Ухвала

від 23.12.2024 по справі 404/8525/24

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Кропивницький апеляційнийсуд

№ провадження 11-сс/4809/648/24 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Категорія ст. 407КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2024 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

з участю: секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

підозрюваного ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши узакритому судовомузасіданні вм.Кропивницькому,апеляційну скаргузахисника ОСОБА_8 ,який дієв інтересахпідозрюваного ОСОБА_7 наухвалуслідчого судді Кіровського районного суду міста Кіровограда від 11 грудня 2024 року, якою стосовно підозрюваного

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кролевець Сумської області, громадянина України, солдата військової частини НОМЕР_1 , мешкає по АДРЕСА_1 , до кримінальної відповідальності притягується вперше,

застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальномупровадженню,внесеному доЄРДР за№ 62024150030000112,за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, строком на 50 днів, з 15 години 15 хвилин, 10 грудня 2024 року до 15 годині 15 хвилин, 28 січня 2025 року, з визначенням застави у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 151400 грн.,

В С Т А Н О В И Л А:

Слідчий в особливо важливих справах Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Кропивницькому) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві ОСОБА_9 за погодженням з прокурором Кропивницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_10 звернувся слідчого судді Кіровськогорайонного судуміста Кіровоградаз клопотаннямпро застосуваннязапобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_7 .

Слідчимиособливо важливих справах Третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Кропивницькому) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024150030000112, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 підозрюється в тому, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Всупереч Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, п.п. 1-3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», починаючи з 15.04.2024 року, умисно без поважних причин залишив місце розташування військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , тобто ухилявся від проходження військової служби, що не було пов`язано з виконанням його обов`язків з військової служби.

Ухвалою слідчого судді задоволено вказане клопотання.

Підозрюваному ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання його під вартою строком на п`ятдесят днів.

Початок строку тримання під вартою ОСОБА_7 обчислюється з моменту його фактичного затримання, тобто з 15 години 15 хвилин, 10 грудня 2024 року.

Строк дії застосованого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, закінчується о 15 годині 15 хвилин, 28 січня 2025 року.

Визначено ОСОБА_7 п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в якості застави, що в грошовому еквіваленті становить сто п`ятдесят одна тисяча чотириста гривень нуль копійок, яка ним або заставодавцем може бути внесена на депозитний рахунок UA458201720355279001000002505, отримувач коштів ТУ ДСА України в Кіровоградській області ЄДРПОУ 26241445, банк отримувача ДКСУ місто Київ; код банку отримувача МФО 820172, призначення платежу: «застава за ОСОБА_7 по клопотанню 404/8525/24; 1-кс/404/3255/24, Кіровський районний суд міста Кіровограда, із зазначенням анкетних даних особи, яка вносить заставу». У разі внесення заставодавцем визначеної в ухвалі суми застави, зобов`язати підозрюваного ОСОБА_7 - прибувати за викликом до слідчого, прокурора або суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування із свідками, здати на зберігання до відповідного територіального органу Державної міграційної служби України паспорт громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України.

Роз`яснено ОСОБА_7 , що відповідно до частини 8 статті 182 КПК у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Вказана ухвала обґрунтована тим, що у разі застосування ОСОБА_7 запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, вказане не зможе забезпечити на початковому етапі проведення досудового розслідування та у подальшому належного виконання останнім його процесуальних обов`язків: так, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному є ризиком переховування його від слідства та суду. Самовільне залишення військової служби є ризиком неявок підозрюваного та оголошення міждержавного розшуку, що стане передумовою для затягування розгляду кримінального провадження і порушить розумні строки вирішення справи по суті.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою обрати його підзахисному запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що о підозрюваний слідству не перешкоджає, обіцяє виконувати всі покладені на нього обов`язки, залишив службу через сімейні обставини, стан здоров`я, конфлікт з командиром.

Судом не надана належна оцінка письмовим доказами та поясненням сторін винесене незаконне судове рішення.

Судом не взято до уваги відсутність обґрунтованої підозри.

Заслухавши доповідача, підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора, який просив апеляційною скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до ст. 183 ч. 1, 2 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті (тобто недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні), слідчий суддя має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути розбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Згідно ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Разом з тим, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік та стан здоров`я підозрюваного, міцність його соціальних зв`язків, тощо.

Слід зазначити, що термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.

Колегія суддів зазначає, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.

Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування та судового розгляду, сприяти якому має й тримання під вартою.

Згідно п. 110 рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» тривале тримання під вартою може бути виправдане в кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, незважаючи на презумпцію невинуватості переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст.. 5 Конвенції.

Причетність ОСОБА_7 до повідомленої йому підозри підтверджується доданими до клопотання матеріалами, а саме копіями наказів, актом службового розслідування, та іншими доказами (допитані в якості свідків: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 повідомили, що знають ОСОБА_7 , разом з ним проходили військову службу, підозрюваний не з`явився до військової частини, причини його відсутності невідомі).

Отже, описані у клопотанні фактичні обставини кримінального правопорушення, у сукупності дають підстави дійти висновку про можливу причетність ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, що виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках:

- при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд;

- при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя;

- при ризику вчинення ним подальших правопорушень;

- при ризику спричинення ним порушень громадського порядку.

Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.

В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).

В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року, ризик перешкоджання з боку підозрюваного процесу здійснення правосуддя у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року, вчинення ним подальших правопорушень у справі «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року.

Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_7 колегією суддів не можуть бути враховані.

Необхідно зазначити про те, що тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_7 ,який скоєноповторно,в сукупності з мірою покарання, яка загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування їх від органів досудового розслідування та суду.

Так, ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, який є тяжким злочином.

Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Про наявність вказаного ризику свідчить те, що відносно ОСОБА_7 приймалось рішення про надання дозволу на затримання з метою його приводу для участі в розгляді клопотання Кіровським районним судом міста Кіровограда про можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки підозрюваний за місцем свого постійного проживання відсутній, на телефонні дзвінки слідчого не відповідає, теперішнє місце знаходження підозрюваного не відоме.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).

За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Оскільки свідки не допитувались судом першої інстанції ставити питання про відсутність вказаного ризику є передчасним.

За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб підозрюваний може здійснити вплив на потерпілого свідків, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.

При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 добре свідків, тому євагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.

Отже, на переконання колегії суддів, обов`язок, який полягає в необхідності утримуватися підозрюваному від спілкування з визначеним колом осіб є об`єктивно виправданим.

Також, ОСОБА_7 може вчинити інші подібні кримінальне правопорушення, оскільки його підозрюють самовільному залишені військової частини.

Особисте зобов`язання не може бути застосовано у зв`язку з тим, що це найбільш м`який запобіжний захід і він не відповідає тяжкості та обставинам вчиненого кримінального правопорушення.

Особиста порука не може бути застосована в силу того, що не встановлено осіб, які заслуговують на довіру та можуть поручитися за виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, передбачених ст.194 КПК України і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу.

Перебуваючи на волі, підозрюваний може переховуватись від органу досудового розслідування та суду.

Що стосується тверджень захисника та обвинуваченого про те, що до ОСОБА_7 можливо застосуватизапобіжний західне пов`язанийз триманнямпід вартою,то такі доводи не можуть бути враховані колегією суддів оскільки відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 407 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою.

З цих же підстав, колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.

Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м`який запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.

Враховуючи обґрунтованістьпідозри підозрюваному ОСОБА_7 ,а також наявність ризиків передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України колегія суддів приходить до висновку про те, що у разі застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за обставин цієї справи та серйозності висунутої проти нього підозри, з урахуванням встановлених ризиків, на думку колегії, не буду надмірним та таким, що принижує його гідність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи сторони захисту та обвинуваченого про зміну запобіжного заходу на домашній арешт в нічний час доби, колегією суддів не можуть бути враховано, оскільки з врахуванням висунутої підозри вказане жодним чином не зменшує існування встановлених ризиків, а навпаки надасть йому змогу уникнути кримінальної відповідальності.

На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Кіровського районного суду міста Кіровограда від 11 грудня 2024 року, якою стосовно підозрюваного ОСОБА_7 , застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальномупровадженню,внесеному доЄРДР за№ 62024150030000112,за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, строком на 50 днів, з 15 години 15 хвилин, 10 грудня 2024 року до 15 годині 15 хвилин, 28 січня 2025 року, з визначенням застави у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 151400 грн., - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4