Рішення

від 26.12.2024 по справі 520/16245/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

26 грудня 2024 року № 520/16245/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військовій частині НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 590 грн 25 коп. у день з 19.11.2021 по 19.05.2022 терміном 181 календарних днів складає 106835 грн 25 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.

Ухвалою суду від 17.06.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Представником відповідача у поданому до суду відзиві на позов вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує з підстав його необґрунтованості та недоведеності.

Ухвалою суду від 13.09.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та стягнення суми - залишено без руху; надано позивачу термін п`ять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви; повідомлено позивача про необхідність виправити зазначені недоліки у визначений термін; роз`яснено позивачу, що у разі невиконання ухвали суду у зазначений строк позовна заява буде залишена без розгляду.

Ухвалою суду від 18.09.2024 року у задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про повернення позову без розгляду - відмовлено; у зв`язку з усуненням ОСОБА_1 недоліків позовної заяви, продовжено розгляд справи №520/16245/24; витребувано від Військової частини НОМЕР_1 довідку про розміри нарахованих та виплачених сум, виплату яких здійснено відповідачем при звільненні ОСОБА_1 та про розміри нарахованих та виплачених йому сум, виплату яких здійснено відповідачем на виконання рішення судів із зазначенням дат проведення виплат, а також довідку про середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 , обчислене відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. № 100; витребувані документи вказано надати безпосередньо до Харківського окружного адміністративного суду у строк протягом 5 днів з дня отримання даної ухвали суду з дня отримання зазначеної ухвали з дотриманням вимог ч.9 ст. 79 КАС України.

На виконання ухвали суду від 18.09.2024 року представником відповідача подано до суду клопотання про долучення доказів, в якості додатків до якого вказано, зокрема, про надання довідки-розрахунку від 25.09.2024 року №22/4201 середньоденного заробітку ОСОБА_1 та довідки від 25.09.2024 року №22/4202 про виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.11.2021 по 18.11.2021.

Ухвалою суду від 30.09.2024 року повторно витребувати від Військової частини НОМЕР_1 довідку про розміри нарахованих та виплачених сум, виплату яких здійснено відповідачем на виконання рішень судів, прийнятих за результатами розгляду спорів між позивачем та відповідачем після звільнення такого з військової служби, із зазначенням дат проведення виплат; витребувані документи вказано надати безпосередньо до Харківського окружного адміністративного суду у строк протягом 5 днів з дня отримання даної ухвали суду з дня отримання зазначеної ухвали з дотриманням вимог ч.9 ст. 79 КАС України.

На виконання ухвали суду від 30.09.2024 року представником відповідача подано до суду клопотання про долучення доказів, в якості додатків до якого вказано, зокрема, про надання довідки-розрахунку від 05.10.2024 року №22/4147 про виплату грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 2014 по 2018 роки, довідки від 05.10.2024 року №22/4146 на виплату коштів за судовими рішеннями ОСОБА_1 , довідки-розрахунку від 05.10.2024 року №22/4147 індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 сума нарахована з 01.12.2015 по 28.02.2018 року базовий місяць січень 2008 року.

Ухвалою суду від 25.10.2024 року зупинено провадження у справі за вказаним вище позовом до набрання законної сили рішенням Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №440/6856/22.

Ухвалою суду від 13.12.2024 року поновлено провадження у справі №520/16245/24 за вказаним вище позовом; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного провадження.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову та заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 01.12.2000 року до 18.11.2021 року.

16 вересня 2015 року позивачу було видано посвідчення учасника бойових дій за номером серії НОМЕР_2 .

Позивачем вказано, що за період проходження служби позивачу не здійснювалась виплата в повному обсязі грошового забезпечення за час проходження військової служби.

Вказані дії були оскаржені позивачем до суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 року у справі №520/27362/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 18.11.2021 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 18.11.2021 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078; в задоволенні інших частин позовних вимог - відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.05.2023 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_3 ) залишено без задоволення; апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 по справі №520/27362/21 скасовано в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 18.11.2021 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 18.11.2021 - березень 2018 року, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 18.11.2021 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008, а в період з 01.03.2018 по 18.11.2021 - березень 2018 року; в цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 18.11.2021 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 18.11.2021 - березень 2018 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 18.11.2021 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008, а в період з 01.03.2018 по 18.11.2021 - березень 2018 року; в іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 року по справі № 520/27362/21 залишено без змін.

Як зазначено позивачем, на його картковий рахунок 20.05.2024 року надійшли готівкові кошти на виконання рішення суду у розмірі 29588,54 грн.

Також під час розгляду справи встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2022 року №520/27360/21 адміністративний позов задоволено; визнано протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період з 2014 року по 2018 рік; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з 2014 року по 2018 рік з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 (пп НОМЕР_3 ) виплатити ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату ОСОБА_1 недоплачених частин за період з 2014 року по 2018 рік.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2022по справі № 520/27360/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Як зазначено позивачем, на його картковий рахунок 20.05.2024 року надійшли готівкові кошти на виконання рішення суду у розмірі 84638,93 грн.

Отже, позивачем вказано, що з огляду на не проведення відповідачем своєчасного розрахунку при звільненні, він набула право на стягнення середнього заробітку з 19.11.2021 по 19.05.2022 терміном 181 календарних днів загальна сума складає 106835,25 грн.

Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач вернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно із ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Суд зазначає, що Законом № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Зазначена редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала чинності з 19.07.2022.

Відтак для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.

Положеннями ч.1 ст.58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Аналогічних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

З аналізу наведених вище правових положень слід дійти висновку про те, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).

Аналогічний підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі № 359/1316/22.

Необхідним є врахування обставин того, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

Таким чином датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 18.11.2021 - дата звільнення позивача.

Відтак до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Натомість період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 18.11.2021 до 20.05.2024, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

При цьому, період з 18.11.2021 до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

Своєю чергою період з 19.07.2022 до 20.05.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Відповідно до позиції Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22, у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005.

У зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV втратила чинність. Отже, судова палата вважає, що розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 Кодексу законів про працю України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 є неможливим.

Також судова палата зауважила, що наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 №3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

У справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, визначивши критерії, за яких суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, виходила з того, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Також під час розгляду справи № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду враховувала, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне в повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Указане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.

Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вказано, що загалом аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.

Також зазначено, що необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.

Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.

У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.

Зважаючи на наведене, судова палата дійшла висновку про наявність підстав для відступлення від висновку, викладеного в постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.

При цьому, відступаючи від висновків Верховного Суду, які викладено у вказаній постанові, судова палата зазначила, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Отже, Верховний Суд, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати на усі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.

З огляду на наведе судова палата у постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22 нагадала, що суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин, які виникли за редакції статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV та тривали після змін, внесених Законом № 2352-IX, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Водночас судовою палатою зауважено, що у межах вказаної справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Приписами ч.5 ст. 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи вказані вище висновки та обставини справи, суд зазначає таке.

Під час розгляду справи судом встановлено, що остаточний розрахунок із позивачем всіх належних сум при звільненні станом на день розгляду цієї справи проведений, що відбулось 20.05.2024 року, а отже періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачу сум, є період часу з 19.11.2021 (з дня, наступного за датою звільнення) по 19.05.2024 (день, що передує дню остаточного розрахунку).

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до абз.2 п.7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 р. № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

У постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Застосовуючи вказані підходи до обставин справи, суд, з метою належного і ефективного способу захисту права позивача у спірних правовідносинах, зазначає таке.

Згідно із довідкою №22/4202 від 25.09.2024 року позивачу при звільненні виплачено відповідачем грошове забезпечення у сумі 331180,09 грн.

Також в рамках розгляду справи №520/27362/21 суд дійшов висновку про задоволення позову та відповідачем на виконання вказаного судового рішення було донараховано позивачу суму індексації грошового забезпечення у загальному розмірі 29588,54 грн. В той же час в рамках розгляду справи №520/27360/21 суд дійшов висновку про задоволення позову та відповідачем на виконання вказаного судового рішення було донараховано позивачу суму матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у загальному розмірі 84638,93 грн.

Матеріали справи свідчать, що згідно із довідкою №22/4201 від 25.09.2024 року Військової частини НОМЕР_1 середньоденний заробіток позивача складає 581,53 грн.

В рамках розгляду цієї справи встановлено, що на виконання рішень суду у справах №520/27362/21 та №520/27360/21 відповідач виплатив на користь позивача грошові кошти у загальному розмірі 114227,47 грн.

Як встановлено судом, кінцевий розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має обчислюватися з суми 140148,73 грн, сплаченої позивачеві на виконання рішень суду у справах №520/27362/21 та №520/27360/21, який має бути виплачений позивачу за 241 день (за період з дати наступної за днем звільнення позивача зі служби (19.11.2021 року) по 18.07.2022 року, з урахуванням середньоденного заробітку позивача 581,53 грн.

Таким чином, у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 445407,56 грн, з яких: грошове забезпечення та інші виплати, належні до виплати під час звільнення 331180,09 грн (74,36%), сума індексації грошового забезпечення, виплачену на виконання судового рішення у справі 520/27362/21 29588,54 грн (6,64%), сума матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, виплачена на виконання судового рішення у справі №520/27360/21 - 84638,93 грн (19%).

З урахуванням суми несвоєчасно сплаченого позивачу грошового забезпечення за рішеннями суду у справах 520/27362/21 та №520/27360/21 (114227,47 грн), відсотка цієї суми (25,64 %) відносно розміру виплаченого грошового забезпечення та інших сум, належних позивачу до виплати під час звільнення (445407,56 грн), розмір відшкодування заробітку за час затримки розрахунку за період з 19.11.2021 до 18.07.2022 року складає 35934,13 грн (140148,73 грн х 25,64%).

Натомість, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вказує, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

Згідно з відомостями з офіційного вебсайту Національного банку України судом встановлено, що середньозважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами домашнім господарствам за цільовим спрямуванням, в період затримки розрахунку при звільненні становила: у 2021 році - 20,3%; у 2022 році - 18,7%.

Отже, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, виходячи з розміру несвоєчасно виплаченої суми при звільненні (35934,13 грн) за період з 19.11.2021 року до 18.07.2022 року, приблизна оцінка розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами слід розрахувати як розмір сум, які позивач, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, з огляду на такі розрахунки.

Так, ураховуючи суму недоотриманих коштів - 35934,13 грн, 20,3 % річних від суми 35934,13 грн становитиме 7294,63 грн, тобто 19,99 грн за день затримки розрахунку (7294,63:365). Оскільки період затримки розрахунку у 2021 році становить 43 дні (за період з 19 листопада 2021 року до 31 грудня 2021 року включно), приблизний середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за вказаний період становитиме 859,57 грн (19,99 х 43).

18,7% річних від суми 7294,63 грн становитиме 1364,10 грн, тобто 3,74 грн за день затримки розрахунку (1364,10:365); оскільки період затримки розрахунку у 2022 році становить 198 днів (за період з 01 січня 2022 року до 18 липня 2022 року включно), приблизний середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за вказаний період становитиме 740,52 грн (3,74 х 198).

З огляду на заявлену до стягнення суму середнього заробітку, встановлений розмір заборгованості (несвоєчасно виплачену суму при звільненні), характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд доходить висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.11.2021 року до 18.07.2022 року грошового забезпечення в сумі 1600,09 грн (859,57 грн + 740,52 грн).

Своєю чергою період стягнення з 19.07.2022 року до 19.05.2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Враховуючи правові висновки Верховного Суду у зазначених вище справах, суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Отже, задоволенню підлягають вимоги за період з 19.07.2022 року до 19.01.2023 року.

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 184 календарних днів.

Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 581,53 грн х 184 = 107001,52 грн.

Відтак суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги позивача та визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.11.2021 року до 18.07.2022 року у розмірі 1600,09 грн та за період з 19.07.2022 року до 19.01.2023 року у розмірі 107001,52 грн та належним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача на користь позивача вказаних сум.

Стосовно позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44, суд зазначає таке.

Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44) визначено умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Водночас, середній заробіток, який стягується у відповідності до вимог статті 117 КЗпП України, є санкцією за затримку розрахунку при звільненні, не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та не є виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв`язку із виконанням обов`язків під час проходження служби.

Вказані вище висновки викладені в постанові Верховного Суду від 26.04.2024 року у справі №380/1169/20, а також наведені Другим апеляційним адміністративним судом у постанові від 17.10.2024 року у справі №520/14718/24.

Отже, з урахуванням наведеного відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача в цій частині.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 19.11.2021 року до 18.07.2022 року у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн 09 коп. та за період з 19.07.2022 року до 19.01.2023 року у розмірі 107001 (сто сім тисяч одна) грн 52 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) сплачену суму судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.