Рішення

від 18.12.2024 по справі 915/693/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року Справа № 915/693/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Савки К.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області (56101, Миколаївська область, місто Баштанка, провулок Пожежний, буд. 3)

в інтересах держави в особі: Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 22; ідентифікаційний код 00022579)

до відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м. Миколаїв, просп. Миру, буд. 34; ідентифікаційний код 39825404)

до відповідача-2: Снігурівської міської ради (57303, Миколаївська область, Баштанський район, місто Снігурівка, вул. Центральна, буд. 72; ідентифікаційний код 04056581)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9А; ідентифікаційний код 44768034)

про: усунення перешкод у використанні землі державного лісового фонду,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Григорян Е.Р., прокурор за посвідченням,

від позивача-1: не з`явився,

від відповідача-1: не з`явився,

від відповідача-2: не з`явився

від третьої особи: не з`явився,

Суть спору:

11.06.2024 Керівник Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області, в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) з позовною заявою № 52/4-3650вих-24 від 11.06.2024 (з додатками), у якій зазначає відповідачами Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Снігурівську міську раду, а третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізоване сільськогосподарське підприємство «Ліси України», та у якій заявник просить суд:

1. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.12.2019 № 12068/0/14-19-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028.

2. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 16.12.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 площею 23,2658 га, розташованої в межах території Снігурівської міської ради Миколаївської області.

3. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.12.2020 № 22-ОТГ в частині передачі територіальній громаді, в особі Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, у комунальну власність земельної ділянки площею 23,2658 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 (№ 115 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальної громади, в особі Снігурівської міської ради Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу), з одночасним припиненням державної реєстрації права власності територіальної громади в особі Снігурівської міської ради (ЄДРПОУ 04056581), вчиненої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.12.2020 (запис № 39933585).

3. Стягнути з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) сплачений судовий збір за подачу позову.

4. Про дату, час і місце розгляду справи повідомити Баштанську окружну та Миколаївську обласну прокуратури, яка забезпечуватиме участь у розгляді справи в суді.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: витягу з технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області; наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області № 22-ОТГ від 08.12.2020, з додатками; акту приймання-передачі земельних ділянок з додатками; Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна; поземельної книги від 16.12.2019 (кадастровий номер земельної ділянки 4825782700080000028); викопіювання з баз даних (Національної кадастрової системи та геопорталу «Ліси України»); наказів Державного агентства лісових ресурсів України № 643 від 12.10.2021, №111 від 11.01.2023; листування учасників справи; застосування норм ст.ст. 11, 48, 54, 57, п. 5 ч. Розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України, ст.ст. 3, 20, 21, 79-1, 116, 117, 122, 141, 149, 155, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст.ст. 21, 317, 319, 321, 328, 391 Цивільного кодексу України, ст. 35 Закону України «Про землеустрій», п.п. 2, 3, 7 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 513 від 23.05.2012, ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 1, 6, 15, 16, 24, 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр»; та мотивовані, зокрема, тим, що окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлені порушення вимог законодавства при формуванні земельних ділянок сільськогосподарського призначення за рахунок земель державного лісового фонду та їх передачі у комунальну власність.

Так, прокурор зазначає, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.12.2019 № 12068/0/14-19-СГ затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району (на цей час Баштанський район) Миколаївської області, загальною площею 467,1015 га. На підставі цієї технічної документації сформовано та зареєстровано у Державному земельному кадастрі, у тому числі земельну ділянку площею 23,2658 га (кадастровий номер 4825782700:08:000:0028, дата реєстрації 16.12.2019), в межах Нововасилівської сільської ради колишнього Снігурівського району. Зазначена ділянка сформована як землі запасу сільськогосподарського призначення державної власності. У подальшому, на підставі клопотання Снігурівської міської ради земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 площею 71,3641 га, що розташована в межах території колишньої Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, відповідно до наказу Головного управління від 08.12.2020 № 22-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, згідно з переліком земель та актом приймання-передачі від 08.12.2020, передана до комунальної власності Снігурівської міської ради (порядковий номер в акті 115). На підставі вказаного наказу 23.12.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Снігурівською міською радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028, про що вчинено запис № 39933585.

Водночас, прокурор стверджує, що вказана земельна ділянка накладається на землі державного лісового фонду Снігурівського лісництва ДП «Березнегуватський лісгосп» (квартал 13), а саме зазначена земельна ділянка площею 23,2658 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 розташована в межах 13 кварталу Снігурівського лісництва та частково накладається на землі державного лісового фонду, загальна площа накладення складає 16,0 га.

Вказане, на переконання прокурора, свідчить про те, що спірна земельна ділянка на час її інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передачі її у комунальну власність і на теперішній час, частково належить до земель державного лісового фонду та не вилучались з постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства. Враховуючи викладене, прокурор зазначає, що накази Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 17.12.2019 № 12068/0/14-19-СГ та від 08.12.2020 № 22-ОТГ видано з порушеннями вимог земельного та лісового законодавства. При цьому, наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 08.12.2020 № 22-ОТГ стосується спірної земельної ділянки, яка накладається на землі державного лісового фонду, розпоряджатися якими не уповноважений вказаний орган державної влади та яка не могла бути передана у комунальну власність поза волею власника Кабінету Міністрів України (на час прийняття вказаного наказу). Тому, цей наказ суперечить ст.ст. 317, 319, 321, 328 ЦК України та ст. 11 ЛК України та порушує інтереси держави, що є підставою для визнання його незаконним та скасування в частині передання у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028.

