Рішення

від 26.12.2024 по справі 160/27892/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 року Справа № 160/27892/24 ЗП/280/160/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Дніпропетровського окружного адміністративного суду,

Державної судової адміністрації України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (далі відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі відповідач 2, ДСА України), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати позивачу у період з 01.07.2024 по 30.09.2024 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2102,00 грн;

- зобов`язати відповідача 1 провести нарахування та виплату позивачу недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01.07.2024 по 30.09.2024 на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року (3028,00 грн), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача 2 щодо незабезпечення фінансування виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.07.2024 по 30.09.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - 3028,00 грн;

- зобов`язати відповідача 2 здійснити фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.07.2024 по 30.09.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - 3028,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач займає посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Протягом спірного періоду вона отримувала суддівську винагороду виходячи з прожиткового мінімуму, який використовувався відповідачем для обчислення базового розміру посадового окладу, у розмірі 2102 грн. У свою чергу, позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. Позивач вважає, що посадовий оклад судді визначається лише Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і не може визначатися будь-яким іншим законом чи нормативно-правовим актом. За таких обставин, позивач вважає, що під час визначення розміру її суддівської винагороди має застосовуватись прожитковий мінімум визначений для працездатних осіб на відповідний рік. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просила задовольнити позовні вимоги.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.

22.11.2024 від Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№33425), у якому представник зазначає, що норма частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадовою окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює конкретного розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Відтак, необхідно враховувати положення інших нормативно-правових актів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадової окладу судді. Такі норми доповнюють частину третю статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і становлять єдину спеціальну норму, якою визначається розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної норми є відповідні положення Закону 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» статтею 7 якого установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі, крім іншого, для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні. Отже, з 01 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102 грн. Відповідач 1 зазначає, що Закон 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не змінює складові для визначення базового розміру посадового окладу судді, а лише запроваджує розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді. Доводи про те, що суддівська винагорода не виплачена відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відповідач 1 вважає помилковими, оскільки ця норма визначає лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, тоді як конкретний розмір прожиткового мінімуму визначається нормами закону про Державний бюджет України на відповідний рік. За таких обставин, визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який в свою чергу буде другим множником у формулі розрахунку суддівської винагороди, є виключним повноваженням Верховної Ради України. Представник зазначає, що до теперішнього часу відповідні положення статті 7 Закону №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не визнані неконституційними, тому підстави для їх незастосування відповідачем 1 відсутні. З огляду на викладене, на думку представника відповідача 1, дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди із застосуванням на підставі статті 7 Закону №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» із застосуванням розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» з 01.02.2024 по 30.04.2024 року у розмірі 2102,00 грн відповідають положенням законодавчого регулювання.

Відповідач 2 (Державна судова адміністрація України) про розгляд справи повідомлений належним чином, проте заяви про визнання позову або відзиву на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 КАС України, до суду не надходило. Витребувані ухвалою суду від 18.11.2024 відповідачем 2 також не надано. Керуючись частиною шостою статті 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 справу №160/27892/24 було передано голові цього суду для визначення її підсудності.

Розпорядженням голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 №123 справу №160/27892/24 передано до Третього апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.10.2024 адміністративну справу №160/27892/24 передано за підсудністю до Запорізького окружного адміністративного суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2024 справу передано на розгляд головуючому судді Садовому І.В. Ухвалою від 11.11.2024 суд задовольнив самовідвід судді Садового Ігоря Вікторовича у справі.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2024 справу передано на розгляд головуючому судді Мінаєвій К.В

Ухвалою від 18.11.2024 суд відкрив провадження в адміністративній справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; витребував від Державної судової адміністрації України та Дніпропетровського окружного адміністративного суду докази по справі.

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Відповідно до наказу голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.03.2011 № 92-к ОСОБА_1 зараховано до штату Дніпропетровського окружного адміністративного суду на посаду судді, у зв`язку із призначенням Указом Президента України від 24.02.2011 № 246/2011 та вважається такою, що приступила до виконання службових обов`язків з 21.03.2011.

Наказом голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 № 201-к ОСОБА_1 вважається такою, що приступила до виконання службових обов`язків з 22.04.2019 у зв`язку з призначенням на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду; наказано встановити щомісячну доплату до посадового окладу у розмірі 30 відсотків, як такій, що має стаж роботи 11 років 01 місяців; щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу судді.

