Рішення

від 13.12.2024 по справі 160/27310/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 рокуСправа №160/27310/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

14.10.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.08.2024 № 154750011641, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 09.08.2024 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що має спеціальний стаж роботи, як працівник медицини, який складає більше 25 років. 09.08.2024 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про призначення пенсії згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 16.08.2024 було прийнято рішення № 154750011641 про відмову в призначенні пенсії за вислугою років через відсутність необхідного стажу вислуги років. Позивач не погоджується з прийнятим рішенням та вказує, що має необхідний стаж вислуги років, що було розраховано відповідачем. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, та таким, що порушує право на отримання пенсії позивач звернулась з цим позовом до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Частиною 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримано копію ухвали про відкриття провадження разом із матеріалами адміністративного позову 16.10.2024 року, про що свідчить довідка про доставку електронного листа в його електронний кабінет.

Відповідачем не надано відзиву проти адміністративного позову. З клопотаннями, заявами, поясненнями відповідач у справі не звертався.

Відповідно до ч.1ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За змістом приписів п.3 ч.6ст.12 Кодексу адміністративного судочинства Українидля цілей цьогоКодексусправами незначної складності, зокрема, є оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст.257,262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 09.08.2024 року звернулась до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за вислугу років працівникам охорони здоров`я відповідно до пункту е) статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами.

Заяву ОСОБА_1 направлено за принципом екстериторіальності для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яким було 16.08.2024 року прийнято рішення № 154750011641 наступного змісту:

«Пунктом 21 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» ( далі Закон 2148), право на пенсію за вислугу років мають особи, які на день набрання чинності Закону 2148 ( на 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, передбачений статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» ( далі Закон 1788).

Право на призначення пенсії за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення, котрі обіймають посади, визначені Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 за наявності стажу, визначеного пунктом "є" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Право виходу на пенсію за вислугу років незалежно від віку мають особи, вислуга років яких на відповідних посадах становить не менш як:

-25 років на 1 квітня 2015 року;

-25 років 6 місяців на 3 і грудня 2015 року;

-26 років 6 місяців на 11 жовтня 2017 року'.

Страховий стаж особи становить 36 років 1 місяць 11 днів.

Стаж особи за вислугу років на 11.10.2017 становить 26 років 5 місяців 1 день.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

Згідно наданих документів страховий стаж враховано повністю.

Відмовити у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній необхідний стаж вислуги років.

Вважаючи протиправним рішення відповідача, щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернулась з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку фактичним обставинам справи, аргументам, що викладені у позові та наданим доказам у їх сукупності суд зазначає наступне.

Відповідно достатті 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта Законами України.

За приписом пункту 6 частини 1статті 92 Конституції Україниоснови соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно достатті 52 Закону № 1788-XIправо на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пунктуестатті 55.

Пунктоместатті 55 Закону № 1788-XI(в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому, Законом УкраїниПро внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпеченнявід 02.03.2015 № 213-VIII (даліЗакон № 213), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший - одинадцятий пунктуестатті 55 Закону № 1788-XI), а Законом УкраїниПро внесення змін до деяких законодавчих актів Українивід 24.12.2015 № 911-VIII (даліЗакон № 911) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пунктіестатті 55 Закону № 1788-XI.

Так, відповідно до внесених змін пунктоместатті 55 Закону № 1788-XIIбуло передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

В свою чергу,рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), положення пунктуастатті 54, статті 55 Закону УкраїниПро пенсійне забезпеченнявід 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами УкраїниПро внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпеченнявід 02.03.2015 № 213-VIII,Про внесення змін до деяких законодавчих актів Українивід 24.12.2015 № 911-VIII.

При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Відповідно достатті 51 Закону № 1788-XIпенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України вказав, що положення пунктуастатті54, статті55 Закону № 1788-XIзі змінами, внесенимиЗаконом № 911у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пунктіастатті 54 Закону № 1788-XI, та 55 років для осіб, зазначених у пунктахе,жстатті 55 Закону № 1788-XI, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей1,3, частини третьої статті22, статті46 Основного Закону України.

Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пунктуастатті54, статті55 Закону № 1788-XIзі змінами, внесенимиЗаконом № 213щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пунктуастатті54, статті55 Закону №1788-XIзі змінами, внесенимиЗаконом № 213, суперечать положенням статей1,3,46 Основного Закону України.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частинирішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019положення пунктуастатті 54, статті 55 Закону УкраїниПро пенсійне забезпеченнявід 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами УкраїниПро внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпеченнявід 02.03.2015 № 213-VIII,Про внесення змін до деяких законодавчих актів Українивід 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дняухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пунктуестатті 55 Закону № 1788-XIIнеобхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змінЗаконом № 213таЗаконом № 911.

Отже, на день звернення позивача із заявою від 09.08.2024 про призначення пенсії за вислугу років, пунктоместатті 55 Закону УкраїниПро пенсійне забезпеченняпередбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

На момент звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії у ОСОБА_1 станом на 09.08.2024 стаж складав 36 років 01 місяць 11 днів, в тому числі врахований стаж за вислугу років на 11.10.2017р. складав 26 років 05 місяців 1 день, що не заперечується відповідачем та вказано в рішенні від 16.08.2024 № 154750011641.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні пенсії позивачу на підставі поданої нею заяви та долучених до неї документів, яка оформлена рішенням від 16.08.2024р. № 154750011641, вчинена відповідачем у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч. 1ст. 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

В той же час, згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затвердженепостановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

З аналізу наведеного вбачається, що на даний час Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодовирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Частиною 1статті 5 КАС Українивизначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2статті 5 КАС Українизахист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечитьзаконуі забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справіЧахал проти Об`єднаного Королівства(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Частиною 2статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наданих на підтвердження правової позиції відповідачами, суд доходить висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача на перерахунок пенсії за віком буде скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.08.2024р. № 154750011641 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 N 2-р/2019 з 12.08.2020 року.

Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин суд доходить висновку щодо протиправності оскаржуваного рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років від 16.08.2024 № 154750011641 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Відповідно дост. 90 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст.2, 9, 72-74,77,241-246,250,260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.08.2024 № 154750011641, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.08.2024 року з урахуванням висновків суду про зарахування стажу за вислугу років та з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 N 2-р/2019 з 12.08.2020 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене встроки, передбаченістаттею295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук