Рішення

від 25.12.2024 по справі 420/27175/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/27175/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України в Одеській області щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме нарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, за період з 21 серпня 2019 року-не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати; зобов`язати Управління Служби безпеки України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, за період з 21 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 08 серпня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу в Управлінні Служби безпеки України в Одеській області. При цьому, за період з 01 січня 2016 року по 21 серпня 2019 року йому не в повному обсязі була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. 08 серпня 2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/28530/23 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 297 751,85 грн. Посилаючись на встановлений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач вважає ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі - протиправними.

Відповідач Управління Служби безпеки України в Одеській області подало до суду вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву, зазначаючи, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Управління стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та виплати індексації грошового забезпечення за весь період проходження служби є безпідставною та такою, що вже була розглянута Одеським окружним адміністративним судом 11.06.2024 у справі №420/28530/23. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач звернув увагу, що позивач звернувся з позовом про стягнення індексації лише через 4 роки після звільнення, що свідчить про зловживання позивачем своїм правом на судовий захист та навмисне затягування для стягнення в подальшому за необґрунтовано значний період середнього заробітку. Крім того, для обґрунтування своїх позовних вимог, Позивач використовує редакцію статті 117 КЗпП, яка діяла до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (набрала чинності 19.07.2022), яким текст статті 117 викладено в інший редакції. Таким чином відповідач вважає позовні вимоги позивача незаконними та завищеними, оскільки вони не враховують критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні та принципу пропорційності розміру невиплачених сум.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/27175/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, позивач є колишнім співробітником-військовослужбовцем Управління, якого було звільнено з військової служби 23.08.2019 року - день виключення із списків особового складу у запас СБ України.

У вересні 2019 року Управлінням позивачу було нараховано та зараховано на рахунок остаточні виплати після звільнення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду ввід 11 червня 2024 року у справі № 420/28530/23:

визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті позивачу за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;

зобов`язано Управління Служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті позивачу за період з 01 березня 2018 року по 23 серпня 2019 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3,4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у фіксованій величині 4463,15 грн. в місяць;

зобов`язано Управління Служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 23 серпня 2019 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у фіксованій величині 4463,15 грн. в місяць.

зобов`язано Управління Служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

08 серпня 2024 року на виконання згаданого рішення суду на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 297 751,85 грн.

Вважаючи, що несвоєчасний розрахунок з працівником при звільнені дає право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку, передбаченої статтею 117 КЗпП України, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).

Відповідно до статті 27 Закону України від 25.03.1992 №2229-ХІІ "Про Службу безпеки України" (далі Закон №2229-ХІІ) держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.

Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Право на пільги зберігається за військовослужбовцями Служби безпеки України, яких звільнено зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років.

Соціальний захист працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон №2011-XII), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).

Приписами частини першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ, до діє на час звернення позивача до суду) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі №520/11337/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 360/3574/19.

Водночас з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у чинній її редакції, якою передбачено, що час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Отож, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.

Таким чином, період з 24.08.2019 по 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

До цього періоду слід застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 Верховного Суду і колегія суддів уважає його застосовним до спірних правовідносин.

Тож, у межах цієї справи належить застосувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, та враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Так, з матеріалів справи вбачається, що днем виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 23.08.2019. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є червень та липень 2019 року.

Згідно наданої відповідачем на виконання ухвали суду довідки від 29.11.2024 №236, грошове забезпечення позивача перед звільненням становила 9 926,98 грн.

У червні 2019 року та липні 2019 року було 30 та 31 день відповідно, отож середньоденна заробітна плата позивача за два повних місяці служби склала 325,47 грн. (9 926,98 грн. х 2 / 61).

Враховуючи дату виключення позивача зі списків особового складу (23.08.2019) та дату змін у законодавстві (18.07.2022), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1060 дня, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить: 344 998,2 грн. (325,47 грн. х 1060).

Однак, сума несвоєчасно виплачену при звільненні індексації в розмірі 297 751,85 грн. із сумою розрахованої компенсації за несвоєчасний розрахунок в розмірі 344 998,2 грн. не можна вважати співмірною.

З матеріалів справи вбачається, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат повинно складати 529 785,28 грн., з яких: 184 787,08 грн. (розмір належних позивачу виплат при звільненні з військової служби, згідно наданої відповідачем довідки на виконання ухвали суду про витребування доказів) та 344 998,2 грн. (сума індексації, що була сплачена позивачу на виконання рішення суду у справі № 420/28530/23).

Таким чином, недоплачена сума індексації (297 751,85 грн.) складає 56,2% від загальної суми належній позивачу розрахунку при звільненні (529 785,28 грн.), що обраховується таким чином: (297 751,85 / 529 785,28) х 100%.

За встановлених обставин у справі, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період за період з 23.08.2019 по 18.07.2022 з відповідача підлягає стягненню на його користь позивача 193 889 грн. (56,2% від 344 998,2 грн.).

Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.11.2020 року у справі №580/3105/19.

Водночас, як вже зазначалося вище, період стягнення компенсації з 19.07.2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", на корить позивача за період з 19.07.2022 року необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 59 886,48 грн. (325,47 грн. х 184) грн.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, та зобов`язати Управління Служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.08.2019 року по 08 серпня 2024 року у розмірі 253 775,48 грн.

Суд при вирішенні даної справи врахував, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, підлягають застосуванню норми статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 в справі №140/2006/19, від 16.07.2020 в справі №400/2884/18, від 04.09.2020 в справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 в справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 в справі №340/970/20, від 13.10.2021 в справі №580/1790/20, від 21.10.2021 в справі №640/14764/20 та інших.

Ураховуючи, що настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов`язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку, і обставини невиконання відповідачем відносно позивача вимог статті 116 КЗпП України підтверджена рішенням Одеського окружного адміністративного суду ввід 11 червня 2024 року у справі № 420/28530/23 суд не може погодитися з доводами відповідача про відсутність у нього обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки. І право на звернення до суду з такими вимогами виникає у особи на наступний день за днем остаточного розрахунку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, підлягають частковому задоволенню, з вище окреслених підстав.

Керуючись ст. ст. 72-76, 139, ст. ст. 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково..

2. Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.

3. Зобов`язати Управління Служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.08.2019 року по 08 серпня 2024 року у розмірі 253 775,48 грн.

4. В іншої частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення складено 25.12.2024 p., з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці, у період з 03.10.2024 р. по 01.11.2024 р., а також з 09.12.2024 р. по 13.12.2004 р., включно.

Суддя Харченко Ю.В.