Крім того, у позові зазначено, що незаконне вилучення Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду в подальшому призвело до зміни її правового статусу, а саме державна власність змінена на комунальну, а розпорядник з держави на територіальну громаду. Зокрема, ГУ ДГК в області, приймаючи спірний наказ про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, фактично віднесло спірну ділянку до земель сільськогосподарського призначення державної форми власності. Таким чином, із власності держави, в особі Кабінету Міністрів України, поза волею власника вибула земельна ділянка державного лісового фонду.

Окрім того, прокурор зазначає, що відновлення порушених інтересів держави потребує скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 частково (площею 16,0 га) накладається на землі державного лісового фонду, а отже не може в цій частині відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах.

Ухвалою суду від 17.06.2024 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/693/24 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 16 липня 2024 року о 10:15; встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

03.07.2024 до суду від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву № 9-14-0.87-152/2.24 від 02.07.2024, у якому відповідач-1 просить суд: у задоволенні позовних вимог керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області відмовити у повному обсязі; розгляд справи проводити без участі представника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Заперечення відповідача-1, викладені у відзиві, мотивовані, зокрема, таким:

По-перше, відповідач зазначає, що твердження прокурора про накладання земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 на землі державного лісового фонду є маніпуляцією та підміною юридичних понять і суперечить Земельному та Лісовому кодексам України. Вказане має наслідком те, що є лісовий фонд, а є землі різних форм власності та різних категорій, залежно від цільового призначення. Тому для вирішення питання чи накладається земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 на землі державної власності з лісовим покриттям, прокурором мають бути надані до суду правовстановлюючі документи саме на «ділянку» у розумінні Земельного кодексу України та з визначенням категорії (КВЗУ згідно постанови КМ України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру»).

По-друге, щодо належного способу судового захисту, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області зазначає, що прокурором не враховано, що на даний час, саме Снігурівська міська рада є власником спірної земельної ділянки, права власності на яку заявляє і позивач у справі. Крім того, обираючи негаторний позов, та стверджуючи про його ефективність, як способу захисту прав, прокурор посилається на ст.152 ЗК України та ст.391 ЦК України. Однак, відповідач-1 вважає, що основна хибність розуміння полягає в тому, що прокурором Миколаївська обласна державна адміністрація прирівнюється до власника земель лісогосподарського призначення державної форми власності. Головне управління стверджує, що прокурор не може подавати негаторний позов від імені держави в особі МОДА саме в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, оскільки: 1) право користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення не є тим, яке надається МОДА в силу закону; 2) право користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення не набуто МОДА у встановленому законом порядку. Прокурор лише веде мову про незаконність спірних наказів Головного управління та незаконність державної реєстрації спірної земельної ділянки. Вищевказане свідчить про необґрунтованість негаторного позову, поданого до Головного управління у справі №915/693/24.

По-третє, щодо визначення Головного управління неналежним відповідачем у справі, відповідач зазначає, що зміст позову, поданого у справі №915/693/24, так само як і документи, які подані в якості доказів, свідчать, що на час звернення до суду прокурором учасником спірних правовідносин є не Головне управління, а саме Снігурівська міська рада Миколаївського району Миколаївської області. На даний час, саме Снігурівська міська рада є власником спірної земельної ділянки, права власності на яку заявляє і Позивач у справі. Отже, на переконання відповідача, Головне управління у справі №915/693/24 може мати статус виключно третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Головне управління не має жодного інтересу у справі №915/693/24, який би був рівноцінним тому, який мають сторони спірних правовідносин, оскільки воно не має жодних майнових прав на спірну земельну ділянку ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028. Тому воно не може набути статус відповідача у даній справі. Відповідач-1 наголошує, що вимога про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки є похідною вимогою, а реальний спір між позивачем і Головним управлінням відсутній, що є свідченням неможливості набуття Головним управлінням статусу відповідача у справі № 915/693/24.

По-четверте, щодо позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів, відповідач просить суд правильно здійснити правову кваліфікацію відносин сторін спору у справі 915/693/24, та надати оцінку тому факту, що поданий прокурором позов в інтересах держави, зокрема в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації), до ГУ Держгеокадастру, як до відповідача, за вимогами про визнання недійсними наказів, є позовом держави до неї самої. За таких підстав, враховуючи позицію Верховного суду, зокрема, викладену у постанові від 09.08.2023 у справі 915/86/23, у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги є спрямованими державою до самої себе.

По-п`яте, щодо листа ВО «Укрдержліспроект» як доказу у справі, відповідач-1 зазначає, що лист ВО «Укрдержліспроект» як документ, який береться прокуратурою за основу у процесі доказування, містить фактологічну неузгодженість, зокрема в частині того, що в тілі, власне, самого листа мова йде про Снігурівське лісництво філії «Баштанське лісове господарство», у той час як Проект організації та розвитку лісового господарства (додаток до листа від 22.04.2024 № 351/24-ВЛ) стосується ДП «Березнегуватський лісгосп», який станом на час розгляду справи № 915/693/24 все ще перебуває в стані припинення. Відтак, вказаний документ, на переконання відповідача, не може бути визнаним належним доказом у розумінні ст.76, 77 ГПК України.

