Рішення

від 26.12.2024 по справі 201/10676/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/10676/24

провадження 2/201/3933/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 року Жовтневий районний суд

міста Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в м. Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ ФК «Сіті фінанс» 29 серпня 2024 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат, позовні вимоги не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові і з представником посилаються на те, що 30 вересня 2021 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансових послуг, споживчий кредит № 010/3177/82/1245078 і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися. З відповідачем не було укладено договори поруки, сам цей відповідач зобов`язався погашати борг позиконабувача. Але в порушення умов цього договору і закону відповідач перестав виплачувати тіло кредиту, відсотки по договору та інш., утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося. 20 грудня 2022 року вказана фінансова установа (АТ «Райффайзен Банк Аваль») уклала ТОВ «Фінансова компанія «Сіті фінанс» договір факторингу № 114/2-57-F і право вимоги по кредитному договору № 010/3177/82/1245078 від 30 вересня 2021 року перейшло тепер до вказаного товариства ТОВ ФК «Сіті фінанс», і на їх звернення до відповідача погасити, сплатити заборгованість отримано відмову. Вважають вказане незаконним і просили стягнути з вказаного відповідача на користь позивача заборгованість по вказаному фінансовому, кредитному договору з урахуванням штрафних санкцій та витрат на судовий збір, задовольнивши позов у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та/або його представник в судове засідання не прибув, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неприбуття до суду не повідомив; вимоги позову відповідач фактично визнав частково, так як кредит погашався, про договір факторингу не знав, розрахунок в позові не вірний, зобов`язань з позивачем не має, не заперечував проти розгляду справи за його відсутності, правом надання відзиву на позов не скористався. Суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. При цьому суд звертає увагу на вимогистатті 121 ЦПК Українипро те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши позицію сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.

В судовому засіданні встановлено, що 30 вересня 2021 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансових послуг, споживчий кредит № 010/3177/82/1245078 і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом в оговореній сумі на суму залишку заборгованості за кредитом зі встановленням кінцевого терміну повернення кредиту, кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися.

В забезпечення виконання зобов`язань по вказаному договору між фінансовою установою та відповідачем не було укладено окремий договір поруки, цей відповідач сам взяв на себе зобов`язання відповідати по цим фінансовим, кредитним зобов`язанням ОСОБА_1 (у вказаних в договорі межах) та нести відповідальність перед позивачем фінансовою установою, банком - у повному обсязі цих зобов`язань, включаючи сплату основного боргу за договором, нарахованих відсотків за користування позикою, кредитом та неустойки (штрафу, пені). Фінансова установа, банк виконав умови договору позики та на підставі заяви відповідача надав йому вказані кошти, що фактично не заперечується сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов`язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

20 грудня 2022 року вказана фінансова установа АТ «Райффайзен Банк Аваль» уклала з ТОВ «Фінансова компанія «Сіті фінанс» договір факторингу № 114/2-57-F і право вимоги по кредитному договору № 010/3177/82/1245078 від 30 вересня 2021 року перейшло тепер до вказаного товариства ТОВ ФК «Сіті фінанс». Згідно з вказаним договором АТ «Райффайзен Банк Аваль» у відповідності до ст. 512, 514, 1077-1079, 1082, 1084 ЦК України відступило, а ТОВ ФК «Сіті фінанс» прийняло право вимоги, права позиконадавача, кредитора і відносно відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 010/3177/82/1245078 від 30 вересня 2021 року. Відповідно до зазначеного договору сторони свої зобов`язання виконали повністю.

Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Відповідно до вимог ст. 1082 ЦК України на адресу відповідача рекомендованим листом позивач надіслав повідомлення-вимогу про погашення кредитної заборгованості, але відповіді отримано не було.

Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до умов договору відповідач зобов`язаний повернути позику, кредит позивачу у відповідності до графіку, що наведений у додатках до цих договорів, які є їх невід`ємною частиною. В разі порушення позичальником обов`язку повернути позикодавцеві кошти відповідності до умов цього договору, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцеві, кредитодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення сплати, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. У випадку прострочення повернення сум наданого кредиту (в тому числі часткового повернення), та прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до цього договору, позичальник сплачує позикодавцеві, кредитодавцю штраф незалежно від строку прострочення. Штраф сплачується в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати/стягнення.

Позивач, позикодавець, відповідно до умов договору відправив на ім`я відповідача, позичальника, претензію про припинення своїх обов`язків через невиконання відповідачем умов договору. Претензія відповідачем була отримана.

В порушення зазначених норм закону та умов укладеного договору відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, перестав своєчасно сплачувати відсотки по позиці, кредиту, утворилася заборгованість. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України і ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача вимагати повернення суми кредиту.

