Рішення

від 27.12.2024 по справі 466/9779/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/9779/24

Провадження № 2/466/2810/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

27 грудня 2024року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючий суддя Свірідова В.В.

секретар с/з Мошовській М.-.О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу в спрощеного позовного провадження за позовом Кредитної спілки «Орізон» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, інфляційних витрат, 3 відсотків річних, матеріальних збитків,-

у с т а н о в и в:

26 вересня 2024 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова надійшла позовна заява Кредитної спілки «Орізон» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, інфляційних витрат, 3 відсотків річних, матеріальних збитків, у якій позивач просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Орізон» заборгованість за кредитним договором № 46-1 від 27 червня 2008 року в розмірі 58534,65 грн. та стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 27 червня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №46-1, згідно якого відповідач отримала кредит на придбання, будівництво, ремонт та реконструкцію житла в сумі 8400 грн., строком на 12 місяців з оплатою процентів за користування кредитом. Позивач зазначив, що кредитною спілкою було надано ОСОБА_1 в користування на строк згідно підпункту 2.1 кредитного договору кредитні кошти в розмірі 8400 грн., однак остання свої зобов`язання перед позивачем за кредитним договором не виконала в повному обсязі, а відтак кредитна спілка була змушена звернутися в суд за захистом свого особистого майнового права та інтересу.

Зазначає, що відповідно до заочного рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24.02.2009року №2-985/09 позов було задоволено, щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №46-1 від 27.06.2008 року в розмірі 10004,52грн. тіло кредиту та 8031,81грн. відсотків за користування кредитом. Крім того, у зв`язку з невиконанням, відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, позивач 20 березня 2013року звернувся в суд з позовною заявою.

Відповідно до заочного рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26.06.2013року №466/2044/13-ц позов задоволено, щодо стягнення з ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом в розмірі 3083,38грн., які були нараховані за період з 01.07.2011року по 15.02.2012року, 4760,00грн. збитків заподіяних внаслідок не повернення суми боргу.

Відповідно до заочного рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22.08.2017року №466/3209/17 позов було задоволено, щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №46-1 від 27.06.2008 року в розмірі 38873,46грн., з яких: 22022,29грн. - залишок нарахованих несплачених відсотків, 16851,17грн. інфляційні збитки та 3% річних. На поточну дату борг за попередніми рішеннями становить 27375,91грн.

Незважаючи на винесені судові рішення відповідач і надалі в добровільному порядку не виконує умови кредитного договору, лише в примусовому порядку частково стягнуто заборгованість. Відтак відповідач повернула борг частково, чим порушила виконання грошового зобов`язання, передбаченого кредитом №46-1 від 27.06.2008року.

Станом на 16.09.2024року відповідач заборгувала позивачу кошти в сумі 85910,56грн., утому числі: 27375,91грн. борг згідно попереднього судового рішення, 58534,65грн. інфляційні збитки, 3% річних, пеня за період часу з 16.09.2019- до 16.09.2024. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 21 жовтня 2024 року провадження у зазначеній справі відкрито та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак подав до суду клопотання, в якому підтримує позовні вимоги в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує та просить суд розглядати справу у його відсутності, а тому суд вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів.

Відповідач у судове засідання не з`явилась з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлялась про час та місце розгляду справи, що стверджується відмітками у журналі реєстрації вихідної кореспонденції, наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення, відзив відповідачем до суду подано не було, а тому оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без її участі, представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи, суд у відповідності до вимог статтей 280-283ЦПК України вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані в ній докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимогст. 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що 27 червня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №46-1, згідно якого відповідач отримала кредит на придбання, будівництво, ремонт та реконструкцію житла в сумі 8400 грн., строком на 12 місяців з оплатою процентів за користування кредитом.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24.02.2009року у справі №2-985/09 позов було задоволено, щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №46-1 від 27.06.2008 року в розмірі 10004,52грн. тіло кредиту та 8031,81грн. відсотків за користування кредитом.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26.06.2013року у справі №466/2044/13-ц позов задоволено, щодо стягнення з ОСОБА_1 відсотків за користування кредитом в розмірі 3083,38грн., які були нараховані за період з 01.07.2011року по 15.02.2012року, 4760,00грн. збитків заподіяних внаслідок не повернення суми боргу.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22.08.2017року у справі №466/3209/17 позов задоволено, щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №46-1 від 27.06.2008 року в розмірі 38873,46грн., з яких: 22022,29грню - залишок нарахованих несплачених відсотків, 16851,17грн. інфляційні збитки та 3% річних. На поточну дату борг за попередніми рішеннями становить 27375,91грн.

Незважаючи на винесені судові рішення відповідач і надалі в добровільному порядку не виконує умови кредитного договору, лише в примусовому порядку частково стягнуто заборгованість. Відтак відповідач повернула борг частково, чим порушила виконання грошового зобов`язання, передбаченого кредитом №46-1 від 27.06.2008року.

Станом на 16.09.2024року відповідач заборгувала позивачу кошти в сумі 85910,56грн., утому числі: 27375,91грн. борг згідно попереднього судового рішення, 58534,65грн. інфляційні збитки, 3% річних, пеня за період часу з 16.09.2019- до 16.09.2024, відтак позивач просить стягнути з неї інфляційні збитки, 3% річних нараховані за період часу з 16.09.2019- до 16.09.2024 в розмірі 58534,65 грн.

За загальним правилом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 14ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому в ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Зазначений висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

З аналізу вказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (див. п 41. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18)).

У даній справі, відповідач станом на дату звернення КС «Орізон» до суду з даним позовом, має невиконане грошове зобов`язання за кредитним договором №46-1 від 27.06.2008року у розмірі 58534,65грн., яке присуджено згідно попередніх судових рішень (24.02.2019року у справі №2-985/09; 26.06.2013року у справі №466/2044/13-ц; 22.08.2017року у справі №466/3209/17).

Відповідно до ч.1 ст.18 ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Згідно з ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Таким чином законодавство України передбачає обов`язок боржника (відповідача) добровільно і своєчасно виконати рішення суду.

В свою чергу, положеннями ч. 2 ст. 18 ЦПК України передбачено, що невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц зроблено висновок, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Також, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц в якій викладено висновки про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Суд касаційноїінстанції усправі 3910/12402/15погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат з огляду на те, що за змістом ч. 2.ст.265 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входить до складу грошового зобов`язання, і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочене зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсацій (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови Верховного суду України у справі №908/1157/16, вимоги про стягнення грошових коштів передбачених ст. 625 ЦК України не є додатковими вимогами, в розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою стягнення 3% річних та інфляційних витрат.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання тане позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, навіть за умови відмови суду у про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржницю від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.08.2023 у справі № 752/9858/21, провадження № 61-6097св23).

У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц /провадження № 14-241цс19/, від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 /провадження № 12-116гс19/, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 /провадження № 12-105гс19/).

Доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач (див. постанову Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 913/618/21).

Отже, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, які не виконані боржником в повному обсязі, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що за змістом розрахунку позивача, нарахування сум інфляційних втрат та 3% річних здійснено за період з 16.09.2019 по 16.09.2024, відповідно до якого нараховано: 58534,65 грн.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 757/37126/18 (провадження № 61-406св21) загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок це процесуальний обов`язок суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, провадження № 12-302гс18).

Як вказано у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 296/7213/15 (провадження № 61-10125св21),суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню загальна сума 58534,65 грн., інфляційні збитки, 3%річних за період часу з 16.09.2019 по 16.09.2024.

Окрім цього, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 6528,00 грн.

Керуючись ст.ст.625 ЦК України, ст.ст.81,128, 141, 247, 258, 259, 263-265,280-283, 351-355 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

позов задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Кредитної Спілки «Орізон» заборгованість за кредитним договором №26-1 від 27 червня 2008 року в сумі 58534,65 (п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот тридцять чотири гривні 83 копійки)- інфляційні збитки, 3%річних за період часу з 16.09.2019 по 16.09.2024.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь на користь Кредитної Спілки «Орізон» 6528,00 грн. судового збору.

Позивач: Кредитна спілка «Орізон», місце знаходження: 80670, Львівська обл., Бродівський р-н., смт. Підкамінь, вул. Незалежності, 60, код ЄДРПОУ 30320372.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В. В. Свірідова