Ухвала

від 26.12.2024 по справі 620/11232/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2024 року Чернігів Справа № 620/11232/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Падій В.В., розглянувши, в письмовому провадженні, питання про залишення позову без розгляду у справі № 620/11232/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) до Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Чернігівській області (вул. Шевченка, буд. 28, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ - 34759704) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:.

-визнати протиправною бездіяльність Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Чернігівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 до 31.07.2022 включно, недоотриманого грошового забезпечення, з врахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

-зобов`язати Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 29.01.2020 до 31.07.2022 включно, недоотримане грошове забезпечення, з врахуванням щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 25.09.2024 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 25.11.2024 позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху; встановити позивачу десятиденний строк, з дня отримання зазначеної ухвали суду, для усунення недоліку поданої позовної заяви.

На виконання вимог ухвали суду позивачем подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

Дослідивши зміст заяви про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Приписи частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначають, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За правилами частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Аналіз наведених норм свідчить, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У свою чергу Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформулював висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Водночас Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частину першу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.».

Отже до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Як зазначено вище, за загальним правилом, визначеним у статті 122 КАС України, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

У постанові від 17.09.2020 (справа №640/12324/19) Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Позивач маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій суб`єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов`язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.09.2020 (справа №806/2321/16).

Суд зазначає, що для здійснення судом належної оцінки та перевірки доводів, наведених заявником в обґрунтування поважності підстав пропуску строку звернення до суду, такі доводи повинні бути підтверджені відповідними письмовими документами або іншими доказами, з яких достовірно вбачається існування обставин, зазначених у заяві про поновлення строку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 у справі № 826/22361/15.

У постанові Верховного суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19 зазначено, що особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Отже особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про не нарахування та невиплату їй грошового забезпечення.

Тобто з дня отримання грошових виплат особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення, звернулась до роботодавця із заявою про надання їй відповідної інформації. У такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від роботодавця відповіді на подану ним заяву.

Зважаючи на те, що згідно наказу від 27.07.2022 №733-ОС позивач був звільнений зі служби з 31.07.2022, натомість перебуваючи на службі та отримуючи щомісячне грошове забезпечення мав реальну можливість дізнатись про розмір складових свого грошового забезпечення.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, із вказаним позовом позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду лише 14.08.2024, тобто більше ніж через два роки з моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, тобто з порушенням трьох місячного строку звернення до суду.

Суд зазначає, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №160/6430/20.

Дослідивши зміст заяви про поновлення строку звернення до суду, суд вважає, що позивачем не було наведено жодних обґрунтованих причин і не подано доказів, які б підтверджували реальну відсутність у нього можливості підготувати та подати позовну заяву у строк, встановлений Законом.

Вказане в сукупності дає підстави стверджувати про відсутність обставин, які б об`єктивно унеможливили звернення позивача до суду за захистом прав протягом визначеного законом строку.

Суд не встановив переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав, тому не визнає поважними вказані позивачем причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом.

Вказана позиція щодо строку звернення суду у спірних правовідносинах також підтримана Верховним Судом, зокрема у постанові від 10.10.2024 по справі №200/5937/23.

Суд враховує, що на даний час відсутня єдина правова позиція Верховного суду щодо застосування норм статті 233 Кодексу законів про працю України по спірним правовідносинам.

Водночас при вирішенні питання щодо застосування норм статті 233 Кодексу законів про працю України по спірним правовідносинам суд враховує вимоги статті 2-1 Кодексу законів про працю України, якою забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей працівників, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).

Як було підкреслено вище, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Частиною 3 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, в тому числі з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи положення пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України позовну заяву, необхідно залишити без розгляду.

На підставі викладеного та керуючись статтями 122, 123, 240, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили в строк та порядку, передбачені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційному порядку може бути оскаржена ухвала про залишення позову (заяви) без розгляду.

Ухвала суду може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 15 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Падій