09.07.2024 до суду від керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області надійшла відповідь на відзив № 52/4-4272вих-24 від 08.07.2024, у якій заявник вважає доводи ГУ ДГК у області безпідставними та необґрунтованими, а позовну заяву прокурора такою, що підлягає задоволенню.

Ухвалою суду від 16.07.2024 було відкладено підготовче засідання у справі № 915/693/24 на 13 серпня 2024 року о 09:50.

18.07.2024 до суду від Середи Н.В. надійшла така кореспонденція:

- заява б/н від 17.07.2024 (вх. № 8673/24) про вступ у справу як представника Філії «Південний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»;

- заява б/н від 18.07.2024 (вх. № 8683/24) про розгляд справи № 915/693/24 без участі представника третьої особи на боці позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ДП «Ліси України», за змістом якої заявник також повідомила суд, що позовні вимоги заявлені позивачем підтримує в повному об`ємі та просить їх задовольнити.

При цьому, суд зауважує, що Філія «Південний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» не є учасником даної справи; третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у даній справі є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», а отже саме вказана юридична особа мала звертатися до суду із відповідними заявами та клопотаннями.

12.08.2024 до суду від Миколаївської обласної державної адміністрації надійшла така кореспонденція:

- заява б/н від 12.08.2024 (вх. № 9707/24) про розгляд справи № 915/693/24 без участі представника позивача на підставі наявних у суду матеріалів;

- додаткові пояснення б/н від 12.08.2024 (вх. № 9721/24), в яких заявник підтримує позовні вимоги прокурора в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Ухвалою суду від 13.08.2024 було продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 915/693/24 та відкладено підготовче засідання на 08 жовтня 2024 року об 11:20; встановлено Снігурівській міській раді додатковий строк до 09.09.2024 для викладення правової позиції щодо спірних правовідносин.

Ухвалою суду від 08.10.2024 було закрито підготовче провадження у справі № 915/693/24 та призначено її до судового розгляду по суті на 05 листопада 2024 рок о 12:20.

В засіданні 05.11.2024, проведеному за участю прокурора у справі, суд розпочав розгляд справи № 915/693/24 по суті, заслухав вступне слово прокурора, оголосив стислий зміст відзиву відповідача-1, та розпочав дослідження в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, доказів, якими обґрунтовуються обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень. За результатами проведеного засідання судом було відкладено розгляд справи по суті на 04 грудня 2024 року о 10:00.

У зв`язку з перебуванням головуючої у даній справі судді Смородінової О.Г. у відпустці у період з 25.11.2024 по 16.12.2024, ухвалою суду від 11.11.2024 розгляд справи № 915/693/24 по суті було відкладено на 18 грудня 2024 року о 14:30.

Станом на момент проведення підготовчого засідання від учасників інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, до суду не надходило.

Відповідач-2 Снігурівська міська рада правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, станом на дату проведення даного засідання не скористалася.

Так, як уже було вище наведено, ухвалою суду від 17.06.2024 відповідачам було встановлено строк у 15 днів від дня отримання даної ухвали для надання суду відзиву.

Копію ухвали було надіслано учасникам справи в їх електронні кабінети. Документ доставлено до електронного кабінету відповідача-2 17.06.2024 о 18:44, що підтверджується наявною в матеріалах справи відповідною довідкою. За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Враховуючи наведене, слід вважати, що копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 17.06.2024 у справі № 915/693/24 відповідач-2 отримали 18.06.2024.

Таким чином, встановлений судом строк на подання відзиву для відповідача-2 тривав до 03.07.2024 включно.

Крім того, як уже було наведено вище, ухвалою суду від 13.08.2024 було, зокрема, встановлено Снігурівській міській раді додатковий строк до 09.09.2024 для викладення правової позиції щодо спірних правовідносин.

Разом із тим, ані протягом встановленого строку, ані станом на дату розгляду даної справи по суті, відповідач-2 ні відзиву на позовну заяву, ні будь-яких заяв чи клопотань по спірним правовідносинам суду не надав.

В судове засідання 18.12.2024 з`явився прокурор у справі, якого суд заслухав. Інші учасники справи своїх представників в засідання не направили, про час та місце проведення засідання були повідомлені належним чином. Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання за участю прокурора та за відсутності представників інших учасників справи.

Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, 18.12.2024 за результатами розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши в судових засіданнях прокурора у справі, суд

В С Т А Н О В И В:

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, у зв`язку із чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням публічного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур набуття прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти публічного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості у набутті і реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

У даній справі наявність «інтересу держави» полягає у стверджуваному прокурором порушенні права держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

З огляду на зазначене землі лісового фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для інших потреб.

У той же час, незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та їх подальше надання у комунальну власність як земель сільськогосподарського призначення, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.

Зокрема, такі дії порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

Незаконне формування та реєстрація спірної земельної ділянки як ділянки сільськогосподарського призначення за рахунок земель лісового фонду порушує виключне право власності держави на розпорядження землями лісового фонду, яке реалізується через відповідні органи державної виконавчої влади. В цьому контексті важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землі лісу в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. ст. 13, 19 Конституції України).

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з цим позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання незаконного вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду та їх передачі у комунальну власність, недопущення можливості розпорядження у майбутньому спірною ділянкою не уповноваженим суб`єктом Ольшанською селищною радою. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісового фонду, захист такого права шляхом скасування незаконних наказів та державної реєстрації земельної ділянки.

Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.

У даному випадку у зв`язку з не здійсненням захисту інтересів держави, прокурор звертається до суду в інтересах Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації), враховуючи наступне.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

На час прийняття Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області спірних наказів Кабінет Міністрів України, відповідно до ст. ст. 84, 122, 149 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних наказів), був розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб. Втім, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», окремі положення якого набрали чинності 27.05.2021, внесено зміни до ст. ст. 122, 149 ЗК України та визначено, що обласні державні адміністрації здійснюють розпорядження землями державного лісового фонду за межами населеного пункту та припиняють право користування ними.

Отже, на даний час розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення за межами населених пунктів, в тому числі спірної земельної ділянки, є Миколаївська обласна державна адміністрація.

Враховуючи викладене, Миколаївська обласна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державного лісового фонду, однак заходів до усунення порушень законодавства до моменту звернення прокурора до суду з відповідним позовом не було вжито.

Матеріали справи свідчать, що Миколаївською окружною прокуратурою 08.04.2024 скеровано до Миколаївської обласної державної адміністрації запит № 52/4-2068-24, в якому зазначено про конкретні порушення законодавства при вилученні та зміні цільового призначення спірної ділянки та запропоновано надати інформацію про вжиті або заплановані заходи, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 шляхом визнання незаконними і скасування наказів та скасування державної реєстрації такої ділянки, як об`єкта цивільних прав.

У відповідь на вказаний запит Миколаївською обласною державною адміністрацією листом № 05-67/894/5-24 від 08.04.2024 проінформовано про те, що заходи до відновлення порушених інтересів держави у спірних відносинах у судовому порядку не вживалися та остання не заперечує щодо пред`явлення органами прокуратури відповідного позову.

Отже, нездійснення уповноваженим органом захисту інтересів держави і стало підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з даним позовом.

Про подання позовної заяви Миколаївською окружною прокуратурою на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» попередньо повідомлено Миколаївську обласну державну адміністрацію (Миколаївську обласну військову адміністрацію) листом № 52/4-3538вих-24 від 04.06.2024.

З урахуванням наведеного, судом по суті спірних правовідносин встановлені такі обставини:

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 12068/0/14-19-СГ від 17.12.2019 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району (на цей час Баштанський район) Миколаївської області, загальною площею 467,1015 га.

Відповідно до інформації, наведеної у листі Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області №10-14-0.22-1724/2-24 від 10.04.2024, на підставі цієї технічної документації сформовано та зареєстровано у Державному земельному кадастрі, у тому числі земельну ділянку площею 23,2658 га (кадастровий номер 4825782700:08:000:0028, дата реєстрації 16.12.2019), в межах Нововасилівської сільської ради колишнього Снігурівського району. Зазначена ділянка сформована як землі запасу сільськогосподарського призначення державної власності.

У подальшому, зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 була включена до переліку земель, які підлягали передачі у комунальну власність, з метою забезпечення виконання Указу Президента України від 15.10.2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», на підставі клопотання Снігурівської міської ради від 07.12.2020 № 1927/02.25 та додатків до нього.

Враховуючи вищезазначене, на підставі клопотання Снігурівської міської ради земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 площею 71,3641 га, що розташована в межах території колишньої Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області № 22-ОТГ від 08.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, згідно з переліком земель та актом приймання-передачі від 08.12.2020, передана до комунальної власності Снігурівської міської ради (порядковий номер в акті 115).

На підставі вказаного наказу 23.12.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Снігурівською міською радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028, про що вчинено запис № 39933585.

Водночас, прокурор зазначає, що згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» (лист № 03-377 від 29.03.2024) та долученого до неї витягу з картографічної бази даних, вказана земельна ділянка накладається на землі державного лісового фонду Снігурівського лісництва ДП «Березнегуватський лісгосп» (квартал 13).

Суд зауважує, що відповідно до п. 1 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 № 848, Державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Державним агентством лісових ресурсів за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України.

Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання «Укрдержліспроект» засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України. Статут цього об`єднання оприлюднений на його офіційному вебсайті за посиланням https://www.lisproekt.gov.ua/diyalnist.

Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання «Укрдержліспроект» створено з метою проведення лісовпорядкування на всій території України, яке включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони і захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Зазначене об`єднання забезпечує державні органи влади інформацією про сучасний стан лісів, лісові ресурси, якісні та кількісні зміни, що відбуваються в лісовому фонді, здійснює прогнозування цих змін, проводить визначення науково-обґрунтованих норм невиснажливого, раціонального, екологічно збалансованого лісокористування, розробляє комплекс заходів щодо відтворення, охорони і захисту лісів.

