Постанова

від 25.12.2024 по справі 580/4422/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/4422/24 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ЯНКІВСЬКА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області щодо ненарахування та невиплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.02.2015 по 31.12.2018;

2) зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2015 по 31.12.2018 включно.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області щодо не нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби за лютий 2015 року та за період з 01.05.2015 по 31.12.2018.

Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби, а саме за лютий 2015 року та за період з 01.05.2015 по 31.12.2018 включно.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Крім того, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головним управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 2000 (дві тисячі) грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким адміністративний позов залишити без розгляду. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги наголошує, що судом не враховано пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду із вказаним позовом, визначений ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, адже звернувся з ним лише у травні 2024 року, тобто більш ніж через чотири роки після звільнення.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії.

Відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надійшло.

Після надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується учасниками справи, ОСОБА_1 проходив службу у ГУ ДСНС України у Черкаській області.

За наслідками розгляду заяви позивача від 26.10.2023 щодо надання довідки про нараховану та виплачену індексацію доходів з 01.01.2015 по 01.01.2018 відповідач листом від 02.11.2023 №6802-6718/6811 надав запитувану довідку від 02.11.2023, із змісту якої вбачається, що індексація грошового забезпечення позивача нараховувалися та виплачувалася останньому за січень, березень та квітень 2015 року.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за спірний період, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково та зазначив, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а відтак ненарахування та невиплата її відповідачем у лютому 2015 року та з 01.05.2015 по 31.12.2018 є протиправною. Крім того, суд підкреслив, що з огляду на неспівмірність обсягу виконаних робіт і наданих адвокатом послуг належною і достатньою для стягнення сумою витрат на професійну правничу допомогу буде 2 000 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів не повністю погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон).

Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 2 Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Приписи ч. 6 ст. 2 Закону визначають, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

За правилами ч. 1 ст. 4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 21.07.2016 - 103 відсотка).

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).

Приписи п. 1-1 Порядку №1078 визначають, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 21.07.2016 - 103 відсотка).

Згідно з абз. 5 п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.

При цьому підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню - підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, а отже поширюється і на військовослужбовців та службу цивільного захисту.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункти 43-44 постанови Верховного Суду від 27.04.2021 у справі №380/1513/20).

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про відсутність нормативних передумов стверджувати, що відповідачем було правомірно не забезпечено виплату індексації грошового забезпечення позивачу.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17, від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 05.02.2020 у справі № 825/565/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 27.04.2021 у справі №380/1513/20, від 06.07.2023 у справі № 560/6682/22.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги за період, зокрема, з 01.05.2015 по 31.12.2018, суд першої інстанції не врахував, що у матеріалах справи відсутні докази ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.01.2018 по 31.12.2018.

Так, як було встановлено вище, довідка від 02.11.2023 містить відомості про нараховану та виплачену ОСОБА_1 індексацію з 01.01.2015 по 01.01.2018. Про надання інформації про виплату індексації саме за цей період зазначено й у листі відповідача від 02.11.2023 №6802-6718/6811. При цьому той факт, що у довідці від 02.11.2023 у графі «2018 рік. Нарахована індексація» зазначено « 0,00», не свідчить про достовірність зазначеної у ній інформації щодо вказаного періоду, оскільки безпосередньо зміст довідки вказує на те, що інформація в ній не охоплює 2018 рік.

Отже, належних і допустимих доказів ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за 2018 рік матеріали справи не містять, що свідчить про передчасність висновків суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог щодо вказаного періоду.

Відтак рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині періоду, за який відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу індексацію, шляхом обмеження його до 01.01.2018.

У свою чергу, посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із вказаним позовом колегія суддів оцінює критично з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача у 2018 році) було визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2023 №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно п. 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

У постановах Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19 та від 05.02.2020 у справі № 825/565/17 зазначено, що індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовців.

Відтак, оскільки індексація є складовою грошового забезпечення, то строки звернення до суду з позовом про її нарахування та виплату на час звільнення ОСОБА_1 у 2018 році не застосовувалися.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Вирішуючи питання про застосування редакцій ч. 2 ст. 233 КЗпП України до та після 19.07.2022, Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 у справі №140/2168/23 прийшов до висновку, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Отже, з 19.07.2022 законодавцем змінено правове регулювання строку звернення з позовом до суду у справах про стягнення належних працівникові сум, зокрема, й заробітної плати, а саме - встановлено тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен буд дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, оскільки згідно наведеної вище позиції Верховного Суду ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, чинній на момент звільнення ОСОБА_1 , не передбачала будь-яких строкових обмежень для звернення до суду із позовом про стягнення належної заробітної плати, то право позивача, звільненого у 2018 році, на звернення до суду із цим позовом відповідно до вказаних положень Кодексу законів про працю України не обмежене будь-яким строком.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №160/759/23 та від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а.

Враховуючи вищевикладене, доводи ГУ ДСНС у Черкаській області про те, що ОСОБА_1 з урахуванням періоду карантину на території України пропущено передбачений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк на звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору, є необґрунтованими.

Щодо аргументів апелянта про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, а відтак відсутні підстави для їх стягнення на користь останнього, колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у сумі 10 000 грн позивачем до матеріалів справи надано: копію договору про надання правової допомоги від 13.11.2023; ордер серії СА №1069815 від 16.11.2023; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які особа понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи згідно Договору про надання правової допомоги № б/н від 31.10.2023.

Так, згідно ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилами п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України визначають, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Положення ч. 3 ст. 134 КАС України закріплюють для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд у постанові від 10.11.2022 у справі № 2040/6997/18 підкреслив, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

У постанові від 10.11.2022 у справі № 640/24023/21 Верховний Суд також звернув увагу на те, положення КАС України покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

І хоча цим правом відповідач не скористався в суді першої інстанції, однак з огляду на правову позицію Верховного Суду (постанова від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22) це не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.

Як вже було зазначено вище, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Із змісту п. 4.1 Договору про надання правової допомоги вбачається, що розмір гонорару визначається за домовленістю Адвокатського бюро та Клієнта та сплачується в національній валюті не пізніше п`яти днів з моменту підписання цього договору. Сума гонорару передбачена п. 4.4 згаданого договору та складає 10 000 грн за підготовку, складення та подання до суду адміністративного позову.

Враховуючи те, що Договір про надання правової допомоги складений та підписаний сторонами 13.11.2023, то оплата гонорару, згідно вищезазначених умов договору, повинна була відбутися до 20.11.2023 (включно з урахуванням вихідних днів) у розмірі 10 000 грн.

Проте, судом першої інстанції не враховано, що позивачем, всупереч умовам договору та приписам п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України не надано жодних доказів оплати витрат на професійну правничу допомогу. Не надано таких доказів і до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, враховуючи викладене вище, судова колегія погоджується з твердженням апелянта про те, що оскільки ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, то відсутні підстави для їх стягнення на користь позивача.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №580/4422/21.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Так, суд першої інстанції, правильно вказавши на наявність у позивача права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, безпідставно вказав на виникнення такого права за лютий 2015 року та з 01.05.2015 по 31.12.2018, а не за лютий 2015 року та з 01.05.2015 по 01.01.2018. Наведені вище обставини є підставою для зміни судового рішення у відповідних частинах.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно стягнув на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу, оскільки всупереч умов договору доказів оплати послуг адвоката позивачем надано не було, що має своїм наслідком скасування судового рішення у відповідній частині.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню шляхом зміни рішення суду у мотивувальній частині, в абзацах другому і третьому резолютивної частини, шляхом заміни дати з « 01.05.2015 по 31.12.2018» на « 01.05.2015 по 01.01.2018», а також скасування в частині розподілу судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року - задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року - змінити у мотивувальній частині та абзаци другий і третій резолютивної частини викласти у наступній редакції:

«Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області щодо не нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби за лютий 2015 року та за період з 01.05.2015 по 01.01.2018.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області (18029, м. Черкаси, вул. Прикордонника Лазаренка, 1, код ЄДРПОУ 38646021) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби, а саме за лютий 2015 року та за період з 01.05.2015 по 01.01.2018 включно.».

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року - скасувати в частині розподілу судових витрат.

Прийняти в указаній частині нову постанову, якою у стягненні за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу адвоката - відмовити.

В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна