Рішення

від 27.12.2024 по справі 922/3892/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" грудня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3892/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокшинторг" (84306, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, 6Ж; код ЄДРПОУ: 42774622) до Фізичної особи-підприємця Ковальова Олександра Олександровича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

01.11.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Востокшинторг" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Ковальова Олександра Олександровича, в якій просить судстягнути з Фізичної особи-підприємця Ковальова Олександра Олександровича грошові кошти у загальному розмірі 483 274,02 грн. з яких: 167 050,00 грн. сума основного боргу за поставлений товар; 152 871,18 грн. пеня; 42 329,85 грн. інфляційні втрати, 121 032,99 грн. - 30% річних за користування чужими коштами а також стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №В01-22/28 від 12.01.2022 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.11.2024 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокшинторг" до Фізичної особи-підприємця Ковальова Олександра Олександровича про стягнення заборгованості до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження у справі №922/3892/24. Вирішено розгляд справи №922/3892/24 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу відповідно до статті 251 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов та відповідно до частини 7 статті 252 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

В той же день, копію вищевказаної ухвали про відкриття провадження по справі №922/3892/24 від 06.11.2024 судом було направлено на адресу Фізичної особи-підприємця Ковальова Олександра Олександровича, а саме: АДРЕСА_1 , яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із ч.1 ст.10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Проте відповідну кореспонденцію було повернуто на адресу суду без доказів вручення з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Цивільно-правова відповідальність фізичної особи - підприємця встановлена ст.52 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Разом з цим, відповідно до ч.8 ст.176 ГПК України суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Згідно відповіді №885740 від 05.11.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, інформація щодо адреси реєстрації Ковальова Олександра Олександровича відсутня.

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Задля належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у цій справі, ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.11.2024 витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо фізичної особи Ковальова Олександра Олександровича.

Згідно відповіді Міністерства соціальної політики України (вх.№30199 від 02.12.2024) станом на 29.11.2024 інформація про Ковальова Олександра Олександровича відсутня.

Водночас, 19.11.2024 копію вищевказаної ухвали про відкриття провадження по справі №922/3892/24 від 06.11.2024 судом було повторно направлено на відому адресу відповідача ( АДРЕСА_1 ), однак відповідну кореспонденцію було повернуто на адресу суду без доказів вручення з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що відповідача було належним чином повідомлено про розгляд даної справи.

В свою чергу відповідач своїм правом наданим відповідно до ст.251, ст.252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу та інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в електронний кабінет.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Проте, станом на 27.12.2024 від відповідача будь-яких заяв по суті спору та/або з процесуальних питань до суду не надходило.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

12.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Востокшинторг" (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Ковальовим Олександром Олександровичем було укладено договір поставки №В01-22/28 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. р.1 Договору на умовах, визначених у цьому Договорі, продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти у свою власність автомобільні товари в асортименті (надалі за текстом - «товар») і сплатити за нього (них) певну грошову суму в порядку встановленому цим Договором.

Відомості про товар: гумові автопокришки (шини), автомобільні диски, акумулятори, обідні стрічки, камери, олива, антифриз тощо (п.2.1. р.1. Договору).

Загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість кожної партії товару погоджуються сторонами у видаткових накладних (п.3.1. р.1. Договору).

Видаткові накладні підписуються керівниками або представниками сторін, уповноваженими на отримання й видачу товару та скріплюються печатками сторін (п.4.1. р.1. Договору).

Постачальник гарантує, що товар, який буде поставлятися покупцю, належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним в Україні законодавством (п.5.1. р.1. Договору).

Право власно переходить від постачальника до покупця в момент отримання товару покупцем згідно встановлених Договором умов поставки. Дата отримання товару вважається дата підписання видаткової накладної (п.6.1. р.1. Договору).

Постачальник зобов`язується за бажанням покупця встановити гумові автопокришки (шини) та автомобільні диски на транспортний засіб покупця власними силами або із залученням третіх осіб (п.7.1. р.1. Договору).

Постачальник зобов`язується за бажанням покупця здійснити поставку товару власним автотранспортом або із залученням третіх осіб (п.8.1. р.1. Договору).

Остаточна ціна товару по кожній позиції номенклатури визначається в видатковій накладній, яка є невід`ємною частиною даного Договору. Підписавши видаткову накладну покупець тим самим висловлює свою згоду по вартості отриманого товару (п.2.1. р.2. Договору).

Ціна на товар наведена у рахунках-фактурах та видаткових накладних може включати вартість доставки товару покупцю та вартість послуг пов`язаних з встановленням гумових автопокришок (шин), автомобільних дисків тощо на транспортний засіб (засоби) покупця за умови попередньої домовленості сторін (п.2.2. р.2. Договору).

Загальна вартість Договору не обмежена і визначається шляхом додавання загальної вартості кожної партії товару за всіма видатковими накладними до даного Договору (п.2.3. р.2. Договору).

Розрахунки за кожну партію товару здійснюються покупцем в безготівковому порядку за умовою відстрочення оплати строком не більше 14 (чотирнадцяти) календарних днів, якщо інше не погоджено сторонами (п.3.1. р.3. Договору).

Оплата за товар здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальник, що визначений у цьому Договорі (п.3.2. р.3. Договору).

Розрахунок за фактично одержану партію товару здійснюється покупцем на підставі отриманих рахунків-фактур постачальника. При перерахуванні коштів, покупець обов`язково вказує в платіжному документі номер та дату цього Договору, а також номер та дату рахунку-фактури, згідно якої здійснюється поставка партії товару. У разі відсутності в платіжному документі таких посилань, постачальник самостійно визначає порядок та суми зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості покупця (п.3.3. р.3. Договору).

Датою оплати є день зарахування коштів на рахунок постачальника в банківській установі (п.3.4. р.3. Договору).

Покупець зобов`язаний оплатити ціну товару у строк не більше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати отримання рахунка-фактури та видаткової накладної за кожну поставлену партію товару від постачальника. Всі документи передані засобами факсимільного зв`язку або з використанням інших сучасних засобів телекомунікації (електронною поштою, Viber, WhatsApp тощо) - мають силу оригіналу до передачі оригіналів другій стороні. При цьому гранична вартість поставленого, але не оплаченого товару за кожною окремою поставкою, складає не більше 100 000 (ста тисяч) гривень 00 копійок (п.3.5. р.3. Договору).

Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем у безготівковому порядку в українській національній валюті - гривні (літерний код - UAH, цифровий код - 980), шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Всі витрати, пов`язані з переказом коштів, несе покупець. У випадку виникнення у покупця простроченої заборгованості (заборгованість, яка не погашена в строк, встановлений Договором), розрахунки здійснюється покупцем у безготівковому порядку в національній валюті України - Українських гривнях (літерний код - UAH, цифровий код - 980), шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, і визначається відповідно до наведеної у цьому пункті формули (п.3.6. р.3. Договору).

Постачальник має право направити покупцю акт звірки розрахунків, а покупець зобов`язаний підписати такий акт протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту його отримання та один екземпляр акту відправити постачальнику. В разі якщо покупець у вказаний строк не надішле підписаний акт або мотивовані зауваження, такий акт вважається підписаним покупцем (п.3.7. р.3. Договору).

Відповідно до п.5.1. умови поставки: EXW (ІНКОТЕРМС 2000) склад постачальника: вул. Олекси Тихого, 6Ж, м. Краматорськ, Донецька обл. За таких умов поставки претензії покупця за кількістю приймаються тільки в момент завантаження транспортного засобу. За погодженням сторін можлива поставка товару на умовах СРТ склад покупця. За таких умов поставки претензії покупця за кількістю приймаються тільки до моменту від`їзду транспортного засобу, який доставив вантаж.

Якщо при прийманні товару покупцем (вантажоодержувачем) буде виявлена недостача, невідповідність якості товару вимогам стандартів або супровідним документам - покупець у присутності представника перевізника (а при поставці зі складу постачальника - представника останнього) приймає поставлену частину товару при недопоставці, склавши відповідний Акт у простій письмові формі про фактичну кількість товару (п.5.2. р.3. Договору).

Право власності на товар та ризики пошкодження та/або втрати виникають у покупця (у тому числі при поставці транспортом) в момент передачі товару покупцю (вантажоодержувачу), що фіксується накладною про приймання товару або Актом приймання-передачі товару (п.5.3. р.3. Договору).

При отримані товару представник покупця (вантажоодержувача), уповноважений довіреністю на отримання від постачальника товару, передає оригінал своєї довіреності, яка надає йому право отримувати товар від постачальника, та підписує особисто оригінали видаткових накладних (при необхідності ТТН) за поставку, якщо інше не погоджено сторонами (п.5.4. р.3. Договору).

Покупцю передаються наступні супровідні документи на товар: оригінал рахунку на оплату та видаткова накладна на товар. Податкова накладна надсилається покупцю в електронному виді та реєструється в порядку та терміни передбачені чинним законодавством (п.5.5. р.3. Договору).

Згідно з п.6.9. Договору у випадку порушення встановлених даним Договором строків розрахунків за поставлений товар, постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,2% від неоплаченої в строк вартості товару за кожний день прострочення оплати. Сплата пені не звільняє покупця від виконання зобов`язань по розрахунку та відшкодування постачальнику збитків у повному обсязі.

Відповідно до п.6.10. р.6 Договору при простроченні оплати більше ніж на 14 днів., крім пені постачальник має право вимагати, покупець зобов`язаний сплатити відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі З0% річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику.

При цьому термін, у межах якого може бути витребувана сплата пені/неустойки/штрафу, визначені сторонами в три роки (п.6 ст.232 ГПК України, ст.259 ЦК України) (п.6.11. р.6 Договору).

Дійсний Договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріпленням печатки сторін і діє до 31 грудня 2022 року, але в будь-якому разі до моменту належного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором в повному обсязі (п.8.1. р.8 Договору).

Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії цього Договору однієї зі сторін не буде заявлено про відмову від цього Договору (письмово не підтверджено про припинення дії цього Договору) та/або зміну (перегляд) його умов, Договір вважається щорічно продовженим на той же строк та на тих саме умовах (п.8.2. р.8 Договору).

Згідно видаткової накладної №22 від 14.01.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 83 600,00 грн.

Згідно видаткової накладної №59 від 24.01.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 50 400,00 грн.

Згідно видаткової накладної №141 від 10.02.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 7 700,00 грн.

Згідно видаткової накладної №436 від 28.09.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 65 000,00 грн.

Згідно видаткової накладної №501 від 02.11.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 3 900,00 грн.

Згідно видаткової накладної №503 від 02.11.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 11 000,00 грн.

Всього поставлено товару згідно вищевказаних видаткових накладних на суму 221 600,00 грн.

Відповідач здійснив наступну оплату товару:

- 21.01.2022 згідно платіжного доручення №1277 на суму 30 000,00 грн. з призначенням платежу: "сплата за шини згідно договору №В01-22/28 від 12.01.22";

- 28.01.2022 згідно платіжного доручення №1286 на суму 20 000,00 грн. з призначенням платежу "сплата за шини згідно договору №В01-22/28 від 12.01.22";

- 29.09.2022 згідно платіжного доручення №1554 на суму 4 550,00 грн. з призначенням платежу: "сплата за авт. шини згідно рах. №449 від 28.09.22 договір №В01-22/28 від 12.01.22".

Всього сплачено за вказаний період 54 550,00 грн.

Як стверджує позивач, у порушення вимог закону та положень Договору відповідач вчасно у визначені Договором строки гроші не сплатив, жодних пояснень щодо своїх дій не надав. Зауважень щодо кількості та якості продукції позивач не отримував. Заборгованість відповідача за поставлений товар по Договору наразі складає 167 050,00 грн.

12.03.2024 позивач з метою досудового врегулювання спору звернулось до відповідача з листом-вимогою про сплату грошових коштів та штрафних санкцій за неналежне виконання зобов`язань.

Як стверджує позивач, заперечень від відповідача останній не отримував, що, на думку позивача, свідчить про повне визнання відповідачем фактів викладених в претензії.

Також позивач надав Акт звірки взаєморозрахунків згідно якого за даними позивача станом на 30.10.2024 заборгованість відповідача становить 167 050,00 грн.

Вказаний Акт звірки відповідачем не підписаний.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частинах 1,2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу (ч.3 ст.265 ГК України).

Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України (ч.3 ст.265 ГК України).

Як було встановлено судом, 12.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Востокшинторг" (постачальником) та Фізичною особою-підприємцем Ковальовим Олександром Олександровичем (покупцем) було укладено договір поставки №В01-22/28, відповідно до п.1.1. р.1 якого на умовах, визначених у цьому Договорі, продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти у свою власність автомобільні товари в асортименті і сплатити за нього (них) певну грошову суму в порядку встановленому цим Договором.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.2 ст.692 ЦК України).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач в повному обсязі та належним чином виконав взяті на себе договірні зобов`язання, поставивши відповідачу наступний товар:

- згідно видаткової накладної №22 від 14.01.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 83 600,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №59 від 24.01.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 50 400,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №141 від 10.02.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 7 700,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №436 від 28.09.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 65 000,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №501 від 02.11.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 3 900,00 грн.;

- згідно видаткової накладної №503 від 02.11.2022 позивач поставив відповідачу товар на суму 11 000,00 грн.

Загальна вартість поставленого товару за вказаними видатковими накладними становить 221 600,00 грн.

Вищезазначений товар було отримано відповідачем без жодних зауважень.

Згідно п.3.1. р.3. Договору розрахунки за кожну партію товару здійснюються покупцем в безготівковому порядку за умовою відстрочення оплати строком не більше 14 (чотирнадцяти) календарних днів, якщо інше не погоджено сторонами.

Покупець зобов`язаний оплатити ціну товару у строк не більше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати отримання рахунка-фактури та видаткової накладної за кожну поставлену партію товару від постачальника (п.3.5. р.3. Договору).

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відтак, відповідач повинен був здійснити оплату товару наступним чином:

- за видатковою накладною №22 від 14.01.2022 на суму 83 600,00 грн. - у строк до 28.01.2022;

- за видатковою накладною №59 від 24.01.2022 на суму 50 400,00 грн. - у строк до 07.02.2022;

- за видатковою накладною №141 від 10.02.2022 на суму 7 700,00 грн. - у строк до 24.02.2022;

- за видатковою накладною №436 від 28.09.2022 на суму 65 000,00 грн. - у строк до 12.10.2022;

- за видатковою накладною №501 від 02.11.2022 на суму 3 900,00 грн. - у строк до 16.11.2022;

- за видатковою накладною №503 від 02.11.2022 на суму 11 000,00 грн. - у строк до 16.11.2022.

Проте, як було встановлено судом, відповідачем було лише частково сплачено позивачу грошові кошти за отриманий товар, а саме:

- 21.01.2022 згідно платіжного доручення №1277 на суму 30 000,00 грн. з призначенням платежу: "сплата за шини згідно договору №В01-22/28 від 12.01.22";

- 28.01.2022 згідно платіжного доручення №1286 на суму 20 000,00 грн. з призначенням платежу "сплата за шини згідно договору №В01-22/28 від 12.01.22";

- 29.09.2022 згідно платіжного доручення №1554 на суму 4 550,00 грн. з призначенням платежу: "сплата за авт. шини згідно рах. №449 від 28.09.22 договір №В01-22/28 від 12.01.22".

Доказів сплати відповідачем грошових коштів за товар у сумі 167 050,00 грн. матеріали справи не містять.

Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості за Договором з оплати за товар у розмірі 167 050,00 грн., керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред`явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 167 050,00 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 42 329,85 грн. та 30% річних за користування чужими коштами у розмірі 121 032,99 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Згідно статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п.6.10. р.6 Договору при простроченні оплати більше ніж на 14 днів., крім пені постачальник має право вимагати, покупець зобов`язаний сплатити відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 30% річних суд встановив, що дані розрахунки здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства та умов Договору і є арифметично вірними, а відтак первісні позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 152 871,18 грн.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з цим, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався, зокрема до 30.06.2023.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року були внесені зміни до Цивільного та Господарського кодексів України, а саме:

- доповнено Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину»;

- доповнено розділ IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID- 19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 №540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції у період дії карантину більше, ніж за шість місяців.

Відповідальність у вигляді пені передбачена пунктом 6.9. Договору.

Так, згідно з п.6.9. Договору у випадку порушення встановлених даним Договором строків розрахунків за поставлений товар, постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,2% від неоплаченої в строк вартості товару за кожний день прострочення оплати. Сплата пені не звільняє покупця від виконання зобов`язань по розрахунку та відшкодування постачальнику збитків у повному обсязі.

Водночас, в силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені судом встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично не вірно. З урахуванням вимог статті 232 ГК України, статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року, сума пені за порушення відповідачем термінів оплати за поставлений позивачем товар становить 114 510,74 грн., а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 114 510,74 грн.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог статті 4 Закону України «Про судовий збір» та подання позивачем до суду позовної заяви у цій справі в електронній формі, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у сумі 5 338,94 грн., а в іншій частині - покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокшинторг" до Фізичної особи-підприємця Ковальова Олександра Олександровича про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути зФізичної особи-підприємця Ковальова Олександра Олександровича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 )на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Востокшинторг" (84306, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, 6Ж; код ЄДРПОУ: 42774622) суму основного боргу за поставлений товар у розмірі 167 050 (сто шістдесят сім тисяч п`ятдесят) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 42 329 (сорок дві тисячі триста двадцять дев`ять) грн. 85 коп., 30% річних за користування чужими коштами у розмірі 121 032 (сто двадцять одна тисяча тридцять дві) грн. 99 коп., пеню у розмірі 114 510 (сто чотирнадцять тисяч п`ятсот десять) грн. 74 коп., а також суму судового збору у розмірі 5 338 (п`ять тисяч триста тридцять вісім) грн. 94 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "27" грудня 2024 р.

СуддяТ.О. Пономаренко