Постанова

від 12.12.2024 по справі 493/297/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5501/24

Справа № 493/297/24

Головуючий у першій інстанції Ільніцька О.М.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі судового засідання: Узун Н.Д.,

переглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Левчик», в інтересах якого діє Шаповал Олександр Анатолійович, на ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 23 квітня 2024 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Левчик», третя особа Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області, про визнання договору емфітевзису недійсним та скасування державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И В:

21 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Балтського районного суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства «Левчик» (далі ПП «Левчик»), третя особа Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області, про визнання договору емфітевзису недійсним та скасування державної реєстрації.

Після відкриття провадження у справі представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Осокін С.Ю. подав заяву про забезпечення позову в даній цивільній справі, яка обґрунтована тим, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПП «Левчик», третя особа Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області, про визнання договору емфітевзису від 10.05.2023 недійсним та скасування державної реєстрації щодоземельної ділянки площею 2,59 га, кадастровий номер 5120685000:01:001:0126, власником якої є позивач, оскільки оспорюваний договір ОСОБА_1 з ПП «Левчик» не укладала та не підписувала. Крім того, рішенням Балтського районного суду Одеської області від 18.04.2023 визнано право оренди зазначеної земельної ділянки заТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» на підставі договору оренди від 19.05.2006 та додаткової угоди до нього №ЗОМ-1 від 19.12.2022, які укладені ОСОБА_1 з ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива».

Представник позивача вважає, що відповідач ПП «Левчик», зареєструвавши оспорюваний договір емфітевзису, грубо порушив права позивача як власниказемельної ділянки площею 2,59 га, кадастровий номер 5120685000:01:001:0126,та праваТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» як землекористувача зазначеної земельної ділянки, тому вінпросить суд вжити заходи забезпечення позову в даній цивільній справі шляхом заборониПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на використання, передачу у володіння та користування третім особам земельної ділянки площею 2,59 га, кадастровий номер 5120685000:01:001:0126, та шляхом заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 2,59 га, кадастровий номер 5120685000:01:001:0126, оскільки невжиття таких заходів забезпечення позову може призвести до незаконного використанняПП «Левчик» зазначеної земельної ділянки, а також існують ризики того, що ПП «Левчик» під час розгляду даної цивільної справи може зареєструвати новий договіремфітевзису, що може унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених прав ОСОБА_1 ..

23 квітня 2024 року ухвалою Балтського районного суду Одеської області заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Осокіна С.Ю. про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПП «Левчик», третя особа Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області, про визнання договору емфітевзису недійсним та скасування державної реєстрації задоволено частково.

Заборонено ПП «Левчик» вчиняти дії, спрямовані на передачу у володіння та користування третім особам земельної ділянки площею 2,59 га, кадастровий номер 5120685000:01:001:0126.

Забороненоорганам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 2,59 га, кадастровий номер 5120685000:01:001:0126.

В іншій частині заяви відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, Шаповал О.А., який діє в інтересах ПП «Левчик», подав апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати ухвалу Балтського районного суду Одеської області від 23 квітня 2024 року про забезпечення позову та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі.

На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив, однак відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання, призначене на 12 грудня 2024 року об 15 год 50 хв сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням та довідками, наявними в матеріалах справи (а.с. 59-62).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке.

Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що при застосуванні зазначених заходів, які не підміняють собою судове рішення по суті спору, забезпечується збалансованість інтересів сторін, з можливістю ефективного захисту порушених прав та інтересів позивача як власника земельної ділянки, при цьому їх застосування не призведе допорушення та безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів відповідача та інших осіб, що не є учасникамисправи, аневжиття таких заходів може призвести до істотного порушення прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_1 та утруднити виконання рішення суду в майбутньому.

Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції щодо доцільності застосування даних заходів забезпечення позову та вказує наступне.