У зв`язку і з зазначеними порушеннями відповідачем своїх зобов`язань по кредитним договорам мається заборгованість. На вимогу позивача погасити вказану заборгованість в добровільному порядку, відповідач відповів відмовою.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Положення ст. 627 ЦК України встановлюють, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Зміна обставин та необізнаність про укладення вказаних договорів кредиту, на які може посилатися відповідач ніяким чином не пов`язана з умовами виконання договору. Банк свої зобов`язання по договорам виконав, позичальник, в свою чергу, отримав те, на що розраховував - грошові кошти для споживчих потреб. Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов`язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Кредитним договором обов`язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож, стає зрозумілим, що валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов`язання за кредитним договором.

Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. А стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Договір є обов`язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України. Посилання можливе відповідача в якості підстави для визнання договорів недійсними або припиненими є загальними, невизначеними та недоведеними. Кредитний договір складені у повній відповідності до норм статей 1054, 1055, 1056, 1056 ЦК України, які регулюють окремий вид цивільних відносин - кредитних, відносин позики. Дії ж позичальника з можливого оскарження кредитного договору та договору поруки, за яким він певний час виконував зобов`язання, свідчать не тільки про посягання на моральні засади суспільства, які передбачають добросовісне здійснення прав та виконання взятих на себе обов`язків, а і про намагання перекласти відповідальність за свою неспроможність й далі виконувати умови кредитних договорів на банк, який вчасно та належним чином виконав свої обов`язки за вказаними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 632 ЦК України, договір укладений сторонами, має умови, які повинні виконуватися. Відповідач, зі свого боку погодився з такими умовами договору, підписавши договір особисто.

Договори про надання позики, кредиту та поруки укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та вказаних правил.

Судом з`ясовано і сторонами доведено, що дійсно відповідно до укладеного між АТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого зараз після низки договорів по цим вимогам є ТОВ ФК «Сіті фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 договору № 010/3177/82/1245078 від 30 вересня 2021 року останньому надано позику, кредит (для своїх споживчих цілей) в сумі 37600 грн., встановлено відсотки за користування коштами в оговореній сумі на суму залишку заборгованості за кредитом зі встановленням кінцевого терміну повернення позики, кредиту (термін договору 48 місяців). В забезпечення виконання зобов`язань і по вказаному договору між фінансовою установою та відповідачем не було укладено окремий договір поруки, цей відповідач сам взяв на себе зобов`язання відповідати по цим зобов`язанням ОСОБА_1 (у вказаних в договорі межах) та нести відповідальність перед позивачем фінансовою установою, банком - у повному обсязі цих зобов`язань, включаючи сплату основного боргу за договором, нарахованих відсотків за користування позикою та неустойки (штрафу, пені). Фінансова установа, банк виконав умови договору та на підставі заяви відповідача надав йому вказані кошти, що фактично не заперечується сторонами.

20 грудня 2022 року вказана фінансова установа АТ «Райффайзен Банк Аваль» уклала з ТОВ «Фінансова компанія «Сіті фінанс» договір факторингу № 114/2-57-F і право вимоги по кредитному договору № 010/3177/82/1245078 від 30 вересня 2021 року перейшло тепер до вказаного товариства ТОВ ФК «Сіті фінанс». Згідно з вказаним договором АТ «Райффайзен Банк Аваль» у відповідності до ст. 512, 514, 1077-1079, 1082, 1084 ЦК України відступило, а ТОВ ФК «Сіті фінанс» прийняло право вимоги, права позиконадавача, кредитора і відносно відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 010/3177/82/1245078 від 30 вересня 2021 року. Відповідно до зазначеного договору сторони свої зобов`язання виконали повністю.

Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором виникла заборгованість і на момент звернення (20 грудня 2022 року) з позовом загальний розмір заборгованості 63 724 грн. 96 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу за кредитом, за дозволеним овердрафтом 53 616 грн. 00 коп., сума заборгованості за не дозволеним овердрафтом 1611 грн. 49 коп., заборгованість по відсоткам 8 497 грн. 47 коп., інфляційні втрати 00 грн. 00 коп., три відсотки річних 00 грн. 00 коп., заборгованість по комісії 00 грн. 00 коп. і штрафи (пені) 00 грн.. З метою розумності позивач зменшив свої загальні вимоги.

Відповідач визнає, що він дійсно отримав від АТ «Райффайзен Банк Аваль» позику, кредит. В зв`язку з скрутним матеріальним становищем, тимчасово перестав сплачувати кредит. Разом з тим із розрахунку заборгованості за договором вбачається, що позивач не виключав з суми заборгованості - заборгованості за платою за управління кредитом, яка по своїй суті є платою за користування вказаним кредитом, позикою. В договорі не встановлено обсяг (опис) послуг з управління кредитом; не містить він і обґрунтованого розрахунку вартості таких послуг. Відповідач зазначає, що він не все розумів при отриманні кредиту. Із матеріалів справи вбачається, що відповідач отримав саме кредит, позику на споживчі цілі.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Статтею 1011 ЦК України чітко визначається поняття договору комісії. А саме, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Тобто, комісія повинна бути платою за конкретну послугу, тобто матеріальне або нематеріальне благо, яке надається банком позичальнику за замовленням останнього, в договорі не зазначається вид та предмет кожної конкретної супутньої послуги.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15- рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про

захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Оскільки відповідно до умов кредитного договору, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки і фінансові установи не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Крім того, банки, відповідно до п. 3.4 Правил, зобов`язані в кредитному договорі зазначити вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу, обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти, щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб`єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо).

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту, позики є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, просрочених відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 530 ЦК України_якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, що порушення зобов`язання є його невиконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України_встановлено, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

З огляду на вищевикладене, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт порушення (прострочення) відповідачем взятих на себе зобов`язань за вказаним договором.

Отже вимога позивача про стягнення заборгованості за основною сумою боргу та заборгованості за відсотками ґрунтується на вимогах закону, а відтак за відсутності будь-яких заперечень з боку відповідача підлягає задоволенню в повному обсязі.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Згідно ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Верховний Суд України в постанові від 03 вересня 2014 року в справі № 6- 100цс14 вказав, що частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті З ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов`язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, виходячи з того, що позивач та фінансова установа всі передбачені договором сторін умови виконав в повному обсязі, відповідач укладав договір та приймав кошти і зобов`язувався його виконати у відповідності до норм чинного законодавства, тому відповідач мав можливість виконати умови договору і повернути кошти, але без поважних причин цього не зробив.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-УІІІ.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у пін мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Варто звернути увагу на правові висновки, викладені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19, у яких зазначено, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору та об`єкт /предмет). Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року №910/17999/16; пункти 38 і 40 постанови від 25 квітня 2018 року № 925/3/7).

Щодо розрахунку заборгованості боржника. Відповідно до приписів частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суп встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до позиції Верховного Суду, яка містяться у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року по справі № 367/4970/13-ц, провадження 61-19992 св заперечуючи розмір кредитної заборгованості, розрахований банком, боржник та його представник не надали до суду докази, які б спростовували як такт надання кредиту у розмірі, визначеним кредитним договором так і розмір боргу, що є процесуальним обов`язком боржника.

Згідно з позицією Верховного Суду, котра записана у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року по справі № 464/4985 15-ц провадження № 43538св18, твердження заявника про те, що позивач не надав належних наказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано. У позиції Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року по справі 753/16745/15-ц, провадження N0 61-40036св18, Верховним Судом було підтримано позицію суду апеляційної інстанції, про те що розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом договору та є належним доказом.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Пронін проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.

Отже неправомірними діями відповідача, пов`язаними з невиконанням умов договорів, позивачу було завдано майнової шкоди, яка знаходяться в безпосередньому причинному зв`язку з вказаними діями відповідача.

Не може суд прийняти до уваги заперечення відповідача проти позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним та ні чим об`єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим позов задовольнити і стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК «Сіті фінанс» борг по фінансовому кредитному договору 010/3177/82/1245078 від 30 вересня 2021 року і на момент відступлення права вимоги (20 грудня 2022 року) загальний розмір заборгованості 63 724 грн. 96 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу за кредитом, за дозволеним овердрафтом 53 616 грн. 00 коп., сума заборгованості за не дозволеним овердрафтом 1611 грн. 49 коп., заборгованість по відсоткам 8 497 грн. 47 коп., інфляційні втрати 00 грн. 00 коп., три відсотки річних 00 грн. 00 коп., заборгованість по комісії 00 грн. 00 коп. і штрафи (пені) 00 грн., а також стягнути з відповідача на користь ТОВ ФК «Сіті фінанс» судовий збір, сплачений при подачі позову, в розмірі 3 028 грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 1 400 грн..

Таким чином позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитними договорами та витрат знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, ґрунтуються на законі і підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 33, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 95, 509, 510, 512, 514-519, 526, 527, 530, 532, 533, 534, 536, 545, 546, 549, 550, 551, 610, 611, 612, 629, 1048-1050, 1054, 1055, 1077 ЦК України, ст.92,95 ЗаконуУкраїни «Пробанки табанківську діяльність», Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті фінанс», код ЄДРПОУ 39508708, борг по фінансовому кредитному договору 010/3177/82/1245078 від 30 вересня 2021 року на момент відступлення права вимоги (20 грудня 2022 року) загальний розмір заборгованості 63 724 грн. 96 коп., з яких: заборгованість за основною сумою боргу за кредитом, за дозволеним овердрафтом 53 616 грн. 00 коп., сума заборгованості за не дозволеним овердрафтом 1611 грн. 49 коп., заборгованість по відсоткам 8 497 грн. 47 коп., інфляційні втрати 00 грн. 00 коп., три відсотки річних 00 грн. 00 коп., заборгованість по комісії 00 грн. 00 коп. і штрафи (пені) 00 грн..

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті фінанс», код ЄДРПОУ 39508708, судовий збір, сплачений при подачі позову, в розмірі 3028 грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 1 400 грн..

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -