Постанова

від 02.10.2024 по справі 911/1136/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2024 р. Справа№ 911/1136/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.М.

представники:

від прокуратури: Лук`янчук А.В. (службове посвідчення)

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

від третьої особи-1: не з`явився

від третьої особи-2: не з`явився

від третьої особи-3: не з`явився

від третьої особи-4: Старик В.М. (посвідчення адвоката 000301 від 22.02.2016)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури та ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Київської області від 31.03.2023 (повний текст рішення складено та підписано 05.05.2023)

у справі № 911/1136/22 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області

до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області

за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору:

1) Інституту садівництва Національної Академії Аграрних Наук України

2) Державного підприємства "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва Національної Академії Аграрних Наук України" на стороні позивача

3) ОСОБА_2

4) ОСОБА_1 на стороні відповідача

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (позивача) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (відповідача) про:

- усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора Гаращенка В.В. від 26.11.2020 за індексним номером 55363249 про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 за відповідачем з одночасним припиненням його речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850;

- усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, шляхом її повернення на користь держави в особі позивача з незаконного володіння відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог, зокрема ст.ст. 78, 116 Земельного кодексу України рішенням державного реєстратора від 26.11.2020 № 55363249 було видалено власника земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 - ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" та додано нового власника - відповідача, а також замінено державну форму власності земельної ділянки на комунальну.

З огляду на викладене, на думку прокурора, внаслідок прийняття згаданого вище державним реєстратором незаконного рішення державу в особі позивача позбавлено права (власності) розпорядження, а ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України права користування, земельною ділянкою з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Київської області від 31.03.2023 у справі № 911/1136/22 відмовлено у задоволенні позову.

Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною. В той же час, вказаний факт, у разі його належного підтвердження на підставі доказів, що подаються сторонами у справу, може мати істотний вплив для визначення добросовісності набуття такої земельної ділянки певним суб`єктом господарської діяльності.

При цьому, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що обраний прокурором у позовній заяві спосіб захисту прав є неефективним та не може призвести до належного поновлення прав держави в особі позивача.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 31.03.2023 у справі № 911/1136/22 та ухвалити нове, яким позов прокурора задовольнити у повному обсязі.

Короткий зміст апеляційної скарги прокурора та узагальнення її доводів

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що на думку прокурора, вірним способом захисту порушеного права в даному випадку є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст.ст. Земельного кодексу України та ст.ст. 19, 391 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач створює позивачу перешкоди у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою.

Короткий зміст відзиву третьої особи-4 на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, третя особа-4 наголошує на тому, що пред`явлення прокурором негаторного позову не є належним та ефективним способом захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки права власності у відповідача відбулося не на підставі державної реєстрації, а на підставі прямої норми закону.

До Північного апеляційного господарського суду від третьої особи-4 надійшли письмові пояснення щодо державного акта постійного користування спірною землею.

Також від третьою особою-4 надійшов лист про долучення до матеріалів справи постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.08.2024 у справі № 911/1161/22.

Короткий зміст письмових пояснень відповідача та узагальнення їх доводів

У письмових поясненнях, відповідач зазначає, що у даному випадку пред`явлення негаторного позову не є належним та ефективним способом захисту порушеного права, що в свою чергу, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

При цьому, відповідач вказує на те, що на момент проведення державної реєстрації спірної земельної ділянки за ним, вказана земельна ділянка не перебувала у постійному користуванні ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України".

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд змінити рішення Господарського суду Київської області від 31.03.2023 у справі № 911/1136/22 в мотивувальній частині щодо наступних висновків шляхом їх виключення, викладених в тексті апеляційної скарги.

Короткий зміст апеляційної скарги третьої особи-4 та узагальнення її доводів

Апеляційна скарга третьої особи-4 мотивована тим, що зазначені судом першої інстанції мотиви в оскаржуваного рішення не відповідають дійсності, тому третя особа-4 просить суд апеляційної інстанції змінити рішення Господарського суду Київської області від 31.03.2023 у справі № 911/1136/22 в мотивувальній частині щодо наступних висновків шляхом їх виключення, викладених в тексті апеляційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників по справі

Позивач та треті особи-1,-2,-3 не скористалися правом подати письмові відзиви/пояснення/заперечення на апеляційні скарги, що у свою чергу, не перешкоджає розгляду апеляційних скарг по суті.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно розпорядження Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 у справі № 911/1136/22 призначено повторний автоматизований розподіл. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2024, справу № 911/1136/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами заступника керівника Київської обласної прокуратури та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 31.03.2023 у справі № 911/1136/22 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів: Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.; розгляд справи вирішено здійснювати за раніше визначеною датою - 04.09.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 розгляд справи № 911/1136/22 відкладено на 02.10.2024.

В судове засідання, яке відбулося 02.10.2024, з`явився прокурор та представник третьої особи-4, які підтримали свої правові позиції щодо апеляційних скарг.

Представники позивача, відповідача та третіх осіб-1,-2,-3 в судове засідання не з`явилися про час і місце судового засідання були повідомленні належним чином, а саме шляхом направлення процесуальних документів: в електронні кабінети в підсистемі "Електронний суд" та поштовим зв`язком.

Враховуючи, що явка представників позивача, відповідача та третіх осіб-1,-2,-3 у судове засідання судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційних скарг за наявними матеріалами та за відсутності представників позивача, відповідача та третіх осіб-1,-2,-3.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника третьої особи-4, розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши докази, які містяться у матеріалах справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії КВ, виданого на підставі рішення Дмитрівської сільської ради від 28.12.1994, який зареєстровано за № 4 17.02.1995, Дослідному господарству "Дмитрівка" (перейменовано на Державне підприємство "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України") надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 763,3 га на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області для сільськогосподарського виробництва.

В подальшому, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.06.2017 № 35930100 за ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" на підставі вищевказаного державного акту зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222484400:09:004:5612 площею 22,88 га.

Листом від 05.12.2018 № 20584/0-11733/0/17-18 Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області надано згоду ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5612.

В результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5612 утворено земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 площею 17,09 га та земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5852 площею 5,74 га.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.03.2019 № 46186203 ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" зареєстровано право державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850.

Між ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" та ТОВ "Оазис-ДМ" укладено договір користування земельною ділянкою (суперфіцію) від 26.09.2019 № 1458 строком на 1 рік.

На вищевказаній земельній ділянці розміщено об`єкт нерухомого майна гідроспоруда № 2 площею 35,9 кв.м., який торгово-енергетична корпорація "Акорд" згідно договору купівлі-продажу від 21.12.2018 № 1709 відчужила ТОВ "Оазис-ДМ". Прокурором зазначалось, що право власності на вказаний об`єкт згідно договору купівлі-продажу від 17.11.2020 № 24631 набув ОСОБА_2 .

В подальшому, рішенням державного реєстратора Гаращенка В.В. від 26.11.2020 № 55363249 видалено власника земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 - ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" та додано нового власника - Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області та замінено державну форму власності щодо земельної ділянки на комунальну.

Підставами для зазначених дій вказано постанову Української академії аграрних наук від 26.08.2004; протокол № 12 щодо надання згоди на вилучення з користування ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" земельних ділянок загальною площею 470 га; технічний паспорт виданий 10.08.2018 видавник - ТОВ ФБК "РА ГРУП" на об`єкт нерухомого майна - гідроспоруду № 2 площею 35,9 кв. м; лист ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" від 11.04.2019 № 43 щодо надання згоди на вилучення з користування підприємства земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850; договір купівлі-продажу від 21.12.2018 № 1709; ст. 377 Цивільного кодексу України; ст. 141 Земельного кодексу України; відомості з Державного земельного кадастру № 29797009.

Прокурором у позові вказано, що в результаті зазначених дій державного реєстратора, фактично, з постійного користування ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" та державної власності вибула земельна ділянка з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 площею 17,09 га.

Відповідно до листа НААН України згоду на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 площею 17,09 га Президія не надавала, - як вказував прокурор. Більш того, постанову Української академії аграрних наук від 26.08.2004 протокол № 12 щодо надання згоди на вилучення з користування ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" земельних ділянок загальною площею 470 га скасовано постановою Президії Української академії аграрних наук від 22.06.2007 протокол № 11.

Таким чином, незважаючи на викладене та наявність правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, без прийняття уповноваженим органом державної влади рішення про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 площею 17,09 га із видаленням власника - ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України", та видалення підстави для державної реєстрації за підприємством вказаної земельної ділянки - державного акту на право постійного користування землею серії КВ, виданого на підставі рішення Дмитрівської сільської ради від 28.12.1994, який зареєстровано за № 4 17.02.1995 із земель державної власності у комунальну власність, державним реєстратором Гаращенком В.В. рішенням про державну реєстрацію від 26.11.2020 № 55363249 та видалено власника земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 - ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" і додано нового власника - Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області, а також замінено державну форму власності на комунальну.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті рішення № 55363249 щодо державної реєстрації комунальної форми власності на вищевказану земельну ділянку за Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області, державним реєстратором Гаращенком В.В., в порушення вимог ст.ст. 78, 116 Земельного кодексу України та його Перехідних положень, ст. ст. 10, 23, 24, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п.п. 40, 81-2 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, за відсутності згоди Президії Національної академії аграрних наук України не встановлено невідповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, невідповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному земельному кадастрі, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах, внаслідок чого державу в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області позбавлено права (власності) розпорядження, а ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України" права користування, земельною ділянкою площею 17,09 га з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850.

При цьому, за переконанням прокурора, враховуючи, що уповноваженим органом державної виконавчої влади рішення про вилучення спірних земель та передачу їх у комунальну власність не приймалось, президія Національної академії аграрних наук України в добровільному порядку від вищевказаної земельної ділянки не відмовлялась будь-яких організаційно-розпорядчих документів щодо земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ДП "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва НААН України не приймали, відтак право постійного користувача та дійсного володільця спірних земель, до цього часу у законний спосіб не припинене, що вказує на те, що право комунальної власності на спірні землі у відповідача не виникло, тому ефективним способом захисту, спрямованим на повернення земельних ділянок у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, є негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного власника відповідних земельних ділянок.

Рішенням Господарського суду Київської області від 31.03.2023 у справі № 911/1136/22 відмовлено у задоволенні позову.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

В силу вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційних скарг, відзиву та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги прокурора та третьої особи не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в редакції даної постанови, виходячи з наступних підстав.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (п. 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (п. 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (п. 98).

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 у справі № 904/4993/20, керуючись послідовно сформованою практикою, зауважив, що відповідно до норм ст. 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Обрання ж ним неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи прокурором було заявлено позовні вимоги про:

- усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, шляхом скасування рішення державного реєстратора Гаращенка В.В. від 26.11.2020 за індексним номером 55363249 про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 за відповідачем з одночасним припиненням його речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850;

- усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, шляхом її повернення на користь держави в особі позивача з незаконного володіння відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що прокурор обрав спосіб захисту прав, який є неналежним та не може призвести до поновлення прав держави в особі позивача. Так як спірна земельна ділянка перебуває у володінні третьої особи-2 на стороні відповідача, що в свою чергу виключає задоволення у спірних правовідносинах негаторного позову.

Колегія суддів погоджується із вказаним вище висновком суду першої інстанції та наголошує, що у справі № 488/2807/17 (постанова від 18.01.2023) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що:

- серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном;

- витребування спірної земельної ділянки з володіння кінцевого набувача треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі ст.ст. 387-388 Цивільного кодексу України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку ("книжкове володіння");

- факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (п. 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може;

- заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 64));

- метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей Цивільного кодексу України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (п. 89), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (п. 95) і № 488/6211/14-ц (п. 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (п.п. 114, 142), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п. 67), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (п. 10.29), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (п. 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (п. 37));

- однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням;

- власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 71));

- визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 72));

- держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою.

У справі, що розглядається, місцевий господарський суду, з огляду на встановлені фактичні обставини, правильно врахував вказані висновки суду касаційної інстанції щодо належного та ефективного способу захисту у спірних правовідносинах, яким є витребування земельної ділянки.

При цьому, судова колегія зауважує на тому, що у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 904/4015/23, звернуто увагу на те, що неправильно обраний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті (п. 29 постанови Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19), оскільки аналіз доказів має здійснюватися у контексті належного та ефективного способу захисту порушених прав.

Таким чином, у випадку, якщо судом встановлено, що позивач звернувся із неналежним (неефективним) способом захисту, необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог саме з цих підстав. Дослідження позовних вимог, доказів, якими вони обґрунтовані та їх оцінка має здійснюватися у випадку звернення із належними та ефективними позовними вимогами.

У пункті 43 постанови від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила попередні висновки, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), що в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого дослідження підстав позовних вимог.

Зважаючи на вказані висновки, колегія суддів не вбачає підстав для формування висновків в контексті доводів апеляційних скарг, оскільки внаслідок висновку щодо відмови у задоволенні позову з мотивів обрання прокурором неналежного способу захисту, відповідні аргументи щодо суті спору не є предметом оцінки в межах цього провадження.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідним змінити вступну частину рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2023 у справі № 911/1136/22, виклавши в редакції даної постанови.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Частинами 1, 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства України, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у даній справі має бути змінене у в редакції даної постанови.

Відтак, підстави для задоволення апеляційних скарг на вищевказане рішення місцевого господарського суду - відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційних скарг, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 31.03.2023 у справі № 911/1136/22 - змінити, виклавши його в редакції даної постанови.

Матеріали справи № 911/1136/22 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 25.12.2024.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко