Ухвала

від 23.12.2024 по справі 322/2167/24

НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

смт. Новомиколаївка

УХВАЛА

про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою

23 грудня 2024 року Справа № 322/2167/24 Провадження № 1-кп/322/289/24

Новомиколаївський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

розглядаючи у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Черкаси, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,

встановив:

18.12.2024 до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов обвинувальний акт у вищезазначеному кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.02.2024 за № 62024080100000742.

19.12.2024 судом отримано клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою, в якому просив продовжити строк дії запобіжного заходу строком на 60 днів.

В обґрунтування клопотання прокурором зазначено таке.

ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він, Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, у військовому званні солдат, відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16,49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Разом з цим, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.

11.01.2024, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, самовільно залишив місце служби, а саме місце дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , після чого свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби.

Таким чином, військовослужбовець ОСОБА_4 , за викладених вище обставин, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 4 ст. 408 КК України дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, під час проведення досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ОСОБА_4 може: переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Наявність вказаних ризиків підтверджується зібраними під час досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, а саме за вчинення злочину за правовою кваліфікацією, передбаченою ч. 4 ст. 408 КК України, який згідно ст. 12 КК України, віднесений до категорії особливо тяжких злочинів, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років. Розуміючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення (злочину), суворість та невідворотність послідуючого покарання, обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду. Про вказані наміри ОСОБА_4 вже свідчить його поведінка, оскільки достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин.

Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що на даний час, у зв`язку із початковим етапом судовий розгляд даного кримінального провадження, допитати всіх свідків не виявилося можливим, відтак ОСОБА_4 у випадку обрання відносно нього запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою, може здійснювати тиск на них, які враховуючи початковий етап, однак підлягають обов`язковому допиту в якості свідків, що суттєво вплине на можливість уникнення ОСОБА_4 кримінальної відповідальності та сприятиме перешкоджанню здійсненню досудового розслідування даного кримінального провадження.

Крім того, ОСОБА_4 на теперішній час являється військовослужбовцем та з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, у зв`язку з чим може покинути місце служби, чим фактично повторно вчинить кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст. 407-408 КК України. Вказане свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_4 при ухваленні вироку, наслідки злочину, а саме, зниження бойової готовності підрозділу, в умовах воєнного стану та обороноздатності України, підрив військової дисципліни та надання негативного прикладу протиправної поведінки військовому підрозділу, в цілому, в час протистояння відкритій агресії Російської Федерації, внаслідок відкритої умисної відмови виконувати наказ начальника, сторона обвинувачення вважає, що виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою забезпечить виконання покладених на підозрюваного процесуальних обов`язків та дасть можливості запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КК України.

Застосувати більш м`які запобіжні заходи до ОСОБА_4 , неможливо, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого статтею 402, 407-408 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Водночас, відповідно до абзацу 8 частини 4 статті 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленій ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтею 408 Кримінального кодексу України.

Виходячи з наведеного, прокурор підтримав клопотання у підготовчому судовому засіданні.

Засуджений у підготовчому судовому засіданні не заперечив проти продовження строку обраного йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Захисник не заперечив проти задоволення клопотання прокурора, проте просив визначити розмір застави обвинуваченому. Разом з цим, обвинувачений зазначив, що не має наміру вносити заставу.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора, суд виходить з такого.

За змістом ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання її винуватою, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків, наявність постійного місця роботи, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів у випадках їхнього попереднього застосування.

Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу та відповідно до ч. 3 ст. 197 КПК України про його продовження, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення, необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.

Положеннями ст.ст. 132, 183 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються. Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Водночас, відповідно до ч. 7 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Щодо заявленого ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд визнає його таким, що носить формальний характер, адже незрозуміло в якому контексті обвинувачений може вплинути на свідків. До того ж не зазначається на яких саме свідків може чинити вплив обвинувачений. Отже, існування цього ризику не доведено стороною обвинувачення.

Про ризик переховування від суду, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України насамперед свідчить той факт, що ОСОБА_4 усвідомлює суворість покарання яке йому загрожує, в разі доведення його вини.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, та у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Отже, існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, є доведеним.

Згідно з ч. 4 ст. 183 КК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Вирішуючи клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 дані про його особу, вік, стан здоров`я.

Вищезазначені обставини, наряду із існуванням високого ступеня ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, дають підстави для висновку, що інший запобіжний захід (застава), не зможе ефективно запобігти ризику переховування обвинуваченого від суду.

Отже, на підставі ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою розмір застави не визначає.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

Вислухавши пояснення учасників судового провадження, суд визнає клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, оскільки відсутні будь-які дані, підтверджені доказами, які б свідчили про істотне зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, порівняно з тим, коли ОСОБА_4 обирався даний запобіжний захід під час досудового розслідування.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 176 178, 183, 194, 197, 315, 369 372, 392, 532 КПК України, суд

ухвалив:

1. Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.

2. Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів, тобто до 20 лютого 2025 року.

3. Копію ухвали вручити прокурору та направити обвинуваченому, захиснику та уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

4. Повний текст цієї ухвали оголошено судом 27 грудня 2024 року о 08год. 50хв.

Ухвала підлягає негайному виконанню, проте може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк, з дня вручення йому копії ухвали.

Суддя ОСОБА_1