Рішення
від 27.12.2024 по справі 168/1213/24
СТАРОВИЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 168/1213/24

Провадження № 2/168/437/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2024 року сел. Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Малюти А.В.,

секретаря судового засідання Сулеви Н.С.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Куденьчука О.А.,

представника Державної казначейської служби України Кучер О.О. (в режимі відеоконференції),

представника Волинської обласної прокуратури прокурора Шептура А.М.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 адвоката Куденьчука Олексія Андрійовича до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Зміст позовних вимог та позиції учасників справи

12 листопада 2024 року адвокат Куденьчук О.А. звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до відповідачів, в якому просив стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 000 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди у відповідності до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Крім цього просив стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України в користь ОСОБА_1 50 000,00 грн. в рахунок відшкодування витрат, понесених на отримання правової допомоги при здійсненні захисту від обвинувачення при розгляді кримінального провадження.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги адвокат Куденьчук О.А. зазначив, що 10 серпня 2015 року, біля 20.20 год., по вул. Радянська у с. Текля, Ковельського (колишнього Старовижівського) району, Волинської області, відбулася дорожньо - транспортна пригода за участю автомобіля: марки «Опель - Вектра», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням позивача ОСОБА_1 та мотоцикла марки ММВЗ-З (Мінськ), червоного кольору, під керуванням неповнолітнього ОСОБА_2 .

В результаті вказаної дорожньо - транспортної пригоди, пасажир мотоцикла марки ММВЗ-З (Мінськ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , отримав тяжкі тілесні ушкодження.

По вказаному факту дорожньо-транспортної пригоди, уповноваженими працівниками на початок досудового розслідування, Старовижівського відділення поліціїГУНП у Волинській області, були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015030190000234 та розпочато досудове розслідування за частиною 1 статті 286 КК України.

02 березня 2016 року, в рамках вказаного вище кримінального провадження, позивачу ОСОБА_1 було вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України.

10 березня 2016 року, підозрюваному ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

29 квітня 2016 року, в рамках вказаного вище кримінального провадження, позивачу ОСОБА_1 було висунуто обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України, а обвинувальний акт скеровано для розгляду по суті до Старовижівського районного суду Волинської області.

29 липня 2016 року, вироком Старовижівського районного суду Волинської області, ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 було звільнено судом від відбуття призначеного основного покарання, якщо він протягом іспитового строку терміном 1 рік не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки, визначені статтею 76 КК України.

09 лютого 2017 року, ухвалою Апеляційного суду Волинської області було відмовлено в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та прокурора, а вирок Старовижівського районного суду Волинської області від 29 липня 2016 року щодо останнього залишено без змін.

14 лютого 2019 року постановою Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду було скасовано ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 09 лютого 2017 року, а справу передано на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

24 жовтня 2019 року ухвалою Волинського апеляційного суду вирок

Старовижівського районного суду Волинської області від 29 липня 2016 року щодо ОСОБА_1 було скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду.

02 вересня 2022 року, вироком Старовижівського районного суду Волинської області, ОСОБА_1 було визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України та за вказаною частиною та статтею Кримінального кодексу України - виправдано.

10 березня 2023 року ухвалою Волинського апеляційного суду, вирок Старовижівськогорайонного суду Волинської області від 02 вересня 2022 року, за яким ОСОБА_1 було визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за частиною 2 статті 286 КК України та виправдано, залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

09 листопада 2023 року, постановою Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду було залишено без змін ухвалу Волинського апеляційного суду від 10 березня 2023 року щодо ОСОБА_1 , а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції - без задоволення.

Тому, представник позивача адвокат Куденьчук О.А. просив суд врахувати, що позивач під слідством та судом перебував починаючи з 02 березня 2016 року (повідомлення про підозру) до 09 листопада 2023 року (завершення розгляду справи у Верховному суді).

Тобто вважає, що сума відшкодування завданої моральної шкоди позивачу ОСОБА_1 повинна обраховуватися за період з 02 березня 2016 року по 09 листопада 2023 року.

Інтервал між цими датами становить в повному обчисленні місяцями - 92 місяці.

Представник позивача адвокат Куденьчук О.А. вказує, що відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», установлено з 1 квітня 2024 року - мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 8000 грн.

Таким чином вважає, що мінімальна сума відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, яка не підлягає оспоренню і не може бути меншою становить - 736 000 грн.

Але представник позивача адвокат Куденьчук О.А. стверджує, що позивач ОСОБА_1 вважає, що розмір завданої йому моральної шкоди є значно більший ніж той мінімум, який передбачено Законом. Що узгоджується із Правовою позицією Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду викладеній у постанові від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17.

Окрім того, представник позивача адвокат Куденьчук О.А. вказує, що моральна шкода спричинена позивачу полягає також не лише у кримінальному переслідуванні органами прокуратури по кримінальному провадженні, а також у цивільному переслідуванні позивача органами прокуратури. Бо після засудження позивача ОСОБА_1 та набрання вироком суду першої інстанції законної сили, прокурор у кримінальному провадженні також звернувся до Старовижівського районного суду Волинської області з позовною заявою в інтересах держави в особі дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» МОЗ України про стягнення з ОСОБА_1 шкоди понесеної закладом охорони здоров`я на лікування потерпілого від злочину.

06 березня 2018 року рішенням Старовижівського районного суду Волинської області було задоволено позов заступника керівника Ковельської місцевої прокуратури в інтересах держави - в особі позивача Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охмадит» Міністерства охорони здоров`я України та вирішено стягнути з ОСОБА_1 , на користь держави в особі Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охмадит» Міністерства охорони здоров`я України 78547 (сімдесят вісім тисяч п`ятсот сорок сім) грн. 39 коп., витрачених па лікування потерпілого від злочину ОСОБА_4 , а також судовий збір в розмірі 1592 (тисяча п`ятсот дев`яносто дві) гривень 20 копійок.

Підставою для ухвалення зазначеного вище судового рішення у цивільній справі слугувало саме судове рішення, яке було ухвалено в рамках кримінального провадження та яке набрало законної сили. А саме це стосується вироку Старовижівського районного суду Волинської області від 29 липня 2016 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 09 лютого 2017 року, яким відповідача у цивільній справі ОСОБА_1 було визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України.

В подальшому, прокурором було пред`явлено виконавчий лист до виконання, а виконавчою службою розпочато виконавче провадження щодо примусового стягнення з ОСОБА_1 відповідної суми коштів витрачених на лікування потерпілого від злочину.

В свою чергу ОСОБА_1 , будучи незаконно засудженим, також був вимушений здійснювати свій захист і в цивільній справі, та доводити безпідставність позовних вимог прокурора за нововиявленими обставинами після його виправдання. Що також порушувало звичайний уклад життя позивача ОСОБА_1 та ,відповідно, спричинювало останньому моральні страждання.

Окрім того, представник позивача адвокат Куденьчук О.А. вказує, що до моральної шкоди також слід віднести те, що до позивача в ході проведення досудового розслідування у справі за ініціативи сторони обвинувачення вживалися заходи забезпечення кримінального провадження у виді застосування запобіжного заходу (особисте зобов`язання), що обмежувало позивача в користуванні Конституційними правами та змушувало піддаватися контролю зі сторони правоохоронних органів.

Окремо обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, слід звернути увагу на те, що позивача ОСОБА_1 спочатку було визнано винним у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення та призначено реальну міру покарання у виді позбавлення волі, зі звільненням від відбування покарання з встановленням іспитового строку. А вирок суду набрав законної сили, що зумовило необхідність постановки позивача на облік в органі кримінально - виконавчої інспекції, обмеження права виїзду за кордон та необхідність періодичного з`явлення для контролю у вказаний орган.

Перераховані вище заходи вжиті до позивача ОСОБА_1 , як особи, яка вчинила тяжкий злочин, та визнана винною у його вчиненні, зі сторони органів державної влади, які діяли від імені Держави Україна, в той час коли позивач являвся не винуватим у вчиненні будь - яких діянь, спричинило додатковіморальні та психологічні страждання, призвело до зневіри у чесність та об`єктивність органів досудового розслідування та прокуратури. Бо саме на них і покладається обов`язок на більш ранньому етапі з`ясувати усі обставини справи з тим, щоб кожний хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, а жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений.

Саме тому, завдану моральну шкоду за викладених вище обставин ОСОБА_1 оцінює у більшому ніж законодавчо визначений мінімальний розмір, а саме 1 000 000 грн. (один мільйон гривень). Через що представник позивача адвокат Куденьчук О.А. вказує, що вказана сума є цілком співмірною, розумною до обставин даної конкретної справи, часу перебування під слідством та судом і не може свідчити про намір позивача збагатитися.

Окрім того, представник позивача адвокат Куденьчук О.А. вказує, що також відповідно до пункту 4 частини 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», Димарчук К.В. мав право па відшкодування сум, сплачених ним у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги при здійсненні захисту у кримінальному провадженні.

Бо увідповідності до статті 118 КПК України до процесуальних витрат у кримінальному провадженні відносяться, зокрема, витрати на правову допомогу. А рішенням Конституційного Суду України № 23-рп/2009 від 30 вересня 2009 року визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення, тошо. Вибір форми та суб`єктів надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Так, 19 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та адвокатом Куденьчуком О. А. було укладено договір про надання правової допомоги.

Відповідно до Розділу 5 вказаного договору такий діє на стадії судового розгляду кримінального провадження в судах апеляційної та касаційної інстанцій. .

Пунктом 3.1. Розділу 3 даного Договору, визначено що оплата послуг Виконавця (гонорар) за даним Договором визначається за домовленістю сторін та встановлюється в додатку до даного договору.

Відповідно допункту 1Додатку №1до договорупро наданняправової допомогивід 19жовтня 2016року сторонамибуло визначенорозмір гонорарув сули50000грн.,який був оплачений при підписанні основного договору, а адвокатом видано відповідно квитанцію до прибуткового касового ордера.

Отже,за надануправову допомогу адвокату Куденьчуку О.А., клієнтом ОСОБА_1 було сплачено - 50 000 грн. за надання правової допомоги під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, у суді касаційної інстанції та знову таки в суді апеляційної інстанції.

Вказує, що варто зазначити, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19).

Враховуючи усе вище викладене, представник позивача адвокатКуденьчук О.А.стверджує,щозагальна сума позовних вимог становить - 1 050 000 грн., з яких: 1 000 000 грн. моральної шкоди; 50 000 гри. понесених витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні при здійсненні захисту ОСОБА_1 від обвинувачення за частиною 2 статті 286 КК України.

25 листопада 2024 року представник Головного управління Національної поліції у Волинській області Денисюк І.О. подала до суду відзив на позовну заяву , в якому вважає позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування шкоди, необґрунтованими. А тому просила суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування свого твердження представник Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі ГУНП) вказала, що ОСОБА_1 , будучи допитаним у судовому засіданні у вчиненні кримінального правопорушення за частиною 2 статті 286 КК України хоча вини і не визнав, але сказав,що цивільний позов відшкодував добровільно.

Окрім того, у своїй позовній заяві позивач ОСОБА_1 не зазначив обсяг стягнення грошових коштів в рамках виконавчого провадження щодо примусового стягнення з позивача сум коштів, витрачених на лікування потерпілого від злочину.

Також представник ГУНП у Волинській області зазначає, що в позовній заяві не зазначено дані про звернення позивача до спеціалістів за допомогою з приводу душевних страждань. А заявлена сума моральної шкоди є завищеною та необґрунтованою. Бо факт постановлення судом виправдувального вироку стосовно позивача не може вважатися безумовним доказом заподіяння моральної шкоди. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. При цьому представник ГУНП у Волинській області наводить судову практику.

Остання вважає, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду будь-яких доводів щодо конкретних наслідків, які настали для нього. Тому вважає, що дії органу досудового розслідування, прокуратури та суду під час досудового розслідування не потягнули за собою спричинення моральної шкоди.

Представник Головного управління Національної поліції у Волинській області звертає увагу суду на те, що позивач ОСОБА_1 перебував під слідством і судом 84 місяці . Бо правильним періодом вважає період з 02 березня 2016 року (повідомлення про підозру) до 10 березня 2023 року (набрання законної сили виправдувальним вироком)

Окрім того, представник ГУНП у Волинській області зазначає,що з 01 січня 2024 року у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» змінилося правове регулювання визначення мінімальної заробітної плати. Зокрема, статтею 8 цього Закону визначено окремо розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду і становить 1600 гривень.

Тому представник Головного управління Національної поліції у Волинській області заперечив щодо застосування позивачем у позовній заяві мінімального розміру заробітної плати у сумі 8000 гривень як розрахункової величини для визначення розміру завданої йому шкоди.

Також представник ГУНП у Волинській області не погоджується із розміром відшкодування витрат по оплаті правової допомоги. Бо позивач не скористався наданим йому правом отримання безоплатної правової допомоги, а ,навпаки, отримав оплатну правову допомогу.

Разом з тим, представник Головного управління Національної поліції у Волинській області зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем повинні бути надані документи, які б свідчили про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги ( квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки, посвідчення про відрядження, тощо). Чого позивач не зробив.

А відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Тому, оскільки Головне управління Національної поліції у Волинській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як то встановлено частиною 2 статті 19 Конституції України, то ніяким чином не порушували прав та інтересів позивача ОСОБА_1 .

Державна казначейськаслужба України27листопада 2024року надала судувідзив напозовну заяву,в якомупросила суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 у повному обсязі.

Свої заперечення проти позову обґрунтовувала тим, що долучені позивачем до позову докази не є рішеннями, які б свідчили про незаконність дій працівників прокуратури та ГУНП у Волинській області. А процесуальні дії працівників правоохоронних органів не виходили за межі чинного законодавства України. Також представник Державної казначейської служби України мав би довести не тільки наявність самої моральної шкоди, а й причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. А в матеріалах справи відсутні обов`язкові елементи складу цивільного правопорушення наявність шкоди, протиправність (незаконність) дій, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Окрім того, представник Державної казначейської служби України ствердила, що з 01 січня 2024 року у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» змінилося правове регулювання визначення розміру мінімальної заробітної плати. Зокрема, статтею 8 даного закону окремо визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн. Оскільки на час звернення позивача до суду діє відповідна зміна у законодавстві, представник Державної казначейської служби України заперечує щодо застосування у позові мінімального розміру заробітної плати у сумі 8000 грн. як розрахункової величини для визначення розміру завданої моральної шкоди позивачу.

Також представник Державної казначейської служби України ствердила, що визначений розмір грошового відшкодування має бути спів- мірний із заподіяною шкодою. А представником позивача не надано жодного обґрунтування розміру моральної шкоди у сумі 1000 000 грн., яку він просить стягнути з Державного бюджету на користь позивача. Бо розмір відшкодування шкоди має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинен призводити до збагачення позивача за рахунок держави. А сам позивач не був позбавлений доступу до професії та не надав суду жодного доказу, що його професійна репутація змінилася у сторону погіршення.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то представник Державної казначейської служби України зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію відповідальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Тому визначена позивачем сума у розмірі 50000 грн. не відповідає засадам розумності та справедливості. Бо позивач ОСОБА_1 звернувся до адвоката, що займається приватною адвокатською практикою, а не звернувся до адвоката, який надає безоплатну вторинну правову допомогу та послуги якого оплачує держава.

Також представник Державної казначейської служби України ствердила у своєму відзиві на позов, що Державна казначейська служба України є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та не несе відповідальності за дії органів державної влади. Державна казначейська служба України не здійснювала будь-яких протиправних дій відносно позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів не порушувало. Тому підстави для здійснення стягнення коштів з Державної казначейської служби України відсутні. Бо зазначені у позовній заяві кошти можуть бути стягнуті з Державного бюджету України, а не з Державної казначейської служби України як юридичної особи. І позивач помилково ототожнює Державу Україна , Державну казначейську службу Україна та Державний бюджет України. Тому представник Державної казначейської служби України вважає, що витрати на професійну правничу допомогу можуть бути стягнуті винятково із сторін у справі. А саме із суб`єктів, у зв`яжу з протиправними діями яких подано позов, а не з Державної казначейської служби України.

06 грудня 2024 року Волинська обласна прокуратура надала суду відзив на позовну заяву, в якому вказала,що доводи викладені у позовній заяві ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

В обґрунтування свого заперечення щодо позовних вимог вказала, що позивач ОСОБА_1 перебував під слідством та судом період з 02 березня 2016 року (повідомлення про підозру) до 10 березня 2023 року (набрання законної сили виправдувальним вироком). Таким чином загальний період становить 7 років 9 днів (2565 днів). Тобто 84 місяці і 9 днів.

Окрім того представник Волинської обласної прокуратури вказав, що до позовної заяви не долучено доказів заподіяння позивачу моральних страждань, а розмір морального відшкодування у 1000000 грн. не відповідає засадам розумності та справедливості. Бо відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1600 грн. Тому розмір відшкодування моральної шкоди має обраховуватися з розрахунку 1600 грн. на місяць, а не 8000 грн. щомісячно,як зазначено у позовній заяві.

В обґрунтування свого заперечення щодо позовних вимог Волинська обласна прокуратура зазначила також те, що позивачем у позові не вказано не тільки в чому полягає протиправність поведінки відповідачів, а й наявність у нього самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідачів та заподіяною шкодою. А відсутність хоча б одного із вказаних чинників виключає цивільно-правову відповідальність.

Тому представник Волинської обласної прокуратури вказав, що доказів про заподіяння моральних страждань позивачеві суду не надано.

Зазначені обставини не можуть бути належною правовою підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 1 000000 грн. Бо її розмір не обґрунтований та не підтверджується належними і допустимими доказами.

З приводу стягнення на користь позивача 50000 грн. понесених витрат за надання професійної правничої допомоги у кримінальному провадженні Волинська обласна прокуратура зазначила також те,що долучені позивачем документи не можуть слугувати належними доказами на підтвердження зазначеної вище суми, витраченої позивачем на оплату послуг адвоката. Бо відсутній детальний опис робіт (наданих послуг), затраченого часу адвокатом не наведено, а квитанція до прибуткового касового ордеру від 21 жовтня 2016 року не відповідає вимогам банківського документа. Акти виконаних адвокатом робіт відсутні. Натомість стороною позивача на підтвердження витрат на правову допомогу, надану у кримінальному провадженні, долучено лише копію квитанції (не проведену через касову книгу та банківську установу) без обов`язкових реквізитів, що не є доказом оплати послуг за надання правової допомоги. При цьому представник Волинської обласної прокуратури вказує на сім випадків протягом семи років судових проваджень відкладення судових засідань за клопотаннями адвоката Куденьчука О.А. та обвинуваченого ОСОБА_1 , вказуючи при цьому на їх поважні причини.

05 грудня 2024 року представник позивача адвокат Куденьчук О.А. подав до суду відповідь на відзив представника Державної казначейської служби України. Просив суд позовні вимоги задовольнити повністю з врахуванням викладених мотивів та підстав у відповіді на відзив. Зокрема, щодо:

1) недоведеності стороною позивача наявності складу цивільного правопорушення та ненадання доказів спричинення моральної шкоди позивачу.

Відповідно до статей 1,2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом ( рішення ЄСПЛ від 12 липня 2007 року у справі «STANKOV v.BULGARIA», № 68490/01 параграф 2).

06 березня 2018 року рішенням Старовижівського районного суду Волинської області було задоволено позов заступника керівника Ковельської місцевої прокуратури в інтересах держави - в особі позивача Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охмадит» Міністерства охорони здоров`я України та вирішено стягнути з ОСОБА_1 , на користь держави в особі Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охмадит» Міністерства охорони здоров`я України 78 547,39 грн., витрачених па лікування потерпілого від злочину ОСОБА_4 , а також судовий збір в розмірі 1 592,20 грн.

При цьому було повністю заблоковано банківські картки позивача та накладено арешт на усе його майно. В той час коли у позивача ОСОБА_1 перебували на утриманні малолітній син, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та безробітна дружина, яка перебувала на сьомому місяці вагітності. Перебуваючи у скрутному фінансовому становищі, будучи фактично позбавленим засобів існування, позивач був вимушений запозичати грошові кошти у рідних та знайомих, відшукувати будь-які підробітки для свого існування та забезпечення сім`ї. В цей час продовжувалися довготривалі судові слухання, що заважали останньому.

Тому вказані обставини спростовують заперечення у відзиві представника Державної казначейської служби України.

2) щодо неправильного визначення та розрахунку розміру шкоди, яка має бути стягнута, виходячи з неправильного застосування розміру мінімальної заробітної плати, яка повинна визначатися відповідно до ЗУ «Про державний бюджет України на 2024 рік» як 1600 гривень.

Представник позивача адвокат Куденьчук О.А. вважав помилковими твердження представника Державної казначейської служби України з приводу того, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із норм статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік». Згідно якої визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1600 грн. Оскільки межі відшкодування моральної шкоди на час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі спів мірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

При цьому представник позивача адвокат Куденьчук О.А. зазначив, що визначений статтею 13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» мінімальний розмір моральної шкоди не може бути зменшено. Бо він є гарантованим мінімумом. Однак з врахуванням конкретних обставин, засад виваженості, розумності та справедливості, суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом не передбачено.

А ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним. І саме норми цього Закону визначають порядок визначення розміру моральної шкоди у спірних правовідносинах.

На час розгляду даної справи судом першої інстанції зміни до статті 13 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не вносились. Цей же закон не містить норми,яка передбачає відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом, виходячи із розрахункової величини, встановленої Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік.

Окрім того, відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачеві ОСОБА_1 , не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» , статей 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а тому , підстави для застосування положень частини 2 статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», відсутні.

3) щодо не підтвердження належними доказами витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у розмірі 50000 грн. при здійсненні захисту від пред`явленого кримінального звинувачення, невідповідності засадам розумності та справедливості такого розміру гонорару адвоката.

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону України про адвокатуру та адвокатську діяльність встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його оплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката,фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокат не повинен підтверджувати розмір гонорару, якщо гонорар встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі. Що узгоджується із висновком Верховного Суду (постанова від 28 грудня 2020 року у справі 640/18402/19.

У контексті даної справи захисник виправданого ОСОБА_1 вступив здійснювати захист на стадії апеляційного розгляду поданої прокурором апеляційної скарги та поданої обвинуваченим апеляційної скарги на вирок Старовижівського районного суду Волинської області. Відповідно до якого позивача було визнано винним за пред`явленим звинуваченням та засуджено до реальної міри покарання зі звільненням від його від його відбування на підставі статті 75 КК України.

Вказана обставина вимагала від захисника ознайомлення з усіма матеріалами кримінального провадження з перебігом усіх судових засідань у суді першої інстанції (технічними засобами фіксування судових засідань) та як наслідок, вироблення подальшої позиції захисту. А також вироблення узгодженої позиції із позивачем та безпосереднє прийняття участі в суді апеляційної,касаційної інстанцій, а потім знову у суді апеляційної інстанції після задоволення Верховним Судом касаційної скарги захисника.

Тому, визначений захисником розмір гонорару у сумі 50000 грн. був співмірним з тим обсягом надання позивачу правничої допомоги з врахуванням засад розумності та справедливості, включаючи професійний досвід адвоката.

Окрім того, оскільки Волинською обласною прокуратурою та іншими відповідачами не спростовуються обставини надання позивачеві правничої допомоги під час судових розглядів, то не можна погодитися в частині позиції щодо відмови у задоволенні вимоги щодо відшкодування таких витрат.

А щодо посилання Волинської обласної прокуратури на невідповідність розрахункового документу на підтвердження оплати послуг адвоката (прибуткового касового ордеру), то з цього приводу Верховний Суд у складі Колегії Касаційного адміністративного суду у справі 280/5176/20 зазначив таке. Законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, Верховний Суд доходить висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

4) щодо неналежного відповідача, до якого пред`явлено позов, а саме Державної казначейської служби України.

Представник позивача адвокат Куденьчук О.А. не ототожнює поняття «Держава Україна» , «Державна казначейська служба України» та «Державний бюджет України». а керується при формулюванні позовних вимог нормами діючого законодавства та узагальненнями практики Верховного Суду.

Бо Держава Україна реалізує правосуб`єктність через систему своїх органів. Від імені держави у відносинах, що регулюються цивільним законодавством , беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціально уповноважені державні органи. Державна казначейська служба України хоч і є юридичною особою, але діє від імені держави.

Окрім цього, відповідно до чинного роз`яснення постанови від 31 березня 1995 року № 4Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами і доповненнями, пункт 10-1: «При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад,стаття 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність"). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.» (Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, постанова від 25 березня 2019 року у справі 642/5234/16-ц).

5) щодо розрахунку періоду перебування позивача під слідством та судом.

Сторона позивача просила суд врахувати,що позивач під слідством та судом перебував починаючи з 02 березня 2016 року (повідомлення про підозру) до 09 листопада 2023 року (завершення розгляду справи у Верховному суді).

Оскільки відповідач Волинська обласна прокуратура не погодилась із періодом перебування позивача під слідством та судом і правильним періодом вважає період з 02 березня 2016 року (повідомленняпро підозру) до10березня 2023року (набрання законноїсили виправдувальним вироком),то представник позивача адвокат Куденьчук О.А. погодився з цим.

Тому останній вданій конкретнійсправі вважає,що відшкодування завданоїморальної шкодипозивачу ОСОБА_1 повинна обраховуватисяза періодз 02 березня 2016 року (повідомлення про підозру) до 10 березня 2023 року (набрання законної сили виправдувальним вироком). Інтервал між цими датами становить у повному обчисленні місяцями 84 місяці.

Представник позивача адвокат Куденьчук О.А. вважає, що відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», установлено з 1 січня 2024 року - мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 7100 грн.

Таким чином вважає, що мінімальна сума відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, яка не підлягає оспоренню і не може бути меншою становить - 596 400 грн. Тобто, представник позивача адвокат Куденьчук О.А. розраховує суму мінімальної моральної шкоди з розрахунку 84 місяці, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством не на момент відшкодування, а станом на 1 січня 2024 року.

Разом з тим , оцінений розмір моральної шкоди залишається незмінним відповідно до вимоги у розмірі 1000000 грн.

Явка сторін по справі та їх позиції у судовому засіданні.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Куденьчука О.А. в судовому засіданні позов підтримали з підстав, зазначених у позовній заяві та у відповіді на відзиви. Просили позов задовольнити.

