Рішення

від 27.12.2024 по справі 910/13015/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.2024Справа № 910/13015/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод «ТЕМП»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення 311 738,96 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод «ТЕМП» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 311 738,96 грн, з яких: 292 688,33 грн основної заборгованості, 192,73 грн пені, 5781,79 грн 3% річних та 13 076,11 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що умови договору поставки № ЦЗВ-ОЗ-03323-01 від 17.08.2023 були належним чином виконані позивачем, тоді як відповідач безпідставно звернувся до Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» з вимогою про сплату суми банківської гарантії у розмірі 292 688,33 грн, а відтак така сума безпідставно списана з рахунку позивача та має бути стягнута з відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13015/24, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.

21.11.2024 до суду через систему Електронний Суд від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

25.11.2024 до суду через систему Електронний Суд від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, які помилково не були долучені із відзивом на позовну заяву.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Згідно з ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд уважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позовної заяви, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

17.08.2023 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод «ТЕМП» (постачальник) укладено договір поставки № ЦЗВ-03-03323-01 (надалі - Договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупцю товар відповідно до Специфікацій, що є невід`ємною частиною Договору, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити цей товар на умовах Договору.

Найменування товару: частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до автогальмівного обладнання) (п. 1.2. Договору).

Кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у Специфікаціях до цього Договору (п. 1.3. Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору постачальник здійснює поставку товару автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (Перевезення сплачено до…) пункт призначення - згідно рознарядки покупця відповідно до «ІНКОТЕРМС» у ред. 2020 р.

В п. 4.2. Договору визначено, що поставка товару проводиться партіями протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем. Місце поставки товару - згідно рознарядки покупця. Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару.

Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами Акта прийому-передачі товару та/або видаткової накладної (п. 4.6. Договору).

Згідно з п. 6.3. Договору загальна ціна Договору становить 12 195 347,05 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 2 439 069,41 грн, всього з ПДВ - 14 634 416,64 грн.

Розділом 7 Договору визначено порядок здійснення оплати за поставлений товар.

Також сторони в п. 11.1. Договору визначили, що постачальник до підписання Договору зобов`язаний надати забезпечення виконання цього Договору у вигляді банківської гарантії, у розмірі 2%, що становить 292 688,33 грн від вартості цього Договору. Строк дії забезпечення виконання цього Договору у вигляді банківської гарантії повинен бути дійсним з дня укладання Договору і обов`язково повинен перевищувати строк дії Договору не менше ніж на 1 календарний місяць.

Усі витрати, пов`язані із наданням забезпечення виконання цього Договору у формі банківської гарантії, здійснюються за рахунок коштів постачальника. Надана постачальником у якості забезпечення виконання Договору банківська гарантія повинна свідчити про безумовний та безвідкличний обов`язок банківської установи сплатити на користь покупця суму забезпечення у разі невиконання або неналежного виконання постачальником своїх зобов`язань за Договором, при цьому в гарантії строк розгляду вимоги покупця (бенефіціара) повинен становити не більше 5 банківських днів з дати отримання такої вимоги (пункти 11.2., 11.3. Договору).

Відповідно до п. 11.8. Договору у разі порушення постачальником умов цього Договору, а саме невиконання та/або неналежного виконання ним своїх зобов`язань за цим Договором, у тому числі непоставки товару у термін, встановлений п. 4.2. цього договору, покупець стягує забезпечення виконання Договору та/або має право в односторонньому порядку розірвати цей Договір, письмово попередивши про це постачальника.

На виконання умов п. 11.1. Договору позивачем 09.08.2023 було отримано в Акціонерному товаристві «Перший український міжнародний банк» (надалі - АТ «ПУМБ») гарантію № DNIG31739916 на суму 292 688,33 грн, зі строком дії з 09.08.2023 по 01.02.2024.

Договір діє з дня його укладення та протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 та продовженого відповідними Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, але не пізніше ніж до 31.12.2023. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від обов`язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим договором зобов`язань щодо поставки та оплати товару, а також гарантійних зобов`язань на товар, в межах строків, визначених умовами договору (п. 16.1. Договору).

Специфікаціями №№ 1-3 до Договору, які є невід`ємними його частинами, сторони погодили найменування товару (асортимент), кількість, умови щодо його якості та вартість, яка в загальному складає 14 634 416,46 грн.

Згідно з рознарядкою відповідача (покупця) від 15.11.2023 № ЦЗВ-20/4423 передбачалось поставити запасні частини до автогальмівного обладнання на загальну суму 1 764 000,00 грн, а саме до відділу складського господарства (Фастів) виробничого підрозділу складського господарства філії «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця», Київська область, м. Фастів, вул. Шевченка, 48.

Як зазначено позивачем, згідно з одержаною 30.11.2023 рознарядкою, партії Авторежимів вантажних 265А-1Т у кількості 40 шт. на суму 470 400,00 грн та у кількості 110 шт. на суму 1 293 600,00 грн були відвантажені на адресу замовника згідно товарно-транспортних накладних від 14.12.2023 № Р14/1 та від 28.12.2023 № Р28 та видаткових накладних від 14.12.2023 № 73 та від 28.12.2023 № 80, та одержані позивачем 18.12.2023 та 29.12.2023, відповідно.

При цьому, позивач зазначає, що 18.01.2024 ним було отримано претензію відповідача щодо неналежного виконання позивачем зобов`язань за Договором, а саме, порушення строків поставки товару, у зв`язку з чим відповідач вимагав сплатити штраф в розмірі 264 600,00 грн.

25.01.2024 відповідачем скеровано до АТ «ПУМБ» вимогу в порядку ч. 1 ст. 530 ЦК України № ЦЗВ-20/378 про сплату протягом 5 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги суму договірного забезпечення в розмірі 292 688,33 грн, у зв`язку з порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю «Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод «ТЕМП» своїх зобов`язань за Договором в частині дотримання строків поставки товару.

Листом АТ «ПУМБ» від 30.01.2024 № КНО-58.6.1/39 повідомлено позивача про отримання письмової вимоги бенефіціара (відповідача) на сплату суми в розмірі 292 688,33 грн та про її відповідність умовам Гарантії, зазначено про те, що відповідний платіж за Гарантією буде виконано 05.02.2024 за рахунок коштів, що розміщені на рахунку покриття за Гарантією.

Листом АТ «ПУМБ» від 05.02.2024 № КНО-58.6.1/56 повідомлено позивача про виконання 05.02.2024 платежу за Гарантією № DNIG31739916 від 09.08.2023 в сумі 292 688,33 грн, що також підтверджується платіжною інструкцією від 05.02.2024 № TR.155543.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що кошти банківської гарантії у розмірі 292 688,33 грн були отримані відповідачем безпідставно, оскільки позивач належним чином виконав свої зобов`язання за Договором, що було встановлено судовими рішеннями у справі № 920/187/24.

У зв`язку з тим, що надіслана відповідачу претензія від 23.08.2024 № 23-08/24-08 про повернення безпідставно стягнутої банківської гарантії у розмірі 292 688,33 грн залишена відповідачем без відповіді та задоволення, позивач звернувся до суду із даним позовом, у якому заявив до стягнення з відповідача вказаної суми коштів, а також пеню у розмірі 192,73 грн, 3% річних у розмірі 5781,79 грн та інфляційні втрати у розмірі 13 076,11 грн за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Відповідач, у свою чергу, заперечував щодо задоволення позовних вимог, зазначаючи, що товар за Договором поставлено позивачем із простроченням строку, у зв`язку з чим ним було отримано забезпечення у вигляді коштів банківської гарантії. При цьому, відповідач зазначає про безпідставність вимог позивача про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, оскільки такі нарахування можуть бути стягнуті лише за порушення відповідачем своїх грошових зобов`язань із оплати товару за Договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 Господарського кодексу України (надалі - ГК України).

За приписами частин 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов. Наведе корелюється з вимогами ст. 629 ЦК України.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 ЦК України та ст. 202 ГК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Спір у даній справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, підстав для стягнення з відповідача отриманих ним коштів банківської гарантії 292 688,33 грн, яка не підлягала списанню на користь останнього, у зв`язку з належним виконанням позивачем умов Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (ч. 2 ст. 200 ГК України).

Згідно зі ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до ст. 561 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Отже, гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-беніфеціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Відповідно до ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (ч. 1 ст. 565 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 568 ЦК України зобов`язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов`язків за гарантією.

Відповідно до Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004, зареєстрованого Міністерством юстиції України 13.01.2005 за № 41/10321, гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії; гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 дійшла висновку, що відповідно до статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.

Верховний Суд у вказаній справі зазначив, що при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта платити за гарантією, в предмет доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.

Як вбачається із умов Договору (п. 4.2.), строк поставки товару становить 30 календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем.

Позивач зазначає, що рознарядка відповідача одержана ним 30.11.2023, тоді як відповідач у відзиві зазначає, що така рознарядка від 15.11.2023 № ЦЗВ-20/4423 на відвантаження товару направлена позивачу 16.11.2023 на його електронну адресу, а також засобами поштового зв`язку.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів направлення/отримання зазначеної вище рознарядки відповідача.

Водночас, судом встановлено, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» зверталося до Господарського суду Сумської області із позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення штрафу в розмірі 264 600,00 грн за неналежне виконання зобов`язань за Договором поставки від 17.08.2023 № ЦЗВ-03-03323-01.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 29.04.2024, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2024, у справі № 920/187/24, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Вказане рішення Господарського суду Сумської області у справі № 920/187/24 набрало законної сили 29.07.2024 та у касаційному порядку не оскаржувалось.

За положеннями ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, суд зазначає, що рішення Господарського суду Сумської області від 29.04.2024 у справі № 920/187/24, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

Так, під час розгляду Господарським судом Сумської області справи № 920/187/24 також мали місце розбіжності у доводах сторін щодо отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод «ТЕМП» рознарядки Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця». З метою встановлення дійсних обставин справи, Господарським судом Сумської області було направлено відповідний до Акціонерного товариства «Укрпошта» з проханням надати письмові пояснення щодо вищевказаної розбіжності, у відповідь на який Акціонерним товариством «Укрпошта» надано до суду лист-відповідь «Про пересилання поштового відправлення Укрпошта Експрес №0304911160810» від 29.04.2024, №1.10.004.-11371-24, зміст якого вказував на те, що за повідомленням відповідального підрозділу Укрпошти, поштове відправлення Укрпошта Експрес №0304911160810 від 16.11.2023 року на адресу ТОВ «Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод «ТЕМП» (до відділення, м. Лебедин, Сумська обл., 42202) надійшло до відділення 42202 Лебедин 20.11.2023 та в той же день помилково була створена подія вручення. Вищевказане поштове відправлення вручене начальнику цеху Товариства 30.11.2023 під підпис.

У справі № 920/187/24 також встановлено, що поставка позивачем товару на суму 1 764 000,00 грн підтверджується товаро-транспортною накладною від 14.12.2023 № Р14/1, товаро-транспортною накладною від 28.12.2023 № Р28 та видатковими накладними від 14.12.2023 № 73 та від 28.12.2023 № 80.

Так, Господарський суд Сумської області зазначив, що кінцевою датою виконання зобов`язання із поставки товару за Договором поставки № ЦЗВ-03323-01 від 17.08.2023 є 30.12.2023, а тому, враховуючи умови п. 4.6. Договору, відповідно до яких датою поставки товару є дата підписання видаткової накладної та зазначені вище докази на підтвердження поставки товару (товаро-транспортні накладні та видаткові накладні), умови Договору щодо поставки належної кількості товару позивачем виконані в повному обсязі в установлений Договором строк.

Таким чином, встановлений в межах справи № 920/187/24 факт належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод «ТЕМП» своїх зобов`язань за Договором не підлягає повторному доказуванню в силу приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 292 688,33 грн за банківською гарантією відбулося за відсутності гарантійного випадку.

Так, позивач у позовній заяві посилається на безпідставне отримання відповідачем коштів по банківській гарантії у розмірі 292 688,33 грн, втім не визначає конкретної правової норми на обґрунтування заявлених позовних вимог.

Суд зазначає, що приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Зазначення позивачем конкретної правової норми для обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, зважаючи на факти, установлені під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (пункти 85, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо обставин спірних правовідносин між ними. Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

Надаючи оцінку доводам позивача, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України, яка регулює загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без правової підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202 та ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Враховуючи те, що, як було встановлено судом, у відповідача були відсутні підстави для звернення до гаранта (АТ «ПУМБ») для виплати коштів за банківською гарантією № DNIG31739916 від 09.08.2023, грошові кошти у розмірі 292 688,33 грн було набуто відповідачем без достатньої правової підстави.

Судом також враховано, що відповідно до обставин даної справи перерахування гарантом грошових коштів в сумі 292 688,33 грн на користь бенефіціара (відповідача) відбулось у зв`язку з договором та гарантією, однак не на їх виконання, тобто перерахування відбулось без правових підстав, а отже позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми кошти підлягають задоволенню саме на підставі ст. 1212 ЦК України.

Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати, нараховані на суму 292 688,33 грн безпідставно отриманих коштів за період з 05.02.2024 по 02.10.2024 відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

За змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Вказані висновки про правильне застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, а також враховані у постановах Верховного Суду від 06.08.2018 у справі № 916/1914/17 та від 07.10.2018 у справі № 908/2552/17.

Відтак, дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України.

Це означає, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та/або інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 916/3626/20.

З огляду на викладене, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних за прострочення повернення відповідачем коштів гарантійної суми визнається судом правомірним.

При цьому, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, в якій Верховний Суд погодився з аналогічними висновками, наведеними Верховним Судом у постановах від 10.04.2018 у справі №910/16945/14, 27.04.2018 у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Отже, передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів банківської гарантії.

Відтак, суд визнає обґрунтованим визначений позивачем період прострочення із повернення йому безпідставно одержаних відповідачем коштів банківської гарантії, тоді як доводи відповідача судом відхиляються.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що розмір вказаних нарахувань за визначений позивачем період є більшим, проте, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд при ухваленні рішення не може виходити за межі заявлених позовних вимог, вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 13 076,11 грн підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Щодо визначеної позивачем суми 3% річних в розмірі 5781,79 грн, то суд зазначає, що здійснений позивачем розрахунок вказаних нарахувань є арифметично правильним, а тому в цій частині позовні вимоги також підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 192,73 грн.

Так, заявляючи дані позовні вимоги, позивач посилається на положення п. 9.2. Договору, відповідно до якого сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановили, що розмір відповідальності покупця за прострочення виконання грошового зобов`язання за цим Договором становить 0,1 % річних від простроченої суми грошових зобов`язань за Договором.

Однак, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача пені безпідставними та погоджується із доводами відповідача, що Договором обумовлено стягнення з відповідача на користь позивача пені лише за невиконання грошового зобов`язання, тобто, лише в разі прострочення оплати вартості товару. Будь-яких умов щодо нарахування пені на суму несвоєчасно повернутих коштів банківської гарантії Договір не містить.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 192,73 грн задоволенню не підлягають.

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтями 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (проспект Повітряних Сил, 11/15, м. Київ, 03049; ідентифікаційний код 40081347) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод «ТЕМП» (вул. Січова, 80, м. Лебедин, Сумська обл., 42202; ідентифікаційний код 39300569) 292 688,33 грн безпідставно отриманих коштів, 5781,79 грн 3% річних, 13 076,11 грн інфляційних втрат та 4672,80 грн судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 27.12.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко