Рішення

від 26.12.2024 по справі 120/14055/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 грудня 2024 р. Справа № 120/14055/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до:Гайсинської районної військової адміністрації Вінницької області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про: визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У Вінницький окружний адміністративний суду звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Гайсинської районної військової адміністрації Вінницької області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправним, на думку позивача, рішенням, оформленим протоколом № 11 від 10.10.2024, Гайсинської районної військової адміністрації про відмову у направленні на проходження альтернативної (невійськові) служби, тому з метою зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про заміну виконання військового обов`язку на альтернативну (невійськову) службу та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки суду, наданої у рішенні, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою від 24.10.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання заяв по суті. Цією ж ухвалою залучена третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій установлено строк для подання письмових пояснень.

Скориставшись своїм процесуальним правом відповідач подав відзив, у якому проти задоволення позову заперечує. По суті позову відповідач вказав, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час звернення до Гайсинської районної військової адміністрації із заявою про заміну йому військового обов`язку на альтернативну (невійськову) службу, є особою - старшою 25 років і не підлягає проходженню базової військової служби.

З приводу альтернативної служби, то відповідач вказав на відсутність правових підстав для заміни виконання військового обов`язку у виді служби за призовом під час мобілізації на особливий період на альтернативну (невійськову) службу.

Третя особа правом надати письмові пояснення не скористалась, хоча належним чином була повідомлена про розгляд справи. Зокрема, ухвала від 24.10.2024 направлена в електронний кабінет ІНФОРМАЦІЯ_3 та доставлена 29.10.2024, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 41).

Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи сторін, встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку за місцем реєстрації у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_1 є членом Церкви Адвентистів Сьомого Дня в Україні у громаді с. Нові Обіходи, що підтверджується довідкою від 13.05.2024 (а.с. 21).

Позивач вказує, що за своїми релігійними переконаннями не може виконувати військовий обов`язок, оскільки релігійна організація, до якої він належить за своїм віровченням не допускає користування зброєю.

Проте, позивач готовий замість виконання військового обов`язку проходити альтернативну (невійськову) службу, тому він звернувся до Гайсинської районної військової адміністрації із заявою про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку із релігійними переконаннями.

У відповідь на звернення Гайсинська районна військова адміністрація рішенням, оформленим протоколом №7 від 13.06.2024, відмовила позивачу у направленні на проходження альтернативної (невійськової) служби (а.с. 24-26).

Також позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_5 про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з релігійними переконаннями.

Листом від 14.05.2024 ІНФОРМАЦІЯ_6 відмовив позивачу у виконанні військового обов`язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альнернативною (невійськовою) службою (а.с. 27-30).

Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправним рішення відповідача, оформлене протоколом, тому просить зобов`язати останнього розглянути повторно його заяву та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки суду, наданої у рішенні.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Указу Президента у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Пунктом 16 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як обмеження проходження альтернативної (невійськової) служби.

Також Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено про проведення загальної мобілізації.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», військовий обов`язок включає проходження військової служби.

Статтею 3 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», передбачено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, закон України «Про оборону України», Закону України «Про Збройні Сили України», Закон України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII(далі - Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (стаття 1 Закону № 3543-XII).

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону № 3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Статтею 23 Закону № 3543-XII встановлено перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

Згідно із статтею 65 Конституції України, частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Разом з тим, в пункті 4 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» зазначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».

Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» № 1975-XII від 12.12.1991 (далі - Закон № 1975-XII).

Статтею 1 Закону № 1975-XII визначено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (стаття 2 Закону № 1975-XII).

З наведеного видно, що надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних, законом не передбачено; порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» не визначено.

Порядок проходження невійськової служби не прописаний також і у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до матеріалів справи, Гайсинська районна військова адміністрація у відповідь на звернення позивача з приводу заміни виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з релігійними переконаннями рішенням, оформленим протоколом №7 від 13.06.2024, відмовила позивачу у направленні на проходження альтернативної (невійськової) служби з підстав того, що норма Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» щодо заміни строкової військової служби на альтернативну не застосовується (а.с. 24-26).

Оцінюючи підставу відмови відповідача, суд зазначає, що Законом №3543-ХІІ не передбачено право заміни військової служби на альтернативну (невійськову) службу під час мобілізації в особливий період.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові №9902/64/23 від 25.09.2023, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

При цьому, Положення №2066, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999, на яке покликається представник позивача, визначає, що правом звернення із заявою про направлення на альтернативну службу наділений громадянин після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду призову на строкову військову службу і в такій заяві мають бути наведені мотиви неможливості проходження строкової військової служби. За умови подання такої заяви приймається рішення про направлення громадянина на альтернативну службу або про відмову в направленні на альтернативну службу.

Однак, дані норми не регламентують «заміну військового обов`язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною службою», відтак Положення №2066 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Суд зазначає й про те, що позивач звернувся із заявою "про заміну військового обов`язку альтернативною службою", в той час, як норми Порядку №2066 та Закону №1975-ХІІ передбачають звернення із заявою «про направлення на альтернативну службу громадян, які підлягають призову на строкову військову службу». При цьому «заміна» і «направлення» не є тотожними визначеннями.

Більш того, Законом № 3633-IX від 11.04.2024 внесено зміни до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема в тексті Закону слова "строкова військова служба" в усіх відмінках замінено словами "базова військова служба" у відповідному відмінку.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Статтею 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Таким чином, усупереч доводів позовної заяви, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.

Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakisv. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatliv. Turkiye).

Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на статтю 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (EnverAydemirv. Turkiye).

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу.

Жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.

Крім цього, Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.

Відтак, із урахуванням вищенаведеного, підстави для визнання протиправним рішення, оформленого протоколом, відсутні, тому похідна вимога не підлягає задоволенню в силу положень п. 23 ст. 4 КАС України.

При цьому, суд зазначає, що позивачу відповідач відмовив у направленні на проходження альтернативної (невійськової) служби рішенням, оформленим протоколом №7 від 13.06.2024, а не за №11 від 10.10.2024, як заявлено у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для відмови у задоволені даного позову.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати на користь позивача не присуджуються.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Відповідач: Гайсинська районна військова адміністрація (код ЄДРПОУ - 04051046, вул. 1 Травня, 40, м. Гайсин, Вінницька область, 23700)

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ).

СуддяДмитришена Руслана Миколаївна