Ухвала

від 26.12.2024 по справі 513/1599/24

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 513/1599/24

Провадження № 2-н/513/151/24

Саратський районний суд Одеської області

У ХВ АЛ А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 року Суддя Саратського районного суду Одеської області Рязанова К.Ю., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бона Віта-РП» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за житлово-комунальні послуги,

у с т а н о в и в:

23 грудня 2024 року ТОВ «Бона Віта-РП» звернулось до Саратського районного суду Одеської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо: заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

Відповідно до ст. 162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Отже, за загальним правилом, позови до фізичної особи подаються за її зареєстрованим місцем проживання.

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, які виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі №462/7217/18 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 11 липня 2019 року зазначив, що правила ст. 30 ЦПК України про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі №910/10647/18 зазначено, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №638/1988/17 зазначено: "Правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно. Предметом позову у цій справі є зобов`язання, які випливають з надання житлово-комунальних послуг. Такі послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна. З урахуванням наведеного, позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред`являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності".

В той же час, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18 зазначила, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ЦПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є заборгованість, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладено щодо користування нерухомим майном, поширюються правила виключної підсудності.

У цій справі, встановлено, що надання житлово-комунальних послуг з утримання майна нерозривно пов`язане з об`єктом нерухомого майна, зокрема житловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та власниками якого є ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

Житлове приміщення, до якого надаються житлово-комунальні послуги, знаходиться не в межах територіальної юрисдикції Саратського районного суду Одеської області, а заява про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості з оплати за надання житлово-комунальних послуг має пред`являтися за місцем знаходження цього майна, тобто за правилами виключної підсудності.

Відповідно до ч. 9 ст.165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності.

За таких обставин, суд вважає, що заява не належить до територіальної підсудності Саратського районного суду Одеської області, а відтак у видачі судового наказу слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 160, 161, 163, 165, 166, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Бона Віта-РП» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за житлово-комунальні послуги - відмовити.

Роз`яснити заявнику, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та протягом п`ятнадцяти днів може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду.

Суддя К. Ю. Рязанова