Рішення

від 26.12.2024 по справі 420/30375/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/30375/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 рокум. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчука А.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65023, м. Одеса, вул. Пастера, 58 , код ЄДРПОУ 41404999) про визнання дій протиправними та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій позивачка, з урахуванням уточнень від 21.10.2024 року, просить суд:

визнати дії Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо відкриття виконавчого провадження № 75797085 від 13.08.2024 р. противоправними;

скасувати Постанову про відкриття виконавчого провадження № 75797085 від 13.08.2024 р. щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 119153,45 доларів США. 2889006,07 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 13.08.2024 р. на електрону адресу позивачки надійшла постанова про відкриття виконавчого провадження № 75797085 про стягнення виконавчого збору в сумі 119153,45 доларів США та 2 889 006,07 грн. (постанова № 57205898 від 13.09.2018 р.) за підписом головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Вважаючи дії відповідача щодо відкриття виконавчого провадження № 75797085 протиправними, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

У своїх доводах щодо протиправності оскаржених дій та постави позивачка посилається на те, що 15.06.2020 р. у виконавчому провадженні № 57205898 винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу. Фактичного стягнення основного боргу по виконавчому провадженні № 57205898 не здійснювалось. На теперішній час, позивачка сплачує основний борг та основну винагороду приватному виконавцю Колечко Д.М. у виконавчому провадженні № 66653133 від 30.08.2021 р. по виконавчому листу № 522/2387/14-ц від 17.05.2018 р., виданому Приморським районним судом м. Одеси.

Отже, стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 57205898, яке фактично не здійснювалось, та основної винагороди приватному виконавцю у виконавчому провадженні № 66653133, призведе до подвійного стягнення, чим порушуються права позивачки.

Ухвалою суду від 03.10.2024 року подану скаргу було залишено без руху, у зв`язку з недодержанням вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України.

21.10.2024 року засобами поштового зв`язку надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

01.11.2024 року та 04.11.2024 року представником позивачки подані клопотання щодо звільнення позивачки від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю).

На підтвердження підстав звільнення від сплати судового збору до суду надано копію Довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААД № 198086 від 14.10.2024 року, згідно якого ОСОБА_1 встановлено першу групу інвалідності безстроково.

Ухвалою суду від 18.12.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей встановлених ст.ст. 268-272, 287 КАС України. Для розгляду справи по суті призначено судове засідання на 24.12.2024 року о 12 год. 00 хв. у приміщенні Одеського окружного адміністративного суду за адресою: м.Одеса, Фонтанська дорога, 14, зала судових засідань №21.

Також цією ухвалою витребувано від Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65023, м. Одеса, вул. Пастера, 58 , код ЄДРПОУ 41404999) належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 75797085.

23.12.2024 року за допомогою системи «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.

У відзиві відповідач зазначає, що згідно пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення про стягнення виконавчого збору. Відтак, 13.08.2024 головним державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 75797085 з примусового виконання постанови № 57205898 від 13.09.2018 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору на користь Держави у розмірі 119 153,45 долари США та 2 889 006, 07 грн.

При цьому, відповідач вказує, що Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень не передбачено звільнення від сплати виконавчого збору у випадку завершення виконавчого провадження на підставі письмової заяви стягувача. Таким чином, відповідач наполягає на тому, що якщо виконавче провадження завершено й ухвалена в ньому постанова щодо стягнення з боржника виконавчого збору є чинною та не скасована, то законодавство не передбачає іншої поведінки виконавця, окрім як відкриття нового виконавчого провадження з виконання такої постанови, що й зробив відповідач.

Відтак, у відзиві зазначено, що державним виконавцем вчинено виконавчі дії в порядку, у спосіб та в межах Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідачем суб`єктом владних повноважень не виконано ухвалу суду від 18.12.2024 року в частині витребування доказів.

Відповідно до ч. 9 ст. 80 КАС України, у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

У судове засідання, призначене на 24.12.2024 року, учасники справи не з`явились, про місце, дату і час судового засідання повідомлені належним чином.

У справах, визначених статтями 273-277, 280-283-2, 285-289 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.

Постановою державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 13.08.2024 року відкрито виконавче провадження № 75797085 з примусового виконання постанови № 57205898, виданої 13.09.2018 року Відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору 119153,45 доларів США та 2889006,07 грн. (а.с. 12).

Вказана постанова про відкриття виконавчого провадження від 13.08.2024 року №75797085 є предметом оскарження у зазначеній справі.

Судом встановлено, що прийняттю цієї постанови передували наступні обставини.

На виконанні Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС перебував виконавчий лист № 522/2387/14-ц, виданий 17.05.2018 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення заборгованості, у т.ч. з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача ПАТ «МТБ БАНК». Виконавче провадження № 57205898.

13.09.2018 року у межах виконавчого провадження № 57205898 державним виконавцем винесено постанову ВП № 57205898 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 119153,45 доларів США та 2 889 006,07 грн.

15.06.2020 року у межах виконавчого провадження № 57205898 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України прийнята постанова про повернення виконавчого документа стягувачу. Підстава: на адресу відділу надійшла заява від 27.05.2020 № 04/267-04/44-к, за підписом представника за довіреністю Федорченка О.М., про повернення виконавчого документа; п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 14-15).

Що стосується виконання виконавчого листа № 522/2387/14-ц, виданого 17.05.2018 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення заборгованості, зокрема з боржника ОСОБА_1 , судом встановлено, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича від 30.08.2021 року відкрито виконавче провадження № 66653133 (а.с. 17-19).

Тобто, примусове виконання виконавчого листа № 522/2387/14-ц, виданого 17.05.2018 року Приморським районним судом м. Одеси, здійснюється приватним виконавцем.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича від 30.08.2021 року стягнуто з боржника ОСОБА_1 основну винагороду приватного виконавця у сумі 119153, 45 доларів США та 2889006,07 грн. (а.с. 20-22).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка посилається на те, що відповідачем примусове виконання виконавчого листа № 522/2387/14-ц не було виконано, а пред`явлення стягувачем виконавчого листа до приватного виконавця створюють умови для подвійного стягнення з позивача виконавчого збору та винагороди за одне і теж стягнення за виконавчим листом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані положеннями Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 № 1404-VIII.

Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами п. 1, п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України Про виконавче провадження, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема:

виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;

постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 5 Закону України Про виконавче провадження, примусове виконання рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи, покладається на органи державної виконавчої служби.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Як встановлено судом з матеріалів справи, 15.06.2020 року у межах виконавчого провадження № 57205898 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України прийнята постанова про повернення виконавчого документа стягувачу. Підстава: на адресу відділу надійшла заява від 27.05.2020 № 04/267-04/44-к, за підписом представника за довіреністю Федорченка О.М., про повернення виконавчого документа; п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 14-15).

Постановою державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 13.08.2024 року відкрито виконавче провадження № 75797085 з примусового виконання постанови ВП № 57205898, виданої 13.09.2018 року Відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору 119153, 45 доларів США та 2889006,07 грн. (а.с. 12).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України Про виконавче провадження, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У відповідності з ч. 5 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України Про виконавче провадження (у редакції від 31.08.2018, чинній на дату прийняття постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 57205898 від 13.09.2018 року), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Закону України Про виконавче провадження, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За вимогами ч. 4 ст. 27 Закону України Про виконавче провадження, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Стаття 40 Закону України Про виконавче провадження визначає наслідки повернення виконавчого документа (у редакції від 23.05.2020 року, чинній на момент повернення 15.06.2020 виконавчого документа стягувачу ВП № 57205898).

Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України Про виконавче провадження, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, у цій справі вирішенню підлягає, зокрема, питання щодо стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).

Позивач посилається на те, що виконавчий збір стягується лише за фактичного стягнення державним виконавцем коштів чи вчиненням ним дій, які призвели до стягненню з боржника сум заборгованості.

Суд зазначає, що відповідно до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у первинній редакції Закону) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

При цьому, суд звертає увагу на те, що частина друга статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла до 28.08.2018 року.

28.08.2018 року набув чинності Закон України № 2475-VIII від 03.07.2018, яким у статті 27: у частині другій слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінено словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".

Отже, після 28.08.2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню.

Суд зазначає, що виконавчий документ у межах ВП № 57205898 був повернутий стягувачу 15.06.2020 року, а постанова про стягнення виконавчого збору у межах ВП № 57205898 прийнята 13.09.2018 року.

Отже, у державного виконавця були наявні підстави для стягнення виконавчого збору у розмірі 10% від суми, що підлягає стягненню, оскільки виконавче провадження № 57205898 відкрито та постанова про стягнення виконавчого збору винесена під час дії редакції ст. 27 Закону із змінами, внесеними згідно із Законом № 2475-VIII від 03.07.2018.

Крім того, стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.

Вказана правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 28 квітня 2020 року (справа №520/9144/18), від 17 вересня 2020 року (справа №640/16620/19), від 26 червня 2020 року (справа №360/3324/19).

За правилом ч. 6 ст. 27 Закону України Про виконавче провадження, у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Відповідно до ч. 8 ст. 27 Закону України Про виконавче провадження, під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Суттєвим фактом у зазначеній справі є те, що примусове виконання виконавчого листа № 522/2387/14-ц, виданого 17.05.2018 року Приморським районним судом м. Одеси, здійснюється приватним виконавцем.

Позивачка надала до суду Звіти про здійснення роботодавцем відрахування з її заробітної плати за постановою від 02.09.2021 року ВП №66653133, виданою на виконання виконавчого листа № 522/2387/14-ц від 17.05.2018 року.

Тобто, у межах ВП №66653133, що здійснюється приватним виконавцем, з позивачки утримується заборгованість за виконавчим документом № 522/2387/14-ц від 17.05.2018 року.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича від 30.08.2021 року стягнуто з боржника ОСОБА_1 основну винагороду приватного виконавця у сумі 119153, 45 доларів США та 2889006,07 грн. (а.с. 20-22).

Таким чином наразі виникла ситуація подвійного стягнення, оскільки державний виконавець у межах виконавчого провадження № 57205898 стягнув виконавчий збір, а приватний виконавець, здійснюючі наразі фактичне виконання виконавчого листа №522/2387/14-ц від 17.05.2018 року, стягує з позивача винагороду.

У постанові Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №160/695/22 вирішувалося питання щодо застосування ч. 8 ст. 27 Закону України Про виконавче провадження.

Так, Верховний Судом наведені такі висновки:

«… колегія суддів зазначає, що статтею 27 Закону №1404-VIII урегульовано стягнення виконавчого збору, а статтею 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено право приватного виконавця на отримання винагороди.

43. Згідно зі статтею 31 вказаного закону за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода (частина перша).

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової (частина друга).

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). (частина четверта).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина п`ята).

Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення. (частина шоста).

44. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що у ВП №41176175 державним виконавцем фактичного виконання рішення суду досягнуто не було, виконавчий документ був повернутий стягувачу. В подальшому виконавчий лист Шевченківського районного суду міста Києва, виданий судом 26 січня 2011 року, переданий приватному виконавцю, який здійснив його виконання та стягнув винагороду.

45. Тобто, прийняття у даному випадку спірної постанови про стягнення виконавчого збору та виділення її виконання в окреме виконавче провадження, створило умови для подвійного стягнення із боржника виконавчого збору і винагороди приватному виконавцю за виконання одного виконавчого документу.

46. Верховний Суд наголошує, що Закон №1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

47. З одного боку, Закон №1404-VIII не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.

48. З іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні у державного виконавця.

49. Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

50. Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість (пункт 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII).

51. Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

52. Вказана ситуація здатна підважити засади виконавчого провадження та порушити такі стрижневі елементи верховенства права як правова визначеність і повага до людських прав (частина перша статті 6 КАС України).

53. При цьому, згідно із пунктом 8 частини другої статті 2 КАС України суб`єкт владних повноважень під час прийняття рішень, вчинення дій серед іншого повинен керуватися принципом пропорційності, зокрема дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

54. Верховний Суд зауважує, що з-поміж учасників виконавчого провадження в рамках спірних правовідносин у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання саме боржник перебуває у найбільш уразливому становищі, якого зобов`язано сплатити двічі за виконання одного й того ж виконавчого документа.

55. Вказана проблематика зумовлена неповнотою законодавства і стосується також й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних людських прав від їх порушення суб`єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту (частина перша статті 2 КАС України), який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам.

56. У цьому контексті Верховний Суд зауважує, що питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа є несправедливим з огляду на те, що стягнення виконавчого збору чи основної винагороди одночасно як таких, є неприпустимим. Тобто у контексті вирішення адміністративного спору Верховний Суд дійшов висновку, що з точки зору дотримання засад виконавчого провадження, передбачених зокрема пунктом 5 частини першої статті 2 Закону №1404-VIII, справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум.

57. Розв`язуючи це питання, Верховний Суд повторно зазначає, що законодавство про виконавче провадження не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

58. Водночас, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

59. Так, частиною восьмою статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

60. Поняття й процедура, що згадані у цій нормі, стосується правовідносин, що не є подібними до спірних, оскільки в останніх не було передачі виконавчого документа.

61. Однак, на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону №1404-VIII регулює подібні суспільні правовідносини.

62. Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.

63. Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).

64. Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма унеможливлює подвійну плату боржником зазначених коштів, а тому її застосування дозволяє розв`язати спір про подвійне стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа в умовах неповноти законодавства, що регулює спірні правовідносини.

65. Згідно із частиною четвертою статті 6 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

66. За правилами частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

67. Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України), до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону №1404-VIII.

68. Застосування частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин дає Верховному Суду підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

69. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.

70. Застосування аналогії закону дозволяє Верховному Суду також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.».

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 у справі №320/6215/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на зазначене, враховуючи обставини справи, аналіз чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, наведені висновки Верховного Суду, суд зазначає, що оскільки примусове виконання виконавчого листа № 522/2387/14-ц від 17.05.2018 року здійснюється приватним виконавцем, яким прийнято й постанову від 30.08.2021 року про стягнення з боржника ОСОБА_1 основної винагороди приватного виконавця у сумі 119153, 45 доларів США та 2889006,07 грн. (а.с. 20-22), то відсутні підстави для подальшого примусового виконання постанови від 13.09.2018 року у межах виконавчого провадження № 57205898 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 119153,45 доларів США та 2 889 006,07 грн.

Натомість, постанова Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору ВП № 57205898 від 13.09.2018 року залишається чинною.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вирішуючи спір у цій справі, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд вважає, що обраний позивачкою спосіб захисту в межах заявлених ним вимог є недостатнім для відновлення її порушеного права. Оскільки саме лише скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 75797085 від 13.08.2024 року, за умови, що постанова від 13.09.2018 року у межах виконавчого провадження № 57205898 про стягнення з боржника виконавчого збору залишиться чинною, не захистить позивачку від подальших дій органів ДВС щодо примусового виконання постанови ВП № 57205898 про стягнення з боржника виконавчого збору.

Натомість, постанова Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору ВП № 57205898 від 13.09.2018 року не є предметом оскарження у цій справі.

Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 819/1420/15).

Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі № 807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі № 804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі № 826/9457/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі № 815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі № 1340/4044/18, від 23 червня 2020 року у справі № 820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі № 805/3147/16-а).

Водночас, такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18).

З огляду на вищевикладене, оскільки постанова від 13.09.2018 року у межах виконавчого провадження № 57205898 про стягнення з боржника виконавчого збору є чинною, то позовні вимоги щодо скасування оскаржуваної постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження № 75797085 від 13.08.2024 року щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 119153,45 доларів США. 2889006,07 грн. з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 57205898 від 13.09.2018 року, не підлягають задоволенню.

При цьому, дії відповідача щодо відкриття виконавчого провадження № 75797085 від 13.08.2024 року суд не визнає протиправними, оскільки станом на дату їх вчинення відповідач діяв у відповідності з нормами діючого законодавства, зокрема ст.ст. 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки постанова від 13.09.2018 року у межах виконавчого провадження № 57205898 про стягнення з боржника виконавчого збору залишається чинною, а тому її звернення до примусового виконання є обов`язком державного виконавця.

Проте позивач не позбавлений можливості оскаржити у судовому порядку постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України про стягнення виконавчого збору ВП № 57205898 від 13.09.2018 року.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивачка звільнена від оплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір та відмову у позові, розподіл судових витрат зі сплати судового збору не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 242-246, 268-272, 287 КАС України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65023, м. Одеса, вул. Пастера, 58 , код ЄДРПОУ 41404999) про визнання дій протиправними та скасування постанови відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 272 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст. 287 КАС України.

Суддя А.А. Радчук

.