Рішення

від 24.12.2024 по справі 128/1048/24

ТИВРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.2024 с-ще Тиврів 128/1048/24

2-о/145/52/2024

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Ратушняка І. О.

при секретарі Крикливій М.С.,

за участі заявника ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Скляра О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,

встановив :

ОСОБА_1 звернулася досуду із заявою, в якій вказує, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Студениця Тиврівського району Вінницької області (наразі це Вінницький район).

В січні 2024 року заявник звернулась до відділу №1 Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області (ДМС) із заявою про отримання паспорта громадянина України. До ДМС заявник подала заяву та копію свого радянського паспорту. Але, при перевірці адреси її реєстрації в Єдиному державному демографічному реєстрі (ЄДДР), з`ясувалось, що дані про її реєстрацію в даному реєстрі відсутні.

На підставі того, що в ЄДДР відсутні дані про її реєстрацію, 10.01.2024 ДМС надало її відмову в оформленні паспорту громадянина України за № НОМЕР_1 .

Вважає, що факт того, що заявник постійно проживала на території України станом на 24.08.1991 підтверджується наступним.

На запит № б/н від 01.11.23 Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, Адресно-довідкове бюро міста Вінниці поставило штамп про реєстрацію заявника з 08.04.1988 в гуртожитку, розташованого в АДРЕСА_1 , що відповідає штампу в її паспорті.

Заявник була зареєстрована в даному гуртожитку у зв`язку із її працевлаштуванням друкаркою на підприємство в м. Вінниці, оскільки для влаштування на роботу потрібна була реєстрація в місті Вінниці. Згодом, заявник так і залишилась там зареєстрованою, але не проживала. Фактично, заявник проживає в АДРЕСА_2 , з 1988 року.

Просить встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24.08.1991, а саме, в АДРЕСА_2 .

В судовомузасіданні заявник ОСОБА_1 та її представник Мунтян Є.В. заяву підтримали, просять її задоволити з викладених підстав.

Представник заінтересованої особи Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області Скляр О.В. заперечує проти задоволення заяви, вважає її безпідставною, необґрунтованою, оскільки особу не встановлено, підтверджуючих заяву даних не надано. В заяві зазначено,що заявникнародилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Студениця Тиврівськогорайону Вінницькоїобласті,Українська РСР,а всічні 2024року заявницязвернулась довідділу №1у м.Вінниці УправлінняДержавної міграційноїслужби Україниу Вінницькійобласті дляотримання паспортагромадянина Українита подалакопії свогопаспорта громадянинаСРСР.Заявником ненадано жодногоналежного тадопустимого доказуна підтвердженняналежності догромадянства України,в томучислі проживаннязаявника натериторії Українина 24.08.1991відповідно статті3ЗаконуУкраїни "Прогромадянство України". Уся заява про встановлення факту проживання ОСОБА_1 ґрунтується на припущеннях, відповідний факт, непідтверджений жодним доказом, а тому просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про встановлення факту проживання на території України на 24.08.1991, у повному обсязі.

Свідок ОСОБА_3 дала показання суду, що вона є сусідкою та родичкою заявниці. Їхні чоловіки є рідними братами, разом дружили та навчалися в одній школі, а надалі проживають у с.Студениця. Стверджує, що станом на 24.08.1991 ОСОБА_1 проживала в с.Студениця та нікуди не виїжджала. Їй в 1991 році було 17 років.

Свідок ОСОБА_4 показала суду, що вони з ОСОБА_1 сусіди, бачаться щодня. Заявниця станом на 24.08.1991 проживала у с.Студениця.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Судом встановлено, що відповідно до поданої заяви заявник народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Студениця Тиврівського району Вінницької області, Українська РСР, а в січні 2024 року заявниця звернулась до відділу № 1 у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області для отримання паспорта громадянина України та подала копії свого паспорта громадянина СРСР.

Також в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 не зверталась за отриманням паспорта громадянина України з моменту паспортизації громадян України, та про поважність причин не зазначила. Крім того, заявником не надано доказів, на які кошти вона проживала такий довгий час на території України, як вона лікувалася, де працювала тощо, а тому суд ставить під сумнів дійсність проживання ОСОБА_1 на території України.

Також на підтвердження проживання на території України станом на 24.08.1991 заявницею надано наступні документи: витяг про народження ОСОБА_1 , відмову про видачу паспорта громадянина України, запит з штампом адресного бюро, довідку з місця проживання, копію паспорта СРСР.

Згідно статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в У країну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України.

Виходячи з норм чинного законодавства, юридичне значення має саме факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України - 24.08.1991 або на момент набрання чинності Закону України «Про громадянство України» - 13.11.1991.

Листом Верховного Суду України від 01.01.2012 про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення роз`яснено, що у порядку ч.2 ст. 256 ЦПК, яка змінена на ст. 315 ЦПК, суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Для встановлення факту належності до громадянства У країни відповідно до положень ст. 315 ЦПК та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути зокрема, заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, 13 листопада 1991 року.

Крім того, КЦС ВС у справі № 363/214/17-ц зазначив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 2235-ІІІ громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України. Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уклала шлюб з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується актовим записом про шлюб № 5 від 15.10.1989 (а.с.52), після одруження прізвище нареченої « ОСОБА_6 », а тому з 1989 року особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , юридично не існує.

Юридичне значення для проживання на території України має проживання на даній території станом на 24.08.1991 та 13.11.1991.

Суд критично ставиться до змісту довідки Яришівського старостинського округу Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району від 16.01.2024 № 03-10/8 (а.с.7), відповідно до якої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно постійно проживає без реєстрації з 1988 року у житловому приміщенні АДРЕСА_2 , оскільки у ній не зазначено підґрунтя такої інформації, відсутні посилання на будь-які архівні дані, відсутня інформація про проведення будь-якої перевірки чи встановлення даної обставини, а відтак суд вважає, що дана довідка не може бути належним та допустимим доказом у даній справі.

Суд також критично ставиться та не бере до уваги заявлене у заяві твердження, що ОСОБА_1 працювала друкаркою на підприємстві у м. Вінниці, оскільки не зазначено, ні назви підприємства, ні періоду роботи на даному підприємстві, а також до заяви не долучено жодного доказу на підтвердження даних обставин.

Крім того, Верховний Суд у рішенні у справі №740/4027/20 зазначив, що працевлаштування станом на 1991 рік не може бути беззаперечним доказом проживання заявника на території України, за відсутності інших доказів в тому числі, відомостей про нарахування заробітної плати та табелів обліку робочого часу.

Суд звертає увагу, що показання свідків є одним із засобів доказування, який має бути перевірений за допомогою інших доказів у сукупності із іншими доказами, а саме документальними доказами, яких заявницею на підтвердження її проживання на 24.08.1991 та 13.11.1991 на території України, не надано.

Дану позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 16.04.2020 по справі №296/289/19, де поставив під сумнів свідчення свідків по даній категорії справ, як такі які не заслуговують довіри, оскільки минув великий відрізок часу.

Суд вважає, що надані докази є неналежними та недостатніми, оскільки не мають жодної інформації щодо предмета доказування та у своїй сукупності не дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до доказування.

Також суд вважає, що заявницею ОСОБА_1 та їїпредставником ОСОБА_2 не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували проживання заявниці на території України станом на 24.08.1991, а тому суд вважає, що підстав для задоволення заяви немає.

Керуючись ст.ст. 4,7,10,13,18,76,81,263-265,268,273,293,294 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.09.1995 Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення,

ухвалив:

В задоволенні заяви відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання рішення в повному обсязі, тобто з 27 грудня 2024 року.

Учасник справи, якому повне судове рішення не буде вручено в день його складання або проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу на рішення буде подана протягом 30 днів з дня отримання повної копії судового рішення.

Суддя І.О.Ратушняк