Постанова

від 10.12.2024 по справі 914/587/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/587/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Баранця О.М., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Омельчук А.В.,

за участю представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1

відповідача 1 - не з`явився,

відповідача 2 - не з`явився,

відповідача 3 - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Фермерського господарства «Рисовський», Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

на рішення Господарського суду Львівської області

(суддя - Горецька З.В.)

від 22.01.2024

та постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Бойко С.М., судді - Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.)

від 19.06.2024

у справі за позовом Фермерського господарства «Рисовський»

до: 1) Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції;

2) Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції;

3) Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області,

про стягнення 2 733 600,00 грн моральної шкоди.

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2023 року Фермерське господарство "Рисовський" (надалі - позивач, ФГ "Рисовський") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (надалі - відповідача-1, Управління), Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (надалі - відповідача-2, Відділ) та Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області (надалі - відповідача-3, Служба) про стягнення 2 733 600,00 грн моральної шкоди.

2. Позов обґрунтовано тривалим невиконанням уповноваженими органами наказу Господарського суду Львівської області від 13.10.1994 у справі № 5/79, яким присуджено позивачу 4 га землі під розширення землі фермерського господарства. Позивач посилається на те, що відповідачі продовжують не виконувати судове рішення та порушують його право на підприємницьку діяльність та право на землю, у зв`язку з чим на підставі статей 116, 1167, 1173, 1174 ЦК України позивач здійснив нарахування (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) 1 366 800,00 грн моральної шкоди (завданій юридичній особі ФГ "Рисовський") та 1 366 800,00 грн моральної шкоди (завданій фізичній особі ОСОБА_1 ) за період з 1995 по 2022 роки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі №5/79 за позовом ФГ "Рисовський" до виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та Пустомитівської районної державної адміністрації про примусове виділення 4 га землі позов задоволено в частині позовних вимог до виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та зобов`язано Зубрянську сільську раду до 10.04.1994 виділити позивачеві 4 га землі із 55 га вільних земель запасу.

4. На виконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі №5/79, Господарським судом Львівської області 13.10.1994 видано наказ про примусове виконання рішення, за змістом якого зобов`язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 виділити ФГ "Рисовський" 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель з заготхудобовідгодівельного господарства "Львівське".

5. Скористатися гарантованим правом на землю позивач не зміг, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Львівській області протягом тривалого часу відмовляється виконати наказ суду та вимоги державного виконавця щодо виконання наказу суду №5/79 від 13.10.1994, а саме : видати документ про право постійного користування, провести державну реєстрацію відведеної земельної ділянки в натурі по проекту землеустрою та видати витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

6. Ухвалою від 20.09.2011 суд визнав постанову ВДВС Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області від 14.04.2011 про закінчення виконавчого провадження у справі 5/79 незаконною, а відповідні дії державного виконавця неправомірними.

7. Ухвалою від 26.03.2014 суд визнав постанову державного виконавця від 05.12.2013 про закінчення виконавчого провадження у справі № 5/79 недійсною.

8. Ухвалою від 23.09.2015 суд визнав бездіяльність відділу примусового виконання управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у Львівській області незаконною та зобов`язав вчинити всіх необхідних дій щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.

9. Ухвалою від 14.04.2016 суд визнав бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління у Львівській області протиправною, незаконною та зобов`язав вчинити дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.

10. Ухвалою від 01.06.2022 суд визнав неправомірною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та зобов`язав вчинити дії щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.

11. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.04.2013 у справі № 5/79 замінено боржника у виконавчому провадженні - Пустомитівську районну державну адміністрацію її правонаступником - Головним управлінням Держземагенства у Львівській області.

12. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.08.2016 у справі № 5/79 боржника Головне управління Держземагенства у Львівській області замінено на його правонаступника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області у виконавчому провадженні.

13. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.12.2020 у справі №5/79 заяву відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання дублікату наказу № 5/79, виданого 13.10.1994 Господарським судом Львівської області, задоволено.

14. За заявою ОСОБА_1 (№29979/04 від 20.10.2011) Європейський суд з прав людини у справі "Рисовський проти України" констатував порушення статті 6 пункту 1, статті 13 Протоколу Першого статті 1 Європейської Конвенції про права людини в зв`язку з невиконанням наказу Господарського суду Львівської області №5/79 від 13.10.1994 виданого на підставі рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі №5/79.

