Рішення

від 11.12.2024 по справі 761/8369/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/8369/24

Провадження № 2/761/6043/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Харечко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення суми індексації по заробітній платі; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в :

У березні 2024р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ТОВ «Краснолиманське», в якому просив суд:

1) стягнути з відповідача на свою користь:

- компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 98457,54 грн. (далі по тексту - вимога № 1);

- компенсацію за несвоєчасну виплачену заробітну плату в розмірі середнього заробітку за період з дати прийняття рішення у справі № 235/8516/20 - 29 січня 2021р. по 18 липня 2022 р. в сумі 439167,30 грн. (далі по тексту - вимога № 2);

- сплачений судовий збір, за подання позовної заяви до суду (далі по тексту - вимога № 3).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він працював у відповідача на посаді гірничого підземного майстра з повним робочим днем, у шахті в період з 19 березня 2018р. по 18 листопада 2020р., і в подальшому звільнився з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням).

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2021р. по цивільній справі № 235/8516/20, яке набрало законно сили, було стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по заробітній платі, в розмірі 210829,85 грн., сума зазначена без утримання суми податків й інших обов`язкових платежів, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 18638,40 грн., сума зазначена без утримання суми податків й інших обов`язкових платежів.

Зазначене рішення суду було виконано відповідачем лише 05 грудня 2023р.

У зв`язку з несвоєчасним проведенням відповідачем з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, на думку позивача, відповідач повинен виплатити йому компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 98457,54 грн. та середній заробіток з 29 січня 2021р. по 18 липня 2022 р. в сумі 439167,30 грн.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 08 березня 2024р. відкрито провадження по справі з правилами загального позовного провадження і призначено справу в підготовче засідання.

У встановленому законом порядку, учасники справи були оповіщені судом про відкриття провадження по справі та призначення справи за правилами загального позовного провадження.

23 квітня 2024р. на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому сторона відповідача проти позову заперечила, зазначивши, що стороною позивача невірно проведено розрахунок заявлених позовних вимог, не враховані положення ст.ст. 2-4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003р. за № 1078, Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997р. за № 1427.

Відповідь на відзив стороною позивача не подавалась.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

До судового засідання, сторонами на адресу суду були подані заяви про розгляд справи у їх відсутність.

В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає, за можливе продовжити розгляд справи у відсутність сторін.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що позивач працював у відповідача на посаді гірничого підземного майстра з повним робочим днем, у шахті в період з 19 березня 2018р. по 18 листопада 2020р., і в подальшому звільнився з роботи, на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням).

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2021р. по цивільній справі № 235/8516/20, яке набрало законно сили, позов ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 210829,85 грн., сума зазначена без утримання суми податків й інших обов`язкових платежів, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 18638,40 грн., сума зазначена без утримання суми податків й інших обов`язкових платежів. В решті позову відмовлено.

Сторони визнали, що зазначене вище рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2021р. було виконано відповідачем ТОВ «Краснолиманське» лише 05 грудня 2023р.

Згідно зі ст. 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. 33 цього Закону України, в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Згідно із ч. 5 ст. 95 КЗпП України, статтями 5, 9 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003р. № 1078 (далі по тексту - Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (посадовими окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер (пункт 2 Порядку № 1078).

Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядок № 1078 не передбачають необхідності видання наказу керівника підприємства в разі виникнення підстав для проведення індексації грошових доходів працівників.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно з ст. ст. 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

У відповідності до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові №6-131цс12 від 07 листопада 2012р., основною умовою для виплати громадянам компенсації є порушення власником встановлених строків виплати нарахованих доходів, зокрема, заробітної плати. При цьому, компенсація за порушення строків виплати нарахованого доходу проводиться незалежно від вини органу, що здійснює відповідні виплати та незалежно від порядку і підстав нарахування цього доходу чи його частини: самим підприємством добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. ( ч. 2 ст. 15 ЦК України )

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до ч. 3 цієї статті кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Цивільним кодексом.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3) ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Звертаючись до суду з вимогою № 1, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 98457,54 грн.

Разом з тим, протягом всього часу розгляду справи в суді стороною позивача не було зазначено ні за змістом позову, ні в додатках до позову, за який період часу він просить стягнути цю компенсацію, не було надано до суду жодного розрахунку, що позбавляє суд здійснити перевірку правильності, зазначених сум компенсації.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимоги № 1.

За змістом ст. 116 КЗпП України, в редакції яка діяла на час спірних правовідносин (до 19 липня 2022р.), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Як встановлено судом, протягом всього часу розгляду справи в суді, з урахуванням заявленої вимоги № 2, стороною відповідача не було зазначено поважні причини не виплати позивачу заборгованості по заробітній платі з 29 січня 2021р. по 18 липня 2022р. При цьому, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні позивача з роботи, відповідачем, як роботодавцем не був проведений з позивачем, як працівником остаточний розрахунок по заробітній платі.

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена ст. 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022р. у справі № 905/857/19, провадження № 12-56гс21).

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019р. у справі № 761/9584/15-ц).

Конституційний Суд України в рішенні від 29 січня 2008р. № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Однак, ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин (29 січня 2021р. - 18 липня 2022р.), було визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2021р. по цивільній справі № 235/8516/20, встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складала 1164,90 грн.

Відтак, позивачем була заявлена вимога № 2, про стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, зі звільненим працівником з 29 січня 2021р. по 18 липня 202р. у розмірі 4391673 грн. (1164,9 грн. х 377 робочих днів).

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Ганс-Адам II проти Німеччини») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Однак, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відповідно до п. 6) ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Звертаючись з вимогою № 2 про стягнення відповідної компенсації, на підставі положень ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016р. у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019р. у справі № 761/9584/15-ц вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

-ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Застосовуючи до обставин даної справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, зокрема, суд враховує те, що відповідачем вчинялися дії для погашення заборгованості по невиплаченій заробітній платі, і вся сума заборгованості по заробітній платі, а також сплата середнього заробітку за час затримки розрахунку зі звільненим працівником у період часу з 06 січня 2021р. по 28 січня 2021р. була сплачена в повному обсязі 05 грудня 2023р.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимоги № 2, з огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку (439167,3 грн.), зі встановленим розміром фактично отриманих сум позивачем (заробітна плата 210829,85 грн. + середній заробіток 18638,40 грн.), характером цих сум, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище обставинам, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 50000,00 грн., без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів.

На переконання суду, зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Доводи сторони відповідача, що відповідачем безпідставно заявлено вимогу № 2 та не проведено розрахунку за цією вимогою, спростовуються змістом позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір (вимога № 3) у розмірі 1211,2 грн.

Керуючись ст.ст. 3-5, 12,13, 76, 81, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 272, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, ст. 43 Конституції України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 38, 48, 97, 116, 117, 233 КЗпП України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (ЄДРПОУ 32281519, місцезнаходження: м. Київ, вул. Прорізна (Шевченківський район), буд.12А) про стягнення суми індексації по заробітній платі; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 січня 2021р. по 18 липня 2022р. у розмірі 50000,00 /п`ятдесят тисяч/ грн., без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів; судовий збір у розмірі 1211 /одна тисяча двісті одинадцять / грн. 20 коп.

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 20 грудня 2024р.

Суддя: