Постанова

від 12.11.2024 по справі 509/1856/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5289/24

Справа № 509/1856/24

Головуючий у першій інстанції Козирський Є.С.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 квітня 2024 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний експертно-імпортний банк України», треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Тетяна Герасимівна, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Качурка В`ячеслав Вікторович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

встановив:

В провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , у якому позивачка просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. №160 від 25.03.2021 року про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 на користь Акціонерного товариства «Державний експертно-імпортний банк України» для погашення загальної суми заборгованості 29 133 769,66 гривень, таким, що не підлягає виконанню.

Разом із позовом представником позивача було подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив суд забезпечити позов шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні №66571070, відкритому на виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. №159 від 25.03.2021 року, про звернення стягнення на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 реєстраційний номер 420094251237, загальною площею 339,2 кв.м., житловою площею 66,8 кв.м. та на земельну ділянку площею 0,100 га кадастровий номер 5123755800:02:005:0297, реєстраційний номер 420139951237 на якій розташований вказаний житловий будинок, власником яких є ОСОБА_1 . посилаючись на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 квітня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Зупинено стягнення у виконавчому провадженні № 66571070, відкритого на підставі виконавчого документу виконавчий напис №159 від 25 березня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 на користь АТ «Державний експертно-імпортний банк України» для погашення загальної суми заборгованості 29 133 769,66 грн.

У апеляційній скарзі АТ «Державний експортно-імпортний банк України», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 квітня 2024 року, як незаконну та необґрунтовану та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Скаржник звертає увагу, що виконавчий напис №159 від 25.03.2021 року вчинено щодо житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами і земельної ділянки, при цьому щодо квартири АДРЕСА_3 вчинено виконавчий напис №160 від 25.03.2021 року, виконавче провадження ж №66571070 відкрито саме з виконання виконавчого напису №159 від 25 березня 2023 року.

Окремо скаржник зауважує про неумотивованість оскаржуваної ухвали, а також порушення позивачкою правил підсудності, оскільки спори щодо нерухомого майна мають розглядатись за їх місцем знаходження, отже, зважаючи на предмет позову, у цій справі така не підлягає розгляду Овідіопольським районним судом Одеської області.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване судове рішення вказаним вимогам не відповідає.

У судовому засіданні представник скаржника адвокат - Западнюк М.А. підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, представник позивачки адвокат Рибак А.В. заперечував проти задоволення скарги.

Інші учасники справи будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, із заявами (клопотаннями) про відкладення розгляду справи не зверталися, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника скаржника та представника позивачки за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність й обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зауважує про таке.

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Н. проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі N 201/9686/23 (провадження N 61-18173св23).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі N 754/5683/22 викладено висновки, які є застосовними у справі, яка переглядається, саме:

Відповідно до частини 1 ст. 260 ЦПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається з

1) вступної частини із зазначенням: а) дати і місця її постановлення; б) найменування суду, прізвища та ініціалів судді (суддів); в) імен (найменувань) учасників справи;

2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, яка його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою;

3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;

4) резолютивної частини із зазначенням: а) висновків суду; б) строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Колегія суддів зауважує, що задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції зупинив стягнення у виконавчому провадженні № 66571070, відкритого на підставі виконавчого документу виконавчий напис №159 від 25 березня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 на користь АТ «Державний експертно-імпортний банк України» для погашення загальної суми заборгованості 29 133 769,66 грн.

Проте, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 просила забезпечити позов шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні №66571070, відкритому на виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. №159 від 25.03.2021 року, про звернення стягнення на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 реєстраційний номер 420094251237, загальною площею 339,2 кв.м., житловою площею 66,8 кв.м. та на земельну ділянку площею 0,100 га кадастровий номер 5123755800:02:005:0297, реєстраційний номер 420139951237 на якій розташований вказаний житловий будинок, власником яких є ОСОБА_1 .

Ураховуючи викладене, колегія суддів виснує про вжиття судом першої інстанції заходів забезпечення позову, у порушення положень ст.ст.12,13 ЦПК України, у спосіб, про який не заявлялось позивачкою ОСОБА_1 .

Також колегія суддів звертає увагу на те, що про звернення ОСОБА_1 до суду із позовом про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису саме №160, зазначено і у описовій частині оскаржуваної ухвали суду.

Однак, з прохальної частини позовної заяви убачається, що ОСОБА_1 , просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. №160 від 25.03.2021 року про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 на користь Акціонерного товариства «Державний експертно-імпортний банк України» для погашення загальної суми заборгованості 29 133 769,66 гривень, таким, що не підлягає виконанню.

Отже, оскільки виконавчий напис №159 від 25 березня 2021 року, про зупинення виконавчого провадження з виконання якого, просила позивачка ОСОБА_1 було вчинено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. відносно житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 реєстраційний номер 420094251237, загальною площею 339,2 кв.м., житловою площею 66,8 кв.м. та земельної ділянки площею 0,100 га кадастровий номер 5123755800:02:005:0297, реєстраційний номер 420139951237, на якій розташований вказаний житловий будинок, колегія суддів виснує про не співмірність заходу забезпечення позову у вигляді зупинення вказаного виконавчого провадження заявленим позовним вимогам, оскільки такі заявлені щодо різних виконавчих написів (№159 та №160), вчинених щодо звернення стягнення на різне нерухоме майно (на квартиру АДРЕСА_4 та на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами та на земельну ділянку).

Ураховуючи викладене та оскільки заходи забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення у виконавчому провадженні №66571070, відкритому на виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. №159 від 25.03.2021 року, про звернення стягнення на житловий будинок з господарчими будівля не вплинуть можливість реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, колегія суддів виснує про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .

Водночас, колегія судів відхиляє доводи скаржника про розгляд судом першої інтенції заяви про забезпечення позову із порушенням правил територіальної юрисдикції, зважаючи на таке.

Відповідно до ч.1 ст. 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Тож, оскільки ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову одночасно з пред`явленням позову, колегія суддів виснує про те, що розгляд такої заяви здійснено Овідіопольським районним судом Одеської області, відповідно до вимог чинного процесуального законодавства.

Крім того, предметом апеляційного перегляду є законність та обґрунтованість ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 квітня 2024 року, дотримання ж судом першої інстанції правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 ЦПК України підлягає перевірці під час апеляційного перегляду судового рішення, яким закінчено розгляд справи (ст.ст. 377, 378 ЦПК України).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 30). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню, з ухваленням нового судового рішення у справі про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити.

Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні № 66571070, відкритого на підставі виконавчого документу виконавчий напис №159 від 25 березня 2021 року, вчиненого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Скопелідіс Т.Г. про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 на користь АТ «Державний експертно-імпортний банк України» для погашення загальної суми заборгованості 29 133 769, 66 грн.

Постанова Одеськогоапеляційного судунабирає законноїсили здня їїприйняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено18 листопада 2024 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: О.Ю. Карташов

М.В. Назарова