Рішення

від 25.12.2024 по справі 910/15788/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.12.2024Справа № 910/15788/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Комплексне підприємство широкопрофільного будівництва - 2" (вул. Тампере, 13-Б, м. Київ, 02105)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Укрдорресурс" (вул. Тампере, 13-Б, м. Київ, 02105)

про стягнення 38 652,16 грн.

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Комплексне підприємство широкопрофільного будівництва - 2" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Укрдорресурс" про стягнення 38 652,16 грн., а саме 22 230,00 грн. боргу з оренди, 6 860,90 грн. боргу з компенсації за комунальні послуги, 6 493,69 грн. пені, 682, 62 грн. втрат від інфляції, 408,95 грн. процентів річних, 1 976,00 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами Договору оренди № 407А/23 приміщень під офіс по вул. Тампере, 13-Б від 01.12.2022 року в частині своєчасної сплати гарантійного платежу, орендної плати та компенсації за комунальні послуги, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, штраф, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15788/23 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/15788/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Окрім того, вказаною ухвалою суду зобов`язано позивача надати суду в строк до 17.11.2023 року додаткові докази та пояснення, що мають значення для правильного вирішення спору.

Так, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 року у справі № 910/15788/23 через систему «Електронний суд» 17.11.2023 року від Приватного акціонерного товариства "Комплексне підприємство широкопрофільного будівництва - 2" надійшли письмові пояснення по справі б/н від 16.11.2023 року, в яких позивач надає пояснення щодо нарахування трьох процентів річних на суму гарантійного платежу та обставин направлення на адресу відповідача актів надання послуг оренди та компенсації комунальних послуг за січень - липень 2023 року засобами поштового зв`язку, а також за грудень 2022 року - уповноваженій особі відповідача. Пояснення судом долучено до матеріалів справи.

Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

При цьому, оскільки відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), з метою повідомлення останнього про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 17.10.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: вул. Тампере, 13-Б , м. Київ, 02105.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Проте, ухвала суду від 17.10.2023 року, яка надсилалась на адресу місцезнаходження відповідача, повернута відділенням поштового зв`язку 20.11.2023 року неврученою адресату "за закінченням терміну зберігання".

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «УКкрдорресурс» адресі, зазначеній на конверті, що повернувся.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/15788/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 17.10.2023 року про відкриття провадження у справі № 910/15788/23, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 165, ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрдорресурс" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також процесуальних заяв та клопотань, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 грудня 2022 року між Приватним акціонерним товариством "Комплексне підприємство широкопрофільного будівництва - 2" (позивач у справі, орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укрдорресурс» (відповідач у справі, орендар за договором) укладено Договір оренди приміщень під офіс №407А/23 (далі - Договір), за умовами пункту 2.1 якого Орендодавець зобов`язується передати Орендарю у строкове платне користування (далі - оренду) Приміщення.

Розділами 3-10 Договору сторони узгодили умови передачі та повернення приміщення, орендну плату та порядок розрахунків, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно п. 4.1. Договору Строк оренди приміщення починає обчислюватися з моменту підписання сторонами Акту передачі - приймання приміщення або в день, коли Орендар зобов`язаний прийняти приміщення та діє з 01.12.2022 року по 31.12.2023 року включно.

Вказаний Договір підписаний представниками орендодавця і орендаря, а також скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно з розділом договору "Терміни та визначення": "будівля" - будівля, яка розташована за адресою: Україна, 02105, м. Київ, Дніпровський район, вул. Тампере, 13-Б (п. 1.1. договору); "приміщення" - нежитлове приміщення № 407А, що знаходиться на 4 поверсі, в будівлі, загальна площа якого, станом на дату укладення цього договору, становить 13,0 кв.м. та яке належить орендодавцю на праві приватної власності відповідно до вимог чинного законодавства України (п. 1.2 Договору).

Мета оренди - під офіс (п. 1.3 Договору).

За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до пункту 3.1 Договору орендар набуває право використовувати приміщення за цільовим призначенням з моменту підписання Акту приймання - передачі приміщення та перерахування платежів визначених цим договором.

Приміщення повинно бути передано Орендодавцем і прийнято орендарем в оренду за актом передачі - приймання приміщення, який має бути підписаний сторонами при підписанні даного договору (пункт 3.3. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, на виконання Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове платне користування орендоване нежитлове приміщення №407А під офіс, загальною площею 13,00 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Тампере, 13-Б, що підтверджується відповідним належним чином оформленим двостороннім Актом приймання-передачі від 01.12.2022 року до Договору, копія якого міститься в матеріалах справи.

Вказаний акт підписаний орендарем та орендодавцем, а також скріплений печатками юридичних осіб без будь-яких зауважень та заперечень.

Факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.

За таких обставин суд доходить висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов`язок з передачі на підставі Договору в оренду ТОВ «Торговий дім «Укрдорресурс» нерухомого майна - приміщення загальною площею 13,00 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Тампере, 13-Б, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно п. 5.1 Договору з моменту передачі орендареві приміщення орендар зобов`язаний сплачувати орендодавцю плату за користування приміщенням та інші платежі, які передбачені цим договором.

Відповідно до пункту 5.2 Договору за оренду приміщення орендар щомісячно сплачує плату в розмірі - 2 470,00 грн., в т.ч. ПДВ - 411, 67 грн. на місяць (без врахування вартості комунальних послуг та послуг з надання доступу до джерел електропостачання) в порядку та на умовах, визначених даним договором оренди.

За умовами п. 5.11 Договору крім орендної плати орендар компенсує орендодавцю вартість комунальних (обслуговуючих) послуг за кожен календарний місяць оренди.

У відповідності до пунктів 5.4, 5.6. Договору орендна плата сплачується орендарем орендодавцю, щомісячно, протягом всього строку оренди до моменту підписання сторонами акту зворотної передачі приміщення авансовими платежами, не пізніше 5 числа місяця, за який оплачується орендна плата. Якщо останній день платежу за цим договором оренди припадає на вихідні чи святкові дні, то останнім днем платежу буде вважатися банківський день, що є наступним після вихідного чи святкового дня.

При підписанні сторонами цього договору орендар протягом одного банківського дня сплачує орендодавцю гарантійний платіж у розмірі 2 470,00 грн., в т.ч. ПДВ - 411,67 грн. та орендну плату за перший місяць оренди у розмірі, який визначений в п. 5.2 Договору.

Згідно п. 5.12 Договору компенсація комунальних (обслуговуючих) платежів сплачується орендарем орендодавцю щомісячно протягом всього строку оренди до моменту підписання сторонами Акту зворотної передачі приміщення, кожного місяця, наступного за місяцем, в якому надавались комунальні платежі (обслуговуючі) послуги. Інформація стосовно суми компенсації комунальних (обслуговуючих) платежів фіксується у відповідному Акті, який орендодавець надає орендарю шляхом пересилання на електронну адресу орендаря, зазначену в ст. 18 даного Договору оренди, або направлення орендарю за допомогою засобів поштового зв`язку за адресою, зазначеною в ст. 18 даного Договору оренди або вручення під розписку уповноваженому представнику орендаря.

У пункті 5.13 Договору сторони погодили, що компенсація комунальних (обслуговуючих) платежів здійснюється протягом двох банківських днів з дня отримання відповідних актів від орендодавця. Якщо останній день платежу за цим Договором припадає на вихідні або святкові дні, то останнім днем платежу буде вважатися банківський день, що є наступним після вихідного чи святкового дня.

Умовами п. 5.15 Договору передбачено, що орендодавець може направляти на електронну адресу орендарю відповідні акти: щодо сплати орендної плати, щодо сплати компенсації комунальних (обслуговуючих) платежів. При цьому, не направлення та/або не отримання з будь-яких причин актів не позбавляє орендаря обов`язку по сплаті за отриманні послуги.

Суд звертає увагу, що чинне законодавство про оренду не вимагає щомісячного підтвердження факту користування майном актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які притаманні здебільшого договорам підряду та/або договорам про надання послуг (ст.ст. 882, 901 Цивільного кодексу України), проте користуючись свободою договору, передбаченою приписами статті 627 Цивільного кодексу України, сторони у спірному правочині оренди узгодили положення щодо підтвердження факту користування об`єктом оренди шляхом складання актів здачі - приймання робіт (надання послуг).

Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов Договору позивачем у період з грудня 2022 року по - липень 2023 року складались та направлялись відповідачу засобами поштового зв`язку щомісячні Акти здачі - приймання робіт (надання послуг) оренди на загальну суму 19760,00 грн., а саме: № 2182 від 31.12.2022 року, № 8 від 31.01.2023 року, № 341 від 28.02.2023 року, № 391 від 31.03.2023 року, № 560 від 30.04.2023 року, № 729 від 31.05.2023 року, № 911 від 30.06.2023 року, № 1072 від 31.07.2023 року, на суму 2 470,00 грн. кожен, а також Акти з компенсації наданих комунальних послуг на суму 6 860,90 грн., а саме: № 2061 від 31.12.2022 року, № 54 від 31.01.2023 року, № 375 від 28.02.2023 року, № 549 від 31.03.2023 року, № 718 від 30.04.2023 року, № 889 від 31.05.2023 року, № 1061 від 30.06.2023 року, № 1073 від 31.07.2023 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Зокрема, матеріали справи містять докази надсилання Актів за період січень - липень 2023 року на адресу відповідача засобами поштового зв`язку, на підтвердження чого позивачем надано копії фіскального чеку від 03.08.2023 року, опису вкладення від 03.08.2023 року та накладної № 0210514510002 від 03.08.2023 року.

Згідно наявного в матеріалах справи результату відстеження поштового відправлення № 0210514510002 на офіційному сайті АТ «Укрпошта», останнє не вручене адресату та повернуто відправнику за закінченням встановленого терміну зберігання.

В свою чергу, судом встановлено з урахуванням пояснень позивача, що за наслідками вручення уповноваженому представнику відповідача Акти надання послуг № 2182 від 31.12.2022 року (оренда приміщення) на суму 2 470,00 грн. та № 2061 від 31.12.2022 року (компенсація комунальних послуг) на суму 1100,27 грн. підписані виконавцем та замовником.

При цьому матеріали справи не містять жодних доказів наявності мотивованої письмової відмови відповідача від отримання та підписання Актів здачі - приймання робіт (надання послуг) за період січень - липень 2023 року, а також будь-яких зауважень щодо допущених орендодавцем недоліків у наданих послугах.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг з оренди та утримання майна, відмови відповідача від приймання останніх та підписання актів, а також заперечень щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору до суду не надходило.

Окрім цього судом враховані умови пункту 5.15 спірного Договору оренди, згідно якого не направлення та/або неотримання з будь - яких причин Актів не позбавляє орендаря від обов`язку по сплаті за отримані послуги.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання в період з грудня 2022 року по липень 2023 року в оренду нежитлового приміщення площею 13,00 кв.м та забезпечення його комунальними послугами у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в Актах здачі - приймання робіт (наданих послуг) у загальній сумі 19 760,00 грн. оренди та 6 860,90 грн. компенсації комунальних послуг, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Поряд із цим суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування нежитловим приміщенням площею 13,00 кв.м, що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим нерухомим майном, а також понесені орендодавцем на утримання майна комунальні витрати.

Крім цього, враховуючи умови пункту 5.6 Договору відповідач зобов`язаний був сплатити позивачу гарантійний платіж в розмірі 2 470,00 грн.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки сплату гарантійного платежу, орендної плати та компенсацію витрат позивача на комунальні послуги не здійснив, у зв`язку з чим станом на дату звернення позивача до суду за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укрдорресурс» обліковується прострочена заборгованість у загальній сумі 29 090,90 грн., в тому числі 22230,00 грн. боргу зі сплати орендної плати та 6860,90 грн. компенсації за комунальні послуги за період грудень 2022 року - липень 2023 року.

Зобов`язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, як встановлено судом з матеріалів справи та зазначено позивачем, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення оплати оренди нежитлового приміщення, сплати гарантійного платежу та комунальних платежів за період оренди у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 22 230,00 грн. основного боргу зі сплати орендної плати та 6 860,90 грн. компенсації за комунальні послуги, яку позивач просить суд стягнути в поданій до суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором оренди, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи дострокового розірвання Договору оренди №07А/23 від 01.12.2022 року та/або його окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення цього Договору на час його підписання та протягом часу виконання з боку сторін відсутні.

У свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором оренди на час розгляду цієї справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача з орендної плати та компенсації комунальних витрат на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань з орендної плати, сплати гарантійного платежу та оплати комунальних платежів за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати заборгованості відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують викладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним Договором підлягають задоволенню у розмірі 22 230,00 грн. основного боргу зі сплати орендної плати та 6 860,90 грн. компенсації за комунальні послуги.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, за умовами пунктів 10.2.2., 10.2.3, 10.2.5 договору у разі порушення орендарем:

- строку сплати орендної плати, що передбачений умовами цього договору оренди, орендар повинен сплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України встановленої на день відповідного порушення за кожний календарний день прострочення платежу;

- строку сплати орендної плати, що передбачений умовами цього договору оренди понад 15 календарних днів, з моменту виникнення у нього такого обов`язку згідно умов цього договору оренди, орендар повинен сплатити орендодавцю також штраф у розмірі 10% від суми орендної плати за кожне порушення строків оплати;

- строку сплати компенсації комунальних (обслуговуючих) платежів що передбачений умовами цього договору оренди, орендар повинен сплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України встановленої на день відповідного порушення за кожний календарний день прострочення платежу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати гарантійного платежу, орендної плати та компенсації за комунальні послуги за Договором позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі пунктів 10.2.2, 10.2.4, 10.2.5 Договору пеню в сумі 6 493,69 грн. за період з 02.12.2022 року по 05.10.2023 року, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 682,62 грн. втрат від інфляції за період грудень 2022 року - червень 2023 року, 408,95 грн. 3% річних за період з 02.12.2022 року по 05.10.2023 року та, на підставі пункту 10.2.3 Договору 10% штраф в розмірі - 1976,00 грн., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені та процентів річних суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини першої статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Так, згідно умов визначених у п. 5.6 Договору при підписанні сторонами цього договору орендар протягом одного банківського дня сплачує орендодавцю гарантійний платіж у розмірі 2 470,00 грн., в т.ч. ПДВ - 411,67 грн. та орендну плату за перший місяць оренди у розмірі, який визначений в п. 5.2 Договору.

В силу п.п. 5.13, 5.14 Договору компенсація комунальних (обслуговуючих) платежів здійснюється протягом двох банківських днів з дня отримання відповідних актів від орендодавця. У випадку несвоєчасної сплати комунальних (обслуговуючих) платежів, орендар за власний рахунок сплачує додаткові відсотки та інші штрафні санкції (пеню) нараховані за несвоєчасну сплату відповідних платежів.

Таким чином, з урахуванням приписів чинного законодавства, умов п. 5.13 Договору та обставин підписання орендарем Акту надання послуг № 2061 від 31.12.2022 року щодо компенсації комунальних послуг на суму 1100,27 грн., початком періоду прострочення сплати компенсації комунальних послуг за спірним договором є 04.01.2023 року (з урахуванням вихідних днів), та щодо сплати орендної плати та гарантійного платежу враховуючи пункт 5.6 Договору та дату підписання вказаного правочину 01.12.2022 року - початком періоду прострочення є 03.12.2022 року, що не відповідає періоду нарахувань, визначеному позивачем.

Також суд зазначає, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22 (провадження № 12-79гс23) зазначила, що на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює ч. 6 ст. 232 ГК України. Формулювання, яке містить ч. 3 ст. 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, у тому числі умови договору (у разі відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, установлений договором.

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Таким чином, оскільки, як встановлено судом, умови спірного Договору оренди не містять будь-яких додаткових застережень (зокрема, «до повного виконання зобов`язання», «до повної сплати заборгованості», «до повного погашення боргу» тощо), які свідчили б про визначення в ньому іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, тому пеня за прострочення виконання відповідачем як орендарем зобов`язань за договором в частині сплати орендних платежів, гарантійного платежу та компенсації комунальних платежів має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Додатково суд зазначає, що пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» №211 від 11.03.2020 року (зі змінами та доповненнями), а також постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020 року, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020 року.

За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

У той же ж час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №651 від 27.06.2023 року, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 року, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023 та станом на момент ухвалення рішення у цій справі відмінений, відтак, строк нарахування пені, який був продовжений на строк дії карантину, після завершення карантину не є продовженим та подальше нарахування пені протирічить приписам чинного законодавства, тобто нарахування пені за прострочення строків сплати гарантійного платежу та оренди за перший місяць припиняється після 30.06.2023 року.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та процентів річних за сплати орендних платежів, гарантійного платежу та компенсації комунальних платежів за Договором судом встановлено, що розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного судом періоду прострочення, становить 408,17 грн. процентів річних та 4948,10 грн. пені, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені витрат підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 4948,10 грн. пені та 408,17 грн. процентів річних.

Також за результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення штрафу та втрат від інфляції за прострочення оплати орендних платежів та компенсації експлуатаційних і комунальних витрат, судом встановлено, що розмір штрафу та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 1976,00 грн. штрафу та 682,62 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України HYPERLINK "_blank""Про судоустрій і статус суддівHYPERLINK "_blank"").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Укрдорресурс" (вул. Тампере, 13-Б, м. Київ, 02105; код ЄДРПОУ 39538685) на користь Приватного акціонерного товариства "Комплексне підприємство широкопрофільного будівництва - 2" (вул. Тампере, 13-Б, м. Київ, 02105; код ЄДРПОУ 32306302) 22 230 (двадцять дві тисячі двісті тридцять) грн. 00 коп. боргу зі сплати орендної плати, 6 860 (шість тисяч вісімсот шістдесят) грн. 90 коп. боргу з компенсації за комунальні послуги, 4948 (чотири тисячі дев`ятсот сорок вісім) грн. 10 коп. пені, 682 (шістсот вісімдесят дві) грн. 62 коп. інфляційних втрат, 408 (чотириста вісім) грн. 17 коп. процентів річних, 1 976 (одну тисячу дев`ятсот сімдесят шість) грн. 00 коп. штрафу та 2 576 (дві тисячі п`ятсот сімдесят шість) грн. 62 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України ).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 25 грудня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон