Постанова

від 05.12.2024 по справі 522/10840/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1599/24

Справа № 522/10840/21

Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 522/10840/21

Номер провадження: 22-ц/813/1599/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання Губара Д.В.,

учасники справи:

- позивач заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави, в особі Одеської міської ради,

-відповідачі 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , 4) ОСОБА_4 ,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чайковського-4»,

розглянув увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу запозовною заявою виконувача обов`язківзаступника керівникаПриморської окружноїпрокуратури м.Одеси вінтересах держави,в особіОдеської міськоїради,до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору-Об`єднання співвласниківбагатоквартирного будинку«Чайковського-4»,про визнаннянедійсними договорівкупівлі-продажу,припинення прававласності,визнання прававласності,за апеляційною скаргою Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Косіциної В.В. о 13 годині 08 хвилині 05 квітня 2023 року, повний текст рішення складений 05 травня 2023 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави, в особі Одеської міської ради. (далі Прокурор) звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати недійсними договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 355,2 кв. м., житловою площею - 24,00 кв. м.: 1.1) № 1874 від 03 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 з одного боку, та ОСОБА_5 , з іншого боку; 1.2) № У-94 від 18 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 з одного боку, та ОСОБА_3 , з іншого боку; 1.3) № 558 від 11 лютого 2010 року, укладений між ОСОБА_3 , з одного боку, та ОСОБА_5 , з іншого боку; 2) визнати недійсним договір купівлі-продажу № 5613 від 22 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_6 , з одного боку, та ОСОБА_2 , з іншого боку, про продаж 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 355,2 кв. м., житловою площею - 24,00 кв. м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1447391051101; 3) припинити право власності ОСОБА_2 на 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 , з одночасним закриттям реєстраційного розділу об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером: 1447391051101; 4) припинити право власності ОСОБА_7 на 3/4 частки квартири АДРЕСА_2 , з одночасним закриттям реєстраційного розділу об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером: 1447391051101; 5) припинити право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 , об`єкт нерухомого майна 1447391051101; 6) визнати за державою, в особі Одеської міської ради, право власності на нежитлове приміщення горища, площею - 292 кв. м. у будинку АДРЕСА_3 . Також прокурор просить стягнути з відповідачів на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий за подачу позову збір у розмірі - 70 904 грн..

Прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що до Приморської окружної прокуратури м. Одеси звернулись мешканці будинку АДРЕСА_3 з приводу незаконного відчуження нежитлового приміщення горища за адресою - АДРЕСА_3 , та порушення інтересів комунальної власності територіальної громади міста Одеси.

В ході з`ясування обставин встановлено, що 27.05.2004 р., на підставі договору купівлі-продажу № 612, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради продала ОСОБА_8 індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежитлового приміщення горища № 501, площею - 49,9 кв. м., у будинку АДРЕСА_4 . При цьому було враховано, що квартира АДРЕСА_5 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_8 та ОСОБА_4 в рівних частках.

Після смерті ОСОБА_8 право власності на вказані квартиру та горище перейшли ОСОБА_4 .

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28.11.2006 р. за ОСОБА_4 визнано право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею - 355,2 кв. м., у тому числі житловою - 24,0 кв. м..

У подальшому реконструйована квартира АДРЕСА_6 була неодноразово перепродана та на час звернення до суду її власниками є - ОСОБА_2 на 1/4 частки та ОСОБА_9 на 3/4 частки.

Згодом, згідно заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28.11.2006 р. виявлено, що за рахунок нежитлового приміщення горища, площею - 292 кв. м., яке не належало на праві власності ОСОБА_4 , була збільшена загальна площа квартири АДРЕСА_1 . При цьому, договори оренди або продажу нежитлового приміщення горища в будинку АДРЕСА_3 з органом місцевого самоврядування не укладалися.

Враховуючи, що будинок АДРЕСА_3 включено до списку пам`ятників держбудівництва і архітектури міської комунальної власності, який підлягає реєстрації за власником, в особі Одеської міської ради, територіальна громада набула право власності на будівлю по АДРЕСА_3 в цілому, у тому числі й на нежитлове приміщення горища ще до 2004 року.

