319 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Приймаючи до уваги викладені заявником обставини та підтвердження їх, з метою захисту прав особи, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України підлягає негайному виконанню.

Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 12, 19, 49, 81, 263-265, 247, 293, 294, 315, 317, 319, 430 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 у с. Виноградово, Олешківського району, Херсонської області, Україна.

Роз`яснити заявникові, що рішення суду про встановлення фактів, які підлягають реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Рішення підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення суду не зупиняє його виконання.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду.

Суддя Л.М. Шолох