Постанова

від 28.11.2024 по справі 904/6023/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2024 року м.Дніпро Справа № 904/6023/19 (904/524/24)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 (суддя Камша Н.М.)

у справі № 904/6023/19 (904/524/24)

за позовом - арбітражного керуючого Сластнікової Ганни Олександрівни

до ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ" арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича

про визнання дій незаконними

ВСТАНОВИВ:

Арбітражний керуючий Сластнікова Ганна Олександрівна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ", арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича, м.Кривий Ріг про визнання незаконними дій арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича, які вчинені ним 01.01.2024 щодо не виплати основної грошової винагороди арбітражного керуючого Сластнікової Г.О. за період з 15.09.2022 по 30.06.2023 та щодо не виплати витрат арбітражного керуючого Сластнікової Г.О., пов`язаних з проведенням ліквідаційної процедури за період з 15.09.2022 по 30.06.2023.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 позов задоволено частково. Визнано незаконними дії арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича, свідоцтво №692 від 18.04.2013 під час виконання ним повноважень ліквідатора ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ» щодо невиплати основної грошової винагороди арбітражного керуючого Сластнікової Г.О. за період з 15.09.2022 по 30.06.2023. Вимогу про затвердження Звіту про нарахування та виплату основної грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат Сластнікової Г.О. за період виконання повноважень ліквідатора ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ» залишено без розгляду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича, свідоцтво №692 від 18.04.2013 на користь арбітражного керуючого Сластнікової Ганни Олександрівни, свідоцтво №2026 від 26.11.2021 судові витрати у сумі 3 633,60 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням арбітражним керуючим Вербицьким Олексієм Вікторовичем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі № 904/6023/19 (904/524/24) та закрити провадження (прийняти нове рішення), яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- Позивачем було неправильно та не ефективно обрано спосіб захисту свого нібито порушеного права, а суд першої інстанції взагалі не мав права розглядати таку позовну заяву, саме як позовну заяву за правилами спрощеного позовного провадження в рамках справи про банкрутство;

- на теперішній час, господарський суд Дніпропетровської області вже неодноразово (ухвала від 28.07.2023 та від 03.04.2024) зобов`язував арбітражного керуючого Сластнікову Г.О. передати ліквідатору ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ» арбітражному керуючому Вербицькому О.В. печатки і штампи банкрута, матеріальні та інші цінності банкрута, однак арбітражний керуючий Сластнікова Г.О. навіть після свого відсторонення від виконання повноважень ліквідатора Банкрута, продовжує порушувати дію чинного законодавства та не виконувати вимоги ухвал суду, що знову ж таки напряму впливає на не розгляд комітетом кредиторів та судом звіту арбітражного керуючого Сластнікову Г.О. про нарахування та виплату грошової винагороди, понесення та відшкодування витрат по справі. Та взагалі на теперішній час залишається відкритим питання, щодо нанесення арбітражним керуючим Сластніковою Г.О., при виконанні повноважень ліквідатора Банкрута, матеріальної шкоди кредиторам та Банкруту;

- на теперішній час, як і на момент прийняття оскаржуваного рішення, існував та існує спір в рамках справи про банкрутство ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ» № 904/6023/19, щодо основної грошової винагороди арбітражного керуючого Сластнікової Г.О. за виконання повноважень ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ», більш того, на теперішній час таке питання остаточно не розглянуто навіть комітетом кредиторів, отже, вищезазначені твердження суду першої інстанції, не відповідають дійсності та реальному стану процесу. Більш того, саме із вищезазначених підстав, ліквідатор Банкрута Вербицький О.В. та представник кредитора ПП «Лігал-АВП» клопотали перед господарським судом щодо зупинення провадження у справі, однак судом першої інстанції в задоволенні таких клопотань також було безпідставно відмовлено;

- Комітетом кредиторів розглядалося питання щодо здійснення виплати арбітражному керуючому Сластніковій Г.О. (протокол від 30.11.2023р.) та прийнято рішення про відмову. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2024р. по справі № 904/6023/19 відкладено судове засідання по розгляду звіту арбітражного керуючого Сластнікової Г.О. про грошову винагороду та відшкодування витрат на 22.05.2024р. на 09:30 год. Зобов`язано ліквідатора банкрута Вербицького О.В. організувати та провести 26.04.2024р. засідання комітету кредиторів, на якому детально розглянути звіт арбітражного керуючого Сластнікової Г.О. про нарахування та виплату грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, протокол засідання комітету кредиторів подати до справи про банкрутство. Зобов`язано кредиторів подати до суду заперечення щодо витрат (за наявності);

- судом першої інстанції не було враховано та надано належної правової оцінки при задоволені позовних вимог Сластнікової Г.О., висновки Верховного Суду щодо обов`язкового дослідження підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру та відповідності чинному законодавству, а прийнято оскаржуване рішення без дослідження їх правової природи та обґрунтованості зазначених в них вимог, - а тому дані вимоги підлягають відхиленню повністю.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Від заявника арбітражного керуючого Сластнікової Ганни Олександрівни відзив на апеляційну скаргу не надходив. Решта учасників провадження таким правом також не скористалися.

Згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 28.11.2024 приймали участь ліквідатор Банкрута арбітражний керуючий Вербицький О.В. (апелянт) та представник кредитора ПП «Лігал-АВП». Інші учасники справи, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі учасників справи, що не з`явилися.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Апелянт в судовому засіданні 28.11.2024 підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове: про відмову в задоволенні вимог в повному обсязі.

Представник кредитора ПП «Лігал-АВП» підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягав на наявності підстав для її задоволення.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, арбітражним керуючим Сластніковою Г.О. порушено перед Господарським судом Дніпропетровської області питання законності дій арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича, свідоцтво №692 від 18.04.2013 під час виконання ним повноважень ліквідатора ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ» (адреса: 50084, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Співдружності, 82-4), які вчинені ним 01.01.2024 щодо не виплати основної грошової винагороди арбітражного керуючого Сластнікової Г.О. за період з 15.09.2022 по 30.06.2023 та щодо не виплати витрат арбітражного керуючого Сластнікової Г.О., пов`язаних з проведенням ліквідаційної процедури за період з 15.09.2022 по 30.06.2023.

Арбітражний керуючий Вербицький О.В. проти заявлених вимог заперечив, зазначаючи наступне.

Вважає, що розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого Сластнікової Г.О. у сумі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні 12 місяців його роботи до відкриття провадження у справі 50 484,12 грн. не підтверджується матеріалами справи, у справу про банкрутство не додано доказів про розмір заробітної плати керівника боржника.

Крім того, наголосив, що схвалення звіту про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражного керуючого Сластнікової Г.О. здійснення та відшкодування витрат за період з 15.09.2022 по 30.06.2023 відбулось на засіданні комітету кредиторів 15.07.2023 за участю одного кредитора, інші кредитори-члени комітету кредиторів про засідання повідомлені не були, до звіту не додано первинних документів, які підтверджують витрати. Вербицький наголошував на тому, що не перерахував кошти в оплату грошової винагороди Сластніковій Г.О. оскільки її Звіт про грошову винагороду та відшкодування витрат не затверджений судом.

За результатом розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність визнання незаконними дій арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича, свідоцтво №692 від 18.04.2013 під час виконання ним повноважень ліквідатора ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ» щодо невиплати основної грошової винагороди арбітражного керуючого Сластнікової Г.О. за період з 15.09.2022 по 30.06.2023.

Натомість щодо неправомірності дій ліквідатора щодо невідшкодування витрат арбітражного керуючого Сластнікової Г.О., пов`язаних з проведенням заходів ліквідаційної процедури, то в цій частині судом було відмовлено, оскільки Звіт про здійснення та відшкодування витрат розглядається комітетом кредиторів, судом на даний час не затверджений. Вимоги про розгляд та задоволення клопотання ліквідатора арбітражного керуючого Сластнікової Ганни Олександрівни від 20.11.2023 про затвердження Звіту про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражного керуючого Сластнікової Г.О., здійснення та відшкодування її витрат за період з 15.09.2022 по 30.06.2023 господарський залишив без розгляду у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у основній справі про банкрутство розглядається по суті цей звіт, чергове судове засідання призначено на 22.05.2024.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Згідно ч. 3 ст. 60 КУзПБ у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає скарги на дії (бездіяльність) ліквідатора та здійснює інші повноваження, передбачені цим Кодексом

Як передбачено ч. 6 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства дії (бездіяльність) ліквідатора можуть бути оскаржені до господарського суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушено такими діями (бездіяльністю).

Таким чином, аналіз даних статей засвідчує, що оцінка поведінки ліквідатора під час виконання ним повноважень, може бути здійснена господарським судом за наслідком розгляду скарги учасника провадження у справі, зокрема, у випадку невиконання або неналежного виконання обов`язків, покладених на арбітражного керуючого.

При цьому за змістом норм Кодексу арбітражний керуючий, який виконував повноваження ліквідатора, також є належним процесуальним суб`єктом звернення з відповідною скарго, якщо діями чи бездіяльністю нового ліквідатора порушуються його права та/або інтереси.

Судом враховується, що за своїм змістом та правовим обґрунтуванням, поданий арбітражним керуючим Сластніковою Г.О. позов є по суті скаргою на ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ", арбітражного керуючого Вербицького О.В., оскільки містить вимоги про визнання незаконними дій арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича, які вчинені ним 01.01.2024 щодо не виплати основної грошової винагороди арбітражного керуючого Сластнікової Г.О. за період з 15.09.2022 по 30.06.2023 та щодо не виплати витрат арбітражного керуючого Сластнікової Г.О., пов`язаних з проведенням ліквідаційної процедури за період з 15.09.2022 по 30.06.2023.

Що стосується доводів апелянта про його найменування як позовної заяви, а не скарги, то необхідно зауважити, що рішенням Конституційного Суду №9-зп від 25.12.1997 р. визначено, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, "що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку і суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод".

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 конвенції визначає гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданого національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

У рішенні від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ указав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням §1 ст.6 Конвенції.

А у рішенні «ТОВ «ФРІДА» проти України» (заява № 24003/07, від 8 грудня 2016 р.) ЄСПЛ зауважив, що національні суди, застосовуючи процесуальні норми, повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

В цьому рішенні ЄСПЛ звернув увагу на те, що зміст і реквізити супровідного листа підприємства-заявника відповідали типовій формі клопотання про поновлення строку. Єдиним відсутнім елементом була назва документа, яка вказувала б, що це була процесуальна заява. ЄСПЛ вважає, що це, хоч, можливо, і є недоліком, у цій справі він не був вирішальним і достатнім для того, щоб не прийняти до уваги увесь документ.

На необхідності уникнення надмірно формалізму, який обмежує заявника в доступі до правосуддя та перешкоджає меті судочинства, наголошує також у своїй практиці Верховний Суд, зокрема, такі висновки наведені в постанові від 18.12.2018 у справі № 761/5894/17.

Відтак, вказані обставини (найменування скарги позовною заявою) не можуть бути перешкодою для розгляду відповідного процесуального документу по суті.

Так, за наслідком його розгляду Господарським судом Дніпропетровської області було постановлено судове рішення, яким, зокрема, визнано незаконними дії арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича, свідоцтво №692 від 18.04.2013 під час виконання ним повноважень ліквідатора ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ» щодо невиплати основної грошової винагороди арбітражного керуючого Сластнікової Г.О. за період з 15.09.2022 по 30.06.2023.

Аргументи скаржника в цій частині зводяться до оцінки форми процесуального документу, не враховуючи при цьому його зміст та прохальну частину, тобто останній фактично вдається до такого явища, як «правовий пуризм», що загальноприйнято розуміти як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом.

В той же час, колегія суддів зауважує, що судом допущено описку в частині обрання форми судового рішення за наслідком розгляду скарги, втім це є підставою для виправлення описки згідно ст. 243 ГПК України та не може бути підставою для його скасування, як власне і процесуальні недоліки у порядку її розгляду, адже не всі порушення норм процесуального права є підставою для скасування або зміни рішення, а тільки ті, які призвели до неправильного вирішення справи, що відповідає приписам абз. 2 ч. 2 ст. 277 ГПК України.

При цьому в апеляційній скарзі не наведено наявність безумовних (обов`язкових) підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, передбачених ч. 3 ст. 277 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 КУзПБ арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право: звертатися до суду у випадках, передбачених цим Кодексом; скликати збори і комітет кредиторів та брати в них участь з правом дорадчого голосу; проводити збори і засідання комітету кредиторів у разі їх бездіяльності або за їхнім дорученням; отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Кодексом; залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їхньої діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено цим Кодексом чи угодою з кредиторами; звертатися із запитами арбітражного керуючого, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, у тому числі банків, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей, депозитарних установ та інших професійних учасників ринків капіталу, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб; отримувати від банків, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей, депозитарних установ та інших професійних учасників ринків капіталу інформацію про наявність рахунків та/або залишок коштів на рахунках боржника (у тому числі на рахунках у цінних паперах) / електронних гаманцях, рух коштів та операції на рахунках боржника (у тому числі на рахунках у цінних паперах) / електронних гаманцях, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа; отримувати інформацію з державних реєстрів; подавати до господарського суду заяву про дострокове припинення своїх повноважень; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Згідно ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 30 КУзПБ арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Грошова винагорода арбітражного керуючого складається з основної та додаткової грошових винагород. Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна або ліквідатора визначається в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останніх 12 місяців його роботи до відкриття провадження у справі, але не менше трьох розмірів мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.

Частиною 4 ст. 30 КУзПБ встановлено, що витрати арбітражного керуючого, пов`язані з виконанням ним повноважень у справі, відшкодовуються в порядку, передбаченому цим Кодексом, крім витрат на страхування його професійної відповідальності, а також витрат, пов`язаних з виконанням таких повноважень у частині, в якій зазначені витрати перевищують регульовані державою ціни (тарифи) на відповідні товари, роботи, послуги чи ринкові ціни на день здійснення відповідних витрат або замовлення (придбання) товарів, робіт, послуг.

Право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень. Сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відкриття провадження у справі (абз. 5, 6 ч. 2 ст. 30 КУзПБ).

Відповідно до ч. 6 ст. 30 КУзПБ арбітражний керуючий не менше одного разу на два місяці звітує про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражного керуючого, здійснення та відшкодування його витрат на засіданнях зборів кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітету кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи), а в частині витрат, що стосуються заставного майна, - перед забезпеченим кредитором. Звіт арбітражного керуючого про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат має бути схвалений зборами кредиторів (у справі про неплатоспроможність фізичної особи) чи комітетом кредиторів (у справі про банкрутство юридичної особи), а в частині витрат, що стосуються заставного майна, - забезпеченим кредитором. Звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедур розпорядження майном, санації, ліквідації, погашення боргів боржника подається арбітражним керуючим до господарського суду за п`ять днів до закінчення відповідної процедури, розглядається судом та затверджується ухвалою, що може бути оскаржена у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 КУзПБ кошти, що надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на ліквідаційний рахунок боржника. Після оплати витрат, пов`язаних з проведенням ліквідаційної процедури, та сплати основної і додаткової винагороди арбітражного керуючого здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, встановленому цим Кодексом. У першу чергу оплачуються витрати, пов`язані з проведенням ліквідаційної процедури, та сплачується винагорода ліквідатора.

Згідно ч.ч. 1, 4, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Крім того, п. 14.1.226. ст. 14 Податкового кодексу України визначає: самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Отже, відповідно до приписів ПК України поняття незалежна професійна діяльність визначене через термін самозайнята особа. Надання послуг арбітражного керуючого, як суб`єкта незалежної професійної діяльності, повинно відбуватися на платній основі.

Законодавством не передбачено випадків здійснення своїх повноважень арбітражним керуючим безоплатно.

Європейський Суд з прав людини (рішення від 28.03.2006 за заявою №31443/96 у справі "Броньовський проти Польщі") зазначив, що принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.

Крім того, у постанові від 04.10.2018 у справі № 916/1503/17 Верховний Суд зазначив, що відмова від авансування, відсутність майна у боржника або ж відсутність інших джерел для покриття витрат на виплату винагороди арбітражному керуючому можна розцінювати як примушування до безоплатної праці, що забороняється та прирівнюється до рабства в контексті ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів (зокрема, Конвенції 1926 року про заборону рабства, Конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов`язкову працю 1930 року ратифіковану Україною 10.08.1956р., Конвенції Міжнародної організації праці №105 про скасування примусової праці 1957р. ратифіковану Україною 05.10.2000р.), резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 1996р. тощо) та суперечить ст. 43 Конституції України.

Отже, надання послуг арбітражним керуючим відбувається виключно на платній основі, оскільки безпосередньо Кодексом встановлені мінімальні гарантії щодо оплати послуг арбітражного керуючого - ліквідатора на рівні трьох мінімальних заробітних плат, а також встановлені спеціальні джерела оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого, а саме: за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі.

Матеріалами справи про банкрутство ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ» (т. 6 а.с. 86) підтверджується, що розмір основної грошової винагороди арбітражному керуючому Сластніковій Г.О. був встановлений на засіданні комітету кредиторів, яке відбулось 15.12.2022, і становив 50 484,12 грн.

При цьому варто зазначити, що законодавство про банкрутство не передбачає, що розмір винагороди ліквідатора має затверджуватись ухвалою суду, а визначення розміру грошової винагороди ліквідатору Сластніковій Г.О. не є предметом даного судового розгляду.

Судом встановлено, що у справу про банкрутство не надходило скарг щодо правомірності проведення засідання комітету кредиторів 15.12.2022 чи законності прийнятих на цьому засіданні рішень.

Частиною 5 ст. 30 КУзПБ визначено, що господарський суд за заявою кредитора має право зменшити розмір грошової винагороди арбітражного керуючого у разі, якщо середньомісячна заробітна плата керівника боржника є надмірно високою порівняно з мінімальним розміром заробітної плати.

Станом на дату вирішення даного спору заперечень, клопотань щодо розміру основної грошової винагороди (щодо її зменшення) від кредиторів не надходило.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22 вересня 2005 року, № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року, № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" 8 листопада 2005 року (Заява N 63134/00) у пункті 22 Суд наголосив, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ), має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1 (див. Broniowski v. Poland, N 31443/96, пар. 98).

Таким чином, можливо погодитися з висновком суду першої інстанції, який не спростований апелянтом, що право на сплату основної грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора у арбітражного керуючого Сластнікової Г.О. виникло і вона була вправі претендувати на сплату грошової винагороди із сум, які надійшли на ліквідаційний рахунок. Доказів, які б підтверджували отримання нею основної грошової винагороди, матеріали справи не містять.

Матеріали справи також засвідчують, що 23.11.2023 арбітражний керуючий Сластнікова Г.О. направила листа ліквідатору банкрута Вербицькому О.В. з проханням не розподіляти кошти, отримані від реалізації майна ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ» між кредиторами до розгляду Господарським судом Дніпропетровської області клопотання арбітражного керуючого у справі № 904/6023/19 про затвердження Звіту про нарахування та виплату грошової винагороди Сластнікової Г.О., здійснення та відшкодування її витрат. Із змісту листа арбітражного керуючого вбачається, що до його відома було доведено ту обставину, що загальний розмір грошової винагороди за період виконання повноважень ліквідатора становить 479 599,14 грн. Крім того, арбітражний керуючий Сластнікова Г.О. просила суд затвердити її витрати під час виконання повноважень ліквідатора на загальну суму 1 085 326,91 грн.

Так, ст. 61 КУзПБ передбачено, що кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на ліквідаційний рахунок боржника. Після оплати витрат, пов`язаних з проведенням ліквідаційної процедури, та сплати основної і додаткової винагороди арбітражного керуючого, здійснюються виплати кредиторам в порядку черговості.

Черговість задоволення вимог кредиторів встановлена ст. 64 КУзПБ.

З огляду на це, приступати до погашення вимог кредиторів у порядку черговості, яка визначена законодавством, у тому числі і вимог першої черги ліквідатор був вправі лише після оплати витрат, пов`язаних з проведенням ліквідаційної процедури, та сплати основної і додаткової винагороди арбітражного керуючого.

Згідно Звіту ліквідатора ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ» Вербицького О.В., який подано до справи про банкрутство 01.01.2024 (т. 11 а.с 152-153), після реалізації майна банкрута ліквідатор частково погасив вимоги кредиторів, які відносяться до першої черги задоволення, не сплативши основної грошової винагороди попередньому ліквідатору банкрута Сластніковій Г.О.

Про наявність несплаченої основної грошової винагороди ліквідатора за період з 15.09.2022 по 30.06.2023 ліквідатору банкрута Вербицькому О.В. було відомо, що ним не заперечується.

Як передбачено п. 1 ч. 2 ст. 12 КУзПБ арбітражний керуючий зобов`язаний неухильно дотримуватися вимог законодавства.

У матеріалах справи наявний лист Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 04.04.2024, адресований позивачу, у якому йдеться про проведення перевірки діяльності арбітражного керуючого Вербицького О.В. У листі зазначено, що за результатами проведеної вищезазначеної перевірки встановлено, що арбітражним керуючим Вербицьким О.В. під час виконання повноважень ліквідатора ТОВ «Нікопольський завод сталевих труб «ЮТІСТ» не дотримано вимог: пункту 1 ч. 2 ст. 12 та абз. 1, 2 ч. 3 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, а саме: здійснено виплати кредиторам у порядку черговості, не сплативши основної і додаткової винагороди арбітражному керуючому Сластніковій Г.О.

Відносно виявленого порушення Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) арбітражному керуючому Вербицькому О.В. винесено Припис про недопущення повторних порушень.

Таким чином, висновки суду про те, що приступивши до погашення вимог кредиторів першої черги, ліквідатор банкрута Вербицький О.В. порушив приписи п. 1 ч. 2 ст. 12 та абз. 1, 2 ч. 3 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, а саме: здійснив виплати кредиторам у порядку черговості, не сплативши основної винагороди арбітражному керуючому Сластніковій Г.О., підтверджуються належними доказами та не спростовані доводами апеляційної скарги.

Колегія суддів відхиляє аргументи скаржника, що «на теперішній час, господарський суд Дніпропетровської області вже неодноразово (ухвала від 28.07.2023 та від 03.04.2024) зобов`язував арбітражного керуючого Сластнікову Г.О. передати ліквідатору ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ» арбітражному керуючому Вербицькому О.В. печатки і штампи банкрута, матеріальні та інші цінності банкрута, однак арбітражний керуючий Сластнікова Г.О. навіть після свого відсторонення від виконання повноважень ліквідатора Банкрута, продовжує порушувати дію чинного законодавства та не виконувати вимоги ухвал суду, як такі, що не стосуються даного провадження, в якому розглядається саме скарга арбітражного керуючого Сластнікової Г.О. на дії/бездіяльність арбітражного керуючого Вербицького О.В., а не навпаки.

З цих же мотивів апеляційний суд не приймає до уваги твердження апелянта про те, що на теперішній час залишається відкритим питання, щодо нанесення арбітражним керуючим Сластніковою Г.О., при виконанні повноважень ліквідатора Банкрута, матеріальної шкоди кредиторам та Банкруту, адже предметом даного судового розгляду та перегляду в апеляційному порядку є оцінка відповідності поведінки арбітражного керуючого Вербицького О.В. на предмет дотримання вимог КУзПБ в частині забезпечення оплати послуг попереднього ліквідатора за час виконання ним повноважень.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що «на теперішній час, як і на момент прийняття оскаржуваного рішення, існував та існує спір в рамках справи про банкрутство ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ» № 904/6023/19, щодо основної грошової винагороди арбітражного керуючого Сластнікової Г.О. за виконання повноважень ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ», більш того, на теперішній час таке питання остаточно не розглянуто навіть комітетом кредиторів, отже, вищезазначені твердження суду першої інстанції, не відповідають дійсності та реальному стану процесу. Більш того, саме із вищезазначених підстав, ліквідатор Банкрута Вербицький О.В. та представник кредитора ПП «Лігал-АВП» клопотали перед господарським судом щодо зупинення провадження у справі, однак судом першої інстанції в задоволенні таких клопотань також було безпідставно відмовлено», необхідно зазначити, що предметом розгляду у даній справі є правомірність дій ліквідатора по розподілу коштів, отриманих від продажу майна банкрута, а не спір про розмір сум, які підлягають виплаті і відшкодуванню ОСОБА_1 .

При цьому як правильно виснував господарський суд, підстави для обов`язкового зупинення провадження у справі у відповідності до статті 227 Господарського процесуального кодексу України - відсутні, адже суд може вирішити дану справу до завершення розгляду судом клопотань арбітражного керуючого Сластнікової Г.О. про затвердження Звітів про грошову винагороду, здійснення та відшкодування витрат при здійсненні повноважень ліквідатора ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ», тому ці клопотання не підлягають задоволенню.

Також, надаючи оцінку доводам скаржника про те, що «Комітетом кредиторів розглядалося питання щодо здійснення виплати арбітражному керуючому Сластніковій Г.О. (протокол від 30.11.2023р.) та прийнято рішення про відмову. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.04.2024р. по справі № 904/6023/19 відкладено судове засідання по розгляду звіту арбітражного керуючого Сластнікової Г.О. про грошову винагороду та відшкодування витрат на 22.05.2024р. на 09:30 год. Зобов`язано ліквідатора банкрута Вербицького О.В. організувати та провести 26.04.2024р. засідання комітету кредиторів, на якому детально розглянути звіт арбітражного керуючого Сластнікової Г.О. про нарахування та виплату грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, протокол засідання комітету кредиторів подати до справи про банкрутство. Зобов`язано кредиторів подати до суду заперечення щодо витрат (за наявності)», колегія суддів вбачає за необхідне акцентувати увагу на такому.

Кодекс з процедур банкрутства не містить заборони винесення на затвердження господарського суду звіту про нарахування грошової винагороди та відшкодування витрат у разі його не схвалення комітетом кредиторів.

При цьому рішення зборів кредиторів не є нормативними актами (п. 57 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №15 „Про судову практику в справах про банкрутство"), вони є доказами факту волевиявлення, які оцінюються судом нарівні з іншими доказами по справі при вирішенні певних питань у процедурах банкрутства.

Відповідні схвалення та погодження комітетом кредиторів звітів про нарахування грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за своїм змістом є додатковими гарантіями дотримання прав учасників провадження у справі про банкрутство та в силу Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд не зв`язаний такими погодженнями (або ж їх відсутністю) у своїх правових позиціях та процесуальних діях під час провадження у справі про банкрутство; наявність чи відсутність відповідних погоджень підлягає дослідженню судом та обґрунтованому врахуванню або відхиленню.

В свою чергу, звіт про здійснення та відшкодування витрат розглядається комітетом кредиторів, судом на даний час не затверджений, проте це жодним чином не впливає на можливість оцінки дій ліквідатора щодо дотримання порядку компенсації цих витрат.

Також, підлягають відхиленню й аргументи апелянта, що «судом першої інстанції не було враховано та надано належної правової оцінки при задоволені позовних вимог ОСОБА_1 висновки Верховного Суду щодо обов`язкового дослідження підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру та відповідності чинному законодавству, а прийнято оскаржуване рішення без дослідження їх правової природи та обґрунтованості зазначених в них вимог, - а тому дані вимоги підлягають відхиленню повністю», адже у межах даного судового провадження судом не розглядаються грошові вимоги кредитора до боржника, що зумовлювало б необхідність застосування відповідних стандартів оцінки цих вимог.

При цьому судом не встановлювався розмір основної винагороди, який має бути сплачений арбітражному керуючому Сластніковій Г.О.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не встановлено.

Відтак, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі №904/6023/19(904/524/24).

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу арбітражного керуючого Вербицького Олексія Вікторовича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі №904/6023/19(904/524/24) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2024 у справі №904/6023/19(904/524/24) залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 27.12.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов

Суддя А.Є. Чередко