Рішення

від 28.05.2024 по справі 331/4708/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Справа № 331/4708/23

Провадження № 2/331/163/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Світлицької В.М.

за участю секретаря Солов`ян О.С.,

розглянувши в загальному позовномупровадженні у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом Фермерського господарства «СВАМ» до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування збитків, спричинених внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації частини території України, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ФГ «СВАМ» звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовом до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування збитків, спричинених внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації частини території України.

В обґрунтування позову зазначено, що ФГ «СВАМ» є суб`єктом господарювання, основним видом діяльності якого є: вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів. До інших видів діяльності відносяться: вирощування зернових культур(крімрису),бобових культурі насінняолійних культур,оптова торгівлязерном,необробленим тютюном,насінням ікормами длятварин,оптова торгівляфруктами йовочами,роздрібна торгівляфруктами йовочами вспеціалізованих магазинах,допоміжна діяльністьу рослинництві.Так своюгосподарську діяльністьФГ «СВАМ»здійснював на території Мелітопольського району Запорізької області (с. Зелений Гай, Чкаловська громада) на земельних ділянках, загальною площею 81,88га,які належалийому напідставі договорівсуборенди землі. 24.02.2022 року, у зв`язку з початком збройної агресії та повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну, території с. Зелений Гай, Чкаловської громади Мелітопольського району Запорізької області опинилися в тимчасовій окупації Російської Федерації з 26.02.2022 року, внаслідок чого ФГ «СВАМ» втратило можливість і надалі займатися господарською діяльністю на вказаній території, у зв`язку з чим, йому з боку Російської Федерації та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як осіб, що працювали на неї й сприяли окупації території України було спричинено шкоду у вигляді нанесення збитків (упущеної вигоди). До впровадження воєнного стану на території України, з боку ФГ «СВАМ» на суборендованих ним земельних ділянках, вирощувалися культури кукурудзи, зокрема вони планувалися й під засів у 2022 році. Однак, у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації, за сприяння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ФГ «СВАМ» не зміг у подальшому збирати та засіювати відповідні площі під врожай кукурудзи. За розрахунками втраченої вигоди позивачу внаслідок окупації землі Російською Федерацією та сприянні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 такій окупації завдано збитків на суму 5544114,61 гривень. Посилаючись на зазначені обставини, просили суд стягнути з Російської Федерації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ФГ «СВАМ» 5544114,61 гривень в рахунок відшкодування збитків (упущеної вигоди) спричинених ФГ «СВАМ» внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації частини територій України, а також стягнути судові витрати по справі.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28.07.2023 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2023 року, продовжено строк проведення підготовчого провадження у даній справі, зобов`язано позивача надати суду переклад даної ухвали на російську мову, з нотаріальним засвідченням її вірності та докази направлення такої ухвали разом з копією позовної заяви з додатками відповідачам.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19.03.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує в повному обсязі та просить його задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, шляхом оголошенняна офіційномувеб-сайтісудової владиУкраїни, про причини неявки суд не повідомили, відзиви на позов не надали.

Щодо направлення повідомлень відповідачу Російській Федерації в особі її Уряду, суд враховує правову позицію Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 р. у справі № 308/9708/19, відповідно до якої у справах про відшкодування шкоди, завданої у результаті збройної агресії Російської Федерації, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російською Федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російська Федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану, а також у зв`язку з окупацією частини території України, АТ «Укрпошта» з 25.02.2022 року припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією, а також припинила свою діяльність на тимчасово окупованій території України.

Наведене, унеможливлює здійснення судом повідомлення відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розгляд даної справи засобами поштового зв`язку та вручення їм судової кореспонденції, у зв`язку з чим, на підставі ч.3 ст. 223 ЦПК України справу розглянуто у їх відсутність, на підставі доказів наявних в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимогст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.81,83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Фермерське господарство «СВАМ» зареєстроване у встановленому поряду як юридична особа, одним з видів економічної діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

На підставі договорів суборенди землі: договір суборенди від 04.11.2019 р., площа земельної ділянки 2,6362 га; договір суборенди від 04.11.2019 р., площа земельної ділянки 4,9242 га; договір суборенди від 04.11.2019 р., площа земельної ділянки 12,2182 га; договір суборенди від 04.11.2019 р., площа земельної ділянки 5,6419 га; договір суборенди від 04.11.2019 р., площа земельної ділянки 14,6109 га; договір суборенди від 04.11.2019 р., площа земельної ділянки 2,4864 га; договір суборенди від 04.11.2019 р., площа земельної ділянки 7,4107 га; договір суборенди від 04.11.2019 р., площа земельної ділянки 2,3038 га; договір суборенди від 04.11.2019 р., площа земельної ділянки 7,4024 га; договір суборенди від 04.11.2019 р., площа земельної ділянки 7,4163 га; договір суборенди від 21.01.2021 р., площа земельної ділянки 7,4109 га; договір суборенди від 21.01.2021 р., площа земельної ділянки 7,4168 га, у користуванні ФГ «СВАМ» перебували земельні ділянки загальною площею 81,88га,що розташовані на території с. Зелений Гай, Чкаловської об`єднаної громади Мелітопольського району Запорізької області.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України № 64/2022 було введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому, Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 р. № 133/2022, від 18.04.2022 р. № 259/2022, від 17.05.2022 р. № 341/2022, від 12.08.2022 р. № 573/2022, від 07.11.2022 р. № 757/2022, від 06.02.2023 р. № 58/2023, від 01.05.2023 р. № 254/2023, від 26.07.2023 р. № 451/2023, від 06.11.2023 р. № 734/2023, від 05.02.2024 р. № 49/2024, від 06.05.2024 р. № 271/2024, воєнний стан в Україні був неодноразово продовжений та триває то теперішній час.

Наказом Міністерства з питаньреінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 р. № 309 було затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Відповідно до наведеного Переліку, території с. Зелений Гай, Чкаловської громади Мелітопольського району Запорізької області, починаючи з 26.02.2022 року й по теперішні час є тимчасово окупованими Російською Федерацією.

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначенихчастиною першоюстатті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.

Таким чином, суд зазначає, що незаконна тимчасова окупація Російською Федерацією та її військами с. Зелений Гай,Чкаловської громадиМелітопольського районуЗапорізької області створила перешкоди для ФГ «СВАМ» у реалізації його права на здійснення господарської діяльності шляхом обробітку земельних ділянок, що перебували у його суборенді на такій території та перешкодила йому в отриманні з цього відповідних доходів.

У зв`язку з вищезазначеним, суд погоджується з доводами позивача про те, що ФГ «СВАМ» з боку Російської Федерації були нанесені збитки у вигляді упущеної вигоди, які він міг би одержати за звичайних обставин, якби збройна агресія Російської Федерації проти України не відбулася, а суборендовані ним земельні ділянки не опинилися у тимчасовій окупації.

Висновком експертного дослідження № ЕД-19/108-23/10333-ЕК від 12.07.2023 р. за результатами економічного дослідження, складеним Запорізьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, підтверджується, що загальний розмір втраченої вигоди ФГ «СВАМ» внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації землі Російською Федерацією становить 5544114,61 гривень.

Зазначений розмір збитків відповідає також наявному в матеріалах справи розрахунку втраченої вигоди від 18.11.2022 р.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» російська федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 рокунесе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

У справі за позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією Росії проти України, Верховний Суд дійшов висновку, що звернення позивача до українського суду із позовом до Російської Федерації є можливим засобом захисту права (постанова від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19).

Отже, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації Росією окремих територій Української держави, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязіпокладається на державу, що здійснює окупацію (Російську Федерацію), а держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди.

Зазначена позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 25.01.2023р. у справі № 233/2082/21 (провадження № 61-4001св22).

Керуючись наведеними положеннями законодавства, суд приходить до висновку, що Російська Федерація в особі її Уряду є належним відповідачем у цій справі, так як саме зазначена держава здійснює окупацію території України, чим порушує права фізичних та юридичних осіб що знаходяться на такій території або мають там певне майно, активи, тощо, в тому числі втрачені.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначеніКонституцією Українита законамиУкраїни. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбаченіКонституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред`явлення позовудо іноземноїдержави,залучення іноземноїдержави доучасті усправі яквідповідача аботретьої особи,накладення арештуна майно,яке належитьіноземній державіта знаходитьсяна територіїУкраїни,застосування щодотакого майнаінших засобівзабезпечення позовуі зверненнястягнення натаке майноможуть бутидопущені лишеза згодоюкомпетентних органіввідповідної держави,якщо іншене передбаченоміжнародним договоромУкраїни абозаконом України.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави, за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема, в якості відповідача.

Проте, відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 «Про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії відповідач вчиняє ще з 2014 року та продовжує їх вчиняти станом до теперішнього часу. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суди України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, мають право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, звертаючись із позовом до відповідача - Російської Федерації позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.

При цьому судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, відповідно до якого національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній або юридичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що будь-який спір, що виник на території України, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Також суд зазначає, що, оскільки, в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією відповідача проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі не є доречним.

Дана правова позиція суду відображена у постановах Верховного Суду у справі №№ 796/165/18 від 25.01.2019, № 308/9708/19 від 14.04.2022 та № 760/17232/20-ц від 18.05.2022.

Згідно із ст. 124 Конституції України правосуддя вУкраїні здійснюютьвиключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно із п. 8 ч. 2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути , зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельноїділянки маєправо самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі , отримувати продукцію і доходи.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Згідно із п. «г» ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі,якщо іншене передбаченозаконом абодоговором,мають право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом.

Відповідно доп.«д» ч.1ст.156ЗК Українивласникам земліта землекористувачамвідшкодовуються збитки,заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

У відповідності до ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1)втрати,яких особазазнала узв`язкузі знищеннямабо пошкодженнямречі,а такожвитрати,які особазробила абомусить зробитидля відновленнясвого порушеногоправа (реальнізбитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20 зроблено висновки про те, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном. Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною за змістом правилстатті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме протиправної поведінки боржника, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника. Окрім того, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності. Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.

При перевірці обставин справи та наданих позивачем доказів, суд приходить до висновку, що позивачем в межах цієї справи доведено наявність в діях відповідача Російської Федерації усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, що є підставою для покладення на такого відповідача обов`язку з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди позивачу.

Так, суд констатує, що протиправна поведінка відповідача Російської Федерації полягає у вчиненні ним збройної агресії проти України, окупації частини її території, в тому числі й тієї де були розташовані земельні ділянки ФГ «СВАМ», на яких він здійснював господарську діяльність, та внаслідок такої окупації втратив можливість продовжувати її здійснювати та отримувати у зв`язку з цим доходи. Факт збройної агресії Російської Федерації є загальновідомим фактом, а тому з урахуванням приписів ч. 3 ст. 82 ЦПК України не потребує його доказуванню окремими доказами.

Наявність спричинених відповідачем Російською Федерацією збитків позивачу та їх розмір підтверджується наявним в матеріалах справи висновком експертного дослідження № ЕД-19/108-23/10333-ЕК від 12.07.2023 р., проведеного Запорізьким НДЕКЦ МВС.

Суд погоджується з використаною у наведеному висновку експертом методологією визначення збитків у формі упущеної вигоди, а також, яка наведена у розрахунку втраченої вигоди від 18.11.2022 р.

Підстави вважати наведений висновок експертного дослідження та розрахунок втраченої вигоди недостовірними, неповними або необґрунтованими у суду відсутні, а тому судом вони приймаються як належні та достатні докази на підтвердження спричинених позивачу збитків та їх розміру.

Судом приймаються до уваги доводи позивача про те, що фактична окупація с. Зелений Гай, Чкаловської громади Мелітопольського району Запорізької області призвела до неможливості ФГ «СВАМ» провадити на вказаній місцевості господарську діяльність, зокрема збирати та засіювати на орендованих ним земельних ділянках кукурудзу, а також отримувати з цього дохід, що свідчить про наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між зазначеною окупацією та спричиненням позивачу цим збитків.

Щодо вини відповідача Російської Федерації, то суд зазначає, що у цивільному законодавстві наявний принцип презумпції вини завдавача шкоди. Тобто вина відповідача у заподіянні збитків позивачу презюмується як така, допоки не буде спростована у встановленому порядку та доказами таким відповідачем. Разом з тим, суд зазначає, що в рамках цієї справи, даним відповідачем не було спростовано жодними доказами та фактами відсутності його вини у спричиненні збитків позивачу.

При цьому, наявними матеріалами справи знаходять своє підтвердження доводи позивача про те, що ФГ «СВАМ» для одержання вигоди, яка нині є упущеною, вчиняв ряд дій, в тому числі: укладав договори суборенди земельних ділянок, для використання їх у господарській діяльності, до початку війни засіював такі земельні ділянки кукурудзою, відвів та приготував земельні ділянки площею у 81,88 га. під посів кукурудзи у 2022 р. та ін.

Таким чином, в рамках розгляду цієї справи, судом встановлено наявність усіх передбачених чинним законодавством елементів цивільного правопорушення вчиненого відповідачем Російською Федерацією: наявність протиправної поведінки, збитків, причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вина, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що саме з боку Російської Федерації позивачу спричинені збитки, а відтак Російська Федерація має своїм обов`язком відшкодувати їх такому позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода,завдана неправомірнимирішеннями,діями чибездіяльністю особистимнемайновим правамфізичної абоюридичної особи,а такожшкода,завдана майнуфізичної абоюридичної особи,відшкодовується вповному обсязіособою,яка їїзавдала.

Разом з тим, з матеріалів справи жодним чином не вбачається та відповідними доказами не підтверджено, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приймали безпосередню участь у фактичній окупації військами Російської Федерації території України, зокрема і територій на яких знаходяться належні на підставі договорів суборенди земельні ділянки позивача, а також, що зазначені особи перешкоджали веденню господарської діяльності позивачу на таких територіях, а тому, суд не вбачає протиправності діянь таких відповідачів та наявності їх вини безпосередньо у відношенні позивача, які б могли спричинити йому відповідні збитки.

Сам по собі факт підтримки такими особами збройної агресії Російської Федерації проти України та їх перехід на бік ворога не є підставою для покладення на них цивільно-правової відповідальності за спричинення збитків позивачу, так як в їх діях відсутня наявність усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення.

Згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав.

За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Керуючись наведеними положеннями законодавства, суд приходить до висновку, що саме Російська Федерація в особі її Уряду, яка визначена позивачем, є належним відповідачем у цій справі, так як саме зазначена держава здійснює окупацію території України, збройну агресію проти України та знищення цивільних об`єктів, майна, активів, тощо, чим порушує права фізичних та юридичних осіб в Україні.

Враховуючи встановлені вище обставини та зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що позов ФГ «СВАМ» про відшкодування збитків, спричинених внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації частини території України підлягає частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог, передбачених ст. 141 ЦПК України, згідно якої, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 22 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до пп. 1 п. 1 ч. 2ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру юридичною особою встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що судом у цій справі позов задоволено на суму 5544114,61 грн., то розмір судового збору складає 83161,72 грн.

Згідно ч. 6ст. 141 ЦПК Україниякщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За таких обставин, з Російської Федерації в особі її Уряду в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у сумі 83161,72 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 19, 76-82, 89, 141, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 16, 22, 512, 514, 516, 1166 ЦК України, суд

УХВАЛИВ :

Позов Фермерськогогосподарства «СВАМ»до РосійськоїФедерації вособі УрядуРосійської Федерації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 провідшкодування збитків,спричинених внаслідокзбройної агресіїРосійської Федераціїта окупаціїчастини територіїУкраїни - задовольнити частково.

Стягнути з Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації на користь Фермерського господарства «СВАМ» суму у розмірі 5544114,61 (п`ять мільйонів п`ятсот сорок чотири тисячі сто чотирнадцять гривень 61 коп.) гривень в рахунок відшкодування збитків (упущеної вигоди) спричинених йому внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації частини території України.

Стягнути з Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 83161,72 (вісімдесят три тисячі сто шістдесят одна гривня 72 коп.) гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: Фермерське господарство «СВАМ» (69096, м. Запоріжжя, вул. Товариська, буд. 39-А, кв. 20; ЄДРПОУ: 37020310).

Відповідач: Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації (103274, м. Москва, Краснопресенська набережна, буд. 2, будівля 2).

Суддя: В.М. Світлицька