Представник ГУНП у Волинській області подав заяву про проведення підготовчого засідання у відсутності їхнього представника. Проти позову заперечили. В судове засідання, призначене на 10.00 год. 27 грудня 2024 року представник ГУНП у Волинській області не з`явися. Про час, даті та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

Представник Державної казначейської служби України Кучер О.О. в судовому засіданні в режимі відеоконференції проти позову заперечила з підстав, зазначених у її відзиві на позовну заяву.

ПредставникВолинської обласноїпрокуратури ШептурА.М.у судовомузасідання проти позовузаперечив зпідстав,зазначених у відзиві напозов. В задоволенні позову просив відмовити.

Процесуальні дії у справі

13 листопада 2024 року ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи по суті за правилами загального позовного провадження.

Призначено підготовче засідання на 10 год. 00 хв. 05 грудня 2024 року в приміщенні Старовижівського районного суду Волинської області за адресою: вул. Польова, 2, смт. Стара Вижівка Волинської області. Копію ухвали надіслано учасникам справи.

05 грудня 2024 року ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області відкладено підготовче засідання на 09 год. 00 хв. 12 грудня 2024 року. Копію ухвали надіслано учасникам справи.

12 грудня 2024 року ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області закрито підготовче провадження у справі за позовом представника позивача ОСОБА_1 адвоката Куденьчука О.А. до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування шкоди. Копію ухвали надіслано учасникам справи.

Призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 10.00 год. 27 грудня 2024 року в приміщенні Старовижівського районного суду Волинської області за адресою: вул. Польова, 2 сел. Стара Вижівка Волинської області. Копію ухвали надіслано учасникам справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 10 серпня 2015 року, біля 20.20год., по вул. Радянська у с. Текля, Ковельського (колишнього Старовижівського) району, Волинської області, відбулася дорожньо - транспортна пригода за участю автомобіля: марки «Опель - Вектра», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням позивача ОСОБА_1 та мотоцикла марки ММВЗ-З (Мінськ), червоного кольору, під керуванням неповнолітнього ОСОБА_2 .

10 березня 2016 року, підозрюваному ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

24 жовтня 2019 року ухвалою Волинського апеляційного суду вирок Старовижівського районного суду Волинської області від 29 липня 2016 року щодо ОСОБА_1 було скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду.

10 березня 2023 року ухвалою Волинського апеляційного суду, вирок Старовижівського районного суду Волинської області від 02 вересня 2022 року, за яким ОСОБА_1 було визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за частиною 2 статті 286 КК України та виправдано, залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

Фактично позивач під слідством та судом перебував починаючи з 02 березня 2016 року (повідомлення про підозру) до 10 березня 2023 (набрання законної сили виправдувальним вироком). Таким чином загальний період становить 7 років 9 днів (2565 днів). Тобто 84 місяці і 9 днів.

Також судом встановлено, що окрім кримінального переслідування органами прокуратури по кримінальному провадженні, позивач ОСОБА_1 також зазнав ще й цивільного переслідування органами прокуратури. Бо після засудження позивача ОСОБА_1 та набрання вироком суду першої інстанції законної сили, прокурор у кримінальному провадженні також звернувся до Старовижівського районного суду Волинської області з позовною заявою в інтересах держави в особі дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» МОЗ України про стягнення з ОСОБА_1 шкоди понесеної закладом охорони здоров`я на лікування потерпілого від злочину.

Судом встановлено, що при цьому було повністю заблоковано банківські картки позивача та накладено арешт на усе його майно. В той час коли у позивача ОСОБА_1 перебували на утриманні малолітній син, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та безробітна дружина, яка перебувала на сьомому місяці вагітності. Перебуваючи у скрутному фінансовому становищі, будучи фактично позбавленим засобів існування, позивач був вимушений запозичати грошові кошти у рідних та знайомих, відшукувати будь-які підробітки для свого існування та забезпечення сім`ї. В цей час продовжувалися довготривалі судові слухання, що заважали останньому у його житті та діяльності.

Також судом встановлено, що до позивача ОСОБА_1 в ході проведення досудового розслідування у справі за ініціативи сторони обвинувачення вживалися заходи забезпечення кримінального провадження у виді застосування запобіжного заходу (особисте зобов`язання), що обмежувало позивача в користуванні Конституційними правами та змушувало піддаватися контролю зі сторони правоохоронних органів.

Позивача ОСОБА_1 спочатку було визнано винним у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення та призначено реальну міру покарання у виді позбавлення волі, зі звільненням від відбування покарання з встановленням іспитового строку. А вирок суду набрав законної сили, що зумовило необхідність постановки позивача на облік в органі кримінально - виконавчої інспекції, обмеження права виїзду за кордон та необхідність періодичного з`явлення для контролю у вказаний орган.

Перераховані вище заходи вживалися до позивача ОСОБА_1 , як особи, яка вчинила тяжкий злочин, та визнана винною у його вчиненні, зі сторони органів державної влади, які діяли від імені Держави Україна, в той час коли позивач являвся не винуватим у вчиненні будь - яких діянь, спричинило додаткові моральні та психологічні страждання, призвело до зневіри у чесність та об`єктивність органів досудового розслідування та прокуратури. Бо саме на них і покладається обов`язок на більш ранньому етапі з`ясувати усі обставини справи з тим, щоб кожний хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, а жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений.

Окрім того, судом встановлено,що 19 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та адвокатом Куденьчуком О. А. було укладено договір про надання правової допомоги.

Також суд враховує те, що відповідачами та їх представниками обставина надання Куденьчуком О.А. правової допомоги позивачу ОСОБА_1 не заперечувалася. Тому суд висновує, що вони її визнають.

Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права

Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини 5 статті 9, частини 6 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини 5 статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Виходячи з положень частини 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспореній відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 ЦК України.

Підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Дані підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Так, статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

За змістом положень статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» визначає відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Положення частини 5 та частини 6 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» встановлюють, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з частиною 2 та частиною 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Статтею 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

У статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто, Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Отже, внаслідок, зокрема, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного накладення арешту на майно, особа має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 Цивільного кодексу України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Відповідно до частини 5 статті 9, частини 6 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини 5 статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Вступивши до ради Європи (1995 р.) і ратифікувавши 17.07.1997 року Конвенцію та ряд Протоколів до неї (Перший протокол і Протоколи №№ 2, 4, 7 та 11), Україна визнала її чинність у національній правовій системі та обов`язковість рішень Європейського Суду з прав людини з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Застосування положень Європейської конвенції та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини національними судами при вирішенні справ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності, є необхідним, оскільки відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.

Відповідно до пункту 5 статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

Європейський Суд з прав людини в рішенні по справах «Світлорусов проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Корнейкова проти України», «Мироненко і Мартенко проти України» констатував порушення п. 5 ст. 5 Конвенції з огляду на неможливість для заявників отримати відшкодування шкоди, завданої національними органами у контексті провадження в їхніх кримінальних справах.

