Рішення

від 26.12.2024 по справі 640/5036/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2024 року справа №640/5036/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Апарату Верховної Ради України (далі відповідач), в якому просить

-зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані 341,5 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 26 листопада 2007 року по 31 липня 2008 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 , з 01 серпня 2008 по 17 грудня 2009 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 , з 18 грудня 2009 року по 12 грудня 2012 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 , з 16 квітня 2013 року по 27 листопада 2014 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 , з 01 грудня 2014 року по 29 серпня 2019 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_6 .

В обґрунтування вимог позову позивач вказує, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата позивачу не виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва (суддя Донець В.А.) від 03.03.2021 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали цієї справи до Київського окружного адміністративного суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського окружного адміністративного суду позовну заяву передано на розгляд судді Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 адміністративну справу №640/5036/21 прийнято до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., ухвалено здійснювати розгляд справи спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В матеріалах справи міститься поданий 30.03.2021 відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач, не заперечуючи відмову у виплаті грошової компенсації позивачу, просить у задоволенні позову відмовити, оскільки Апарат Верховної Ради України є бюджетною організацією, яка утримується за рахунок Державного бюджету України, та у відповідності до положень статей 48, 51 Бюджетного кодексу України, Апарат Верховної Ради України, як розпорядник бюджетних коштів, не наділений правом брати на себе фінансові зобов?язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України понад межі загального фонду оплати праці, встановленого кожному народному депутату України відповідного скликання, для оплати праці його помічників-консультантів. Аналіз вимог позовної заяви, з урахуванням матеріалів справи, свідчить про відсутність аргументів щодо наявності вини Апарату Верховної Ради України, оскільки суб`єкт владних повноважень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Також в матеріалах справи наявна відповідь на відзив на позову заяву від 06.04.2021, згідно якої позивач наполягає на свої правовій позиції та просить задовольнити позов у повному обсязі.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до довідки Апарату Верховної Ради України від 10 лютого 2021 року №20-20/120 ОСОБА_1 :

1) з 26 листопада 2007 року по 31 липня 2008 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 20 календарних днів щорічної основної відпустки.

2) з 01 серпня 2008 по 17 грудня 2009 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 41 календарних днів щорічної основної відпустки.

3) з 18 грудня 2009 року по 12 грудня 2012 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 з поширенням дії Закону України «Про державну службу. За вказаний період роботи не використано 89,5 календарних дні щорічної основної відпустки.

4) з 16 квітня 2013 року по 06 травня 2013 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_7 без поширення дії Закону України «Про державну службу» та з 07 травня 2013 по 27 листопада 2014 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_8 з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 48,5 календарних дні щорічної основної відпустки.

5) з 01 грудня 2014 року по 01 лютого 2015 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_6 без поширення дії Закону України «Про державну службу» та з 02 лютого 2015 року по 29 червня 2016 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_6 з поширенням дії Закону України «Про державну службу», та з 30 червня 2016 року по 29 серная 2019 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_6 (патронатна служба). За вказаний період не використано 142,5 календарних дні щорічногої основної відпустки.

Таким чином судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що за період роботи в Апараті Верховної Ради України ОСОБА_1 не виплачено компенсацію за 341, 5 днів щорічної основної відпустки.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась до суду за даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог з урахуванням дії норми закону у часі, суд виходить з наступного.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені Законом України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року №2790-XII (далі - Закон № 2790-XII) та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР (далі - Положення №379/95-ВР).

Частиною першою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до частини третьої вказаної статті Закону № 2790-XII, помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення №379/95-ВР, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.

Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 року № 769 (далі - Положення №769), Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

Приписи підпункту 23 пункту 7 розділу ІІІ Положення №769 визначають, що у сфері організаційного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат організовує та здійснює роботу з кадрового обслуговування працівників Апарату, народних депутатів України і помічників-консультантів народних депутатів України.

Виходячи з встановлених вище обставин справи та з огляду на вищевказані норми, суд наголошує, що саме на Апарат Верховної Ради України покладені повноваження як кадрового, так і фінансового забезпечення помічників-консультантів народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, і саме Апарат Верховної Ради України здійснює виплату заробітної плати та інших виплат таким помічникам-консультантам, а народні депутати України здійснюють виключно визначення кількості помічників-консультантів, з огляду на розмір загального фонду, які встановлюються для оплати праці, та розподіл (а не виплату) їх місячного фонду заробітної плати.

До того ж, частина шоста статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» не покладає на народного депутата України такого обов`язку саме з виплати заробітної плати та інших виплат помічникам-консультантам.

Вищевикладеним спростовуються доводи відповідача про те, що всі виплати здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників-консультантів.

Таким чином, враховуючи наведені законодавчі приписи, а також те, що позивач була прийнята та звільнена з посади помічника-консультанта народного депутата України саме розпорядженнями керівника Апарату Верховної Ради України, то суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народним депутатом України.

За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення №379/95-ВР, помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до частин першої, четвертої статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР), у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Наведені положення частини першої та четвертої статті 24 Закону №504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин першої та четвертої статті 83 КЗпП України.

Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Отже, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.

За таких обставин, невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки підлягають компенсації відповідачем, на фінансовому забезпеченні якого перебував позивач.

Таким чином, всупереч вищенаведеним законодавчим приписам, при звільненні позивачу не було здійснено виплату компенсації за невикористану відпустку, що свідчить про порушення її гарантованих Конституцією майнових прав на оплату праці, та наявність підстав для виплати відповідних коштів відповідачем, на фінансовому забезпеченні якого і перебувала позивач.

При цьому, суд наголошує на тому, що обмежене фінансування державних органів жодним чином не впливає на наявність чи відсутність в особи права на отримання гарантованої законом виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні, у тому числі з посади помічника-консультанта народного депутата України.

Виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону № 504/96-ВР та КЗпП України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути залежною від бюджетних асигнувань та від наявності фонду оплати праці.

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що обмежене фінансування не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.

Суд звертає увагу на те, що нормами Закону №2790-XII визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, однак не передбачено права обмежувати у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.

При цьому, визначення конкретної суми грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічних відпусток, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачу є дискреційними повноваженнями відповідача.

Відтак суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про зобов`язання відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані 341,5 календарних днів щорічної основної відпустки.

Відповідно до підпунктів 1 та 2 пункту 10 Положення № 769, Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Відтак, наявні підстави вважати, що видатки з виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, повинен нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У Рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наведених обставин у сукупності, зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до абзацу 2 частини п`ятої статті 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Під час звернення з даним позовом до суду, позивач судовий збір не сплачував на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити;

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані 341,5 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 26 листопада 2007 року по 31 липня 2008 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 , з 01 серпня 2008 по 17 грудня 2009 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 , з 18 грудня 2009 року по 12 грудня 2012 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 , з 16 квітня 2013 року по 27 листопада 2014 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 , з 01 грудня 2014 року по 29 серпня 2019 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_6 ;

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.