Отже наведене свідчить про приналежність нежитлового приміщення горища, загальною площею - 292 кв. м., яке увійшло у загальну площу квартири АДРЕСА_1 , до комунальної власності територіальної громади міста Одеси. Разом з тим, Одеською міською радою рішень щодо відчуження спірного нежитлового приміщення горища, площею - 292 кв. м., не приймалось. Тому, право власності на нежитлове приміщення горища в будинку АДРЕСА_3 має бути припинено за відповідачами та визнано за територіальною громадою м. Одеси. (Т. 1, а. с. 1 14).

Позиція сторін в суді першої інстанції

ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву просить у його задоволенні відмовити у повному обсязі. Вказує на відсутність предмет спору, оскільки прокуратура не підтвердила підстав для представництва інтересів територіальної громади м. Одеси.

Порушено принцип правомірного втручання у право мирного володіння нерухомим майном, тим більше через 14 років. Позов подано поза межами позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України) (Т. 1, а. с. 117 119).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05.04.2023 року залишено без задоволення вищевказані позовні вимоги прокурора.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна частина приміщення горища є комунальною власністю, а отже як на думку суду саме Департамент комунальної власності Одеської міської ради є належним позивачем у даній справі.

Ані прокуратура, ані Одеська міська рада не довели факт порушення права чи безпосереднього інтересу саме Одеської міської ради, а тому Одеська міська рада є неналежним позивачем у цій справі(Т. 3, а. с. 29 35).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Одеська обласна прокуратура в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеса від 05.04.2023 року. Ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт обґрунтовує вимоги апеляційної скарги тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт посилається на те, що: 1) помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що належним позивачем у вказаному випадку є - Департамент комунальної власності Одеської міської ради. Належним позивачем, в інтересах якого звернувся прокурор, є саме Одеська міська рада, оскільки спірне майно було передано до комунальної власності територіальної громади м. Одеси. Від імені та в інтересах територіальної громади діє саме Одеська міська рада (Т. 3, а. с. 46 56).

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.06.2023 року апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури залишено без руху (Т. 3, а. с. 61 61 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.06.2023 року продовжено апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги (Т. 3, а. с. 82 82 зворотна сторона).

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано заяву, якою усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.07.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2023 року (Т. 3, а. с. 87 87 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.07.2023 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено розгляд справи у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 3, а. с. 88).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.03.2024 року залучено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чайковського-4» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (Т. 3, а. с. 150 153).

У судовому засіданні прокурор Клюкін К.І. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_10 , діюча від імені ОСОБА_1 , у судовому заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила в її задоволенні відмовити.

Від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чайковського-4» надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Заяв, клопотань, зокрема про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не надали.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

На підставі свідоцтва про право власності, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Виконкому Одеської міської ради від 26.05.1999 року, на праві спільної часткової власності ОСОБА_8 та ОСОБА_4 в рівних частках належала квартира АДРЕСА_7 (Т.1, а. с. 18).

Свідоцтво видане згідно з розпорядженням органу приватизації від 26.05.1999 року № І3І497 (Т.1, а. с. 19).

Згідно копії дублікату технічного паспорту від 30.12.2004 року, квартира АДРЕСА_1 і підсобні приміщення квартири розміщені на мансардному поверсі чотириповерхового будинку, являють собою окрему (загальну) квартиру, що складається з 2-х жилих кімнат (1-а кімната - 8,6 кв. м., 2-а кімната - 12,1 кв.м.), житлова площа квартири - 20,7 кв. м., загальна площа - 63,3 кв. м.(Т.1, а. с. 20 - 23).

Відповідно до розпорядження Жовтневої районної адміністрації від 30.03.1999 року № 392 та рішення міжвідомчої комісії виконкому Жовтневої райради народних депутатів № 3 від 04.02.1999 року, вирішено з метою покращення житлово-побутових умовах сім`ї гр. ОСОБА_8 дозволити зберегти виконане перепланування квартири АДРЕСА_1 , згідно т/в «Укрпроектреконструкції»(Т.1, а. с. 24 - 25).

27 вересня 1997 року виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення № 510 (019657) «Про результати інвентаризації пам`ятників містобудування та архітектури в м. Одесі». Згідно додатку № 2 до вказаного рішення «Список пам`ятників містобудування та архітектури міської комунальної власності, які підлягають реєстрації за власником Одеською міською радою», чотириповерховий будинок АДРЕСА_8 , загальною площею 1 275 кв. м., підлягає реєстрації як пам`ятник архітектури.

Рішенням Одеської міської ради № 2209-XXIV від 04.02.2004 року «Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади, що розташовані в Приморському районі м. Одеси та підлягають відчуженню у 2004 році» затверджено вказаний перелік, до якого входить нежиле приміщення горища, загальною площею - 49,8 кв. м., по АДРЕСА_3 (Т. 1, а. с. 30 - 33).

07.04.2004 року прийнято розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 930 від «Про відчуження нежилого приміщення горища по АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_8 » . На підставі договору купівлі-продажу № 612 від 27.05.2004 року Приморська районна адміністрація Одеської міської ради продала ОСОБА_8 індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежитлового приміщення горища АДРЕСА_9 (Т.1, а. с. 34 - 37).

Вартість приміщення, яке було відчужене на користь ОСОБА_8 складає - 6 846,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 1 141,00 грн.

Відповідно до технічного паспорту, виконаного на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міськнотокругу Фуфаєвою О.О. № 611 від 27.05.2004 року, нежиле приміщення горища АДРЕСА_10 , площею - 49,9 кв. м., належало власнику ОСОБА_11 (Т.1, а. с. 53 - 54).

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.10.2005 за № 1-4724, ОСОБА_4 та ОСОБА_12 отримали право власності на квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 63,3 кв. м., житловою площею 20,7 кв. м.(Т.1, а. с. 38).

Свідоцтвомпро право власності від 13.10.2005 року за № 1-4730 посвідчено право власності на часткиза ОСОБА_4 на спільне сумісне майно, яке складається з нежилого приміщення горища АДРЕСА_10 , загальною площею - 49,9 кв. м. (Т.1, а. с. 39).

Згідно технічного паспорту горище № 501, площею - 49,9 кв. м., в житловому будинку АДРЕСА_3 в ідеальній частці належить на підставі свідоцтва про право власності на спадщину ОСОБА_12 (Т.1, а. с. 40 - 41).

Заочним Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28.11.2006 року (справа № 2-10245/06) задоволено позов ОСОБА_4 до Одеської міської ради. Визнано право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 (Т. 1, а. с. 42).

Так за відповідачем ОСОБА_4 було визнано право власності на вищевказану реконструйовану квартиру, загальною площею - 355,2 кв. м, у тому числі житловою - 24,0 кв. м..

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01.07.2020 року (справа № 2-10245/06) задоволена заява Одеської міської ради. Поновлено строк звернення, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28.11.2006 року скасовано (Т. 1, а. с. 43 - 44).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.09.2020 року позовну заяву ОСОБА_4 залишено без руху, оскільки позовна заява не є належним чином підписаною, ухвалою цього ж суду від 28.10.2020 року позовну заяву повернуто позивачу (Т. 1, а. с. 45 - 47).

У подальшому, згідно договорукупівлі-продажу від 03.04.2007 року ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_5 купила квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох житлових кімнат, загальною площею - 355,2 кв. м., в тому числі житловою 24,0 кв. м.(Т. 1, а. с. 48).

18 квітня 2007 року, на підставі договору купівлі-продажу, ОСОБА_5 продала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , яка має наступні характеристики: - загальна площа - 355,2 кв. м., житлова 24,0 кв. м.(Т. 1, а. с. 49).

20 квітня 2007 року ОСОБА_3 видано технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , в якому зазначена загальна площа квартири у розмірі - 355,2 кв. м.(Т. 1, а. с. 55 - 56).

Після чого, 11.02.2010 року на підставі договору купівлі-продажу, ОСОБА_3 продала ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 (Т. 1, а. с. 50).