Згідно з п. 3.2.8 Статуту Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду: здійснення в межах господарств впорядкування лісового фонду України; визначення меж і внутрішньогосподарську організацію території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів; виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів; інвентаризацію лісового фонду з визначенням природного і вікового складу деревостанів, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів; формування повидільних і інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру; участь у здійсненні моніторингу лісів тощо.

Ця установа є єдиною державною лісовпорядною організацією, яка забезпечує інвентаризацію, облік та моніторинг лісів на території України, а також виконання виробничими підрозділами лісовпорядних та інших робіт, зокрема визначення меж та внутрішньогосподарської організації території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів, проведення топографо-геодезичних робіт, спеціального картографування лісів.

Зазначеним спростовуються заперечення відповідача щодо неналежності листа ВО «Укрдержліспроект» як доказу у справі, оскільки інформація, надана Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект» щодо спірних земель, а також додані до неї графічні матеріали, є належним, допустимим та достовірним доказом у розумінні ст. ст. 76-78 Господарського процесуального кодексу України, оскільки надана уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16-ц.

Крім наведеного, з матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до даних Південного лісового офісу (лист № 351/24-ВЛ від 22.04.2024) земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 накладається на землі державного лісового фонду Снігурівського лісництва філії «Баштанське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в кварталі 13 орієнтовною площею 16,0 га.

При цьому, за даними Південного лісового офісу (лист № 390/24-ВЛ від 10.05.2024), Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (лист № 3134/2.3-2024 від 13.05.2024), Філії «Баштанське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (лист № 239 від 09.05.2024) первісними підставами набуття Державним підприємством «Баштанське лісове господарство», яке в подальшому було припинено шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», утвореного наказом Державного лісового агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 №804 «Про створення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», право постійного користування землями державного лісового фонду, на які накладається земельна ділянка площею 23,2658 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028, є Державний акт на право користування землею серія, виданий 12.09.1969 року головою виконавчого комітету Снігурівської районної (міської) ради депутатів трудящих.

За інформацією Південного лісового офісу Державного спеціалізованого підприємства «Ліси України» (лист № 351/24-ВЛ від 22.04.2024) зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 належить до земель державного лісового фонду на підставі матеріалів лісовпорядкування Проекту організації та розвитку лісового господарства, затвердженого Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням та розташована в межах 13 кварталу Снігурівського лісництва.

При цьому, відповідно до вказаної інформації зазначена земельна ділянка площею 23,2658 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 розташована в межах 13 кварталу Снігурівського лісництва та частково накладається на землі державного лісового фонду, загальна площа накладення складає 16,0 га.

Згідно з вказаними матеріалами лісовпорядкування в межах кварталу 13, на яких розташована спірна земельна ділянка, представлені галявини яри, балки та круті схили, лісові насадження акації білої та гледичії віком 20-45 років.

Також, згідно даних Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру із застосуванням шару «Ліси», до якого органами прокуратури отримано доступ у встановленому законодавством порядку, та геопорталу «Ліси України» - веб ресурсу надання публічного та авторизованого доступу користувачам до інформації про ліси України (за посиланням https://forestry.org.ua/), зазначена земельна ділянка накладається на землі державного лісового фонду.

Вказане, на переконання прокурора свідчить про те, що спірна земельна ділянка на час її інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передачі її у комунальну власність і на теперішній час, частково належить до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства.

З урахуванням наведеного, предметом даного позову виступають немайнові вимоги прокурора в інтересах держави щодо усунення перешкод власнику у використанні земель державного лісового фонду шляхом визнання незаконними і скасування наказів з одночасним припиненням права комунальної власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі належить встановлення обставин порушення відповідачем-1 вимог земельного та лісового законодавства при виданні оскаржуваних наказів, а також наявності підстав для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки.

Прокурор підтверджує власну правову позицію такими доказами:

- витяг з технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області;

- накази Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області № 22-ОТГ від 08.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», з додатками та № 12068/0/14-19-СГ від 17.12.2019 «Про затвердження документації із землеустрою»;

- акт приймання-передачі земельних ділянок з додатками;

- Інформаційна довідка № 376556262 від 30.04.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна;

- поземельна книга від 16.12.2019 (кадастровий номер земельної ділянки 4825782700080000028);

- акт на право постійного користування землею від 12.09.1969;

- витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4808196212019 від 16.12.2019;

- витяг з проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства «Березнегуватське лісове господарство» (Снігурівське лісництво) (Таскаційний опис, відомості поквартальних підсумків);

- викопіювання з баз даних (Національної кадастрової системи та геопорталу «Ліси України»);

- листи Баштанської окружної прокуратури № 52/4-1971вих-24 від 27.03.2024, № 52/4-1972вих-24 від 27.03.2024, № 52/4-2852ВИХ-24 від 01.05.2024, № 52/4-2069вих-24 від 29.03.2024, № 52/4-2829вих-24 від 30.04.2024, № 52/4 -3459вих-24 від 30.05.2024, №52/4-2068вих-24 від 29.03.2024, № 52/4-3538вих-24 від 04.06.2024;

- лист Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 10-14-0.22-1724/2-24 від 10.04.2024;

- лист Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» № 03-377 від 29.03.2024;

- лист Управління лісового господарства та відтворення лісів б/н та без дати «Щодо надання інформації»;

- лист Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» № 3134/2.3-2024 від 13.05.2024;

- листи Південного лісового офісу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» № 390/24-ВЛ від 10.05.2024, № 351/24-ВЛ від 22.04.2024;

- лист Філії «Баштанське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» № 239 від 09.05.2024;

- лист Кабінету Міністрів України № 8132/0/2-24 від 03.04.2024;

- лист Снігурівської міської військової адміністрації № 214/01-2.6 від 07.05.2024;

- лист Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області № 42/10 від 10.06.2024;

- лист Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) №05-67/894/5-24 від 08.04.2024;

- накази Державного агентства лісових ресурсів України № 643 від 12.10.2021, №111 від 11.01.2023.

Відповідач-1 на підтвердження власної правової позиції надав суду такі докази:

- інформація з вебсайту YouControl щодо ДП «Баштанський лісгосп» та щодо ДП «Ліси України»;

- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на 01.07.2024 08:48:22 (з ресурсу Опендатабот).

Інші учасники справи доказів суду не надавали.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 Лісового кодексу України).

Згідно зі ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Приписами ч. 2 ст. 1 Лісового кодексу України вказано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно зі ст. 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ст. 7 ЛК України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

За змістом ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

При цьому, згідно з пунктом 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» (лист № 03-377 від 29.03.2024) та долученої до неї фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 13 Снігурівського лісництва ДП «Березнегуватський лісгосп» за матеріалами базового лісовпорядкування 2013 року, земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 накладається на землі державного лісового фонду Снігурівського лісництва ДП «Березнегуватський лісгосп» (квартал 13). Також відповідно до даних Південного лісового офісу (лист № 351/24-ВЛ від 22.04.2024) земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 накладається на землі державного лісового фонду Снігурівського лісництва філії «Баштанське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в кварталі 13 орієнтовною площею 16,0 га.

Таким чином, вказане свідчить про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 на час її реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також віднесення до земель сільськогосподарського призначення з подальшою передачею у комунальну власність, частково належить до земель державного лісового фонду.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Приписами ст. 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 79-l 3K України формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до частини 1 статті 21 цього Закону відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок -у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні.

У свою чергу, відповідно до частин 2, 5 статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється (серед іншого) у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Суд також зауважує, що відповідно до ст. 35 Закону України «Про землеустрій», п. п. 2, 3 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 476 (в редакції, чинній станом на 09.10.2019), інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 7 вказаного Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є, у тому числі, відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній (цифровій) формі; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; копії документів, які посвідчують речові права на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку. Під час проведення інвентаризації земель можуть використовуватися, окрім іншого, матеріали лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відомості, отримані за результатами інвентаризації земель, вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (п. 30 зазначеного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 476).

Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.02.2019 № 59, зі змінами внесеними наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 13.05.2019 № 129, передбачено провести у 2019 році інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах об`єднаних територіальних громад (несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, крім земель, які знаходяться в постійному користуванні державних підприємств, установ та організацій).

На підставі цього наказу проведено інвентаризацію та складено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області загальною площею 467,1015 га, яка затверджена наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 12068/0/14-19-СГ від 17.12.2019.

В результаті вказаної інвентаризації на підставі «Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) розташованих в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028, та останню віднесено до земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до приписів ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно зі ст. 141 ЗК України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки, у випадках визначених Законом.

Частинами 1, 2 статті 149 ЗК України установлено, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

За приписами ч. 9 ст. 149 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Отже, законодавцем станом на час виникнення спірних правовідносин було визначено, що вилучення земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб належить до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.

Водночас, за інформацією Секретаріату Кабінету Міністрів України (лист № 8132/0/2-24 від 03.04.2024) та Миколаївської обласної державної адміністрації (лист №05-67/894/5-24 від 08.04.2024) рішення (розпорядження) про вилучення або припинення права постійного користування земельними ділянками, що перебувають у користуванні Державного підприємства «Баштанське лісове господарство» та інших лісогосподарських підприємств, зміну їх цільового призначення не приймались.

Також, відповідно до інформації Південного лісового офісу Державного спеціалізованого підприємства «Ліси України» (лист № 351/24-ВЛ від 22.04.2024) жодної відмови, згоди на вилучення або відведення вказаної ділянки у комунальну власність державне підприємство не надавало.

Крім того, формування за рахунок державного лісового фонду спірної земельної ділянки супроводжувалось фактичною зміною її цільового призначення, всупереч ч. 1 ст. 20 ЗК України, ст. 57 ЛК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу ІІ «Землі України» ЗК України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

У постанові від 03.09.2020 у справі № 911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок.

Тобто вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, лісового та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

Згідно зі ст. 57 ЛК України та ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Частиною 7 ст. 20 ЗК України установлено, що зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Разом із тим, як уже було зазначено вище, за даними Секретаріату Кабінету Міністрів України та Миколаївської обласної державної адміністрації рішень (розпоряджень) щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не приймались.

Окрім того, відповідно до інформації Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (м. Миколаїв) погодження на зміну цільового призначення, добровільної відмови, згоди на вилучення, відведення спірної земельної ділянки не надавались.

Статтею 21 ЗК України установлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Таким чином, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 12068/0/14-19-СГ від 17.12.2019, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 та віднесено до земель сільськогосподарського призначення, в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача Філії «Баштанське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» спірну земельну ділянку із земель лісогосподарського призначення зі зміною її цільового призначення та всупереч встановленого мораторію на вилучення земель, які перебувають у постійному користуванні державного підприємства.

Вказане, на переконання суду, свідчить про обґрунтованість та доведеність позовної вимоги прокурора в інтересах держави про скасування відповідного наказу.

Крім того, суд погоджується з доводами прокурора про те, що незаконне вилучення Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду в подальшому призвело до зміни її правового статусу, а саме державна власність змінена на комунальну, а розпорядник з держави на територіальну громаду.

Зокрема, відповідач-1 приймаючи спірний наказ про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, фактично відніс спірну ділянку до земель сільськогосподарського призначення державної форми власності.

Указом Президента України від 15.10.2020 № 449 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин» зобов`язано Кабінет Міністрів України активізувати діяльність із передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в комунальну власність, а Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру забезпечити прискорення проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності.

На виконання вказаних указів та постанови, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 22-ОТГ від 08.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», спірну земельну ділянку передано у комунальну власність територіальній громаді в особі Снігурівської міської селищної ради Снігурівського району Миколаївської області, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.12.2020 вчинено запис № 39933585.

Водночас, приписами ч. 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом ст. ст. 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 11 ЛК України право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Територіальні органи Держгеокадастру мають право розпоряджатися лише землями сільськогосподарського призначення державної власності (ч. 4 ст. 122 ЗК України).

Згідно з ч. 2 ст. 117 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, зокрема, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

Враховуючи вищевикладене, право державної власності на спірні земельні ділянки, які частково накладаються на землі державного лісового фонду, та перебувають у постійному користуванні державного підприємства, не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом виконавчої влади, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду.

Разом із тим, фактично на підставі оскаржуваних наказів із державної власності вибула спірна земельна ділянка, яка частково накладається на землі лісового фонду, та її передано у комунальну власність.

Отже, суд вважає обґрунтованими посилання прокурора на те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 22-ОТГ від 08.12.2020 в частині, що стосується спірної земельної ділянки, яка накладається на землі державного лісового фонду, розпоряджатися якими не уповноважений вказаний орган державної влади та яка не могла бути передана у комунальну власність поза волею власника Кабінету Міністрів України (на час прийняття вказаного наказу), суперечить ст. ст. 317, 319, 321, 328 ЦК України та ст. 11 ЛК України та порушує інтереси держави.

Наведене свідчить про наявність підстав для задоволення позову прокурора у відповідній частині заявлених вимог.

При цьому, судом відхиляються доводи відповідача-1 про те, що позовні вимоги прокурора у даній справі в частин вимог про скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області фактично є спрямованими державою до самої себе, що є підставою для відмови в задоволенні позову в зазначеній частині.

Так, судом взято до уваги, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області видаючи накази щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та передачі у комунальну власність земельної ділянки державного лісового фонду під виглядом сільськогосподарських угідь, діяло з порушенням вимог земельного законодавства, не маючи повноважень щодо вилучення земель державного лісового фонду, а отже не в інтересах держави.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17, за загальним правилом, якщо право державного органу на звернення з відповідним позовом прямо не передбачено законодавством, один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої. Винятком є компетенційний спір. Такий висновок застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01.12.2021 у справі № 540/1980/19, від 06.12.2021 у справі № 826/10972/16 та від 22.12.2021 у справі № 640/4083/21.

Компетенційним спором судом вищої інстанції визначено спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.

Суд погоджується з доводами прокурора про те, що спір у даній справі, що виник між позивачем (Миколаївською обласною державною адміністрацією (Миколаївською обласною військовою адміністрацією) та відповідачем (Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області), є компетенційним та підлягає розгляду в судовому порядку.

З урахуванням наведеного, досліджуючи позовні вимоги прокурора щодо усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 16.12.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 площею 23,2658 га, розташованої в межах території Снігурівської міської ради Миколаївської області, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються відомості щодо цільового призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Відповідно до статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер, який є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Частиною 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Аналогічна підстава скасування державної реєстрації земельної ділянки передбачена частиною 13 статті 79-1 ЗК України.

Земельна ділянка площею 23,2658 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 частково, орієнтовною площею 16,0 га, накладається на землі державного лісового фонду України (квартал № 13 Снігурівського лісництва), а, отже, не може в цій частині відноситись до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах.

Оскільки допустимі види використання земельної ділянки і її правовий режим тісно пов`язані із цільовим призначенням, навіть формального зазначення у документації із землеустрою та Державному земельному кадастрі про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 має сільськогосподарське призначення достатньо для подальшого знищення природних якостей лісових культур та інших об`єктів лісової екосистеми, розташованих на вказаних землях.

Водночас, особливий режим земель лісогосподарського призначення характеризується тим, що усі заходи з їх охорони спрямовані на попередження та недопущення вилучення цих земель для інших потреб. Отже залишення вказаній земельній ділянці існуючого цільового призначення, фактично може призвести до знищення лісу.

Також усі відомості про земельну ділянку, у тому числі її цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель), вносяться до Державного земельного кадастру (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає державну реєстрацію як офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав та їх обтяжень, а тому реєстрація цільового призначення земельних ділянок засвідчує визнання державою того режиму їх оборотоздатності і використання, який є властивим для відповідного цільового призначення.

У ст. 373 Цивільного кодексу України, якою встановлено права власника земельної ділянки, та у ст. 415 Цивільного кодексу України, якою визначені права землекористувача, вказано на можливість використання земельної ділянки виключно за цільовим призначенням.

Тобто реєстрація у державних реєстрах спірної земельної ділянки як такої, що належать до категорії земель сільськогосподарського призначення, засвідчує перед державою їх відповідний режим, наділяє власника та землекористувача правом здійснювати на них відповідні сільськогосподарські роботи та унеможливлює їх використання як земель лісогосподарського призначення, оскільки будь-які вимоги та обмеження, спрямовані на захист цих територій, спростовуватимуться зареєстрованим цільовим призначенням ділянок як призначених для сільськогосподарських потреб.

Крім цього, виходячи із приписів ст. 79-1 Земельного кодексу України та положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» у межах земельної ділянки із кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 не можуть існувати різні об`єкти речових прав, тобто різні земельні ділянки за категорією, цільовим використанням та межами та площею.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц роз`яснила, що права володіючого власника на повноцінне розпорядження та/чи користування належним йому майном, порушені протиправним вчиненням третіми особами перешкод у їх реалізації, підлягають захисту шляхом подання негаторного позову.

Разом із тим, відповідні перешкоди можуть полягати не лише у неправомірній державній реєстрації прав власності на земельні ділянки за приватними особами, їх самовільному зайнятті, використанні тощо, а й у встановленні земельним ділянкам цільового і функціонального призначення, яке не відповідає їх справжнім природним якостям та характеристикам, унеможливлює виконання ними функцій, притаманних з огляду на такі характеристики, та позбавляє державу благ, які б вона могла отримати у разі їх належного використання.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 не може існувати у встановлених межах, її державна реєстрація повинна бути скасована та створено новий об`єкт (об`єкти) земельних відносин з іншими межами, цільовим призначенням та кадастровими номерами

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Статтями 16, 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Також, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки закривається і відповідна Поземельна книга.

Отже, з метою реального поновлення прав держави, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 підлягає скасуванню.

При цьому, судом відхиляються заперечення відповідача-1 щодо неналежно обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Оскільки спірна земельна ділянка лише частково входить до земель державного лісового фонду, то вказане позбавляє можливості вимагати її витребування (чи повернення) у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, так як окремо ділянка лісогосподарського призначення не сформована.

При цьому, формування обласною державною адміністрацією земель лісового фонду в частині їх накладення на вже сформовані спірні землі транспорту, державна реєстрація яких не скасована, є неможливим, з огляду на існування цієї ділянки у встановлених межах та набуття на неї права комунальної власності.

Суд погоджується з доводами прокурора про те, що, з урахуванням висновків, зроблених Верховним Судом у постановах від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, від 19.01.2022 у справі № 363/2877/18 та від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним з позбавленням власника його володіння цими ділянками. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги прокурора в частині усунення Миколаївській обласній державній адміністрації перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що за приписами частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Отже, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з урахуванням задоволення позовних вимог в повному обсязі, судовий збір за подання позовної заяви покладається на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 22; ідентифікаційний код 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.12.2019 № 12068/0/14-19-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028.

3. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 22; ідентифікаційний код 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 16.12.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 площею 23,2658 га, розташованої в межах території Снігурівської міської ради Миколаївської області.

4. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 22; ідентифікаційний код 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.12.2020 № 22-ОТГ в частині передачі територіальній громаді, в особі Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, у комунальну власність земельної ділянки площею 23,2658 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 (№ 115 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальної громади, в особі Снігурівської міської ради Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу), з одночасним припиненням державної реєстрації права власності територіальної громади в особі Снігурівської міської ради (57303, Миколаївська область, Баштанський район, місто Снігурівка, вул. Центральна, буд. 72; ідентифікаційний код 04056581), вчиненої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.12.2020 (запис № 39933585).

5. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м. Миколаїв, просп. Миру, буд. 34; ідентифікаційний код 39825404) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 28; ідентифікаційний код 02910048; Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) 3 633,60 грн судового збору.

6. Стягнути Снігурівської міської ради (57303, Миколаївська область, Баштанський район, місто Снігурівка, вул. Центральна, буд. 72; ідентифікаційний код 04056581) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 28; ідентифікаційний код 02910048; Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) 3 633,60 грн судового збору.

7. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Орган, якому законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб: Керівник Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області (56101, Миколаївська область, місто Баштанка, провулок Пожежний, буд. 3);

Позивач: Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація) (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 22; ідентифікаційний код 00022579)

Відповідач-1: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м. Миколаїв, просп. Миру, буд. 34; ідентифікаційний код 39825404).

Відповідач-2: Снігурівська міська рада (57303, Миколаївська область, Баштанський район, місто Снігурівка, вул. Центральна, буд. 72; ідентифікаційний код 04056581).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9А; ідентифікаційний код 44768034).

Повне рішення складено та підписано судом 27.12.2024.

Суддя О.Г. Смородінова