Рішення

від 27.12.2024 по справі 908/2850/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 3/94/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.2024Справа № 908/2850/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Педорича С.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АРЕАЛ-2013» (вул. Академіка Александрова, буд. 5, кв. 84, м. Запоріжжя, 69093; ідентифікаційний код юридичної особи 38910797)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОСПОР» (вул. Центральна, буд. 14, с. Тернівка, Вільнянський район, Запорізька область, 70010; ідентифікаційний код юридичної особи 42856851)

про стягнення коштів

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

РУХ СПРАВИ.

28.10.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АРЕАЛ-2013» (скорочене найменування ТОВ «АРЕАЛ-2013») до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОСПОР» (скорочене найменування ТОВ «ЕКОСПОР») про стягнення заборгованості за поставку товару в загальному розмірі у розмірі 51 194,30 грн, з яких: основний борг в розмірі 34 120,00 грн, інфляційні нарахування в розмірі 14 204,90 грн, три проценти річних в розмірі 2869,40 грн. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн та витрати на юридичні послуги у розмірі 6000,00 грн просить покласти на відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2024 справу № 908/2850/24 передано на розгляд судді Педоричу С.І.

Ухвалою суду від 31.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №908/2850/24 та присвоєний справі номер провадження 3/94/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

За змістом ч. ч. 1, 4, 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система, яка відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до частини 3 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

На дату подачу позову відповідач не мав зареєстрованого Електронного кабінету.

З цих підстав, відповідачу копію ухвали суду надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення на офіційну адресу місцезнаходження: вул. Центральна, буд. 14, с. Тернівка, Вільнянський район, Запорізька область, 70010.

До матеріалів справи додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення про вручення 12.11.2024 підприємством зв`язку УКРПОШТА відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі від 31.10.2024.

Також, суд зазначає, що за змістом статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного вебпорталу Судової влади України «»: //reyestr.court.gov.ua/. Названий вебпортал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

З урахуванням наведеного, відповідач був повідомлений належним чином про розгляд справи.

Відповідно до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Також судом враховано, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).

Отже, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання, як відзиву на позову заяву, так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.

Починаючи з 05.11.2021 до 04.01.2022 ТОВ «Ареал-2013» (позивач у справі) поставило ТОВ «Екоспор» (відповідач у справі) піддони дерев`яні (надалі Товар) в кількості 900 штук на загальну суму 170 160,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000083 від 15.11.2021 100 шт. за ціною 150,00 грн./шт. на загальну суму 18 000,00 грн, № РН-0000085 від 24.11.2021 200 шт. за ціною 158,50 грн/шт. на загальну суму 38 040,00 грн, № РН-0000089 від 16.12.2021 300 шт. за ціною 158,50 грн/шт. на загальну суму 57 060,00 грн та № РН-0000001 від 04.01.2022 300 шт. за ціною 158,50 грн/шт. на загальну суму 57 060,00 грн.

Відповідач частково оплатив вартість Товару поставленого на його адресу позивачем.Станом на 25 жовтня 2024 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 34 120,00 грн.

Направлений позивачем в адресу відповідача Акт звірення взаєморозрахунків станом на 01.07.2024 відповідачем до цього часу не підписаний. Зазначена заборгованість до теперішнього часу не погашена, внаслідок чого позивач вимушений звернутись з вимогою про її стягнення.

Посилаючись на приписи ст.ст. 179, 181 Господарського кодексу України, ст.ст. 625, 626, 536, 655, 656, 692 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача основану заборгованість за поставку товару в загальному розмірі у розмірі 51 194,30 грн, з яких: основний борг в розмірі 34 120,00 грн, інфляційні нарахування в розмірі 14 204,90 грн, три проценти річних в розмірі 2869,40 грн.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач відзив на позов не надав.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про стягнення суми основної заборгованості за за поставку товару у розмірі 34 120,00 грн, трьох процентів річних в розмірі 2869,40 грн, інфляційних втрат в розмірі 14 204,90 грн.

Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, які саме правовідносини склались між сторонами, які взаємні права та обов`язки виникли між сторонами (чи був поставлений позивачем товар, на яку суму; в які строки і якому розмірі поставлений товар мав бути оплачений), чи мало місце порушення будь-яких зобов`язань (чи був оплачений відповідачем поставлений товар), які саме зобов`язання порушені боржником, яке право чи інтерес кредитора порушено, які наслідки порушення зобов`язань боржником.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

У період з 05.11.2021 до 04.01.2022 ТОВ «Ареал-2013» (позивач у справі) поставило ТОВ «Екоспор» (відповідач у справі) піддони дерев`яні (надалі Товар) в кількості 900 штук на загальну суму 170 160,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000083 від 15.11.2021 100 шт. за ціною 150,00 грн./шт. на загальну суму 18 000,00 грн (строк оплати 15.11.2021), № РН-0000085 від 24.11.2021 200 шт. за ціною 158,50 грн/шт. на загальну суму 38 040,00 грн (строк оплати 24.11.2021), № РН-0000089 від 16.12.2021 300 шт. за ціною 158,50 грн/шт. на загальну суму 57 060,00 грн (строк оплати 17.12.2021) та № РН-0000001 від 04.01.2022 300 шт. за ціною 158,50 грн/шт. на загальну суму 57 060,00 грн (строк оплати 04.01.2022).

Відповідач частково оплатив вартість Товару поставленого на його адресу позивачем: 21.12.2021 на суму 30 000,00 грн; 08.06.2022 на суму 10 000,00 грн; 06.04.2023 на суму 15 000,00 грн; 09.06.2023 на суму 15 000,00 грн; 10.11.2023 на суму 2000,00 грн; 17.11.2023 на суму 2000,00 грн; 28.11.2023 на суму 4000,00 грн.

Станом на 25 жовтня 2024 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 34 120,00 грн.

Зокрема, відповідно до видаткової накладної №РН-0000089 від 16.12.2021 відповідачу поставлено Товар 16.12.2021 на загальну суму 57 060,00 грн. Згідно із рахунком-фактурою №СФ-0000089 від 16.12.2021 на оплату суми 57 060,00 грн строк оплати визначений 17.12.2021.

Відповідно до видаткової накладної № РН-0000001 від 04.01.2022 Товар поставлено відповідачу 04.01.2022 на загальну суму 57 060,00 грн. Згідно із рахунком-фактурою №СФ-0000001 від 04.01.2022 на оплату суми 57 060,00 грн строк оплати визначений 04.01.2022.

Згідно матеріалів справи відповідач у визначений в рахунках на оплату строк за товар повністю не розрахувався.

Доказів повного погашення заборгованості відповідач не надав.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки в частині здійснення своєчасної та повної оплати поставленого Товару, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 34 120,00 грн, та, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, інфляційних нарахувань в розмірі 14 204,90 грн та трьох процентів річних в розмірі 2869,40 грн.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ.

Щодо суми основного боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Pгідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як свідчать матеріали справи між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб, відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, шляхом поставки позивачем товару відповідачу на підставі наявних в матеріалах справи видаткових накладних.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що на виконання умов договору Позивачем було здійснено поставку Товару на загальну суму 170 160,00 грн, що підтверджується підписаними представниками сторін видатковими накладними № РН-0000083 від 15.11.2021 100 шт. за ціною 150,00 грн./шт. на загальну суму 18 000,00 грн (строк оплати 15.11.2021), № РН-0000085 від 24.11.2021 200 шт. за ціною 158,50 грн/шт. на загальну суму 38 040,00 грн (строк оплати 24.11.2021), № РН-0000089 від 16.12.2021 300 шт. за ціною 158,50 грн/шт. на загальну суму 57 060,00 грн (строк оплати 17.12.2021) та № РН-0000001 від 04.01.2022 300 шт. за ціною 158,50 грн/шт. на загальну суму 57 060,00 грн (строк оплати 04.01.2022).

Видаткові накладні підписані відповідачем без заперечень та зауважень.

Підписання відповідачем видаткової накладної, яка у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документом та фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриману продукцію.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).

Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч.1 ст.692 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідач частково оплатив вартість Товару поставленого на його адресу позивачем: 21.12.2021 на суму 30 000,00 грн; 08.06.2022 на суму 10 000,00 грн; 06.04.2023 на суму 15 000,00 грн; 09.06.2023 на суму 15 000,00 грн; 10.11.2023 на суму 2000,00 грн; 17.11.2023 на суму 2000,00 грн; 28.11.2023 на суму 4000,00 грн.

Невиконане повністю та своєчасно зобов`язання за договором в сумі 34 120,00 грн підтверджується матеріалами справи, доказів у спростування заборгованості за договором з оплати поставленого Товару в сумі 34 120,00 грн відповідачем не надано.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ураховуючи викладене вище, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 34 120,00 грн належним чином доведена, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 34 120,00 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у такого боржника в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму «інфляційних втрат» як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Ураховуючи виконання відповідачем основного грошового зобов`язання з порушенням строків його виконання, суд вбачає наявність правових підстав для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок в юридичній інформаційно-пошуковій системі «Законодавство» інфляційних збитків та трьох процентів річних за загальний період, визначений позивачем у позові, з 06.01.2022 до 25.10.2024, розрахованого судом, виходячи зі строків оплати товару та часткового погашення боргу (беручи період погашення та зменшення у зв`язку із цим суми боргу), суд встановив, що сума трьох процентів річних становить 4763,42 грн, інфляційні втрати 26 637,33 грн, тобто у більшому розмірі, ніж заявлено позивачем.

Оскільки мало місце неналежне виконання зобов`язань відповідачем щодо оплати товару, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача в межах заявлених вимог щодо стягнення за загальний період 06.01.2022-25.10.2024 трьох процентів річних в розмірі 2869,40 грн, інфляційні втрати в розмірі 14 204,90 грн.

ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Обставини, на які посилається позивач, доводяться рахунками-фактурами та видатковими накладними (а.с. 11-14), розрахунком інфляційних втрат, трьох процентів річних (а.с.2-3, 30-31).

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, доказів виконання зобов`язання і перерахування позивачу заявленої до стягнення суми боргу не надав.

Враховуючи вище встановлені обставини, приписи ст. ст. 74, 76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 34 120,00 грн, інфляційних втрат в розмірі 14 204,90 грн, трьох процентів річних в розмірі 2869,40 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на сплату судового збору, суд враховує наступне.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України).

З положень ч. 1, п.п.1, п.п.2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» слідує, що судовий збір за розгляд немайнових вимог складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за розгляд майнових вимог - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

У статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн.

За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Приймаючи до уваги, що ціна позову становить 51 194,30 грн та позовна заява подана в електронній формі, до сплати за подання цієї позовної належить судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Позивачем до позовної заяви додано платіжну інструкцію №1191 від 23.10.2024 про сплату суми 3028,00 грн судового збору, тобто в розмірі більшому, ніж визначно законом.

Оскільки позов задоволено повністю, судові витрати зі сплати судового збору слід покласти відповідача у розмірі 2422,40 грн.

Зайво сплачений судовий збір повертається виключно за клопотанням особи, яка його платили.

Станом на дату ухвалення рішення відповідне клопотання від позивача не надходило.

Щодо правничої допомоги.

У прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача 6000,00 грн правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Враховуючи викладені вимоги ГПК України, КГС ВС у п. 4.2.4. постанови від 06.10.2020 у справі №922/376/20 викладено висновок, що оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності).

Як слідує з матеріалів справи, 01.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридично-консультативна компанія «ВІЗІР» (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРЕАЛ-2013» (Замовник) укладено Договір про надання правової допомоги №01/04-24, відповідно до п.1.1. якого Виконавець зобов`язується надати Замовнику юридичні послуги, а Замовник зобов`язуються прийняти та оплатити надані послуги.

Зміст та вид послуг визначено в п. 1.2 Договору №01/04-24.

Вартість послуг визначається а Акті послуг. Замовник сплачує Виконавцю суму, розмір якої визначений в Акті наданих послуг, протягом трьох днів з дати підписання сторонами акту наданих послуг (п.п.3.1, 3.2 Договору №01/04-24).

Підписаним між сторонами Актом приймання-передачі наданої правничої (правової) від 23.10.2024 сторони підтвердили факт надання правової допомоги на загальну суму 6000,00 грн. При цьому згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера від 23.10.2024 позивач вніс 6000,00 грн до каси ТОВ «ЮКК «ВІЗІР».

Згідно із ч.ч. 1-2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України). При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки, зокрема, викладено у додатковій постанові ВП ВС від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 (провадження №12-94гс20).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі №908/2702/21 від 12.01.2023 викладено висновок, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України.

Так, за приписами ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Враховуючи зміст норм статей 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Окремо суд звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова від 12.05.2020 у справі №904/4507/18), що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов`язковості такого зобов`язання.

Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, враховуючи характер спору у даній справі, ступінь її складності, незначний обсяг матеріалів у справі, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд вважає співмірні і розумні витрати позивача на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі 6000,00 грн.

Оскільки позов у справі задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн.

Керуючись положеннями Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОСПОР» (вул. Центральна, буд. 14, с. Тернівка, Вільнянський район, Запорізька область, 70010; ідентифікаційний код юридичної особи 42856851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АРЕАЛ-2013» (вул. Академіка Александрова, буд. 5, кв. 84, м. Запоріжжя, 69093; ідентифікаційний код юридичної особи 38910797) основу заборгованість за поставку товару в розмірі 34 120,00 грн (тридцять чотири тисячі сто двадцять гривень 00 коп.), інфляційні втрати в розмірі 14 204,90 грн (чотирнадцять тисяч двісті чотири гривні 90 коп.), три процента річних в розмірі 2869,40 грн (дві тисячі вісімсот шістдесят дев`ять гривень 40 коп.). Видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОСПОР» (вул. Центральна, буд. 14, с. Тернівка, Вільнянський район, Запорізька область, 70010; ідентифікаційний код юридичної особи 42856851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АРЕАЛ-2013» (вул. Академіка Александрова, буд. 5, кв. 84, м. Запоріжжя, 69093; ідентифікаційний код юридичної особи 38910797) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.), зі сплати правничої допомоги в розмірі 6000,00 грн (шість тисяч гривень 00 коп.). Видати наказ.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний 27.12.2024.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за вебадресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

СуддяС.І. Педорич