15. Предметом позову є стягнення 1 366 800,00 грн моральної шкоди (завданій юридичній особі - ФГ "Рисовський") та стягнення 1 366 800,00 грн моральної шкоди (завданій фізичній особі - ОСОБА_1 , як одноосібному власнику ФГ "Рисовський" від втручання в особисті немайнові права за статтею 1 Протоколу 1 Конвенції) за період з 1995 по 2022 роки.

16. Підставою позову є тривале невиконання уповноваженими органами виконавчої служби рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі №5/79 та відповідно невиконання наказу Господарського суду Львівської області №5/79 від 13.10.1994.

17. Отже, враховуючи тривале невиконання уповноваженими органами рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі №5/79 та відповідно невиконання наказу Господарського суду Львівської області №5/79 від 13.10.1994 позивач звернувся з позовом про стягнення моральної шкоди, яку обґрунтовує бездіяльністю дій Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області, яка встановлена зазначеними в позовній заяві рішеннями судів, що набрали законної сили.

Окрім того моральну шкоду обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 , як одноосібному власнику ФГ "Рисовський", завдано моральну шкоду від втручання в особисті немайнові права за статтею 1 Протоколу 1 Конвенції.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

18. Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.01.2024 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 109 433,34 грн моральної шкоди, з відповідача-2 на користь позивача 160 158,81 грн моральної шкоди. Відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 1 366 800,00 грн (за період з 1995 по 2022 роки), яка завдана фізичній особі ОСОБА_1 , як одноосібному власнику ФГ "Рисовський" від втручання в особисті немайнові права за статтею 1 Протоколу 1 Конвенції, оскільки позовні вимоги в цій частині підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Відмовлено в іншій частині позовних вимог про стягнення з відповідачів на користь позивача 1 097 207,85 грн моральної шкоди завданої ФГ "Рисовський", у зв`язку з безпідставністю.

Місцевий господарський суд виходив в з того, що невиконання уповноваженими органами виконавчої служби наказу Господарського суду Львівської області від 13.10.1994 у справі № 5/79 підтверджується ухвалами суду від 20.09.2011, від 26.03.2014, від 14.04.2016, від 23.09.2015 та від 01.06.2022 у справі № 5/79 про визнання неправомірними дій/бездіяльності уповноважених органів виконавчої служби. При визначенні суми відшкодування моральної шкоди судом враховано мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи відповідно, який, згідно з статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", становить 6 700,00 грн.

19. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2024 змінено частково, шляхом викладення пунктів 2, 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції: "п. 2. Стягнути з Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів, пл. Шашкевича, 1, 79000, ЄДРПОУ 43316386) на користь фермерського господарства Рисовський (81135, Львівська область, Пустомитівський район, село Зубра, ідентифікаційний код юридичної особи 19324981) 160 007,53 грн моральної шкоди. п. 3. Стягнути з Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Львівська область, Львівський р-н, м. Пустомити, вул. І. Кандиби, 3, ЄДРПОУ 34986930) на користь фермерського господарства Рисовський (81135, Львівська область, Пустомитівський район, село Зубра, ідентифікаційний код юридичної особи 19324981) 109 584,62 грн моральної шкоди."

Доповнено рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2024 у справі № 914/587/23 новим пунктом: "У задоволенні вимог Фермерського господарства "Рисовський" до Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення моральної шкоди відмовити".

Короткий зміст доводів та вимог касаційних скарг

20. 10.07.2024 ФГ "Рисовський" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою (з урахуванням заяви про усунення недоліків та уточненою редакцією касаційної скарги), в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

21. Підставами касаційного оскарження судових рішень ФГ "Рисовський" визначило пункти 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували норми статті 56 Конституції України (аналогічні за змістом норми статей 1173-1175 Цивільного кодексу України), і не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.12.2019 у справі № 752/4100/17, від 26.12.2019 у справі № 646/7744/17, від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц, від 24.12.2019 у справі № 461/3508/17. Скаржник також посилається на постанову Пленуму Верховного суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996 № 9.

В обґрунтування доводів касаційної скарги, передбачених підставою касаційного оскарження згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на порушення судами норм пунктів 1, 5 статті 236, статті 237 ГПК України та зазначає, що суди не дослідили докази, які були надані суду першої інстанції клопотанням № 2146/23 від 30.05.2023 та загублені ним, а саме ухвала господарського суду № 5/79 від 27.05.2008, скарги від 06.03.2008, 8 актів судового виконавця, а апеляційний господарський суд відмовився розглянути апеляційну скаргу з додатково поданими 17.04.2024 зазначеними доказами (пункти 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України).

22. Також, Пустомитівський відділ державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою (з урахуванням заяви про усунення недоліків та уточненою редакцією касаційної скарги), в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - відмовити.

23. Підставою касаційного оскарження судових рішень Пустомитівський відділ державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

В обґрунтування зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача-1 та неправильно застосували норми статті 1173 Цивільного кодексу України, і не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 918/203/18, від 28.10.2020 у справі № 904/3667/19, від 29.04.2021 у справі № 405/500/18, від 12.06.2023 у справі № 686/7245/22, від 21.11.2018 у справі № 817/2190/15. Скаржник також посилається на постанову Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4.

24. Крім того 11.07.2024 Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою (з урахування заяви про усунення недоліків), в якій просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - відмовити.

25.Підставою касаційного оскарження судових рішень Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції визначило пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України.

Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції вважає, що є необхідність відступити від висновків Верховного Суду щодо застосування статей 23, 1167 ЦК України, викладених у постановах від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 10.11.2021 у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 22.12.2021 у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21), від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22.04.2019 у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 21.10.2020 у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23.09.2021 у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29.09.2021 у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04.10.2023 у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18.10.2023 у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23), та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

26. Учасники справи не скористалися наданим правом на подання відзивів на касаційні скарги.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

27. Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

28. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Предметом спору є стягнення моральної шкоди в розмірі 1 366 800,00 грн, яка завдана юридичній особі - ФГ "Рисовський" та стягнення моральної шкоди в розмірі 1 366 800,00 грн, яка завдана фізичній особі - ОСОБА_1 за період з 1995 по 2022 роки.

30. При розгляді доводів та вимог касаційних скарг Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником /скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

31. Так, одним з доводів касаційних скарг як позивача, так і Відділу є неврахування судами попередніх судових інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.12.2019 у справі № 752/4100/17, від 26.12.2019 у справі № 646/7744/17, від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц, від 24.12.2019 у справі № 461/3508/17 (статей 1173-1175 Цивільного кодексу України), від 20.03.2019 у справі № 918/203/18, від 28.10.2020 у справі № 904/3667/19, від 29.04.2021 у справі № 405/500/18, від 12.06.2023 у справі № 686/7245/22, від 21.11.2018 у справі № 817/2190/15 (статті 1173 Цивільного кодексу України).

Стосовно наведеного Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому саме скаржниками у касаційних скаргах з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено скаржниками), покладається на скаржників.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

32. Предметом розгляду у даній справі є стягнення 2 733 600,00 грн моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тривалим невиконанням уповноваженими органами наказу Господарського суду Львівської області від 13.10.1994 у справі № 5/79, яким присуджено позивачу 4га землі під розширення землі фермерського господарства.

33. Апеляційний господарський суд, змінюючи частково рішення суду першої інстанції, шляхом викладення пунктів 2, 3 резолютивної частини рішення щодо суми стягнення на користь позивача, а також шляхом доповнення оспорюваного рішення новим пунктом про відмову вимог ФГ "Рисовський" до Головного управління державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення моральної шкоди, оцінивши всі надані докази у їх сукупності, встановивши причинний зв`язок між протиправною поведінкою уповноважених органів виконавчої служби шляхом визнання дій/бездіяльності протиправною та шкодою, які ці дії/бездіяльність спричинили ФГ "Рисовський" внаслідок невиконання наказу Господарського суду Львівської області від 13.10.1994 в справі № 5/79, дійшов висновку про стягнення з Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 160 007,53 грн моральної шкоди, а не 109 433,34 грн, як визначено місцевим господарським судом. Крім того, апеляційним судом встановлено, що Відділом, дії якого визнано неправомірними ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.09.2011 в справі № 5/79 та бездіяльність якого визнано ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.06.2022 в справі № 5/79, позивачу завдано моральні страждання, у зв`язку з чим дійшов висновку про стягнення з останнього на користь позивача 109 584,62 грн. моральної шкоди, а не 160 158,81 грн., як визначено місцевим господарським судом. Розглядаючи доводи про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог щодо стягнення на користь ФГ "Рисовський" 1 097207,85 грн. моральної шкоди апеляційний господарський суд вказав, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої, зокрема, уповноваженими органами виконавчої служби, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому судами встановлено, що протиправна поведінка уповноважених органів виконавчої служби встановлена ухвалами Господарського суду Львівської області від 20.09.2011, від 26.03.2014, від 14.04.2016, від 23.09.2015 та від 01.06.2022 в справі № 5/79, які проаналізовано та враховано судами. В решті, виконавці вчиняли усіх необхідних дії з приводу виконання наказу в справі №5/79, однак виконання вказаного наказу не лежить лише в площині повноважень виконавчої служби, що підтверджується судовими рішеннями в справах № 914/263/19, № 914/3502/21, № 914/620/21, № 914/665/23, № 914/586/23, № 914/666/23 та іншими. Натомість позивачем не доведено іншими доказами, крім перелічених вище ухвал протиправні дії/бездіяльність уповноважених органів виконавчої служби. З огляду на викладене апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення на користь позивача 1 097 207,85 грн. моральної шкоди. Розглядаючи доводи в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 1 366 800,00 грн. (за період з 1995 по 2022 роки), яка завдана фізичній особі - ОСОБА_1 , як одноосібному власнику ФГ "Рисовський", від втручання в особисті немайнові права за статтею 1 Протоколу 1 Конвенції апеляційний господарський суд зазначив, що позивачем в цій справі є юридична особа - ФГ "Рисовський", а не фізична особа ОСОБА_1 , відповідно, спір про стягнення моральної шкоди в розмірі 1 366 800,00 грн завданої особистим немайновим правам одноосібному власнику ФГ "Рисовський" від втручання в особисті немайнові права за статтею 1 Протоколу 1 Конвенції підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

34. Натомість предметом розгляду справи № 752/4100/17 було стягнення майнової та моральної шкоди. Посилаючись на те, що рішення суду від 24 квітня 2008 року не виконано, неправомірність дій державних виконавців ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві та ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві встановлена судовими рішеннями, позивач просив стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання з рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади на його користь 955 122,61 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок бездіяльності державних виконавців, а також 2 500 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди. В суді касаційної інстанції оскаржувалися судові рішення лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди. Судові рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди не оскаржувалися, тому в цій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку не переглядалися, відповідно Верховний Суд не формулював висновків стосовно моральної шкоди.

35. Предметом розгляду справи № 646/7744/17 було відшкодування моральної шкоди. На обґрунтування позовних вимог позивач (фізична особа) зазначав, що заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 липня 2014 року стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВторметХарків» (далі - ТОВ «ВторметХарків») на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 24 128,10 грн. Станом на 06 листопада 2017 року зазначене судове рішення не виконано. Він неодноразово звертався до державної виконавчої служби з вимогами виконати рішення суду, проте державним виконавцем необхідні виконавчі дії вчинені не були. Посилаючись на те, що внаслідок бездіяльності державного виконавця щодо примусового виконання судового рішення йому завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях та порушенні нормальних життєвих зав`язків, погіршенні відносин з оточуючими та загального добробуту сім`ї, просив стягнути з Держказначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України, 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, та винести окрему ухвалу щодо Головного управління Національної поліції у Харківській області стосовно притягнення до відповідальності винних посадових осіб МВ ДВС по Основ`янському та Слобідському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області. Верховний Суд, залишаючи судові рішення про відмову у задоволенні позову без змін, погодився з тим, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок бездіяльності державного виконавця у виконавчому провадженні № 45100346, за недоведеністю заподіяння йому моральної шкоди, протиправності дій державного виконавця та причинного зв`язку між ними. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження протиправної бездіяльності державного виконавця, скарга на ім`я начальника Комінтернівського відділу Державної виконавчої служби м. Харків на дії державного виконавця не є достатнім підтвердженням бездіяльності державного виконавця, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про результати її розгляду, в судовому засіданні позивач повідомив, що він не звертався зі скаргами на бездіяльність державного виконавця до суду. При цьому Суд вказав, що сам по собі факт тривалого невиконання рішення суду, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, не є безумовною підставою для висновку про бездіяльність державного виконавця щодо вчинення необхідних дій задля виконання судового рішення, оскільки необхідними умовами також є доведення наявності самої шкоди та причинного зв`язку між протиправною бездіяльністю та шкодою.

36. Предметом розгляду справи № 686/23731/15-ц було стягнення з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України майнової шкоди у сумі 211 149,68 грн та 485 261 300 грн моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що через протиправні дії працівників органу досудового слідства, прокуратури та суду він безпідставно утримувався під вартою та в місцях позбавлення волі протягом 7 років, 6 місяців та 5 днів, а незаконно перебував під слідством та судом із 20 травня 2004 року по 03 червня 2013 року, тобто 8 років, 6 місяців, 12 днів. Вказував, що незаконними діями органу досудового слідства, прокуратури Хмельницької області, яка здійснювала нагляд за слідством, та судом йому заподіяно значних майнових і моральних збитків. Зокрема, він втратив заробіток та інші грошові доходи за період перебування під вартою та у місцях тимчасового тримання на суму 124 250 грн; його родина понесла витрати на придбання продуктів харчування, предметів повсякденного вжитку та медикаментів за час його перебування під вартою на суму 75 608,01 грн; він поніс витрати на оплату правової допомоги у сумі 3 000 грн та на оплату навчання у сумі 1 800 грн.

37. Предметом розгляду справи №461/3508/17 було відшкодування збитків. Позивач (фізична особа) просила відшкодувати завдані їй збитки, завдані незаконними діями державного виконавця Галицького ВДВС Табінського О. В., а саме повернути в натурі майно (передати речі такого ж роду і такої ж якості), яке зазначене в акті опису й арешту майна державного виконавця Галицького ВДВС Табінського О. В. від 01 липня 2014 року (всього 40 позицій), а в разі неможливості передати речі в натурі майно, відшкодувати збитки в грошовій формі на суму 211 000,50 грн, відшкодувати незаконно стягнуті виконавчі збори: за виконавчим листом ВП № 44918206 в сумі 0,75 грн, за виконавчим листом ВП № 44918142 в сумі 128,97 грн, за виконавчим листом ВП № 44920882 в сумі 10 999,15 грн, за виконавчим листом ВП № 44920979 в сумі 680,00 грн. Верховний Суд, переглядаючи рішення судів попередніх судових інстанцій про відмову у задоволенні позову, погодився з висновками судів про те, що позивач не довела завдання їй шкоди діями державного виконавця та не довела розмір шкоди. Щодо вимоги про відшкодування стягнутих з неї сум на підставі виконавчих листів, то позивач не надала будь-яких доказів здійснення таких стягнень на підставі виконавчих листів у виконавчих провадженнях, позивач не довела, що ці суми реально з неї стягнуто.

38. Предметом розгляду справи № 918/203/18 було відшкодування збитків. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час здійснення державними виконавцями примусового виконання рішень суду про стягнення з позивача заборгованості, останніми неправомірно було накладено арешт на кошти боржника, які містяться, зокрема, на рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ "КБ "Приватбанк" в частині заробітної плати, соціальних виплат, сплати єдиного соціального внеску та податку з доходів фізичних осіб, що було встановлено та підтверджено відповідними ухвалами Господарського суду Рівненської області, винесеними за наслідками розгляду судом скарг підприємства на відповідні неправомірні дії державних виконавців. Вищевказані неодноразові неправомірні накладення арештів на зазначені кошти підприємства унеможливили виплату позивачем заробітної плати його працівникам та інших обов`язкових платежів у період з 29.04.2016 по 13.03.2017, у зв`язку з чим Головним управлінням Державної фіскальної служби у Рівненській області на підставі акту перевірки від 01.06.2017 № 281/17-00-14-01-09/30536302 на підприємство було накладено податкові зобов`язання у розмірі 1 360 393,14 грн та штрафні санкції за несвоєчасну сплату єдиного внеску в сумі 761 289,25 грн. Враховуючи те, що нараховані контролюючим органом грошові кошти, які були сплачені позивачем до бюджету в повному обсязі, за своєю правовою природою є збитками, а також беручи до уваги, що зазначених збитків підприємство зазнало у зв`язку з вчиненням державними виконавцями неправомірних дій, позивач, посилаючись на статті 16, 22, 174, 1166, 1173 Цивільного кодексу України, просив суд стягнути з Головного управління Державної казначейської служби у Рівненській області 2 121 682,39 грн збитків, завданих неправомірними діями державних виконавців під час проведення виконавчого провадження. Верховний Суд, переглядаючи вказану справу, залишив постанову апеляційного господарського суду, якою прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову до Вараського відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області, а також закриття провадження у справі до Відділу примусового виконання рішення Управління Державної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області, вказавши, що позивачем не обґрунтовано та не доведено наявності у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для стягнення збитків. Бездіяльність позивача свідчить про те, що у спірних відносинах залишився недоведеним причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю відповідачів і заподіяною шкодою, на що суд першої інстанції уваги не звернув, обмежившись констатацією того, що за наявності арештів грошових коштів боржника на рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ КБ "Приватбанк" в частині грошових коштів, необхідних для виплати заробітної плати, сплати єдиного соціального внеску та податку з доходів фізичних осіб, позивач був позбавлений можливості здійснити вказані податкові платежі у встановлений законом строк.

39. Предметом розгляду справи № 904/3667/19 було відшкодування шкоди. Позовна заява мотивована порушенням відповідачем-1 вимог Закону України "Про виконавче провадження" під час виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2017 у справі № 904/12421/16. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2020, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.06.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про недоведеність позивачем як причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача-1 та завданням позивачу шкоди, так і розміру шкоди. Також суди зазначили про те, що факт визнання судом неправомірною бездіяльності держаного виконавця не є встановленням факту завдання такою бездіяльністю шкоди стягувачеві. Сума заборгованості, яку не отримав позивач, виникла не внаслідок дій державного виконавця, а за результатом господарської діяльності позивача раніше, ніж державною виконавчою службою було вчинено неправомірну бездіяльність. Верховний Суд залишив вказані рішення судів попередніх судових інстанцій без змін.

40. У справі № 405/500/18 фізична особа звернулася з позовом до управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та ДКСУ про відшкодування моральної шкоди, обґрунтованим тим, що невчинення посадовими особами державної виконавчої служби всіх необхідних виконавчих дій призвело до невиконання судового рішення, а тому він має право на відшкодування майнової та маральної шкоди. Верховний Суд, переглядаючи рішення судів попередніх судових інстанцій вказав, що правильним є висновок судів попередніх інстанції про відсутність передбачених законом підстав для стягнення заявленої позивачем шкоди у розмірі 2 250 000,00 грн та 47,10 грн, оскільки факт тривалого невиконання рішення суду, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою. Крім того, державні виконавці вчиняли дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», щодо виконання рішення суду. У зв`язку з наведеним позов ОСОБА_1 в частині відшкодування майнової шкоди не підлягає задоволенню. Разом з тим, Верховний Суд зазначив про те, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та стягнення на користь позивача 10 000,00 грн на відшкодування маральної шкоди.

41. Предметом розгляду справи № 686/7245/22 було відшкодування шкоди. Верховний Суд, залишаючи постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні позову без змін вказав, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту та розміру завданої йому моральної шкоди 27 березня 2022 року у наслідок невиконання відповідачем судового рішення у справі № 2270/14181/11, що є його процесуальним обов`язком. Крім того, позивачем не доведено заявлений ним розмір моральної шкоди, а також відсутній причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та завданою шкодою.

42. Предметом розгляду справи № 817/2190/15 було визнання бездіяльність відповідачів щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06 червня 2013 року (справа Кононова та інші проти України), заява №11770/03 та 89 інших заяв щодо невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року щодо придбання та надання житла, яке залишається невиконаним, невжиття позитивних дій, незабезпечення принципів недискрминіації, саботажу, - незаконними і протиправними; стягнення з відповідачів солідарно на його користь кошти у сумі 54 390,10 доларів США (1 200 389,50 грн), які виплатити заявнику, членам його сім`ї чи спадкоємцям, конвертувавши їх в національну валюту за курсом Національного банку України на день здійснення платежу. А зі закінченням трьохмісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховувати прости відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункту; стягнення з відповідачів солідарно на мою користь моральну шкоду у розмірі 300 000 грн, які виплатити протягом трьох місяців з моменту набранням рішення законної сили відповідно до статті 8 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду" та застосувати штрафні санкції у разі порушення даного строку відповідно до практики Європейського суду з прав людини.

43. З огляду на вищевикладене, Суд, у результаті аналізу змісту судових рішень у цій справі та у справах, на які здійснюють своє посилання позивач та Відділ у доводах касаційних скарг, дійшов висновку, що спірні правовідносини у вказаних справах, з урахуванням предмету та підстав позову, за правовим регулюванням і кваліфікацією спірних правовідносин, не є подібними у контексті як змістовного критерію так і суб`єктного та об`єктного критеріям зі справою, яка переглядається, відповідно посилання скаржників на їх неврахування судами попередніх судових інстанцій є безпідставними та відхиляються.

44. Верховний Суд, оцінюючи і досліджуючи положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу касаційного оскарження судових рішень, виходить з того, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на встановлені судами обставини справи. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних нормативно-правових актів.

45. Таким чином наведена як позивачем, так і Відділом підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

46. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на які посилалися скаржники у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними.

47. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 914/587/23 за касаційними скаргами Фермерського господарства "Рисовський" та Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

48. Слід зазначити, що касаційне провадження у даній справі також відкрито за касаційною скаргою позивача на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України.

49. Зі змісту касаційної скарги позивача вбачається, що останній посилається на те, що суди не дослідили докази, які були надані суду першої інстанції клопотанням від 30.05.2023 № 2146/23 та загублені ним (ухвала господарського суду № 5/79 від 27.05.2008, скарги від 06.03.2008, 8 актів судового виконавця), а апеляційний господарський суд відмовився розглянути апеляційну скаргу з додатково поданими 17.04.2024 доказами (пункти 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України).

50. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

51. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

52. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

53. За таких обставин, недостатніми є доводи позивача про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

54. При цьому, саме тільки посилання позивача на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення.

55. Суд звертає увагу позивача на те, що визначаючи в якості підстави для подання касаційної скарги пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на пункти 1, 3 частини третьої статті 310 цього Кодексу, останній не вказує норми процесуального права, які порушені судами попередніх інстанцій.

56. Відхиляються посилання позивача на те, що апеляційний господарський суд відмовився розглянути апеляційну скаргу з додатково поданими 17.04.2024 доказами, оскільки з матеріалах справи вбачається, що суд апеляційної інстанції прийняв подані з клопотанням від 17.04.2024 докази та залучив їх до справи, тобто суд апеляційної інстанцій здійснив перегляд рішення суду першої інстанції з урахуванням поданих позивачем доказів.

57. Отже, Суд не вбачає порушення як судом першої так і апеляційним господарським судом норм процесуального права, тому доводи позивача з посиланням на пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України не підтвердилися.

58. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи ФГ "Рисовський" в цій частині фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення рішення про задоволення позову.

59. Суд зауважує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

60. Крім того слід зазначити, що касаційне провадження у даній справі також відкрито за касаційною скаргою Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

61. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, Управління просить Суд відступити від висновків Верховного Суду щодо застосування статей 23, 1167 ЦК України, викладених у постановах від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 10.11.2021 у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 22.12.2021 у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21), від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22.04.2019 у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 21.10.2020 у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23.09.2021 у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29.09.2021 у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04.10.2023 у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18.10.2023 у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23), та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

62. Стосовно наведеного Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд звертає увагу, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

Основним завданням Верховного Суду відповідно до положень частини 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення сталості та єдності судової практики.

Таким чином, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Верховний Суд зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність,неясність,неузгодженість,необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

З викладеного убачається, що для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення або підходи застосовані в цих рішеннях мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ; існування невідповідності критерію «якість закону» законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

63. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди послалися на зазначені Управлінням справи (від яких Управління просить відступити), в яких процитовані загальні висновки статей 23, 1167, 1173 та 1174 ЦК України щодо визначення моральної шкоди, розміру відшкодування та встановлені законом випадки відшкодування моральної шкоди. Такі висновки у зазначених справах є чіткими, зрозумілими, послідовними та сприяють однозначному застосуванню норм матеріального права.

64. Звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції вмотивовано не обґрунтувало необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних ним постановах Верховного Суду, не навело змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навело вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку.

Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстави необхідності і причин для відступу від правових позицій, які міститься у постановах від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 10.11.2021 у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 22.12.2021 у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21), від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22.04.2019 у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 21.10.2020 у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23.09.2021 у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29.09.2021 у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04.10.2023 у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18.10.2023 у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23).

65. Отже, касаційний суд не вбачає підстав для відступу від вищевказаних висновків Верховного суду, тому наведена Управлінням підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

66. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

67. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

68. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

69. Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції в межах, наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Розподіл судових витрат

70. Судовий збір, сплачений скаржниками у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржників, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстав, передбачених пунктами 2, 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційні скарги залишає без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 129, пунктом 5 частини 1 статті 296, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 914/587/23 за касаційними скаргами Фермерського господарства «Рисовський» та Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 у справі № 914/587/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

2. Касаційну скаргу Фермерського господарства «Рисовський» на рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 у справі № 914/587/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.

3. Касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення.

4. Рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 у справі №914/587/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча І. Кондратова

Судді О. Баранець

Н. Губенко