Звертаючись із апеляційною скаргою, апелянт наголошує на тому, що у випадку задоволення позовних вимог, рішення по даній справі не підлягатиме примусовому виконанню. Також вважає, що так як справа стосується виключно права на оренду земельної ділянки, то заборону державному реєстратору у проведенні реєстраційних дій із земельною ділянкою необхідно обмежити лише забороною реєстрації права оренди.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності застосованих заходів забезпечення позову та наголошує на тому, що судом першої інстанції не було зазначено таких підстав необхідності забезпечення позову як неможливість подальшого примусового виконання рішення суду по даній справі у випадку задоволення позовних вимог. Так, судом першої інстанції було наголошено на тому, що подальші можливі дії ПП «Левчик», направлені на укладання нових договорів щодо спірної земельної ділянки може стати підставою для утруднення виконання рішення, так як у ОСОБА_1 , як володільця спірної земельної ділянки, може виникнути необхідність оспорення таких договорів, що призведе до затягування судових процесів та виникнення нових судових справ.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

У ст. 150 ЦПК України визначено види забезпечення позову, зокрема такими є заборона вчиняти певні дії та заборона іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Із системного аналізу зазначених норм права вбачається, що підставою для забезпечення позову має слугувати обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача.

Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення про забезпечення позову. Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

Як встановлено судом, предметом спорув даній цивільній справі є земельна ділянка, площею 2,59 га, кадастровий номер 5120685000:01:001:0126, власником якої єпозивач, а підставою звернення ОСОБА_1 до суду стала реєстрація договору емфітевзису від 10.05.2023 щодо зазначеноїземельної ділянки, начебто укладеного між ПП «Левчик» та ОСОБА_1 ,яка стверджує, що зазначений договір вона не укладала з ПП «Левчик» та не підписувала. Отже ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом свого порушеного права власності наземельну ділянку площею 2,59 га, кадастровий номер 5120685000:01:001:0126, яку позивач передала в оренду ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» на підставі договору оренди від 19.05.2006 та додаткової угоди до нього №ЗОМ-1 від 19.12.2022, яка визнана укладеноюрішенням Балтського районного суду Одеської області від 18.04.2023.

Відповідно до положень ЦК України, емфітевзис це право використання чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Дані правовідносини регулюються Главою 33 ЦК України.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Положеннями ст. 792 ЦК України регулюється питання оренди земельної ділянки та вказано, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Згідно ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

З огляду на викладене, ототожнення апелянтом у поданій скарзі договору емфітевзису, визнання якого недійсним є предметом спору, та договору оренди є безпідставним.

Апеляційний суд наголошує на тому, що договір емфітевзису є спеціальним договором та ним визначено характерні для нього права та обов`язки сторін, а тому, зазначаючи в оскаржуваній ухвалі обмеження укладання лише договорів оренди щодо спірної земельної ділянки значно звузить коло можливих дій і дасть змогу реєстрації інших видів договорів окрім оренди.

Крім того, слід звернути увагу на те, що заборона здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо земельної ділянки включає заборону здійснення реєстраційних дій і щодо оренди земельної ділянки.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли своє підтвердження в обставинах справи.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Заборона вчиняти певні дії застосовується у разі необхідності обмежити право відповідача чи будь-якої іншої особи вчиняти певні фактичні чи юридичні дії, що стосуються предмета спору.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 зроблено висновок, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

З огляду на вищевикладене апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а тому підстави для скасування ухвали відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, напредмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та обґрунтовано виходив з того, що є законні підстави для застосування заходів забезпечення позову.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Тому, так як апеляційний суд не вбачає порушень матеріальних та процесуальних норм права і з огляду на вказане, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже, законних підстав для скасування ухвали суду й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у апеляційного суду немає.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних суду першої інстанції, апеляційний суду на підставі ст. 375 ЦПК України, відхиляючи апеляційну скаргу, залишає рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Левчик», в інтересах якого діє Шаповал Олександр Анатолійович - залишити без задоволення.

Ухвалу Балтського районногосуду Одеськоїобласті від23квітня 2024року прозабезпечення позову- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 23 грудня 2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк