Рішення

від 27.12.2024 по справі 904/4997/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.2024м. ДніпроСправа № 904/4997/24за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Енергогоальянс", м. Запоріжжя

до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", м. Дніпро

про стягнення пені та інфляційних втрат

Суддя Крижний О.М.

Без виклику (повідомлення) учасників

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Енергогоальянс" звернулося до Господарського суду дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" пеню в розмірі 1899,85 грн та інфляційні нарахування в розмірі 4520,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасною сплатою відповідачем боргу за поставлений на підставі договору поставки товар. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2024 у справі №904/2162/24 стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок "Енергоальянс" 72735,00грн - заборгованості, 123,65 грн - пені, 876,24 грн - інфляційних втрат та 2988,14грн - витрат на сплату судового збору. Проведено зустрічне зарахування сум, стягнутих на користь сторін, шляхом стягнення з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок "Енергоальянс" 58924,65грн. Позивач вказує, що відповідач вказану суму сплатив - 31.10.2024. Відповідно позивач нарахував та заявив до стягнення пеню та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, вважає зазначений період для нарахування, зокрема, пені, а також здійснені розрахунки помилковими. Відповідач зазначає, що нарахування пені підлягає обмеженню шестимісячним строком та вважає, що загальним періодом за який може бути нарахована пеня, передбачена п. 7.5 договору про закупівлю №23378 від 17.11.2023 є період з 09.01.2024 по 08.07.2024. За таких обставин, за перерахунком відповідача, розмір пені за період з 26.01.2024 по 08.07.2024 складає 1200,13 грн. Втім, відповідач зауважує, що наведений контррозрахунок не є визнанням позову повністю або частково, а є лише міркуванням відповідача щодо викладених позивачем обставин.

Також відповідач зазначає, що в п. 11.1 спірного договору сторони домовилися, що прострочені замовником грошові зобов`язання, передбачені даним договором, повинні виконуватись без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, тобто, розмір процентів та інфляція прирівнюється до нуля відсотків. Таким чином, відповідач стверджує, що сторони відійшли від положень актів цивільного законодавства, та врегулювали свої відносини в питанні стягнення інфляційних витрат на власний розсуд. Тому, вважає, що у позивача відсутні правові підстави для нарахування інфляційних втрат. Додатково відповідач вказує, що кошти на виконання рішення суду від 25.07.2024 у справі №904/2162/24 були стягнуті у виконавчому провадженні 30.10.2024, а тому вважає, що зобов`язання за спірним договором припинилися 30.10.2024, а не 31.10.2024 як зазначає позивач.

З урахуванням викладеного відповідач вважає позовну заяву у даній справі необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

У відповіді на відзив позивач не погоджується із запереченнями відповідача, вказує, що згідно з платіжною інструкцією №19700 борг сплачений 31.10.2024. До того ж просить врахувати, що борг стягнений у примусовому порядку, а не добровільно сплачений. Тому вважає що період нарахування інфляційних втрат здійснений без врахування дня фактичної сплати та є правильним. Також вважає безпідставними заперечення щодо нарахування інфляційних втрат, оскільки вважає, що інфляційні втрати завжди підлягають нарахуванню безальтернативно з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Також позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у якій не погоджується із позицією позивача, наполягає на запереченнях, які викладені у відзиві на позов. Також відповідач заперечує проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, вважає такий розмір завищеним та просить у розподілі судових витрат відмовити.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2024 відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин невиконання відповідачем своїх зобов`язань, наявність/відсутність підстав для нарахування та стягнення пені та інфляційних втрат.

17.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок "Енергоальянс" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (замовник) укладено договір про закупівлю №23378, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність замовника товар, найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації (додаток №1), які є невід`ємною частиною договору. Найменування (асортимент) товару: кабель висовольтовий (п. 1.2 договору). Кількість товару: згідно специфікації (п. 1.3 договору). Ціна товару, що поставляється за договором, вказана в специфікації (п. 1.4 договору). Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або ушкодження товару переходить від постачальника до замовника у момент, коли товар поставлений відповідно до умов договору (п. 1.5 договору). Загальна сума (ціна) договору складає 72735,00грн, в т.ч. 20% ПДВ 12122,50грн. (п. 3.1 договору). Ціна цього договору може бути змінена за взаємною згодою сторін шляхом укладання додаткової угоди (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 4.1 договору розрахунки провадиться у безготівковому порядку на рахунок постачальника, вказаний в договорі, в національній валюті України - гривні. Відповідно до п. 4.2 договору замовник здійснює оплату поставленого товару з відтермінуванням 30 календарних днів з дати поставки товару та на підставі отриманого від постачальника оригіналу рахунку, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів щодо якості на товар. У документах, а саме: рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортній накладній, податковій накладній повинен бути код товару згідно УКТ ЗЕД.

Згідно з п. 5.1 договору поставка товару здійснюється партіями, не пізніше 5 календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки замовника (за допомогою факсимільного зв`язку, телеграмою, або шляхом передачі через e-mail пошту постачальника, яка зазначена в розділі 15 договору). Кількість та асортимент партії товару визначається в заявці замовника.

Передача товару замовнику здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання узгоджену ціну товару та загальну вартість партії товару, що постачається. На загальну вартість товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством України. Разом з видатковою накладною постачальник зобов`язується надати замовнику документи визначені п. 2.2 договору, та за необхідності документи визначені п. 6.3.6 даного договору (п. 5.2). Відповідно до п. 6.1.1 договору, замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

У разі порушення строків оплати, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,01% від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня (п.7.5.). Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.23р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.10.1 договору).

Сторони підписали специфікацію № 1 до договору, в якій погодили товар, що підлягає поставці, на загальну суму 72735,00грн з ПДВ.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 72735,00грн з ПДВ згідно з видатковою накладною №18140 від 06.12.2023, який отримано представником замовника за довіреністю. На підтвердження поставки товару надано також товарно-транспортна накладна №3153 від 06.12.2023 про доставку товару на суму 72735,00грн з ПДВ.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2024 у справі №904/2162/24 первісні позовні вимоги задоволено частково: стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок "Енергоальянс" 72735,00грн - заборгованості, 123,65 грн - пені, 876,24грн - інфляційних втрат та 2988,14грн - витрат на сплату судового збору. У задоволенні іншої частини первісних позовних вимог відмовлено, судові витрати в цій частині покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок "Енергоальянс". Зустрічні позовні вимоги задоволено у повному обсязі: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок "Енергоальянс" на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" 14547,00грн - штрафу, 828,98грн пені та 2422,40грн - витрат на сплату судового збору.

Проведено зустрічне зарахування сум, стягнутих на користь сторін, шляхом стягнення з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок "Енергоальянс" 58924,65грн.

Позивач зазначає, що відповідач погасив заборгованість у повному обсязі лише 31.10.2024 під час примусового виконання рішення, а тому посилаючись на п. 7.5 договору та ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахував та заявив до стягнення пеню в розмірі 1899,85 грн та інфляційні втрати в розмірі 4520,91 грн.

При цьому позивач вказує, що за прострочення оплати на суму 72 735,00 грн за період з 09.01.24 по 25.01.24 рішенням суду від 25.07.2024 у справі №904/2162/24 стягнуто пеню 123,65грн та інфляційні втрати з січня 2024 по березень 2024 в розмірі 876,24грн; внаслідок зустрічного зарахування стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок "Енергоальянс" 58924,65грн

Таким чином, позивач нараховує пеню та інфляційні втрати на весь борг 72 735,00 грн до дати зустрічного зарахування судом (25.07.2024), а на борг 58 924,65грн до повного погашення цього боргу.

Згідно розрахунку позивача останній нараховує пеню з 26.01.2024 по 24.07.20247 на суму 72735,00 грн та з 25.07.2024 по 30.10.2024 на суму 58924,65 грн. Інфляційні втрати нараховує за квітень-липень 2024 року на суму 72735,00 грн та з серпня по жовтень 2024 року на суму 58924,65 грн.

На підтвердження своєї позиції позивач надав, зокрема, наступні докази (копії):

- рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2024 у справі №904/2162/24;

- позовну заяву від 16.05.2024 про стягнення боргу в розмірі 74718,48 грн;

- договір про закупівлю №23378 від 17.11.2023;

- Специфікацію №1 до договору;

- видаткову накладну №18140 від 06.12.2023 про поставку товару на суму 72735,00 грн;

- податкову накладну №253 від 06.12.2023;

- квитанцію про реєстрацію податкової накладної від 25.12.2023;

- довіреність від 06.12.2023 №953.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, вважає зазначений період для нарахування, зокрема, пені, а також здійснені розрахунки помилковими. Відповідач зазначає, що нарахування пені підлягає обмеженню шестимісячним строком та вважає, що загальним періодом за який може бути нарахована пеня, передбачена п. 7.5 договору про закупівлю №23378 від 17.11.2023 є період з 09.01.2024 по 08.07.2024. За таких обставин, за перерахунком відповідача, розмір пені за період з 26.01.2024 по 08.07.2024 складає 1200, 13 грн. Втім, відповідач зауважує, що наведений контррозрахунок не є визнанням позову повністю або частково, а є лише міркуванням відповідача щодо викладених позивачем обставин. Також відповідач зазначає, що в п. 11.1 спірного договору сторони домовилися, що прострочені замовником грошові зобов`язання, передбачені даним договором, повинні виконуватись без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, тобто, розмір процентів та інфляція прирівнюється до нуля відсотків. Таким чином, відповідач стверджує, що сторони відійшли від положень актів цивільного законодавства, та врегулювали свої відносини в питанні стягнення інфляційних витрат на власний розсуд. Тому, вважає, що у позивача відсутні правові підстави для нарахування інфляційних втрат. Додатково відповідач вказує, що кошти на виконання рішення суду від 25.07.2024 у справі №904/2162/24 були стягнуті у виконавчому провадженні 30.10.2024, а тому вважає, що зобов`язання за спірним договором припинилися 30.10.2024, а не 31.10.2024 як зазначає позивач.

На підтвердження своєї позиції відповідач, зокрема, надав копію платіжної інструкції №JBKLOAUOA7MED3.1 від 30.10.2024.

Позивач зазначає, що відповідач нараховані пеню та інфляційні втрати не оплатив, що і стало причиною виникнення спору.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Господарський суд, здійснюючи правосуддя, захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 Цивільного кодексу України).

Встановлено, що за правовою природою укладений сторонами договір є договором купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як зазначено вище, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2024 у справі №904/2162/24 первісні позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок "Енергоальянс" 72735,00грн - заборгованості, 123,65грн - пені, 876,24грн - інфляційних втрат та 2988,14грн - витрат на сплату судового збору. У задоволенні іншої частини первісних позовних вимог відмовлено, судові витрати в цій частині покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок "Енергоальянс". Зустрічні позовні вимоги задоволено у повному обсязі: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок "Енергоальянс" на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" 14547,00грн - штрафу, 828,98грн пені та 2422,40грн - витрат на сплату судового збору.

Проведено зустрічне зарахування сум, стягнутих на користь сторін, шляхом стягнення з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок "Енергоальянс" 58924,65грн.

Згідно з ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач нарахував та заявив до стягнення пеню з 26.01.2024 по 24.07.20247 на суму 72735,00 грн у розмірі 1316,50 грн та з 25.07.2024 по 30.10.2024 на суму 58924,65 грн у розмірі 583,35 грн.

Згідно ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст.548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.7.5 договору у разі порушення строків оплати, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,01% від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

З приводу нарахування пені суд зазначає наступне.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2024 у справі №904/2162/24 встановлено, що пеня підлягає нарахуванню з пені за період з 09.01.2024. Дане рішення сторонами не оскаржене. Відповідач у відзиві на позов також вважає, що прострочка виконання зобов`язання за спірними правовідносинами настала з 09.01.2024.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги періоди визначені рішенням суду від 25.07.2024 у справі №904/2162/24, пеня може бути нарахована на суму 72735,00 грн та стягнута за період з 26.01.2024 по 08.07.2024.

Таким чином, вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 1200,13 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за квітень-липень 2024 року на суму 72735,00 грн у розмірі 21195,74 та з серпня по жовтень 2024 року на суму 58924,65 грн у розмірі 2325,17 грн.

Розрахунок інфляційних втрат є правильним, а тому вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 4520,91 грн підлягає задоволенню.

Заперечення відповідача в частині неправомірності заявлених до стягнення інфляційних втрат, оскільки в п. 11.1 договору сторони визначили розмір інфляційних втрат на рівні 0% судом не приймаються, оскільки ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачає визначення сторонами іншого розміру індексу інфляції (лише 3% річних).

Крім того, втрата вартості коштів від інфляційних процесів захищена можливістю стягнення індексу інфляції, що і заявлено позивачем, і задоволено судом.

За викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 1200,13 грн та інфляційні втрати в розмірі 4520,91 грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 2158,41 грн (з урахуванням того, що позов продано в електронній формі).

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 названої статті для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. ст. 129 ГПК України).

Частиною 5 названої статті передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Отже, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).

Будь-які дії учасника господарської справи, пов`язані із її розглядом судом, зокрема, явка в судове засідання, участь у судовому засіданні, відправлення документів є процесуальною дією в розумінні п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, а відтак, і витрати, понесені такою стороною, відносяться до складу судових витрат.

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв`язку з обставинами кожного конкретного випадку.

За приписами статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, це договірні відносини позивача з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг відповідачем.

Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права принципу свободи договору. Позивач має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.

Стосовно другої площини розглядуваного питання суд зазначає, що положення ГПК України про стягнення вартості послуг адвоката по-суті є оплатою відповідачем наданих позивачеві послуг з правничої допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг позивачем не має беззаперечного статусу.

Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення ст. 4 ГПК України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов`язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.

Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові КГС ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.)

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи". За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовувати.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №910/7520/20.

На підтвердження надання адвокатом правової допомоги позивачу, позивачем надано договір про надання правової допомоги від 12.02.2019, додаткову угоду б/н від 15.11.2024 до договору про надання правової допомоги, розрахунок вартості наданих послуг від 15.11.2024 та акт приймання-передачі наданої правничої допомоги з детальним описом проведених робіт від 29.11.2024, ордер серія АР №1007892 від 04.11.2022, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Так, 12.02.2019 між адвокатом Кузнецовим Іллею Сергійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Енергогоальянс" (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до п. 1.1 якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені сторонами.

Згідно з п. 2.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до виконання сторонами своїх зобов`язань.

За правову допомогу, передбачену в п. 1.2 договору, клієнт сплачує адвокату обумовлену сторонами винагороду (п. 3.1 договору).

15.11.2024 адвокатом та клієнтом підписано додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 12.09.2019, у п. 1 якої сторони узгодили, що оплата наданої правничої допомоги і витрат адвоката у справі №904/4997/24 в межах розгляду в сумі першої інстанції (Господарському суді Дніпропетровської області) здійснюється у фіксованому розмірі 5000,00 грн протягом 30 календарних днів з дати отримання або стягнення з відповідача присудженої правничої допомоги у цій справі, та підлягає перерахуванню клієнтом адвокату на його рахунки.

Відповідно до розрахунку вартості наданих послуг з правничої допомоги до договору про надання правової допомоги від 12.09.2019, вартість наданої правничої допомоги адвокатом у справі №904/4997/24 в межах розгляду в сумі першої інстанції (Господарському суді Дніпропетровської області) визначена у фіксованому розмірі 5000,00 грн незалежно від витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг.

Згідно з актом приймання-передачі наданої правничої допомоги з детальним описом проведених робіт від 29.11.2024 до договору про надання правової допомоги від 12.09.2019 з 15.11.2024 у справі №904/4997/24 в межах розгляду в суді першої інстанції (Господарському суді Дніпропетровської області) адвокат надав клієнту наступну правничу допомогу:

- 15.11.2024 підготовка і відправлення через систему "Електронний суд" до Господарського суду Дніпропетровської області позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок "Енергоальянс" до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про стягнення пені та інфляційних нарахувань в розмірі 4520,91 грн за якою відкрито провадження у справі №904/4997/24;

- 29.11.2024 підготовка і відправка до Господарського суду Дніпропетровської області відповіді на відзив Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" у справі №904/4997/24.

Вартість наданої правничої допомоги за цим актом підлягає оплаті у фіксованому розмірі 5000,00 грн.

Розглянувши додані до справи докази, суд звертає увагу на те, що, як вбачається з рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2024 №904/2162/24 цей же адвокат (Кузнецов І.С.) представляв інтереси позивача у справі про стягнення основного боргу та нарахувань (за попередні періоди), а отже адвокат є ознайомленим із змістом договору та виниклими правовідносинами між сторонами.

Суд звертає увагу, що у справі, що розглядається, правова допомога полягала у здійсненні розрахунків пені та індексу інфляції лише за наступний період, ніж у справі №904/2162/24.

Суд звертає увагу, що дана справа не є складною, її розгляд відбувався в порядку спрощеного провадження, позовні вимоги ґрунтуються на 1 поставці, за якою судом вже встановлені обставини, позовна заява не міститься складних розрахунків.

З аналогічного питання щодо системності подання ідентичних позовів та заяв, у яких зазвичай змінюються лише дати, суми тощо, Верховним Судом викладено правову позицію у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17, у якій зменшено розмір витрат на правову допомогу на 90%.

Також суд вважає розмір витрат на правничу допомогу неспівмірним з ціною позову.

На підставі викладеного, враховуючи що позовні вимоги задоволено частково, беручи до уваги право суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, враховуючи баланс інтересів сторін у даному питанні, суд вважає адекватним розміром правничої допомоги, яка може бути покладена на відповідача 3000,00 грн. А з урахуванням часткового задоволення позову, на відповідача покладаються витрати, пов`язані із наданням правової допомоги пропорційно до задоволених вимог у розмірі 2673,07 грн.

Суд вважає за необхідне скористатися правом суду і не розподіляти витрати на правову допомогу в іншій частині на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (позивача).

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Енергогоальянс" до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про стягнення пені та інфляційних втрат - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (49038, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, буд. 7, ідентифікаційний код 00659101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Енергогоальянс" (69041, м. Запоріжжя, вул. Дніпровські Зорі, буд.1, ідентифікаційний код 33527835) пеню в розмірі 1200,13 грн (одна тисяча двісті грн 13 коп), інфляційні втрати в розмірі 4520,91 грн (чотири тисячі п`ятсот двадцять грн 91 коп), судовий збір у розмірі 2158,41 грн (дві тисячі сто п`ятдесят вісім грн 41 коп) та витрати на надання правової допомоги у розмірі 2673,07 грн (дві тисячі шістсот сімдесят три грн 07 коп).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 27.12.2024

Суддя О.М. Крижний