22 грудня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 передала у власність, а ОСОБА_2 прийняла у власність 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 355,2 кв. м., у тому числі житловою 24,0 кв. м.(Т. 1, а. с. 51 - 52).

Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власниками квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 355,2 кв. м., є -ОСОБА_2 на 1/4 частки та - ОСОБА_9 на 3/4 частки (Т. 1, а. с. 69 - 75).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, наполягає на тому, що зазначені вище договори купівлі-продажу квартири підлягають визнанню судом недійсними на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України. Право власності відповідачів підлягає припиненню з визнанням права власності на спірне приміщення горища за Одеською міською радою,оскількизагальна площа квартири АДРЕСА_1 була збільшена за рахунок нежитлового приміщення горища, що не належало на праві власності ОСОБА_4 .

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Мотиви частково прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Колегія суддів вважає, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції щодо неналежного позивача.

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.09.1997 «О результатах инвентаризации памятников градостроительства и архитектуры в г. Одессе», будинок АДРЕСА_3 включено до списку пам`ятників держбудівництва і архітектури міської комунальної власності, який підлягає реєстрації за власником в особі Одеської міської ради.

Згідно зі ст. ст. 31, 35 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин), до державної власності належала загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно- територіальних одиниць (комунальна власність). У комунальній власності перебувало також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності.

Відповідно до рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 №266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області», у комунальну власність територіальної громади м. Одеси був переданий весь житловий і нежилий фонд місцевих рад, розташований у територіальних межах міста.

Водночас, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 06.04.1992 №104 затверджено акти приймання-передачі майна у комунальну власність міста Одеси. Зокрема, акт від 18.02.1992 щодо передачі майна у галузі «житлово-комунальне господарство».

За змістом приведених норм законодавства щодо розмежування загальнодержавного майна, а також положень Постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991, та прийнятих на їх виконання рішень обласної та міської рад, майно належить до комунальної власності територіальної громади з моменту його передачі.

Таким чином, вищевказаними нормами закону встановлено, що обов`язок власника зареєструвати право власності на нерухоме майно у період до 2004 року не впливав на існування статусу власника нерухомого майна та притаманних такому власнику правомочностей у спірних правовідносинах.

Отже, наведене свідчить про приналежність до комунальної власності територіальної громади міста Одеси нежитлового приміщення горища, загальною площею - 292 кв. м., яке увійшло у загальну площу квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, судового захисту прав місцевого самоврядування.

Частиною 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Статуту територіальної громади міста Одеси, затвердженого Рішенням Одеської міської ради№1240-УІ від 25.08.2011, міська рада є постійно діючим представницьким органом міського самоврядування, який здійснює від імені та в інтересах міської громади функції та повноваження місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 38 Статуту, міській громаді належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи міського бюджету, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Суб`єктом права комунальної власності у місті Одесі є міська громада.

Від імені та в інтересах міської громади права суб`єкта комунальної власності здійснює Одеська міська рада.

Колегія суддів звертає увагу, що оскільки в спірних правовідносинах порушено права саме територіальної громади м. Одеси, в особі Одеської міської ради, належним позивачем, в інтересах якого прокурор звернувся до суду для захисту інтересів держави, є - Одеська міська рада, як постійно діючий представницький орган міського самоврядування, який здійснює від імені та в інтересах міської громади функції та повноваження місцевого самоврядування.

Тому помилковим є висновки суду про те, що належним позивачем по справі є Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

Щодо суті спору колегія суддів виходить з наступного.

Згідно наявних у справі матеріалів встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Виконкому Одеської міської ради від 26.05.1999року, на праві спільної часткової власності ОСОБА_8 та ОСОБА_4 в рівних частках належала квартира АДРЕСА_7 (Т.1, а. с. 18).

Свідоцтво видане згідно з розпорядженням органу приватизації від 26.05.1999 року № І3І497 (Т.1, а. с. 19).

Згідно копії дублікату технічного паспорту від 30.12.2004 року, квартира АДРЕСА_1 і підсобні приміщення квартири розміщені на мансардному поверсі чотириповерхового будинку, являють собою окрему (загальну) квартиру, що складається з 2-х жилих кімнат (1-а кімната - 8,6 кв. м., 2-а кімната - 12,1 кв.м.), житлова площа квартири - 20,7 кв. м., загальна площа - 63,3 кв. м.(Т.1, а. с. 20 - 23).

Відповідно до розпорядження Жовтневої районної адміністрації від 30.03.1999 року № 392 та рішення міжвідомчої комісії виконкому Жовтневої райради народних депутатів № 3 від 04.02.1999 року, вирішено з метою покращення житлово-побутових умовах сім`ї гр. ОСОБА_8 дозволити зберегти виконане перепланування квартири АДРЕСА_1 , згідно т/в «Укрпроектреконструкції»(Т.1, а. с. 24 - 25).

27 вересня 1997 року виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення № 510 (019657) «Про результати інвентаризації пам`ятників містобудування та архітектури в м. Одесі». Згідно додатку № 2 до вказаного рішення «Список пам`ятників містобудування та архітектури міської комунальної власності, які підлягають реєстрації за власником Одеською міською радою», чотириповерховий будинок АДРЕСА_8 , загальною площею 1 275 кв. м., підлягає реєстрації як пам`ятник архітектури.

Рішенням Одеської міської ради № 2209-XXIV від 04.02.2004 року «Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади, що розташовані в Приморському районі м. Одеси та підлягають відчуженню у 2004 році» затверджено вказаний перелік, до якого входить нежиле приміщення горища, загальною площею - 49,8 кв. м., по АДРЕСА_3 (Т. 1, а. с. 30 - 33).

07.04.2004 року прийнято розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 930 від «Про відчуження нежилого приміщення горища по АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_8 ». На підставі договору купівлі-продажу № 612 від 27.05.2004 року Приморська районна адміністрація Одеської міської ради продала ОСОБА_8 індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежитлового приміщення горища АДРЕСА_9 (Т.1, а. с. 34 - 37).

Вартість приміщення, яке було відчужене на користь ОСОБА_8 складає - 6 846,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 1 141,00 грн.

Відповідно до технічного паспорту, виконаного на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міськнотокругу Фуфаєвою О.О. № 611 від 27.05.2004 року, нежиле приміщення горища АДРЕСА_10 , площею - 49,9 кв. м., належало власнику ОСОБА_11 (Т.1, а. с. 53 - 54).

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.10.2005 за № 1-4724, ОСОБА_4 та ОСОБА_12 отримали право власності на квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 63,3 кв. м., житловою площею 20,7 кв. м.(Т.1, а. с. 38).

Свідоцтвомпро право власності від 13.10.2005 року за № 1-4730 посвідчено право власності на часткиза ОСОБА_4 на спільне сумісне майно, яке складається з нежилого приміщення горища АДРЕСА_10 , загальною площею - 49,9 кв. м. (Т.1, а. с. 39).

Згідно технічного паспорту горище № 501, площею - 49,9 кв. м., в житловому будинку АДРЕСА_3 в ідеальній частці належить на підставі свідоцтва про право власності на спадщину ОСОБА_12 (Т.1, а. с. 40 - 41).

ЗаочнимРішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28.11.2006 року (справа № 2-10245/06) задоволено позов ОСОБА_4 до Одеської міської ради. Визнано право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 (Т. 1, а. с. 42).

Так за відповідачем ОСОБА_4 було визнано право власності на вищевказану реконструйовану квартиру, загальною площею - 355,2 кв. м, у тому числі житловою - 24,0 кв. м..

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01.07.2020 року (справа № 2-10245/06) задоволена заява Одеської міської ради. Поновлено строк звернення, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28.11.2006 року скасовано (Т. 1, а. с. 43 - 44).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.09.2020року позовну заяву ОСОБА_4 залишено без руху, оскільки позовна заява не є належним чином підписаною, ухвалою цього ж суду від 28.10.2020 року позовну заяву повернуто позивачу (Т. 1, а. с. 45 - 47).

У подальшому, згідно договорукупівлі-продажу від 03.04.2007 року ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_5 купила квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох житлових кімнат, загальною площею - 355,2 кв. м., в тому числі житловою 24,0 кв. м.(Т. 1, а. с. 48).

18 квітня 2007 року, на підставі договору купівлі-продажу, ОСОБА_5 продала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , яка має наступні характеристики: - загальна площа - 355,2 кв. м., житлова 24,0 кв. м.(Т. 1, а. с. 49).

20 квітня 2007 року ОСОБА_3 видано технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , в якому зазначена загальна площа квартири у розмірі - 355,2 кв. м.(Т. 1, а. с. 55 - 56).

Після чого, 11.02.2010 року на підставі договору купівлі-продажу, ОСОБА_3 продала ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 (Т. 1, а. с. 50).

22 грудня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 передала у власність, а ОСОБА_2 прийняла у власність 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 355,2 кв. м., у тому числі житловою 24,0 кв. м.(Т. 1, а. с. 51 - 52).

Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власниками квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 355,2 кв. м., є - ОСОБА_2 на 1/4 частки та - ОСОБА_9 на 3/4 частки (Т. 1, а. с. 69 - 75).

Отже, враховуючи що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01.07.2020 року (справа № 2-10245/06) заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28.11.2006 року було скасовано, у ОСОБА_4 не виникло право власності на вказану реконструйовану квартиру, загальною площею - 355,2 кв. м., житловою - 24,0 кв.м., тому остання у подальшому не мала права на продаж вказаного майна.

Оскільки рішення про визнання за ОСОБА_4 права власності на вказану реконструйовану квартиру, загальною площею - 355,2 кв. м., скасовано, у ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.10.2005 за № 1-4724 залишилось право власності - ч. квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 63,3 кв. м., житловою площею 20,7 кв. м.(Т.1, а. с. 38), та на підставі Свідоцтвапро право власності від 13.10.2005 року за № 1-4730 право власності на частки на спільне сумісне майно, яке складається з нежилого приміщення, горища АДРЕСА_10 , загальною площею - 49,9 кв. м. (Т.1, а. с. 39).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом по даній справі, наполягає на тому, що зазначені вище договори купівлі-продажу на квартиру підлягають визнанню судом недійсними на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України. Право власності відповідачів підлягає припиненню з визнанням права власності на спірне приміщення горища за Одеською міською радою,оскількизагальна площа квартири АДРЕСА_1 була збільшена за рахунок нежитлового приміщення горища, що не належало на праві власності ОСОБА_4 .

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

З технічного паспорту від 20.04.2007, виданого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об?єктів нерухомості» на ім?я ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 чітко вбачається розмежування площ. Окремо зазначена квартира, загальною площею - 63,3 кв. м., та площа мансарди горища - 292 кв. м.. Отже за рахунок нежитлового приміщення горища, площею - 292 кв. м., яке не належала на праві власності ОСОБА_4 , була збільшена загальна площа квартири АДРЕСА_1 .

Таким чином,з урахуванням,що рішення про визнання за ОСОБА_4 права власності на вказану реконструйовану квартиру, загальною площею - 355,2 кв. м., скасовано, у останньої на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.10.2005 за № 1-4724 залишилось право власності - ч. квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 63,3 кв. м., житловою площею 20,7 кв. м.(Т.1, а. с. 38), та на підставі Свідоцтвапро право власності від 13.10.2005 року за № 1-4730 право власності на частки на спільне сумісне майно, яке складається з нежилого приміщення горища АДРЕСА_10 , загальною площею - 49,9 кв. м. (Т.1, а. с. 39).

Щодо оскарження позивачем договорів купівлі-продажу, колегія суддів виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщоінше не встановлено договором або законом(частина перша статті 334 ЦК України).

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина першастатті 628 ЦК Українипередбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першоїстатті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 328 ЦК Українипередбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що відповідно достатті 328 ЦК Українинабуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченомустаттею 392 ЦК України.

Можливість виникнення права власності за рішенням судуЦК Українипередбачає лише у статтях335та376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина першастатті 328 ЦК України).

Згідно зістаттею 655 ЦК Україниза договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зістаттею 639 ЦК Українидоговір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Правочин може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховний Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц,від 28 червня2023 року у справі № 373/892/20.

Як було зазначено вище, оскільки у ОСОБА_4 не виникло право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею - 355,2 кв. м., вказане право не виникло у подальшому за договорами купівлі продажу у ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 ..

За таких обставин, колегія суддів вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав буде саме припинення права власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 з одночасним закриттям реєстраційного розділу об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером: 1447391051101, залишивши у власності ОСОБА_2 1/4 частину квартири АДРЕСА_11 . Та у свою чергу, припинення права власності ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на 3/4 частки квартири АДРЕСА_2 , з одночасним закриттям реєстраційного розділу об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером: 1447391051101, залишивши у власності ОСОБА_7 3/4 частини квартири АДРЕСА_12 .

Відповідно до частини першої статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

Колегія суддів звертає увагу, що 27 вересня 1997 року виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення № 510 (019657) «Про результати інвентаризації пам`ятників містобудування та архітектури в м. Одесі» та згідно додатку № 2 до рішення Список пам`ятників містобудування та архітектури міської комунальної власності, які підлягають реєстрації за власником Одеською міською радою, 4-поверховий будинок АДРЕСА_8 , загальною площею 1 275 кв. м., підлягає реєстрації.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01.07.2020 року у справі № 2-10245/06 заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28.11.2006 року скасовано. Таким чином у ОСОБА_4 не виникло право власності на спірну реконструйовану квартиру, загальною площею - 355,2 кв. м, у тому числі житловою - 24,0 кв. м..

Одеська міська рада, у зв`язку з припиненням права власності на спірне майно за відповідачами, не позбавлена права на реєстрацію відповідно спірного майна за собою. Тому вимоги прокурора про визнання права власності на нежитлове приміщення горища не підлягають задоволенню.

Щодо посилання відповідачки на пропуск строку позовної давності.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зістаттею 256 ЦК Українипозовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четвертастатті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина першастатті 261 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову,прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу).

І в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідалася або могла довідатися особа, право якої порушене, чи прокурор, уповноважений звернутися до суду в інтересах держави за захистомтакого права, зокрема, якщо прокурор довідався чиміг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, раніше, ніж особа, право якої порушене.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15 грудня 2017 року.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Колегія суддів вважає, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та >від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17, Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наступне: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Як встановлено матеріалами справи, про порушення прав Одеська міська рада дізналась у липні 2020 року, подавши до Приморського районного суду м. Одеси заяву про перегляд заочного рішення від 28.11.2006 року, яким визнано за ОСОБА_4 право власності на спірне майно.

З позовом прокурор звернувся до суду в червні 2021 року, таким чином позивачем не пропущено строк позовної давності.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарг заступника керівника Одеської обласної прокуратури є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову за вищевказаного обґрунтування.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, необхідно змінити розподіл судових витрат.

Звертаючись до суду з позовом прокуратурою було сплачено судовий збір у розмірі 70 904 грн. (Т. 1, а. с. 15).

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою прокуратурою було сплачено судовий збір у розмірі - 106 356 грн. (Т. 3, а. с. 86).

На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , як відповідачів право власності яких на спірне нерухоме майно припинено, на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору з урахуванням часткового задоволення позову, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 11 350 грн., тобто з кожного по - 5 675 грн..

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст.367,368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський

апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2023 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги виконувача обов`язків заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави, в особі Одеської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, припинення права власності, визнання права власності задовольнити частково.

Припинити право власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 , з одночасним закриттям реєстраційного розділу об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером: 1447391051101, залишивши у власності ОСОБА_2 1/4 частину квартири АДРЕСА_11 .

Припинити право власності ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на 3/4 частки квартири АДРЕСА_2 , з одночасним закриттям реєстраційного розділу об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером: 1447391051101, залишивши у власності ОСОБА_7 3/4 частину квартири АДРЕСА_11 .

В решті позову відмовити.

Здійснити перерозподіл судових витрат

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552) судовий збір у розмірі 11 350 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят) грн., тобто з кожного по 5 675 (п`ять тисяч шістсот сімдесят п`ять) грн. 00 коп..

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 27 грудня 2024 року.

Головуючий: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе