Постанова

від 25.12.2024 по справі 640/19139/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/19139/22 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Колеснікова І.С., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач, Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області) в якому просила зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року значений позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області щодо відмови ОСОБА_1 в прийнятті декларації про відмову від громадянства російської федерації.

Зобов`язано Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 10.10.2022 щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні, та прийняти відповідне рішення.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 отримано довідку №2755/2020 від 10.12.2022 про реєстрацію особи громадянином України, яка видана до посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 , виданої 08.06.2016, орган, що видав 3201, та відповідно до законодавства України зазначено, що вона є громадянином України з 13.10.2020 (а.с.11).

10.12.2020 ОСОБА_1 видано Тимчасове посвідчення громадянина України тип НОМЕР_2 , строк дії якого до 13.10.2022 (а.с.13).

15.02.2022 позивач звернулась до посольства РФ в Україні із заявою про вихід з громадянства РФ.

Однак, з огляду на повномасштабне вторгнення на територію України, процедуру виходу з громадянства позивачем не завершено.

10.10.2022 позивач звернулась до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства.

Листом від 21.10.2022 Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області відмовило ОСОБА_1 у прийнятті відповідної декларації. Підставою відмови відповідач зазначив, що саме на особк покладається обов`язок припинит іноземне громадянство та подати документ про припинення іноземного громадянства, виданий уповноваженним органом відповідної держави, до уповноваженного органу України, протягом 2 років, з моменту набуття громадянства.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства РФ, позивачка звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не розглянув по суті звернення позивачки, не надав жодної оцінки підставам подачі нею декларації та протиправно зобов`язав його подати документ, неможливість отримання якого по суті і стало підставою для подачі такої декларації. Тобто, відповідачем фактично не прийнято жодного рішення за результатами розгляду декларації позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-III (далі по тексту - Закон №2235-III, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 8 Закону №2235-III визначено, що особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається:

- особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства;

- іноземцем - зобов`язання припинити іноземне громадянство.

Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Стаття 1 Закону №2235-III встановлює наступні терміни:

- зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України;

- незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури;

- декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

Зразок декларації про відмову від іноземного громадянства затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.08.2012 № 715 Про затвердження зразків документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, та журналів обліку (далі Наказ МВС № 715).

Відповідно до затвердженого Наказом МВС № 715 зразка заявник має зазначити в декларації строк, установлений законодавством іноземної держави, протягом якого заявник не отримав документ про припинення громадянства цієї держави.

Як вірно встановлено судом першої інсанції та підтверджується матеріалами справ, ОСОБА_1 набула громадянство України за територіальним походженням, відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» та взяла на себе зобов`язання припинити іноземне громадянство РФ, протягом двох років, з моменту набуття нею громадянства України.

Колегія суддів апеляійної інстанції зазначає, враховуючи викладені вище норми чинного законодавства, саме на позивачку покладається обов`язок припинити іноземне громадянство та подати документ про припинення іноземного громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України, протягом двох років з моменту набуття громадянства.

Згідно з підпунктом 54 пункту 4 Положення про Міністерство закордонних справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 N 281, Міністерство закордонних справ України, відповідно до покладених на нього завдань, дипломатичними представництвами, консульськими установами іноземних держав, представництвами міжнародних організацій в Україні, а також дипломатичним корпусом, акредитованим в Україні. За інформацією посольства російської федерації в Україні, розмір консульського збору за припинення громадянства російської федерації на момент набуття заявником громадянства України становив 1820 грн. що не перевищувало половину мінімальної заробітної плати на момент набуття громадянства України.

Незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), в розумінні пункту 1 статті 1 Закону N 2235-III, є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.

Отже, обов`язковою передумовою для визнання причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства незалежною від особи, є факт звернення/прийняття клопотання такої особи уповноваженим органом держави її громадянства, в даному випадку - РФ.

Особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом N 2235-III порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства (якщо така не була подана раніше) їм замість тимчасових посвідчень громадянина України, залежно від місця проживання, видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон (пункти 117-119 Порядку).

Тобто, відповідно до норм чинного законодавства, позивачка зобов`язана подати документ про припинення російського громадянства.

Як вбачається з довідки посольства РФ в Україні від 15.02.2022 про те, що заява ОСОБА_1 про вихід з громадянства РФ прийнята до розгляду, відповідно до законодавства РФ і зареєстрована за № 269100547. Консульський збір сплачено.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що ОСОБА_1 вчинялись передбачені Законом №2235-III дії задля припинення громадянства РФ, у вигляді звернення до відповідних органів РФ та отримання відмови, не отримання відповіді, однак такі не призвели до певних правових результатів з незалежних від позивача причин.

З огляду на зазначене, законодавство передбачає можливість подання декларації про вихід з громадянства РФ, що і було здійснено позивачем.

Згідно із частиною 21 статті 9 Закону N 2235 особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов`язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов`язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яких визнано біженцями або яким надано притулок в Україні.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону N 2235-III, декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

Як зазначено ОСОБА_1 та не заперечується відповідачем, у декларації позивачка взяла на себе зобов`язання повернути паспорт громадянина РФ до уповноважених органів цієї держави, не користуватися правами громадянина РФ та не виконувати обов`язків, передбачених її законодавством для громадян цієї держави.

Отже, в межах 2 років, визначених позивачці для відмови від громадянства РФ, після отримання 10.12.2020 Тимчасового посвідчення громадянина України тип НОМЕР_2 , строк дії якого до 13.10.2022, ОСОБА_1 вчинено дії для припинення громадянства РФ, зокрема, позивачка зверталася до консульської установи РФ щодо припинення громадянства, заява останнього прийнята Посольством російської федерації, сплачений консульський збір. Також, позивачкою взято на себе зобов`язання повернути національний документ громадянства РФ.

Положеннями частин1, 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Між тим, у даному випадку, Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області вирішуючи питання щодо прийняття декларації ОСОБА_1 обмежилося лише роз`ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, протиправно не прийняло декларацію позивачки та не надало мотивованої відмови позивачці в прийнятті вказаної декларації, на підставі норм чинного законодавства, з урахуванням всіх підстав неможливості подати документ про припинення іноземного громадянства, виданий уповноваженним органом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідач не розглянув по суті звернення позивачки, не надав жодної оцінки підставам подачі нею декларації та протиправно зобов`язав її подати документ, неможливість отримання якого по суті і стало підставою для подачі такої декларації. Тобто, відповідачем фактично не прийнято жодного рішення за результатами розгляду декларації позивача.

При обранні способу захисту прав позивача у даному випадку суд апеляційної інстанції враховує приписи статті 245 КАС України, з огляу на наступне.

У разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.12.2018 у справі N 804/1469/17 та від 10.04.2019 у справі N 826/11251/18.

У справі немає доказів, які б свідчили про відсутність можливості у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що даний позов підлягає частковому задоволенню, шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 10.10.2022 щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків викладених в даній постанові.

Отже, висновок суду першої інстанції про задоволенні позовних вимог є законним та обгрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції надає правову оцінку спірним правовідносинам та переглядає рішення суду першої інстанції тільки в частині задоволених позовних вимог, оскільки позивач не є апелянтом по справі.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Ю.К. Черпак

Повний текст виготовлено 25.12.2024 року