Постанова

від 26.12.2024 по справі 620/7622/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/7622/24 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу в частині,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.04.2024 №570 в частині притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності у розмірі 84 622,08 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 № 570 від 27.04.2024 в частині притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності в розмірі 84622,08 грн.

Крім того, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5 000,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги наголошує, що судом було залишено поза увагою допущення позивачем недбалості шляхом неналежного контролю за особовим складом, що зумовило порушення вимог чинного законодавства та спричинило надлишкові виплати. Крім того, підкреслює на безпідставності стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, оскільки не надано доказів неминучості понесення таких витрат з огляду на незначну складність справи, а також наявності сумнівів щодо взагалі можливості укладення договору про надання правової допомоги.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу в частині.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Свою позицію обґрунтовує тим, що доказів наявності у діях позивача складу правопорушення та спричинення ним шкоди відповідачем не надано, а службове розслідування проведено із суттєвими порушеннями вимог чинного законодавства. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу.

Після надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону.

На підставі рапорту командира 1 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 (вх. № 469 від 07.04.2024) наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2024 № 886 призначено проведення службового розслідування до 27.04.2024 старшому лейтенанту ОСОБА_2 , заступнику командира 2 стрілецької роти з морально-психологічного забезпечення 1 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 , за фактом самовільного залишення Військової частини НОМЕР_1 без зброї (неприбуття з військового шпиталю АДРЕСА_1 ) 28.11.2023 солдатом військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_3 , який утримується в розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 .

За результатами службового розслідування складено акт, затверджений командиром Військової частини НОМЕР_1 26.04.2024, за висновками якого, зокрема:

2. Старшого солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_3 , який утримується в розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що самовільно залишив частину з 28.11.2023.

3. Начальнику стройової частини відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 внести до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.04.2024 № 97 такі зміни: старшого солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_3 , який утримується в розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 , який перебував у Військовій частині НОМЕР_3 (лікарняний заклад територіальної госпітальної бази) м. Запоріжжя на лікуванні з 28.11.2023 вважати таким, що самовільно залишив військову частину (не прибув до розташування підрозділу на лінії бойового зіткнення) з 28.11.2023.

4. Відповідно до статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі» від 03.10.2019 №160-ІХ, за шкоду, завдану державі в особі Військової частини НОМЕР_1 , капітана військової-служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командира 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 , притягнути до повної матеріальної відповідальності в розмірі заподіяної шкоди відповідно до довідки - розрахунок про переплату грошового забезпечення № 533 від 24.04.2024 на загальну суму - 84 622,08 грн (вісімдесят чотири тисячі шістсот двадцять дві гривні 08 коп.).

5. Начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру Військової частини НОМЕР_1 :

5.1 Старшому солдату військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_3 , який утримується в розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 №260:

пункту 15 розділу 1, призупинити виплату грошового забезпечення з 28.11.2023;

5.2 Занести до книги грошових стягнень та нарахувань суму збитків, що підлягає стягненню з капітана військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командира 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 у розмірі 84 622,08 грн (вісімдесят чотири тисячі шістсот двадцять дві гривні 08 коп.).

5.3 Здійснювати стягнення суми завданої шкоди із грошового забезпечення капітана військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командира 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до ст. 13 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-ІХ;

5.4 Капітану військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командира 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260:

пункту 5 розділу XVI, позбавити премії в повному обсязі за квітень 2024 року.

На підставі висновків службового розслідування командиром Військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ від 27.04.2023 № 570, яким приписано, зокрема:

4. Відповідно до статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі» від 03.10.2019 №160-ІХ, за шкоду завдану державі в особі Військової частини НОМЕР_1 , капітана військової-служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командира 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 притягнути до повної матеріальної відповідальності в розмірі заподіяної шкоди відповідно до довідки - розрахунок про переплату грошового забезпечення № 533 від 24.04.2024 на загальну суму - 84 622,08 грн (вісімдесят чотири тисячі шістсот двадцять дві гривні 08 коп.).

5. Начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру Військової частини НОМЕР_1 :

5.2. Занести до книги грошових стягнень та нарахувань суму збитків, що підлягає стягненню з капітана військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командира 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 у розмірі 84622,08 грн. (вісімдесят чотири тисячі шістсот двадцять дві гривні 08 коп.);

5.3 Здійснювати стягнення суми завданої шкоди із грошового забезпечення капітана військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командира 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до ст. 13 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-ІХ;

5.4 Капітану військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командира 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260:

пункту 5 розділу XVI, позбавити премії в повному обсязі за квітень 2024 року.

Вважаючи протиправними наказ відповідача в частині притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, останній звернувся до суду із цим позовом.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, що саме з вини ОСОБА_1 державі були завдані збитки в сумі 84 622,08, починаючи з 08.12.2023 ОСОБА_3 не знаходився у підпорядкуванні позивача, в акті службового розслідування вказано на порушення ОСОБА_1 норм Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, які на позивача як командира роти не поширюються, а саме службове розслідування проведено прямим підлеглим ОСОБА_1 , що прямо суперечить приписам Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. У свою чергу суд зазначив, що заявлені до присудження витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн є завищеними та не можуть вважатися неминучими, а відтак підлягають зменшенню до 5 000 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІV (далі - Статут), порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 9 Статуту визначено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців, зокрема, такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.

За правилами статті 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідальність військовослужбовців передбачена положеннями статтей 26, 27 Статуту, відповідно до яких, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Згідно із ст. 59 Статуту командир (начальник) зобов`язаний, серед іншого: завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності; встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України.

Статтею 111 Статуту встановлено, що командир роти (корабля 4 рангу) в мирний і воєнний час відповідає за бойову готовність роти (корабля), за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу роти (корабля), за підтримання внутрішнього порядку і додержання заходів пожежної безпеки в роті (на кораблі), за стан і збереження озброєння, боєприпасів, техніки та іншого майна роти (корабля), за успішне виконання ротою (кораблем) бойових завдань, за ведення ротного (корабельного) господарства. Командир роти (корабля 4 рангу) підпорядковується командирові батальйону (дивізіону кораблів) і є прямим начальником усього особового складу роти (корабля).

Відповідно до статті 112 Статуту командир роти (корабля 4 рангу) зобов`язаний, серед іншого: підтримувати особовий склад роти (корабля), озброєння, бойову та іншу техніку в постійній бойовій готовності; знати військове звання, прізвище, строк служби, посаду чи спеціальність, родинний стан, ділові та морально-психологічні якості кожного військовослужбовця роти (корабля), постійно проводити з ними індивідуально-виховну роботу; вести встановлений облік занять з бойової підготовки та облік особового складу роти (корабля), знати чисельність (наявність і відсутність) особового складу за списком, а також наявність і стан озброєння, боєприпасів, техніки, пального та інших матеріальних засобів.

Пунктом 13 розділу ХІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280 (далі - Інструкції №280), передбачено, що командири відділень, взводів, рот, батарей, відповідних їм підрозділів, а також командири підрозділів і служб кораблів (суден) усіх рангів зобов`язані: перевіряти наявність особового складу перед початком маршу, під час привалів і після їх завершення, перед початком бойових дій, під час бойових дій і після них; незалежно від обставин знати про кожного військовослужбовця, що вибув зі строю: причину вибуття, коли, де, за яких обставин це трапилося; щодня і після кожного бою доповідати своєму безпосередньому командиру про наявність і втрати особового складу.

Відповідно до пункту 16 розділу ХІІ указаної Інструкції персональний облік особового складу, який вибув зі строю через загибель (смерть), поранення, хворобу та з інших причин, у підрозділах військових частин ведеться у такому порядку:

у відділенні та взводі - про всіх військовослужбовців, що вибули зі строю, командири відділень і взводів доповідають своєму безпосередньому командиру (керівнику) щодня в ході бою і після перевірки наявності особового складу після бою;

у роті (батареї), окремому підрозділі - на всіх військовослужбовців, що вибули зі строю, складається іменний список особового складу, який вибув зі строю (додаток 59). Іменний список особового складу, який вибув зі строю, щоденно подається командиру батальйону (дивізіону), до штабу військової частини;

у батальйоні (дивізіоні, ескадрильї) - на підставі даних іменних списків особового складу, який вибув зі строю рот (батарей) і окремих підрозділів, про втрати особового складу, звірені з даними медичних підрозділів військової частини, складається загальний іменний список особового складу, який вибув зі строю, на особовий склад батальйону (дивізіону, ескадрильї), який разом із добовою відомістю щодня надається до штабу військової частини.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України від 03.10.2019 № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон № 160-IX).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Частинами першою та другою статті 3 Закону № 160-IX встановлено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Згідно із ст. 5 Закону № 160-IX особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність. Командир (начальник), який своїм рішенням чи бездіяльністю порушив установлений порядок обліку, зберігання, використання військового та іншого майна або не вжив належних заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачанню військового та іншого майна, внаслідок чого було завдано шкоду, або щодо притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності, несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Статтею 8 Закону № 160-IX визначено, що посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів. У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника). Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць. Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань. За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Отже, законодавцем передбачено обов`язковість встановлення вини в діях саме того військовослужбовця, який притягується до матеріальної відповідальності, а також наявність причинного зв`язку між діянням та заподіяною шкодою, що здійснюється під час службового розслідування.

Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок № 608).

Згідно з абз. 4 п. 2 розд. I Порядку № 608 службове розслідування це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Відповідно до п. п. 1, 3 розд. ІІІ Порядку № 608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.

Відповідно до пунктів 1, 3 розділу ІV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення. У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.

Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

За правилами пункту 1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Відповідно до пункту 3 розділу V Порядку № 608 в описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

Згідно з пунктом 6 розділу V Порядку № 608 після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Пунктом 1 розділу VІ Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Вид дисциплінарного стягнення зазначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування.

Відповідно до пункту 2 розділу VІ Порядку № 608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, в акті службового розслідування зафіксовано, що згідно направлення № 6091 від 26.11.2023 старший солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_3 , який утримується в розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 , вибув 28.11.2023 із розташування 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 до військового шпиталю військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_1 ) для проходження військово-лікарської комісії з метою визначення придатності до військової служби.

05.04.2024 близько 20:00 під час звірки з медичним закладом було встановлено, що старший солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_3 у стаціонарному відділенні не перебував. Військовослужбовець на телефоні дзвінки не відповідав, місцезнаходження встановити не вдалося, тобто старший солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_3 вважається таким, що самовільно залишив частину з 28.11.2023.

Крім того, службовим розслідуванням встановлено, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 352 від 08.12.2023 солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_3 , командир стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти 1 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, який увільнений від займаної посади і зарахований в розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 з 08.12.2023.

Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 97 від 06.04.2024 старший солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_3 , який утримується в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 вважається таким, який перебував у Військовій частині НОМЕР_3 (лікарняний заклад територіальної госпітальної бази) АДРЕСА_1 , на лікуванні з 28 листопада 2023 року та таким, що самовільно залишив військову частину (не прибув до розташування підрозділу на лінії бойового зіткнення) з 05 квітня 2024 року.

Службовим розслідуванням також встановлено, що внаслідок неналежного контролю за особовим складом та несвоєчасної доповіді за фактом самовільного залишення розташування підрозділу Військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_3 , який утримується у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до довідки-розрахунок від 24.04.2024 № 533 було допущено переплату грошового забезпечення за період з 01.11.2023 по 31.03.2024 на загальну суму - 84 622,08 грн.

Виходячи з матеріалів службового розслідування, вина капітана військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командира 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 , виражається в формі недбалості, шляхом неналежного контролю за особовим складом, чим порушено вимоги ст. ст. 11, 14, 16, 59, 119, 120 Статуту, а також п. 13 розд. ХІІ Інструкції №280.

Водночас, як правильно зауважив суд першої інстанції, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів про те, що саме з вини ОСОБА_1 державі було завдано збитки у зв`язку з неналежним виконанням ним службових обов`язків у сумі 84 622,08 грн.

При цьому, ОСОБА_3 з 08.12.2023 був увільнений від займаної посади і зарахований в розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 . Указане свідчить, що, починаючи з 08.12.2023 ОСОБА_3 не знаходився у підпорядкуванні ОСОБА_1 , а тому відповідачем не доведено неналежне виконанням позивачем службових обов`язків у вказаний період.

Крім того, службовим розслідуванням також не встановлено причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, наявність неправомірних дій військовослужбовця, тобто позивача, адже всі висновки щодо таких причин та умов стосувалися виключно діяння ОСОБА_3 . Також, службовим розслідуванням не було встановлено причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням позивачем обов`язків військової служби, вини військовослужбовця.

Окремо суд першої інстанції правильно підкреслив, що відповідачем в акті службового розслідування зазначено вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено, а саме статті 119, 120 Статуту, які стосуються відповідальності та обов`язків командира взводу (групи, башти). Натомість позивач займає посаду командира роти, відповідальність та обов`язки якого визначаються статтями 111, 112 Статуту. У свою чергу акт службового розслідування не містить посилань на будь-які норми статей 111, 112 Статуту, які були порушені позивачем.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення ОСОБА_1 саме приписів статтей 111, 112 Статуту колегією суддів оцінюється критично, оскільки, як було зазначено вище, будь-яких посилань в акті службового розслідування на порушення позивачем саме цих норм немає.

До того ж Чернігівський окружний адміністративний суд обґрунтовано підкреслив, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2024 № 886 було приписано провести службове розслідування старшому лейтенанту ОСОБА_2 , заступнику командира 2 стрілецької роти з морально-психологічного забезпечення 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , зокрема, відносно ОСОБА_1 , який займає посаду командира 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону, тобто відносно свого прямого начальника, що прямо заборонено ч. 2 ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про протиправність позиції Військової частини НОМЕР_1 про необхідність притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності, адже відповідачем не доведена протиправна поведінка позивача, наявність причинного зв`язку між його протиправною поведінкою і настанням шкоди, вина у заподіянні шкоди, умови та причини, що сприяли її заподіянню, не вказано вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено позивачем, а також порушено порядок проведення службового розслідування.

З урахуванням зазначеного, враховуючи принцип верховенства права, встановлених у ході апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення обставин та здійсненого аналізу чинного законодавства, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 570 від 27.04.2024 в частині притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності в розмірі 84622,08 грн.

Перевіряючи правильність здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат у розрізі доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилами п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України визначають, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Положення ч. 3 ст. 134 КАС України закріплюють для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Матеріали справи свідчать, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом цієї справи, у розмірі 10 000,00 грн, позивачем було надано договір про надання правової допомоги від 10.05.2024 №313, акт виконаних робіт від 27.05.2024, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 10.05.2024 №313, ордер, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Верховний Суд у постанові від 10.11.2022 у справі № 2040/6997/18 підкреслив, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

У постанові від 10.11.2022 у справі № 640/24023/21 Верховний Суд також звернув увагу на те, положення КАС України покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Цим правом, як свідчать матеріали справи, Військова частина НОМЕР_1 скористалася, висловивши у відзиві на позов заперечення щодо присудження на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу з підстав нікчемності договору про надання правничої допомоги від 10.05.2024 №313 з огляду на зазначення у ньому неправильної адреси реєстрації позивача, відмінності його підпису та об`єктивної неможливості його підписання ОСОБА_1 , а також з підстав завищення розміру витрат через незначну складність справи і ненадання книги обліку доходів і витрат.

Судовою колегією враховується, що ця справа належить до справ незначної складності (є малозначна), її розгляд здійснювався судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у порядку письмового провадження. Викладене, на переконання судової колегії, з урахуванням відповідних аргументів Військової частини НОМЕР_1 , об`єктивно свідчить, що розмір заявленої до присудження суми витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн є явно завищеним.

Таким чином, враховуючи категорію складності цієї справи (малозначна), ненадання доказів виняткового значення цієї справи для позивача та обґрунтувань неминучості і обов`язковості понесених останнім витрат саме у такому розмірі, суд першої інстанції з урахуванням аргументів відповідача про неспівмірність заявлених до відшкодування судових витрат прийшов до правильного висновку, що останні з огляду на співрозмірність та пропорційність до предмету спору, а також обсяг виконаних адвокатом робіт, підлягають присудженню за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 у розмірі 5 000 грн.

Викладеним спростовуються доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції принципів співмірності та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу, заявлених до присудження позивачем.

Щодо аргументів відповідача про відмінність підписів позивача у договорі про надання правової допомоги від 10.05.2024 №313 та інших офіційних документах, неправильному зазначенні місця перебування (реєстрації), а також об`єктивної неможливості його підписання позивачем через перебування на лінії бойового зіткнення, судова колегія зазначає, що, по-перше, адреса ОСОБА_1 , зазначена у договорі, відповідає адресі його реєстрації, зазначеної у позовній заяві, по-друге, ні суд, ні відповідач не володіє спеціальними знаннями щодо встановлення особи, яка виконала підпис, по-третє, Військовою частиною не доведено, що у ОСОБА_1 не було можливості підписати відповідний договір в інший, ніж дату його складання день.

З приводу аргументів апеляційної скарги про відсутність книги обліку доходів і витрат як непідтвердження понесення таких витрат позивачем суд апеляційної інстанції зауважує, що облік отриманих доходів адвокатом та в подальшому його оподаткування не є предметом спору, предметом спірних правовідносин є фактичне понесення витрат на правову допомогу та їх відшкодування відповідною стороною у справі, а не обов`язковість ведення адвокатом книги обліку доходів та витрат, які ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність.

Аналогічна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 826/11302/18, від 02.12.2021 у справі №280/5176/20, від 02.10.2019 у справі № 815/1479/18, що прийняті пізніше постанови Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №826/8107/16, на яку посилається апелянт.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача всі понесені процесуальні витрати, в тому числі витрати на правничу допомогу за розгляд справи в Шостому апеляційному адміністративному суді.

На підтвердження понесених витрат представником позивача - адвокатом Кушнеренком Є.Ю. надано копію акта виконаних робіт від 08.10.2024 за договором про надання правової допомоги від 13.09.2024, копію квитанції до прибуткового касового ордера від 12.09.2024 №314, копію договору про надання правової допомоги від 12.09.2024 №314, копію ордера.

Як вже було зазначено вище, приписи КАС України покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 20.01.2021 у справі № 120/3929/19-а.

Судом апеляційної інстанції враховується, що будь-яких заперечень щодо неспівмірності заявлених до присудження на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу відповідачем не надано, у той час як копія відзиву на апеляційну скаргу разом з доданими до неї документами була направлена та отримана відповідачем 08.10.2024. Разом з тим, з огляду на правову позицію Верховного Суду (постанова від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22) це не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.

Відтак, перевіряючи обґрунтованість заявлених до відшкодування витрат, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд у постанові від 10.11.2022 у справі № 2040/6997/18 підкреслив, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Судовою колегією враховується, що ця справа належить до справ незначної складності (є малозначна), її розгляд здійснювався судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у порядку письмового провадження.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що аналіз змісту відзиву на апеляційну скаргу на 6 аркушах свідчить, що він є стислим викладом позовної заяви за виключенням зазначених у ній фактичних обставин.

Таким чином колегія суддів попри відсутність заперечень відповідача про неспівмірність понесених позивачем витрат, приходить до висновку, що заявлена до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн є необґрунтованою, а тому з урахуванням наведених вище мотивів підлягає зменшенню з цих підстав до 2 000,00 грн.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року - залишити без змін.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна