Постанова

від 25.12.2024 по справі 580/5875/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/5875/24 Суддя (судді) першої інстанції: Валентин ГАРАЩЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Штульман І.В.

суддів: Безименної Н.В.,

Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Байди Олександра Сергійовича та представника ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

12 червня 2024 року, через підсистему «Електронний суд», представник ОСОБА_1 (далі - позивач) - адвокат Байда Олександр Сергійович звернувся в Черкаський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно;

- зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, починаючи з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати - 03 лютого 2024 року в сумі 97487,80 гривень.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 суми компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 12 січня 2021 року до 02 лютого 2024 року включно. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 12 січня 2021 року до 02 лютого 2024 року включно, відповідно до положень статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати". В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що несвоєчасне нарахування належних сум та остаточний розрахунок з ОСОБА_1 відбулися у зв`язку з неправомірним нарахуванням такого розрахунку відповідачем, тобто з вини ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, адже на відповідача покладений обов`язок проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 в частині виплати компенсації втрати частини доходів у грошовому виразі та їх нарахування належить до дискреційних повноважень відповідача.

Не погоджуючись з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - апелянт-1) звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судове рішення і ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апелянт-1 вказує, що предметом цього адміністративного спору є зобов`язання нарахувати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, що не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення), оскільки правовідносини між відповідачем та позивачем грунтувались на основі інших спеціальних нормативно правових актів.

Не погоджуючись з рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Байда О.С. (далі - апелянт-2) звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судове рішення і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі. Апелянт-2 вказує, що нарахувати та виплатити позивачу компенсацію слід за період з 01 січня 2016 року по 03 лютого 2024 року.

Позивачем ОСОБА_1 відзиву на апеляційну скаргу до суду не подано.

Представник відповідача заперечує проти апеляційної скарги представника позивача у повному обсязі та зазначає, що рішення суду першої інстанції від від 30 липня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог прийнято у відповідності до вимог законодавства.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк - до 25 грудня 2024 року.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження згідно пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційних скарг представників сторін, мотивуючи це слідуючим.

З матеріалів справи вбачається, і це правильно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 та відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по строковій частині) №106 від 11 червня 2021 року був звільнений наказом начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по особовому складу) №62 від 02 червня 2021 року з військової служби у запас за підпунктом "б" (за станом здоров`я) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року, яке набрало законної сили 15 вересня 2024 року, у справі №580/5342/23 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, зокрема: зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року у справі №580/5342/23 відповідач здійснив 03 лютого 2024 року нараховано та виплачено позивачу індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 по 28 лютого 2018 року в сумі 77935,19 грн (а.с.8).

Вважаючи бездіяльність суб`єкта владних повноважень щодо не виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати належного грошового забезпечення, адвокат Байда О.С., з метою захисту порушених прав та інтересів ОСОБА_1 , звернувся в суду з цим позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, у т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року №1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову №159, якою затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок №159).

У силу вимог пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Згідно із пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Таким чином, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, то право на компенсацію особа набуває саме в момент отримання доходу.

За правилами статтей 3-5 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає.

З аналізу норм Закону №2050-III та Порядку №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

За приписами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.

Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі №815/3998/16, від 20 травня 2020 року у справі №815/2454/18, від 31 березня 2020 року у справі №817/621/18 та від 26 лютого 2020 року у справі №826/8319/16.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року по справі №580/5342/23 відповідач 03 лютого 2024 року виплатив позивачу грошове забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року в сумі 77935,19 гривень.

Отже, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення (індексації), адже вона виплачується у разі порушення строків виплати доходу (сум індексації грошового забезпечення), а не виконання рішення суду. Оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку індексації та відновлення прав ОСОБА_1 , порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Верховний Суд у справі №240/11882/19 прийшов до переконання, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

У свою чергу, у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2023 року у справі №460/6767/20 суд касаційної інстанції звернув увагу, що виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Верховний Суд у постановах, зокрема від 19 травня 2022 року у справі №200/3859/21, від 24 січня 2023 року у справі №200/10176/19-а дійшов висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Щодо посилання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Байди О.С., що періодом за який належить нарахувати та виплатити позивачу компенсацію є період з 01 січня 2016 року по 03 лютого 2024 року, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає дані твердження помилковими, оскільки право на остаточний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 набув 11 червня 2021 року, тому вказана компенсація повинна бути нарахована з 12 червня 2021 року по дату, яка передує даті остаточного розрахунку - 02 лютого 2024 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, що несвоєчасне нарахування сум індексації відбулось у зв`язку з неправомірним нарахуванням відповідачем такої індексації, що встановлено судовими рішеннями, тобто з вини органу, що її виплачує, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з 12 січня 2021 року по 02 лютого 2024 року.

Судовою колегією враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційних скарг представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Байди О.С. та представника ІНФОРМАЦІЯ_1 не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року, отже апеляційні скарги представників сторін слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Байди Олександра Сергійовича та представника ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Штульман

Судді: Н.В. Безименна

Ю.К. Черпак