Так, за змістом довідки від 15.10.2024 № 347 ОСОБА_1 працює на посаді судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду з 21.03.2011 по теперішній час.

У довідці № 215 зазначається нарахована ОСОБА_1 заробітна плата за період з 01.07.2024 по 30.09.2024.

На думку позивача, відповідачем неправильно розраховано суддівську винагороду за період з 01.07.2024 по 30.09.2024, у зв`язку з чим вона звернулась до суду з адміністративним позовом.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд регулює Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

Статтею 4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої-п`ятої, сьомої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі -№ 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Суд зазначає, що статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» разом із встановленням на 1 січня прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн (станом на 01.01.2024), був введений окремий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого визначено в сумі 2102,00 грн, в той час, коли ані до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, ані до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму відповідні зміни не вносилися.

Разом з цим, Закони про Державний бюджет України на відповідний рік фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Однак, Закон про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми.

Конституція України не надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 13.09.2023 року у справі № 240/44080/21, від 21.09.2023 у справі № 380/25627/21, від 18.10.2023 у справі № 400/12428/21, від 17.10.2023 у справі № 280/117/22, від 20.11.2023 у справі № 120/709/22-а, від 21.03.2024 у справі №620/4971/23, від 12.09.2024 у справі №580/2522/24, від 14.11.2024 у справі № 120/147/22-а.

Зокрема, у постанові від 13.09.2023 у справі № 240/44080/21 Верховний Суд сформулював такі правові висновки у спірних правовідносинах:

- Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;

- зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.

Суд наголошує, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено, є неправомірним.

Суд підкреслює, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що відповідач 1 зобов`язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди позивача протягом спірного періоду діяти відповідно до Закону №1402-VIII та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у значенні 3028,00 грн, а не 2102 грн, але протиправно цього не робив.

Відтак, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача 1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.07.2024 по 30.09.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102,00 грн. З урахуванням викладеного та виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що належним та ефективним захистом порушеного права є зобов`язання відповідача 1 здійснити нарахування та виплату належної позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.07.2024 по 30.09.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році 3 028,00 грн.

Слід зазначити, що справляння і сплата обов`язкових податків і зборів із заробітної плати є відповідним обов`язком роботодавця як податкового агента, а тому відповідні нарахування мають бути здійснені з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів при їх виплаті.

Засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закону №1402-VIII.

Так, частинами третьою, четвертою статті 148 Закону №1402-VIII установлено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

За приписами частини першою статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.

З вищевикладеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Дніпропетровський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

За визначенням пункту 6 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження, а за змістом пункту 7 цієї частини бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 БК України, відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України

Отже, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2024 рік.

Згідно з частиною першою статті 47 Бюджетного кодексу України, відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

За приписами частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Згідно пункту 3 Положення територіальні управління ДСА України є її територіальними органами.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України № 1402-VIII, у зіставленні з положеннями частин першої, другої та п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Докази, що у спірних правовідносинах Державна судова адміністрація України виконала свої повноваження для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною у 3028,00 грн, відсутні.

Не є спірним, що ДСА України не забезпечено фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди у 2024 році в повному обсязі, оскільки ДСА України вважає належною розрахунковою величиною суму 2102,00 грн.

Отже, невиплата позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення в повному обсязі пов`язана з бездіяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII) як суб`єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивача.

З урахуванням статусу ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди", яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагород.

З огляду на правові висновки Верховного Суду, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд уважає, що пред`явлені до ДСА України позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо незабезпечення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.07.2024 по 30.09.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

При цьому, ДСА України, яка здійснює фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, у межах повноважень, установлених законом, має забезпечити Дніпропетровський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.07.2024 по 30.09.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

VII. Розподіл судових витрат.

Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.07.2024 по 30.09.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102,00 грн.

Зобов`язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.07.2024 по 30.09.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.07.2024 по 30.09.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Дніпропетровський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.07.2024 по 30.09.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач 1 Дніпропетровський окружний адміністративний суд, місцезнаходження: вул. Академіка Янгеля, буд. 4, м. Дніпро, 49089; код ЄДРПОУ 34824364.

Відповідач 2 Державна судова адміністрація, місцезнаходження: вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 26255795.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 26.12.2024.

Суддя К.В.Мінаєва