Таким чином, проаналізувавши надані суду докази в їх сукупності, враховуючи обставини, викладені у вироку суду про визнання позивача невинуватим в інкримінованому йому злочині, який набрав законної сили, суд приходить до висновку про доведеність факту понесення позивачем моральних страждань та переживань з приводу незаконного притягнення як обвинуваченого, обрання відносно нього запобіжного заходу, порушеної кримінальної справи та розгляду кримінального провадження, що призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків.

Мотивуючи заподіяну шкоду, позивач вказує, що зазнав суттєвих моральних страждань (неможливості реалізації власних амбіцій; почуттів зневаги до власної честі та гідності; реалізації відчуття безпеки і правової захищеності щодо себе та своєї родини. Зазнав сильної психологічної травми, що викликало депресію. Також моральні страждання виразились у тому, що він не міг добитись справедливості та винесення законного рішення суду.

Так, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

При цьому частиною 4 статті 17 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» якщо для з`ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявиться потреба в спеціальних знаннях, суд може призначити належну експертизу, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі.

Клопотань від відповідачів та їх представників про призначення судової експертизи для з`ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди, її розміру не надходило. Тому суд висновує, що вони визнають обставину заподіяння позивачу моральної шкоди.

Частиною п`ятою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно з частиною 2 статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою структура бюджетної класифікації України у функціональній структурі видатків України не передбачає видатків (коштів) на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю судів та правоохоронних органів, за рахунок видатків на їх утримання. Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання цих органів.

Згідно пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно з пунктом 4 даного Положення Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Пунктом 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.

Згідно з пунктом 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у меж їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно частини 1 та частини 3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При наданні правової оцінки доведеності заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Заправилами частини 1статті 13 ЦПК Українисуд розглядає справине інакше як зазверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.

Щодо строку перебування позивача під слідством та судом

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина першастатті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Судом встановлено, що фактично позивач під слідством та судом перебував починаючи з 02 березня 2016 року (повідомлення про підозру) до 10 березня 2023 (набрання законної сили виправдувальним вироком). Таким чином загальний період становить 7 років 9 днів (2565 днів). Тобто 84 місяці і 9 днів. Слід зазначити, що сам позивач згодом у судовому засіданні визнав строк перебування під слідством та судом 84 місяці.

Бо при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 750/5383/22 (провадження № 61-5388св23) зазначено таке: «За приписами пункту 14 частини першоїстатті 3 КПК Українипритягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до частин першої та другоїстатті 42 КПК Українипідозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченомустаттями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченомустаттею 291 цього Кодексу. У частині першійстатті 278 КПК Українивизначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень».

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

На підставі системного аналізу наведених норм права Верховний Суд дійшов висновку, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17.

Щодо заподіяння моральної шкоди

Аналізуючи норми статей11та23 ЦК України, за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала внаслідок протиправної поведінки щодо неї самої, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

06 березня 2018 року рішенням Старовижівського районного суду Волинської області було задоволено позов заступника керівника Ковельської місцевої прокуратури в інтересах держави - в особі позивача Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охмадит» Міністерства охорони здоров`я України та вирішено стягнути з ОСОБА_1 , на користь держави в особі Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охмадит» Міністерства охорони здоров`я України 78547,39 грн., витрачених па лікування потерпілого від злочину ОСОБА_4 , а також судовий збір в розмірі 1592,20 грн.

Суд приймає до уваги твердження позивача про те, що перебуваючи такий тривалий час (більше семи років) під слідством та судом він перебував під емоційним тиском, відчував пригнічення, зазнав моральних переживань, був змушений з`являтись до слідчого та суду, брати участь в слідчих діях, судових засіданнях, що порушило звичний уклад його життя. Вказані обставини свідчать, що позивачу було завдано моральної шкоди, а отже, доводи відповідачів щодо недоведеності факту завдання позивачу моральної шкоди суд відхиляє за безпідставністю.

Суд не приймає до уваги доводи відповідачів про відсутність доказів завдання моральної шкоди через протиправні дії Волинської обласної прокуратури, ГУНП у Волинській області оскільки моральна шкода у випадках, передбаченихстаттею 1176 ЦК Українитастаттею 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", відшкодовується особі, щодо якої допущено передбаченістаттею 1 цього законудії без встановлення вини органу, що відповідає за відшкодування такої шкоди. Позов пред`явлений позивачем до держави в особі Волинської обласної прокуратури, так як саме цим органом затверджено підозру у вчиненні кримінального правопорушення та обвинувальний акт у кримінальному провадженні стосовно позивача ОСОБА_1 , однак не доведено вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався. Тому суд висновує, що заперечення відповідачів щодо заподіяння ними моральної шкоди позивачу є безпідставними і розцінює це як спосіб їх захисту щоб уникнути цивільної відповідальності.

Щодо залучення у якості належного відповідача Державної казначейської служби України та стягнення моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.

Держава Україна реалізує правосуб`єктність через систему своїх органів. Від імені держави у відносинах, що регулюються цивільним законодавством , беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціально уповноважені державні органи. Державна казначейська служба України хоч і є юридичною особою, але діє від імені держави.

Окрім цього, відповідно до чинного роз`яснення постанови від 31 березня 1995 року N 4Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами і доповненнями, пункт 10-1 : « При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад,стаття 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність"). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.» (Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, постанова від 25 березня 2019 року у справі 642/5234/16-ц).

Томусуд враховує доводи відповідача Державної казначейської служби України про те, що відшкодування шкоди має здійснюватися не за рахунок коштів Державної казначейської служби України, а через органи казначейства з Державного бюджету України, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у Постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс 18).

Бо відповідачем у справі є Держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому суд висновує про відсутність необхідності зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання. Оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс І8).

У зв`язку з наведеним, аналізом норм матеріального права, а також враховуючи правовий висновок Великої палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс 18), суд вважає за необхідне зазначити в резолютивній частині рішення про стягнення коштів саме з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Щодо розміру відшкодування моральної шкоди та розрахункової величини її нарахування.

Згідно з пунктом 9постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни «Просудову практикув справахпро відшкодуванняморальної (немайнової)шкоди» №4від 31березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Стаття 56 Конституції Українипроголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною 1статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення у ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставіЗакону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»(пункт 1 частина 1 стаття 1 Закону).

У частинах 5 та 6 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Суд зобов`язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (частина 3 стаття 13 Закону).

Окрім цього, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Отже, чинне законодавство чітко визначає порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру відшкодування моральної шкоди віднесено до компетенції суду. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи,при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Крім того, суд відхиляє аргументи відповідача про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із положень частини 2 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень у зв`язку з таким.

Визначаючи розмір відшкодування, аніБюджетним кодексом України, аніКодексом законів про працю України, аніЗаконом України «Про оплату праці», аніЗаконом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»не передбачено можливість запровадження законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголосив на тому, що предмет регулюванняБюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другоїстатті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті6, частині другій статті19, статті130 Конституції України.

Отже,стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»в частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600,00 грн., не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі.

Крім того, згідно з частинами 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах надавав тлумачення статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та висловлював правові позиції щодо порядку визначення розміру моральної шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від якого Верховний Суд не відступав та підтримує у своїх постановах, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом."

В одній із останніх постанов, а саме у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Аналізуючи судову практику Верховного Суду про розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом апеляційний суд встановив, що Верховний Суд роз`яснює про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому дійшов висновку, що при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8000 гривень.

Наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 № 6/5/3/41затверджено Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", згідно з пунктом першим якогоце Положення визначає порядок застосування зазначеного вище Закону.

Згідно з пунктом 2 Положення, даний Закон встановлює випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Отже, саме Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним, і саме норми цього Закону визначають порядок визначення розміру моральної шкоди у спірних правовідносинах.

На даний час зміни до статті 13 Закону не вносились, і цей Закон не містить норми, яка передбачає відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом виходячи із розрахункової величини, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.

Верховний Суд у своїй останній постанові з приводу даного питання від 25 вересня 2024 року у справі №761/22531/23, за аналогічними правовідносинами, виснував про те, що «відхиляє аргументи про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із нормстатті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1600,00 грн., оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Така практика Верховного Суду є сталою та узгоджується із нормами статті 13 Закону.»

Більше того, при підготовці проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (реєстр №10000 від 15 вересня 2023 року) Кабінет Міністрів України надав таке коротке обґрунтування запровадження нового виду мінімальної заробітної плати: «Визначення розміру мінімальної заробітної плати, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат, дозволить зменшити обсяг видатків на виконання рішень суду щодо перерахунку пенсій». Таким чином, законодавцем впроваджено зазначений вид мінімальної величини щодо перерахунку пенсій, а тому жодного відношення до правовідносин по даній справі стосунку не має.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачеві не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» відсутні.

Суд приймає до уваги твердження позивача про те, що перебуваючи такий тривалий час (7 років 9 днів (2565 днів)) під слідством та судом він перебував під емоційним тиском, відчував пригнічення, зазнав моральних переживань, був змушений з`являтись до слідчого та суду, брати участь в слідчих діях, судових засіданнях, що порушило звичний уклад його життя. Вказані обставини свідчать, що позивачу було завдано моральної шкоди.

Відповідно до статті 8 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено з 1 січня 2024 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 7100 гривень, з 1 квітня - 8000 гривень.

Позивач визначив розмір відшкодування моральної шкоди спочатку у сумі 736000,00 грн. за період з 02 березня 2016 року по 09 листопада 2023 року , а потім змінив на суму 596400,00 грн. за період з 02 березня 2016 року до 10 березня 2023 року, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік". Але при цьому він не правильно визначив розмір та дату на яку застосовується розрахункова величина: він застосував 7100,00грн. і станом на 01 січня 2024 року, а слід було взяти мінімальну заробітну плату на час розгляду справи (на момент відшкодування) 8000,00 грн. (8000 гривень з 01 квітня 2024 року), тобто в гарантованому державою мінімальному розмірі.

А тому суд висновує, що мінімальна сума, яка підлягає стягненню на користь позивача в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди має складати :

7 років 9 днів = 7 X 12 місяців + 9 днів = 84 місяці 9 днів.

Моральна шкода за 84 місяці 9 днів = 84 х 8000,00 грн. + ( 9 днів х ( 8 000,00 грн. : 31 день березня) = 672000,00 грн. + ( 9 днів х 258,06 грн.) = 672000,00 грн. + 2322,54 грн. = 674322,58 грн.

Наведені обставини є підставою для проведення відповідних розрахунків з урахуванням тих негативних наслідків, які настали в результаті незаконних дій правоохоронних органів для визначення мінімального розміру відшкодування моральної шкоди.

У той же час, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, який є на момент розгляду справи судом. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визначити й іншийбільший розмір відшкодування.

У своїй постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду роз`яснює, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тому суд повинен з`ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 2019 року в справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного від 21 жовтня 2020 року в справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від березня 2021 року в справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Мінімальний розмір відшкодування у сумі 674322,58 грн. за такий тривалий час (7 років 9 днів (2565 днів)) під слідством та судом, на думку суду, не відповідає моральним стражданням позивача, яких він зазнав.

Зокрема, у результаті незаконних дій державних органів, позивач був тривалий час був відірваний від участі у вихованні та розвитку свого малолітнього сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був позбавлений можливості нормально працювати, займатися справами за власним вибором та волею. Через втрату віри у закон і справедливість зазнав тяжких душевних переживань, які вплинули на його психологічний стан, що також вплинуло на його авторитет серед оточення.

Позивач потребує значних зусиль для відновлення психічного здоров`я, ресоціалізації в суспільстві. Йому були нав`язані вимушені зміни у життєвих і суспільних стосунках, в нього знизився ступінь престижу, репутації, на відновлення до попереднього стану яких необхідний значний час та зусилля.

Таким чином, позивачу була завдана моральна шкода, яка виразилась у душевних стражданнях з причини протиправної поведінки щодо неї, що призвело до неможливості реалізувати та захистити свої права, і, враховуючи вік та стан здоров`я, вимоги розумності, виваженості, справедливості, суд вважає, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди мають бути стягнені в більшому за мінімальний розмірі.

Бо судом встановлено, що окрім кримінального переслідування органами прокуратури по кримінальному провадженні, позивач ОСОБА_1 також зазнав ще й цивільного переслідування органами прокуратури.

Отже, враховуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача внаслідок незаконного затримання, позбавлення волі, та порушення права на захист, значні порушення життєвого укладу, значний характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, які поніс позивач через неможливість тривалого відновлення своїх прав, та, виходячи із засад розумності і справедливості, неможливості повного відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану, суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію завданої незаконними діями державних органів моральної шкоди, що становить 700 000 гривень. Що узгоджується із

правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року в справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного від 21 жовтня 2020 року в справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від березня 2021 року в справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Щодо вирішення вимог про відшкодування суми, сплаченої у зв`язку з наданням у межах кримінального провадження юридичної допомоги, у розмірі 50 000,00 грн.

Пунктом 4статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»передбачено, що у наведених устатті 1 цього Законувипадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Порядок застосування цьогоЗаконувизначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).

Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витратадвоката у зв`язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.

Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витратгромадянина, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження№ 61-32057св18).

При цьому передбаченістаттею 137 ЦПК Українипідстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня2022 року в справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21).

Відповідно до частин першої, третьої статті12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відповідно до пункту 1 Додатку № 1 до договору про надання правової допомоги від 19 жовтня 2016 року сторонами було визначено розмір гонорару в сули 50 000 грн., який був оплачений при підписанні основного договору, а адвокатом видано відповідно квитанцію до прибуткового касового ордера на зазначену суму.

Участь адвоката який здійснював надання правової допомоги позивачу та факт надання ним правової допомоги підтверджено договором про надання правової допомоги із додатками, ухвалами суду, протоколами судових засідань.

Розмір витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні заявлений та складає 50 000 грн. При цьому, суд враховує подвійну участь адвоката у судових засіданнях всіх інстанцій від першої до касаційної, складність кримінальної справи, значення кримінальної справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію Позивача, що свідчить про співмірність, розумність та обґрунтованість таких витрат на правову допомогу.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Суд, керуючись принципом реальності, співмірності та розумності, дійшов висновку, що позивачу має бути відшкодовано витрати на правничу допомогу у кримінальному провадженні у заявленому розмірі 50 000,00 грн.

Вирішуючи позовні вимоги, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відтак, суд відхиляє доводи відповідачів про те, що витрати на правову допомогу, понесені у кримінальному провадженні, не можуть бути відшкодовані у цивільній справі за рахунок коштів державного бюджету бо позивач під час кримінального провадження не скористався безоплатною допомогою адвоката. Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Посилання відповідачів на положення статей 133, 137 ЦПК України є безпідставними, оскільки витрати, пов`язані із наданням юридичної (правової) допомоги у кримінальному провадженні не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим вказаними статтями ЦПК України і в розглядуваному випадку підлягає застосуванню спеціальна норма, визначена Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (постанова Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 521//8356/18).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд зауважує, що позивач ОСОБА_1 має право на стягнення понесених ним витрат як відшкодування шкоди в силу положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та статті 1176 ЦК України.

При цьому суд відзначає, що з врахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, значимості вчинених адвокатом дій (надання послуг), розмір заявлених витрат не є завищеним та відповідає обсягу й складності виконаної адвокатом роботи.

Вказана обставина вимагала від захисника ознайомлення з усіма матеріалами кримінального провадження з перебігом усіх судових засідань у суді першої інстанції (технічними засобами фіксування судових засідань) та як наслідок, вироблення подальшої позиції захисту. А також вироблення узгодженої позиції із позивачем та безпосереднє прийняття участі в суді апеляційної, касаційної інстанцій, а потім знову у суді апеляційної інстанції після задоволення Верховним Судом касаційної скарги захисника.

А щодо посилання Волинської обласної прокуратури на невідповідність розрахункового документу на підтвердження оплати послуг адвоката (прибуткового касового ордеру), то з цього приводу Верховний Суд у складі Колегії Касаційного адміністративного суду у справі №280/5176/20 зазначив таке. Законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, Верховний Суд доходить висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Тому суд відхиляє заперечення відповідачів щодо відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу за безпідставністю та таких, що не заслуговують на увагу. Що надасть суду можливість уникнути надмірного формалізму (Справа «Walchli v. France», заява № 35787/03, рішення від 26 липня 2007 року, пункт 29 … застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства; справа «ТОВ «Фріда» проти України», заява № 24003/07, рішення від 08 грудня 2016 року, пункт 33 … при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України 1 000 000,00 грн. слід задовольнити частково і підлягає до задоволення у розмірі 700000 грн. А позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з ДержавиУкраїна вособі Державноїказначейської службиУкраїни зарахунок коштівдержавного бюджетуУкраїни витрат на правову допомогу в розмірі 50000 грн. підлягає до повного задоволення.

Розподіл судових витрат

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення. У зв`язку з цим, судовий збір за подання даного позову позивачем не був сплачений.

Згідно частини 1, частини 6статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, такі витрати підлягають віднесенню за рахунок держави.

Керуючись статтями 1-4, 8, 9, 19, 41, 33, 55, 56, 124, 129 Конституції України,

статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,

пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,

практикою Європейського суду з прав людини,

статтями 15,16,22,23,1166,1167,1174,1176ЦК України,

статтями,1,2,3,13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»,

статтями 4,5,7,8,10-13,18,43,49,76-80,81,82,89,133,141,258,259,263,265,273,354 ЦПК України,

суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Куденьчука Олексія Андрійовича до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 700000,00 (сімсот тисяч) гривень 00 коп.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 50000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень в рахунок відшкодування витрат понесених на отримання правової допомоги при здійсненні захисту від обвинувачення при розгляді кримінального провадження.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Судовий збір віднести за рахунок держави.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Ім`я (найменування) сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 : РНОКПП - НОМЕР_2 ; офіційна електронна адреса відсутня; адреса електронної пошти відсутня; електронний кабінет - відсутній; засіб зв`язку: 096-657-25-37;

Представник позивача: адвокат Куденьчук Олексій Андрійович, вул. Стрілецька 21 а, м.Луцьк, Волинська область, 43006; РНОКПП - НОМЕР_3 ; офіційна електронна адреса - відсутня; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_3 , електронний кабінет - відсутній; засіб зв`язку: НОМЕР_4

Відповідач 1: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, вул.Бастіонна, 6, м. Київ, 01014; код ЄДРПОУ-37567646; офіційна електронна адреса - відсутня; адреса електронної пошти oifice@treasury.gov.ua ; електронний кабінет - наявний; засіб зв`язку: 044-281 -49-34;

Відповідач 2: Волинська обласна прокуратура, місцезнаходження: м.Луцьк, вул.Винниченка,15, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 02909915, офіційна електронна адреса -відсутня; адреса електронної пошти: office pvo@ pvo.gov.ua; електронний кабінет - наявний; засіб зв`язку: НОМЕР_5 ; НОМЕР_6 ;

Відповідач 3: Головне управління Національної поліції у Волинській області; вул.Винниченка, 11, м. Луцьк, Волинська область, 43025; код ЄДРПОУ- 40108604; офіційна електронна адреса - відсутня;адреса електронноїпошти роlice@vl.pоlice.gov.ua; електронний кабінет- наявний; засіб зв`язку: НОМЕР_7 .

Суддя А.В.Малюта


Суд	Старовижівський районний суд Волинської області
Дата ухвалення рішення	27.12.2024
Оприлюднено	30.12.2024
Номер документу	124094210
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них про відшкодування шкоди, з них завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду

Малюта А. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 27.12.2024 по справі 168/1213/24СТАРОВИЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —168/1213/24

Рішення від 27.12.2024

Рішення
від 27.12.2024 по справі 168/1213/24
СТАРОВИЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