Постанова

від 23.12.2024 по справі 354/635/15-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/635/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/66/24

Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Струтинської Д.В.,

з участю представника Івано-Франківської обласної прокуратури,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння за апеляційною скаргою Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області на рішення Яремчанського міського суду від 29 серпня 2023 року під головуванням судді Ваврійчук Т.Л. у м. Яремче,

в с т а н о в и в:

У вересні 2015 року перший заступникпрокурора Івано-Франківськоїобласті (найменування змінено на Івано-Франківську обласну прокуратуру) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» звернувся з позовом до Поляницької сільської ради (найменування змінено на Поляницьку сільську ради Надвірнянського району Івано-Франківської області а.с 117 т.2), ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що вивченням виданого ОСОБА_1 державного акту на право власності на земельну ділянку серії IV-ІФ №028127 від 29.11.2002 року, який є речовим доказом у кримінальній справі №248436, встановлено, що у такому зазначено як підставу його видачі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №41 від 15.11.2002.

Однак в ході дослідження протоколу засідання виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 15.11.2002 встановлено, що за результатами даного засідання було прийняте рішення №40, яким вирішено питання передачі у приватну власність земельних ділянок. У цьому рішенні відсутні будь-які відомості про розгляд питання щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,2500 га, а рішення №41 відсутнє.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 у кримінальній справі №248436 (судовий №1-6/2011) звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_5 за вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.28 ч.1 ст.366 КК України.

В ході розгляду вказаної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в установленому законом порядку не приймалося та є підробленим. ОСОБА_1 із відповідною заявою до сесії сільської ради не звертався, зазначене питання на розгляд сесії сільської ради не виносилося.

Також встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії IІ-ІФ №002701 від 10.11.2001 року та знаходиться у кварталі 9, виділ 58 та 59 Поляницького лісництва, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування та таксаційною книгою. Впродовж 2002-2003 років члени організованої групи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом сільської ради не приймались, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав.

Таким чином, внаслідок передачі у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 у ДП «Ворохтянське лісове господарство» незаконно вилучено земельну ділянку площею 0,2500 га.

В обґрунтування повноважень прокурора на представництво інтересів держави у цій справі вказано, що незважаючи на те, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду та роз`яснено право на його пред`явлення у порядку цивільного судочинства, постійним землекористувачем не вжито жодних заходів щодо повернення спірної ділянки у державну власність, що стало підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом. Перед зверненням до суду прокурором у відповідності до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направлено відповідне повідомлення постійному землекористувачу.

Також з урахуванням того, що зазначені у позові обставини встановлені постановою суду від 04.03.2015 наявні підстави для визнання поважними причини пропуску строку позовної давності з метою захисту інтересів держави.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 отримав право власності на земельну ділянку на підставі фіктивного рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради, яке не підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, внаслідок чого її було незаконно вилучено у постійного землекористувача, а спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у державну власність у особі постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство», з врахування заяви від 02.11.2020 про зміну предмета позову, прокурор просив: поновити строки позовної давності; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ № 028127 від 29.11.2002 площею 0,2500 га; витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2500 га, яка розташована в ділянці «Вишня» с. Поляниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Ухвалою Яремчанського міського суду від 15.02.2022 позов прокурора залишено без розгляду відповідно до п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04.08.2022 ухвалу Яремчанського міського суду від 15.02.2022 в частині залишення без розгляду позову прокурора, поданого в інтересах ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без змін, а в частині залишення без розгляду позову прокурора, поданого в інтересах Держлісагенства ухвалу скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Яремчанського міського суду від 29 серпня 2023 року частково задоволено позов першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2500 га в с. Поляниця та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2500 га, що розташована у с. Поляниця Надвірнянського району Івано-Франківської області у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 1 281 грн судового збору.

У апеляційній скарзі представник Поляницької сільськоїрадипосилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Зазначає, що вирішуючи спір, суду першої інстанції слід було з`ясувати до компетенції якого органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта належать повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, чи належить до повноважень Державного агентства лісових ресурсів України повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і відповідно який орган має бути належним позивачем у спірних правовідносинах.

Державне агентство лісових ресурсів України є суб`єктом владних повноважень інтереси, якого може представляти прокурор, однак на законодавчому рівні не наділене повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою відповідно, не є органом який може бути належним позивачем у спірних правовідносинах.

Відсутність у Державного агентства лісових ресурсів України права на розпорядження спірною земельною ділянкою прокурором не спростовано.

Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача. Якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.

Вказує, що Поляницька сільська рада як власник земель в межах населеного пункту вправі розпоряджатися ними.

Відповідно до рішення Поляницької сільської ради від 11.01.2001 Ворохтянському державному лісогосподарському господарству 10.11.2001 видано Державний акт на право постійного користування землею.

Крім того, рішенням Івано-Франківської обласної ради від 27.08.2002 збільшено площу населеного пункту с.Поляниця Яремчанської міської ради до 1730 га, в тому числі 1077,82 га земель, які перебувають в постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства.

Оскільки, в постійному користуванні лісгоспу перебували землі комунальної власності Поляницької сільської ради то Поляницька сільська рада також вправі була вилучати землі у користувача та розпоряджатися ними у встановленому порядку.

Прокурором не надано належних, достовірних та достатніх доказів того, що саме спірна земельна ділянка знаходиться на землях, що перебувають у постійному користуванні держлісгоспу.

Після кожного збільшення меж села Поляниця у постійного користувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» у встановленому порядку відбувалося ряд вилучень земель. Вказані земельні ділянки в подальшому надавалися безоплатно у власність громадянам та продавалися на земельних аукціонах.

Межі земельної ділянки ДП «Ворохтянське лісове господарство» в натурі (на місцевості) не встановлювалися, а сама ділянка не внесена до Державного земельного кадастру. Отже, державний акт на право постійного користування землекористувачу ДП «Ворохтянське лісове господарство» не може бути належним та достатнім доказом в цій справі.

При цьому доказів накладення між собою земельної ділянки відповідача та земельної ділянки ДП «Ворохтянське лісове господарство» або іншого порушення прав позивача з вини відповідача прокурором не надано.

Жодної технічної документації на землі ДП «Ворохтянське лісове господарство» прокурором не надано. Не надано також технічної документації на земельну ділянку відповідача.

Прокурором з 2015 року не доведено факту знаходження спірної земельної ділянки на землях ДП «Ворохтянське лісове господарство», не спростовано тверджень відповідача про недоведеність вказаного факту.

Також не доведено, що належна відповідачу земельна ділянка з відповідним кадастровим номером є однією із тих, про які йде мова у постанові від 04 березня 2015 року, тому така постанова не може мати преюдиційного значення щодо обставин, які підлягають доказуванню в цій справі.

Вказує, що є недопустимим і не міг братися до уваги судом такий доказ як копія протоколу засідання виконавчого комітету Поляницької сільської ради, про які прокурору стало відомо ще в 2015 році при поданні позовної заяви.

Крім того, учасником кримінальної справи не є Державне агентство лісових ресурсів України. Суд дійшов висновку про повернення земельної ділянки Державному агентству лісових ресурсів України, хоча ні Державне агентство лісових ресурсів України як позивач, ні його представник - Івано-Франківська обласна прокуратура не заявляли клопотання про зміну предмету позову і повернення земельної ділянки у власність Державного агентства лісових ресурсів України.

У справі прокурором відповідно до поданої заяви про зміну предмету позову заявлено вимоги про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування у власника вказаної земельної ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство». Враховуючи, що судом в цій справі позов, поданий прокурором в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» було залишено без розгляду, то суд не міг вирішувати вказані вимоги прокуратури в інтересах держави в особі Держлісагентства.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу Івано-Франківська обласна прокуратура зазначає, що необґрунтованими є доводи апелянта щодо відсутності у прокурора правових підстав для звернення до суду із вказаним позовом в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України.

Спірна земельна ділянка на час звернення до суду перебувала у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», яке створено з метою ведення лісового господарства; охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування підприємству.

Виконання зазначених функцій лісогосподарським підприємством спрямоване на реалізацію повноважень центрального органу виконавчої влади - Державного агентства лісових ресурсів України, у сфері управління якого перебуває вказане підприємство.

У цьому випадку протиправне вилучення спірної земельної ділянки порушує інтереси держави як безпосередньо - шляхом позбавлення держави права на належну їй власність так і утрудненням чи унеможливленням виконання державою обов`язків, які у свою чергу реалізуються відповідними органами виконавчої влади зокрема Державним агентством лісових ресурсів України та його структурними підрозділами на місцях, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Оскільки спірна земельна ділянка перебуває на праві постійного користування ДП «Ворохтянське лісове господарство», яке у свою чергу перебуває у сфері управління Державного агентства лісових ресурсів України, прокурором при зверненні до суду визначено в якості позивача Державне агентство лісових ресурсів України, а питання правомірності звернення прокурора до суду в інтересах Держлісагентства у аналогічних справах було предметом розгляду Верховним Судом.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта в частині правомірності розпорядження виконкомом сільської ради спірною земельною ділянкою.

Ворохтянському державному лісогосподарському господарству передано у постійне користування земельну ділянку державної форми власності. Випадків передачі земель державної власності, які перебували у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» у комунальну власність Поляницької сільської ради не було.

Земельні ділянки Поляницької сільської ради в натурі не встановлені, право власності Поляницької сільської ради на збільшену площу землі не зареєстровано.

Відповідно до змін у законодавстві визначено земельні ділянки, які залишаються у державній власності та розташовані в межах населених пунктів, до яких включено земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств. Таким чином, земельні ділянки за рахунок яких у 2002 та 2008 роках збільшені межі населеного пункту с. Поляниця, по даний час перебувають у державній власності.

При цьому, позовні вимоги обґрунтовані не незаконністю рішення виконкому Поляницької сільської ради на підставі якого видано оспорюваний державний акт, а саме відсутністю такого рішення. У зв`язку з цим безпідставно та передчасно давати будь-яку оцінку, зокрема в частині законності, рішенню, якого не існує.

Не заслуговують на увагу посилання апелянта на рішення Івано-Франківської обласної ради від 27.08.2002 та 17.01.2008 про збільшення території Поляницької сільської ради.

У жодному з цих рішень обласної ради не міститься посилання про вилучення чи передачу земель, що перебувають у користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», третім особам. В свою чергу зміна площі населеного пункту с. Поляниця жодним чином не вплинула на право постійного користування землею ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Таким чином, припущення апелянта щодо зменшення площі землекористування лісового господарства саме за рахунок реалізації вказаних рішень є голослівними та нічим не підтвердженими.

Не відповідають дійсності посилання апелянта на не доведення прокурором факту перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні Ворохтянського ДЛГ, оскільки він встановлений безпосередньо у постанові Галицького районного суду від 04.03.2015, яка стала підставою для цього позову.

У цьому випадку підставами позовних вимог є саме правові наслідки злочинних дій осіб, внаслідок яких земельні ділянки лісового фонду протиправно вибули із державної власності у власність приватних осіб.

Таким чином, факт незаконного отримання відповідачами спірної земельної ділянки є таким, що встановлений судовим рішенням у кримінальній справі та додаткового доведення у справі цивільній не потребує.

При цьому незрозумілими є твердження відповідача щодо можливості відновлення прав лісгоспу шляхом подання позову про відшкодування втрат лісогосподарського виробництва.

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави протиправно, всупереч її волі, єдиним належним способом поновлення прав держави є виключно відновлення її прав власності на зазначену ділянку.

Також з моменту відкриття провадження у справі ні Поляницькою сільською радою, ні іншими учасниками процесу факт неналежності рішення виконкому Поляницької сільської ради № 41 від 15.11.2002 (як такого, що не має жодного відношення до спірних правовідносин) не оспорювався та не заперечувався. Незважаючи на тривалий розгляд справи та чималу кількість процесуальних документів, поданих учасниками справи у ході її розгляду, жодних заперечень щодо доводів прокурора у цій частині на адресу суду не надходило; будь-яких даних, які б підтверджували факт отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки саме на підставі рішення виконкому Поляницької сільської ради № 41 від 15.11.2002, ніким із учасників процесу не наводилося.

З огляду на положення ч. 3 ст. 49 ЦПК України після залишення позову без розгляду в частині ДП «Ворохтянське лісове господарство» прокурор був позбавлений процесуальної можливості заявити відповідне письмове клопотання про зміну предмету позову та просити витребувати спірну земельну ділянку на користь держави в особі іншого позивача Державного агентства лісових ресурсів України, а тому у подальших судових засіданнях на відповідне запитання суду ним в усній формі уточнено позовні вимоги в цій частині: витребувати спірну земельну ділянку на користь держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України.

Виходячи з фактичних обставин справи, у т.ч. права власності на спірну земельну ділянку держави, від імені якої розпорядження землею здійснюється Держлісагентством, судом цілком правомірно та обґрунтовано витребувано її від відповідача у власність держави саме в особі Держлісагентства, як єдиного позивача у справі на момент винесення рішення.

ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В судовому засіданні представник Івано-Франківської обласної прокуратури вимоги апеляційної скарги заперечив з наведених мотивів.

Представник Поляницької сільської ради та ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, хоч і були належним чином повідомлені про місце, дату і час розгляду справи.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд розгляд справи проведено за відсутності відповідачів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Івано-Франківської обласної прокуратури, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 167, частиною першою статті 170 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За змістом положень частин першої та четвертої статті 56 ЦПК України, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист державних чи суспільних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Статтею 19 ЗК України визначено категорії земель, зокрема, це землі лісогосподарського призначення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно з частиною третьою статті 1 Земельного кодексу України використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом частин першої та другої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 18 ЗК України категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини першої статті 57 ЗК України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням часу, коли виникли спірні правовідносини між сторонами, судом першої інстанції враховано і норми ст.ст. 55, 56 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно з якими до земель лісового фонду належали землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду могли перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Порядок використання земель лісового фонду визначався законом.

Чинне та той час земельне законодавством дозволяло органу місцевого самоврядування вилучати для суспільних та інших потреб земельні ділянки, надані у постійне користування, але при дотриманні чітко визначеної законодавством процедури.

Так, у відповідності до частин першої, другої статті 149 ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

За змістом положень статті 20 ЗК України (у діючій на той час редакції) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законодавством чітко передбачалося, що при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.

Також у статті 118 ЗК України визначена процедура набуття на праві власності у порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

У статті 21 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначалися наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. А саме, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Також статтями 154, 155 ЗК України передбачалася відповідальність органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю, за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом положень статті 388 ЦК України якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 10.11.2001 року Поляницькою сільською радою у відповідності до рішення №3 від 11.01.2002 року видано Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 на земельну ділянку площею 4358,5 га для ведення лісового господарства. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №00001 (а.с. 23 т.1).

Відповідно до Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» ДП «Ворохтянське лісове господарство» створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України №57 від 26.05.1995 року, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який відповідно доУказу Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України (а.с.205 т.1).

ОСОБА_1 , жителю м. Івано-Франківськ, 29.12.2002 року був виданий державний акт на право власності на землю серії ІV-ІФ №028127 на земельну ділянку площею 0,2500 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на території Поляницької сільської ради. У вказаному державному акті зазначено, що він виданий на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №41 від 15.11.2002 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю за №000063. Кадастровий номер земельній ділянці присвоєний не був (а.с.8 т.1).

Відповідно до протоколу №12 засідання виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 15.11.2002 року встановлено, що на вказаному засіданні розглядались наступні питання: 1) Про стан боротьби із злочинністю на території села за 2001-2002 рік(рішення №39); 2) Про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність(рішення №40); 3) Про переоформлення торгової точки(рішення №41); 4) Про відкриття торгової точки у власному житловому будинку(рішення №42); 5) Про призначення головою господарства(рішення №43); 6) Про розпорядження, видані в період між засіданням виконкому; 7) Про наступне засідання виконкому (а.с.26 т.3).

Як вбачається із рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №40 від 15.11.2002 року «Про вилучення, надання, передачу земельних ділянок у приватну власність та надання дозволу на виготовлення проекту відводу» на підставі рішення сільської ради від 16.04.2002 року «Про делегування сільвиконкому повноважень в галузі регулювання земельних відносин» та розглянувши заяви громадян про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність, виконком відповідно до п.п.1-3, 6, 7 вказаного рішення вирішив вилучити земельні ділянки у громадян згідно ст.ст.140,141 ЗК України (додаток №1); надати громадянам земельні ділянки згідно ст.ст.40,119,120 ЗК України (додаток №2); передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки громадянам згідност.118 ЗК України (додаток №3); вилучити земельні ділянки площею 2,6 га в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ згідност. 149 ЗК України та віднести їх до земель запасу Поляницької сільської ради (а.с.10 т.1).

Дослідженням додатків №1,2,3 до рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №40 від 15.11.2002 року встановлено, що у додатках №2 до вказаного рішення «Надання земельних ділянок» та №3«Передача земельних ділянок у приватну власність» зазначено прізвище ОСОБА_1 , жителя м. Івано-Франківська, якому передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,2500 га, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку (а.с.11 т.1).

У лютому 2004 року начальником напрямку спецпідрозділу УСБУ в Івано-Франківській області була порушена кримінальна справа за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру та Яремчанського міського управління земельними ресурсами за ознаками злочину, передбаченогост.364 КК України за фактом незаконного вилучення та безоплатної передачі у приватну власність 13,1428 га земель рекреаційного призначення у с. Поляниця (а.с.214 т.1).

Слідчим з ОВС СВ прокуратури Івано-Франківської області 15.03.2004 року розпочато досудове розслідування у кримінальній справі №248436 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії, кадастру, Яремчанського управління земельних ресурсів при передачі на протязі 2002-2003 років у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків 64 громадянам загальною площею 13,1 на землях рекреаційного призначення, за ознаками злочину, передбаченого ч.2ст.364 КК України (а.с.215 т.1).

Слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області 23.03.2004 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2ст.364 КК України за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, які протягом 2002-2003 років без розгляду та вирішення на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40.69 га земель лісового фонду в межах с. Поляниця, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду у землі житлової та громадської забудови та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам. Вказану кримінальну справу об`єднано в одне провадження із кримінальною справою №248436 (а.с.102 т.1).

Начальником відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами прокуратури Івано-Франківської області 21.09.2004 року порушено відносно ОСОБА_2 кримінальну справу №248436 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК Україниза фактом незаконного безоплатного вилучення у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ 40,69 га земельних угідь лісового фонду вартістю 3714997 грн. без відшкодування держлісгоспу втрат щодо вартості лісових та деревно-чагарникових насаджень в сумі 1432753,24 грн., незаконної зміни їх цільового призначення, переведення в землі житлової та громадської забудови та надання під будівництво індивідуальних житлових будинків окремим громадянам, що спричинило державним інтересам тяжкі наслідки, а також за фактом складення та видачі завідомо неправдивих рішень виконкому Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року, які він завірив печаткою Поляницької сільської ради про ніби-то колегіальне вирішення членами виконкому даних питань (а.с.216 т.1).

Також з матеріалів справи встановлено, що 07.02.2005 року прокуратурою Івано-Франківської області були внесені протести на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року в частині пунктів щодо вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянок та віднесення їх до земель запасу сільської ради із зміною їх цільового призначення із земель лісового фонду на землі житлової та громадської забудови (а.с.162 т. 1).

Постановою слідчого з ОВС прокуратури Івано-Франківської області від 25.03.2005 року ДП «Ворохтянське лісове господарство» було визнане цивільним позивачем у кримінальній справі №248436 про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України. Згідно поданої позовної заяви розмір завданих збитків визначено у сумі 6944 718,90 грн (а.с.217 т.1).

Прокурором Івано-Франківської області 18.05.2005 року був затверджений обвинувальний висновок у кримінальній справі №248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_5

у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364 КК України, який скеровано на розгляд до Галицького районного суду Івано-Франківської області (а.с.220 т.1).

Вказана кримінальна справа розглядалась судами неодноразово, 20.04.2011 року Галицьким районним судом Івано-Франківської області був ухвалений обвинувальний вирок, який був залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.04.2012 року та набрав законної сили, однак в подальшому ці судові рішення були скасовані судом касаційної інстанції (справа №1-6/11). У ході розгляду вказаної кримінальної справи ДП «Ворохтянське лісове господарство» 11.08.2009 року, 19.10.2009 року, 08.10.2010 року зверталось до Галицького районного суду Івано-Франківської області із клопотаннями про уточнення заявлених позовних вимог, остаточний розмір яких визначено у сумі 971 258,61 грн.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року (справа №1-6/11, провадження №1/341/6/15) у відповідності дост.49КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366 КК України, ОСОБА_3 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_5 за вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.28ч.1 ст.366 КК України. Цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду. Вказана постанова суду не оскаржувалась та набрала законної сили 11.03.2015 року.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що сільський голова ОСОБА_2 , інженер-землевпорядник ОСОБА_3 в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міської ради, склали завідомо неправдиві офіційні листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду; склали завідомо неправдиві рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про вилучення земельних ділянок Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ» загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови; склали завідомо неправдиві додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків» фізичним особам, прізвища та ініціали яких вказані у постанові.

Також, в процесі судового розгляду у названій кримінальній справі №1-6/2011 судом винесено постанову і встановлено, що упродовж 2002-2003 років сільський голова ОСОБА_2 , інженер-землевпорядник ОСОБА_3 , начальник Яремчанського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_4 , крім цього, незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких не приймались, в тому числі ОСОБА_1 0, 25 га, у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду, чим заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на загальну суму 6944 718, 89 грн та спричинено тяжкі наслідки.

Прокуратура Івано-Франківської області в порядкуст.23Закону України«Про прокуратуру» направила на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство» повідомлення за вих. №05/1-517вих-15 в якому вказала, що з моменту винесення постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436, якою встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,2500 га не приймалося, а було підроблене, а вказана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» та знаходиться у кварталі 9 виділ 58,59 Поляницького лісництва, лісгоспом не вжито жодних заходів щодо повернення вказаної земельної ділянки у державну власність. Із урахуванням наведеного прокурор, зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів, повідомив про наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави, в особі Держлісагентства та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки (а.с.25 т.1).

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт вибуття спірної земельної ділянки з володіння держави поза її волею доведений позивачем, а відповідач ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку з порушенням вимог законодавства. Відтак, є правові підстави витребування від ОСОБА_1 спірної земельної ділянки. При вирішенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку суд дійшов висновку, що такі вимоги не є ефективним способом захисту, тому відмовив в їх задоволенні. Щодо клопотання про застосування строків позовної давності до вказаних позовних вимог суд зазначив, що 02.11.2020 року прокурор у порядку статті 49 ЦПК України змінив позовні вимоги, і такі звернуті до відповідача ОСОБА_1 . У судовому засіданні 29.08.2023 року представник Поляницької сільської ради заявив клопотання про застосування строків позовної давності до змінених позовних вимог. У той же час ОСОБА_1 не просив застосувати строк позовної давності до змінених 02.11.2020 року позовних вимог прокурора, а суд не має підстав вирішувати питання стосовно застосування приписів про позовну давністю до вимог, заявлених до ОСОБА_1 , оскільки останній таку заяву не подавав.

Рішення суду в частині відмови в позові ніким не оскаржується, тому апеляційним судом в цій частині не переглядається.

У частині задоволених позовних вимог, апеляційний суд погоджується із наведеними в оскаржуваному рішенні висновками місцевого суду.

У справі, що переглядається, місцевим судом вірно встановлено порушення відповідачами порядку вилучення та отримання безоплатно у приватну власність земельної ділянки із лісового фонду, що доводиться матеріалами кримінальної справи №1-6/11, постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, і наслідки недотримання встановленого законодавством порядку у вигляді витребування такої ділянки від набувача.

Щодо доводів апелянта, що Державне агентство лісових ресурсів, якого представляє прокурор, на законодавчому рівні не наділене повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і відповідно не є органом, який може бути позивачем у спірних правовідносинах, то такі доводи визнаються судом необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Судом встановлено, що Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, одним із основних завдань якого є здійснення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.

Ворохтянське державне лісогосподарське підприємство, яке володіло землями для ведення лісового господарства, до складу яких входила і спірна земельна ділянка, належало до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, яке у 2010 році реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.

Таким чином судом правомірно та обґрунтовано витребувано спірну земельну ділянку від відповідача у власність держави в особі Держлісагентства (на день розгляду справи судом).

Щодо доводів апеляційної скарги, що прокурор не надав належних, достовірних та достатніх доказів того, що спірна земельна ділянка знаходиться на землях, що перебувають у постійному користуванні держлісгоспу, межі земельної ділянки, вказаної у Державному акті серії ІІ-ІФ №002721 від 10.11.2001 року, в натурі (на місцевості) не встановлювалися (не відновлювалися), а сама земельна ділянка не внесена до Державного земельного кадастру, то апеляційний суд вважає за правильне зазначити таке.

Порядок передачі земель лісового фонду та зміна цільового призначення земельних ділянок чітко визначений у законодавстві чинному на час надання відповідачу ОСОБА_1 спірної земельної ділянки. Так, за змістом положень статтей 20, 149 ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства мають передувати згода землекористувача на таке вилучення, рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.

Також у статті 118 ЗК України передбачалася чітка процедура набуття на праві власності у порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Матеріалами справи, зокрема, постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, ухваленою за результатами розгляду вказаної кримінальної справи, де зазначається, що посадовими особами Поляницької сільської ради незаконно надано, у тому числі, ОСОБА_1 у приватну власність під будівництво індивідуального житлового будинку земельну ділянку державного лісового фонду площею 0,25 га, яка перебувала у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського лісового господарства, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом такої ради не приймались, доведено, що спірна земельна ділянка у встановленому порядку органом місцевого самоврядування не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась.

Наведене підтверджує, що ОСОБА_1 відноситься до переліку громадян, яким земельна ділянка надана у приватну власність із земель лісового фонду, що перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, без прийняття рішення про її вилучення у встановленому законом порядку. Наведені обставини відповідачами не спростовані.

Технічної документації по складанню державного акту на право власності на землю на ім`я ОСОБА_1 суду не надано, як і інших документів, які б свідчили про дотримання вимог законодавства при передачі відповідачу спірної земельної ділянки у власність з дотриманням процедури, визначеної законодавством.

При цьому, судом вірно зазначено, що ні орган місцевого самоврядування, ні відповідач ОСОБА_1 не мали перешкод бути обізнаними про порядок вилучення та отримання безоплатно у приватну власність земельної ділянки, у тому числі, із лісового фонду, і про наслідки недотримання встановленого законом порядку.

Твердження апелянта про те, що постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 не може мати преюдиційне значення щодо обставин, які підлягають доказуванню в даній справі, спростовується таким.

Вказана постанова суду не оскаржувалась та набрала законної сили 11.03.2015 року.

У відповідності до ч.6ст.82ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до положень ст. 22 ЗК України в редакції, чинній на момент отримання вказаного державного акту лісгоспом, право власності на землю або користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі №522/14900/19 вказано, що: «можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 (провадження №12-35гс21)).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16 (провадження №12-128гс19)).

Судом першої інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, внаслідок злочинних дій.

Тому колегія суддів погоджується із висновком суду, що на підставі ч. 3 статті 388 ЦК України є правові підстави витребування від ОСОБА_1 земельної ділянки, яка вибула з володіння держави поза її волею та була набута без відповідного рішення Поляницької сільської ради, що не мала права відчужувати цю ділянку.

Таким чином суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку про витребування спірної земельної ділянки у відповідача у власність держави в особі Держлісагентства.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, визначив характер спірних правовідносин, і по суті спору зробив висновок, який повністю відповідає обставинам справи.

Інші доводи апеляційної скарги також не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, а фактично зводяться до незгоди з таким рішенням.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення постановлене судом з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Підстав для його скасування з наведених в апеляційній скарзі мотивів не встановлено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області залишити без задоволення.

Рішення Яремчанського міського суду від 29 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 грудня 2024 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин