Рішення

від 27.12.2024 по справі 127/33227/24

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/33227/24

Провадження 2/127/4879/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 та 05.07.2021 між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» було укладено договори № 3941535 і № 555151244003, відповідно, згідно яких відповідачка отримала кредити. 16.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір № 16/12-2021-43, у відповідності до якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «Вердикт Капітал» належні йому права вимоги до боржників, зокрема, до відповідачки за договором № 3941535. 10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір № 10-01/2023, у відповідності до якого ТОВ «Вердикт Капітал» передало (відступило) ТОВ «Коллект Центр» належні йому права вимоги до боржників, зокрема, до відповідачки за договором № 3941535, які 16.07.2024 ТОВ «Коллект Центр» передало (відступило) ТОВ «Факторинг Партнерс» на підставі договору № 16-07/24. Крім того, 18.12.2023 між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір № 18/12-2023, у відповідності до якого ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» передало (відступило) ТОВ «Факторинг Партнерс» належні йому права вимоги до боржників, зокрема, до відповідачки за договором № 555151244003. Відповідачка свої зобов`язання за договорами не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка за договором № 555151244003 від 05.07.2021 становить 10246, 60 гривень, з яких: 4 000, 00 гривень сума заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту); 6246, 60 гривень сума заборгованості за відсотками. становить 54563, 70 гривень, з яких: 3 000, 00 гривень заборгованість за тілом кредиту; 51563, 70 гривень заборгованість за процентами, а за договором № 3941535 від 24.05.2021 90640, 95 гривень, з яких: 11250, 00 гривень сума заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту); 78140, 95 гривень сума заборгованості за відсотками; 1 250, 00 гривень сума заборгованості по комісії. Проте, позивач, посилаючись на принципи розумності, справедливості та пропорційності просить стягнути заборгованість за договором № 3941535 від 24.05.2021 в розмірі 77703, 45 гривень, з яких: 11250, 00 гривень сума заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту); 65203, 45 гривень сума заборгованості за відсотками; 1 250, 00 гривень сума заборгованості по комісії.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про стягнення на його користь із відповідачки заборгованості за договором № 3941535 від 24.05.2021 в сумі 77703, 45 гривень і за договором № 555151244003 від 05.07.2021 в сумі 10246, 60 гривень. Також, позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь судові витрати.

Ухвалою суду від 18.10.2024 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із ухвалою суду від 18.10.2024 та копією позовної заяви із доданими до неї документами, направлене відповідачці за адресою її місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, повернулось до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання». У зв`язку із чим судом було повторно направлено дане поштове відправлення на адресу відповідачки і повідомлено її про розгляд справи також через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Таким чином, суд вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідачки про розгляд справи.

Тому, враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідачка була належним чином повідомлена про розгляд справи.

У строк, визначений судом ухвалою суду від 18.10.2024, від відповідачки відзив на позов не надійшов.

Ухвалою суду від 26.12.2024 клопотання представника позивача про витребування доказів по справі залишено без задоволення.

Будь-які докази по справі, крім поданих позивачем разом із позовною заявою, чи клопотання, крім вищевказаного, від учасників справи на адресу суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

24.05.2021 ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Мілоан» із заявою на отримання кредиту № 3941535, ознайомившись із паспортом споживчого кредиту. (а.с. 22зв.-24)

Того ж дня, 24.05.2021, між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» було укладено договір про споживчий кредит № 3941535, відповідно до умов якого фінансова установа зобов`язалась надати ОСОБА_1 кредит в розмірі 12 500, 00 гривень на споживчі потреби строком на 30 днів з 24.05.2021 до 23.06.2021. В свою чергу відповідачка зобов`язалась повернути кредит, сплатити комісію та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. (а.с. 18-21)

Додатком № 1 до вищевказаного договору сторони погодили графік платежів. (а.с. 22)

Відповідачка підтвердила, що до укладення вищевказаного кредитного договору вона, зокрема, ознайомилась з наявними схемами кредитування, отримала у письмові формі паспорт споживчого кредиту та проект цього договору, ознайомилась з усіма його умовами; отримала інформацію, зазначену в Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Законі України «Про споживче кредитування»; умови договору їй зрозумілі (п. 5.1. кредитних договорів).

Крім того, 05.07.2021, ознайомившись із паспортом позики від ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія», ОСОБА_1 уклала із ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» договір позики № 555151244003, відповідно до умов якого останнє зобов`язалось надати ОСОБА_1 позику в сумі 4 000, 00 гривень строком на 30 календарних днів. Позичальниця, в свою чергу, зобов`язалась повернути позикодавцеві позику та сплатити проценти за користування нею в розмірі, визначеному умовами даного договору. (а.с. 6-8)

Додатком № 1 до вищевказаного договору сторони погодили графік платежів. (а.с. 9)

Додатком № 2 до вищевказаного договору сторони узгодили розрахунок загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки за договором. (а.с. 10)

Відповідач підтвердила, що вона, зокрема,умови вищевказаного договору є розумними, справедливими, добросовісними та вигідними; інформація надана позикодавцем з дотриманням вимог законодавства України та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання (п. 6.13 договору).

16.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 16/12-2021-43, у відповідності до якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «Вердикт Капітал» належні йому права вимоги до боржників, зокрема, до ОСОБА_1 за договором № 3941535 від 24.05.2021. (а.с. 39зв.-45)

Згідно із п. 6.1.4. вищевказаного договору факторингу, право вимоги переходить до фактора після повної оплати фінансування з моменту підписання Акту приймання-передавання Реєстру Боржників (додаток № 2), який є підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно переданого Права вимоги.

16.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було складено вищевказаний акт. (а.с. 42-45)

20.12.2021 на виконання умов вищевказаного договору факторингу ТОВ «Вердикт Капітал» сплатило фінансування, що підтверджується відповідним платіжним дорученням. (а.с. 41зв.)

10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023, у відповідності до якого ТОВ «Вердикт Капітал» передало (відступило) ТОВ «Коллект Центр» належні йому права вимоги до боржників, зокрема, до ОСОБА_1 за договором № 3941535. (а.с. 46-51)

Згідно із п. 5.2. вищевказаного договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, право вимоги вважаються відступленими (переданими) первісним кредитором на набутими (прийнятими) новим кредитором в день належного підписання сторонами Акту приймання-передачі Реєстру Боржників в друкованому (підписаному) вигляді (додаток № 4).

10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект центр» було складено вищевказаний акт. (а.с. 50-5, 551)

16.07.2024 між ТОВ «Коллект Центр» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 16-07/24, у відповідності до якого ТОВ «Коллект Центр» передало (відступило) ТОВ «Факторинг Партнерс» належні йому права вимоги до боржників, зокрема, до ОСОБА_1 за договором № 3941535. (а.с. 52-54)

Згідно із п. 5.2. вищевказаного договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, право вимоги вважаються відступленими (переданими) первісним кредитором на набутими (прийнятими) новим кредитором в день належного підписання сторонами Акту приймання-передачі Реєстру Боржників в друкованому (підписаному) вигляді (додаток № 4).

16.07.2024 між ТОВ «Коллект Центр» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було складено вищевказаний акт. (а.с. 54, 57)

Крім того, 18.12.2023 між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу № 18/12-2023, у відповідності до якого ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» передало (відступило) ТОВ «Факторинг Партнерс» належні йому права вимоги до боржників, зокрема, до ОСОБА_1 за договором № 555151244003 від 05.07.2021. (а.с. 34-36, 37зв.-39)

Згідно із п. 6.1.4. вищевказаного договору факторингу, право вимоги переходить до фактора після оплати фінансування з моменту підписання Акту приймання-передавання Реєстру Боржників в паперовому вигляді (додаток № 4), який є підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно переданого Права вимоги.

22.12.2023 ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було складено і підписано вищевказаний акт. (а.с. 36зв., 37зв.-39, 56)

27.12.2023 на виконання умов вищевказаного договору факторингу ТОВ «Факторинг Партнерс» сплатило фінансування, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією. (а.с. 37)

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно дост. 516 ЦК Українизаміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Судом встановлено, що умовами договору позики № 555151244003 від 05.07.2021 і договору про споживчий кредит № 3941535 від 24.05.2021 передбачено право позикодавця (кредитора) без згоди позичальника передавати права за цим договором третім особам (п. 6.5 і п. 3.2.6., відповідно. Законом також не встановлено заборону заміни кредитора без згоди боржника у зобов`язаннях як по договору позики № 555151244003 від 05.07.2021, так і по договору про споживчий кредит № 3941535 від 24.05.2021.

Доказів того, що вищевказані договори факторингу та про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги визнані недійсними, суду не надано.

Судом прийнято до уваги, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Таким чином,після підписання після повної оплати фінансування з моменту підписання Акту приймання-передавання Реєстру Боржників за договорами факторингу № 16/12-2021-43 від 16.12.2021 і № 18/12-2023 від 18.12.2023 та з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі Реєстру Боржників за договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 16-07/24 від 16.07.2024, відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часуТОВ «Факторинг Партнерс» стало новим кредитором відповідача за договором позики № 555151244003 від 05.07.2021 і договором про споживчий кредит № 3941535 від 24.05.2021.

Позивач вважає, що відповідачкою порушено умови вищевказаних кредитних договорів, заборгованість за якими підлягає стягненню в примусовому порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1047 і ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Правочин вважаєтьсятаким,що вчиненийу письмовійформі,якщо йогозміст зафіксованийв одномуабо кількохдокументах (утому числіелектронних),у листах,телеграмах,якими обмінялисясторони,або надсилалисяними доінформаційно-телекомунікаційноїсистеми,що використовуєтьсясторонами.У разіякщо змістправочину зафіксованийу кількохдокументах,зміст такогоправочину такожможе бутизафіксовано шляхомпосилання водному зцих документівна іншідокументи,якщо іншене передбаченозаконом. Правочинвважається таким,що вчиненийу письмовійформі,якщо волясторін вираженаза допомогоютелетайпного,електронного абоіншого технічногозасобу зв`язку. Правочинвважається таким,що вчиненийу письмовійформі,якщо вінпідписаний йогостороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів ( змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Так, згідно із статті 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно із ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Норми ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що договір позики № 555151244003 від 05.07.2021 і договір про споживчий кредит № 3941535 від 24.05.2021, укладено між відповідачкою та фінансовими установами в електронній формі.

Суд дійшов висновку, що при укладенні вищевказаних кредитних договорів, його сторонами було погоджено усі істотні умови цих договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивач, пред`являючи вимоги про повернення кредитів (позики), просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками та комісію.

Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов`язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Саме насуд покладенообов`язок підчас ухваленнірішення вирішити,зокрема:чи малимісце обставини(факти),якими обґрунтовувалисявимоги тазаперечення,та якимидоказами вонипідтверджуються; чиє іншіфактичні дані,які маютьзначення длявирішення справи,та доказина їхпідтвердження; якіправовідносини сторінвипливають ізвстановлених обставин; якаправова нормапідлягає застосуваннюдо цихправовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).

Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов`язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.

На підтвердженнявиконання умовдоговору проспоживчий кредит№ 3941535від 24.05.2021,позивачем судунадано повідомленняТОВ «ФК«Елаєнс» від29.08.2024.З даногоповідомлення вбачаєтьсяздійснення 24.05.2021транзакції всумі 12500,00гривень нарахунок відповідачки.(а.с.26)

На підтвердженнявиконання умовдоговору №555151244003від 05.07.2021,позивачем судунадано довідку ТОВ«Київська торгово-інвестиційнакомпанія» від22.12.2023.З даноїдовідки вбачаєтьсявидача відповідачці05.07.2021о 13год.49хв.позики всумі 4000,00гривень.(а.с.27-28)

Із розрахунків заборгованості, наданих позивачем, вбачається, що заборгованість за договором про споживчий кредит № 3941535 від 24.05.2021 за період з 24.05.2021 станом на 10.01.2023, на 10.09.2024 і на 01.10.2024 становила 90640, 95 гривень, з яких: 11 250, 00 гривень заборгованість за тілом кредиту; 78140, 95 гривень заборгованість за процентами; 1250, 00 гривень заборгованість за комісією.(а.с. 31-33)

Із довідки та розрахунку заборгованості, наданих позивачем, вбачається, що заборгованість за договором позики № 555151244003 від 05.07.2021 за період з 05.07.2021 станом на 09.09.2024 становила 10246, 60 гривень, з яких: 4 000, 00 гривень заборгованість за тілом кредиту; 6246, 60 гривень заборгованість за процентами. (а.с. 27-28, 30)

З`ясовуючи обставини, пов`язані із правильністю здійснення розрахунків заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК Українисаме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідачка могла б викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими вона не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористалась. Відповідачкою не оспорювався факт отримання нею кредитних коштів, а також розмір заборгованості. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

Оцінюючи наданіпозивачем доказиу їхсукупності,суд прийшовдо висновкупро підтвердженняфакту отриманнявідповідачкою грошовихкоштів:

- за договором про споживчий кредит № 3941535 від 24.05.2021 в сумі 12 500, 00 гривень;

- за договором позики № 555151244003 від 05.07.2021 в сумі 4 000, 00 гривень.

Відповідачкою не спростовано факт отримання нею кредитних коштів за кредитними договорами, а також розмір заборгованості, визначений позивачем за тілом кредиту.

Із наданихпозивачем відомостейТОВ «Мілоан»про щоденнінарахування тапогашення по кредитному договору № 3941535 від 24.05.2021 вбачається сплата відповідачкою 23.06.2021 в рахунок погашення заборгованості по тілу кредиту 1 250, 00 гривень. (а.с. 28зв.-29зв.)

Доказів того, що відповідачка здійснювала погашення кредиту за кредитним договором № 555151244003 від 05.07.2021, матеріали справи не містять.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту:

- за договором про споживчий кредит № 3941535 від 24.05.2021 в сумі 11 250, 00 гривень;

- договором позики № 555151244003 від 05.07.2021 в сумі 4 000, 00 гривень.

Також позивач просив суд стягнути із відповідачки заборгованість за відсотками за користування кредитами:

- за договором про споживчий кредит № 3941535 від 24.05.2021 в сумі 65203, 45 гривень;

- за договором позики № 555151244003 від 05.07.2021 в сумі 6246, 60 гривень.

У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК Українипозивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.

В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами вищевказаних кредитних договорів, і порядок нарахування відсотків за користування кредитами (позикою).

Судом встановлено, що сторони договору про споживчий кредит № 3941535 від 24.05.2021 погодили строк кредитування - до 23.06.2021 з можливістю пролонгації і узгодили нарахування процентів як за користування кредитом в межах цього строку кредитування, так і за неправомірне користування кредитом поза межами строку кредитування, тобто передбачили відповідальність за порушення грошового зобов`язання. При цьому продовження строку кредитування є правом позичальника за певних умов (п. 2.3 договору).

Судом встановлено продовження строку кредитування за договором про споживчий кредит № 3941535 від 24.05.2021:

-на підставі п. 2.3.1.1. строком на 15 днів;

-на підставі п. 2.3.1.2. строком на 60 днів,

що відповідає умовам цього договору.

Так, у відповідності до п. 2.3.1.1. і п. 2.3.1.2. вищевказаного договору проценти за користування кредитними коштами становлять:

-за період з 25.05.2021 (п. 2.2.2 договору) до 23.06.2021 (п. 2.2.1 договору):

12500, 00 гривень х 1, 25 % х 30 днів = 4 687, 50 гривень;

-за період з 24.06.2021 до 08.07.2021 (п. 2.3.1.1. договору):

11250, 00 гривень х 1, 25 % х 15 днів = 2109, 38 гривень;

-за період з 09.07.2021 до 06.09.2021 (п. 2.3.1.2. договору):

11 250, 00 гривень х 5, 00 % х 60 днів = 33750, 00 гривень,

що разом становить 40546, 88 гривень.

Із наданихпозивачем відомостейТОВ «Мілоан»про щоденнінарахування тапогашення по кредитному договору № 3941535 від 24.05.2021 вбачається сплата відповідачкою 23.06.2021 в рахунок погашення заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами в сумі 1781, 00 гривень. (а.с. 28зв.-29зв.)

Таким чином, заборгованість відповідачки по процентах за користування кредитними коштами в межах узгодженого строку кредитування становить 38765, 88 гривень (40546, 88 гривень - 1781, 00 гривень), що загалом відповідає відображеній у вищевказаних нарахуваннях інформації.

Крім того, як вбачається із розрахунку заборгованості, здійсненого позивачем, за вищевказаним договором, то останнім було включено до суми заборгованості по відсотках й суму відсотків, нараховану ТОВ «Вердикт Капітал» за період з 16.12.2021 до 23.02.2022 в сумі 39375, 00 гривень. (а.с. 31-32)

Наданий позивачем розрахунок заборгованості лише констатує суми заборгованості, визначені ТОВ «Вердикт Капітал», і вказує на відсутність будь-яких нарахувань з моменту укладення договору про відступлення прав вимоги. (а.с. 31)

Судом встановлено, що вищевказані відсотки нараховані ТОВ «Вердикт Капітал» на підставі ч. 2ст. 625 ЦК України.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Так, відповідно доч. 2ст. 625 ЦК України, боржник, якийпрострочиввиконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування на суму боргу вищевказаних процентів вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи з умов договору про споживчий кредит № 3941535 від 24.05.2021 судом встановлено, що сторони цього правочину погодили за «неправомірне користування кредитом» поза межами строку кредитування нарахування відсотків, тобто сторони узгодили відповідальність за порушення грошового зобов`язання (розділ 4 договору) нарахування 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день прострочення.

Відповідно, позивач має право на підставі положень ч. 2ст. 625 ЦК України вимагати від боржника сплатити відсотки у вищевказаному розмірі, як те встановлено договором.

Як вбачається із розрахунку, здійсненого ТОВ «Вердикт Капітал» і наданого позивачем, нарахування відсотків на підставі положень ч. 2ст. 625 ЦК України здійснено лише на заборгованість по тілу кредиту. Тому суд розглядає справу виключно в межах заявлених особою вимог (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Так, відсотки за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 16.12.2021 до 23.02.2022 (період визначений позивачем) становлять:

11250, 00 гривень (сума заборгованості по тілу кредиту, розмір якої впродовж вказаного періоду не змінювався) х 70 днів (кількість днів прострочення) х 5% = 39375, 00 гривень.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача за договором про споживчий кредит № 3941535 від 24.05.2021 підлягає стягненню заборгованість по процентах за користування кредитними коштами за період з 25.05.2021 до 06.09.2021 в сумі 38765, 88 гривень, а також відсотки за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 16.12.2021 до 23.02.2022 в розмірі 39375, 00 гривень. Водночас, позивачем заявлено до стягнення суму відсотків за користування кредитними коштами і нарахованими на підставі ч. 2ст. 625 ЦК України по договору про споживчий кредит № 3941535 від 24.05.2021 лише в розмірі 65203, 45 гривень.

Судом прийнято до уваги, що у відповідності до ч. 1 ст. 20 ЦК України особа право на захист здійснює на свій розсуд. Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідачем не спростовано розмір заборгованості по відсотках, завлений стороною позивача.

Отже, вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача заборгованості за відсотками за договором про споживчий кредит № 3941535 від 24.05.2021, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, в сумі 65203, 45 гривень підлягають до задоволення.

Виходячи з умов договору позики № 555151244003 від 05.07.2021, судом встановлено, що сторони цього правочину погодили строк кредитування 30 календарних днів і узгодили нарахування процентів як за користування кредитом в межах цього строку кредитування, так і за неправомірне користування кредитом поза межами строку кредитування (п. 1.1.1 договору).

Таким чином, відповідачка у відповідності до умов вищевказаного кредитного договору зобов`язана сплатити 6240, 00 гривень відсотків ((4 000, 00 гривень х 2, 60 % х 30 днів (за користування кредитними коштами, тобто в межах строку кредитування (з 05.07.2021 до 03.08.2021)) + (4 000, 00 гривень х 2, 60 % х 30 днів (за межами строку кредитування у відповідності до п. 1.1.1.2 договору (з 04.08.2021 до 02.09.2021)). Доказів того, що відповідачка здійснювала платежі на виконання умов договору позики № 555151244003 від 05.07.2021, матеріали справи не містять. Водночас, позивачем заявлено до стягнення суму відсотків в розмірі 6246, 60 гривень.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості за вищевказаним договором лише констатує суми заборгованості, визначені ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія», і вказує на відсутність будь-яких нарахувань з моменту укладення договору факторингу. (а.с. 30)

Водночас, нарахування, здійснені ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» і відображені у довідці по договору, є необґрунтованими і не відповідають умовам договору, як встановлено судом в ході розгляду справи. (а.с. 27-28)

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягають до стягнення відсотки за договором позики № 555151244003 від 05.07.2021 в сумі 6240, 00 гривень, а не 6246, 60 гривень, як визначено позивачем.

Крім того, позивач просив стягнути на його користь з відповідачки заборгованість по договору про споживчий кредит № 3941535 від 24.05.2021 за комісією в сумі 1250, 00 гривень.

Пунктом 1.5.1 вищевказаного кредитного договору визначено, що до загальних витрат позичальника за кредитом, включено одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 1250, 00 гривень.

Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Таким чином,Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Доказів того, що комісія за надання кредиту за вищевказаним договором була сплачена відповідачем, матеріали справи не містять. Відповідачкою дані обставини не спростовано.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за комісією за надання кредиту по договору про споживчий кредит № 3941535 від 24.05.2021 в розмірі 1250, 00 гривень.

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі суду від 18.10.2024 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку пояснення, викладені в позовній заяві, а також докази, надані разом із нею.

Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідачки заборгованості:

- за договором про споживчий кредит № 3941535 від 24.05.2021 в сумі 77703, 45 гривень, з яких: 11 250, 00 гривень заборгованість за тілом кредиту; 65203, 45 гривень заборгованість за відсотками; 1250, 00 гривень заборгованість за комісією;

- за договором позики № 555151244003 від 05.07.2021 в сумі 10240, 00 гривень, з яких: 4 000, 00 гривень заборгованість за тілом кредиту; 6240, 00 гривень заборгованість за відсотками.

В задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідачки на користь позивача процентів за договором позики № 555151244003 від 05.07.2021 в сумі 6, 60 гривень, слід відмовити, оскільки такі вимоги, враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 3028, 00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією від 26.09.2024. (а.с. 70)

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 3027, 70 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (99, 99 %). Решту судового збору в сумі 0, 30 гривень слід залишити за позивачем.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що 02.07.2024 між ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» було укладено договір про надання правової допомоги № 02-07/2024. (а.с. 64-66)

Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом прийнято до уваги, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження виконання АО «Лігал Ассістанс» умов вищевказаного договору, суду надано витяг з акту № 3 про надання юридичної допомоги від 05.09.2024. (а.с. 69)

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Як вбачається із умов договору про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02.07.2024, сторони даного правочину досягли домовленості про те, що вартість послуг узгоджується сторонами у заявці на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками до цього договору (п. 4.1. договору). Сума, визначена актом про надання юридичної допомоги цього договору є гонораром АО за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає (п. 4.5. договору).

У відповідності до заявки про надання юридичної допомоги № 288 від 05.07.2024, вартість надання АО ТОВ «Факторинг Партнерс» юридичної допомоги з супроводу примусового стягнення з ОСОБА_1 заборгованості становить 16 000, 00 гривень, з яких: вартість усної консультації з вивченням документів 4000, 00 гривень (2 години); вартість складання позовної заяви 12000, 00 гривень (4 години). (а.с. 68)

Вищевказане узгоджується й з витягом з акту № 3 про надання юридичної допомоги від 05.09.2024, підписаним сторонами правочину. (а.с. 69)

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

На виконання умов договору про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02.07.2024 позивачем було сплачено АО гонорар в сумі 35 000, 00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією від 12.09.2024. (а.с. 67)

Із вищевказаного платіжного документа не можливо встановити сплату позивачем АО гонорару саме в частині виконання заявки № 288 від 05.07.2024. Водночас, судом прийнято до уваги, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки,за якихсуд можевідступити відзагального правиларозподілу судовихвитрат,унормованого ч.2ст.141ЦПК України,визначені такожположеннями частин4,5,9статті 141цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Матеріали справи не містять клопотаньвідповідача про зменшення витрат позивача, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

Суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000, 00 гривень є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на те, що справа є незначної складності, а її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Оцінка дійАО,що полягали,зокрема,у «наданніусної консультації»,на щоАО буловитрачено 2години;«складанні позовноїзаяви»,на щоАО буловитрачено 4години,як товказано узаявці таакті,вказує наїх невідповідністькритеріям обґрунтованості,розумності тапропорційності допредмета споруу розумінніприписів ч.3ст.141ЦПК Україниз оглядуна те,що такідії невимагали значногообсягу юридичноїі технічноїроботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складеного позову не є занадто значними.

При цьому, суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між АО та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов`язок щодо розподілу судових витрат.

Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачем сумі (16000, 00 гривень) буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який є співмірним у відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України,відповідає критеріюреальності такихвитрат тарозумності їхньогорозміру,становить 5 000, 00 гривень, який і підлягає розподілу між сторонами.

У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на корить позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4999, 50 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (99, 99 %). Решту витрат на професійну правничу допомогу слід залишити за позивачем.

До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 633, 634, 638, 639, 1046, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст.ст. 10561, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 137, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість:

- за договором про споживчий кредит № 3941535 від 24.05.2021 в сумі 77703, 45 гривень, з яких: 11 250, 00 гривень заборгованість за тілом кредиту; 65203, 45 гривень заборгованість за відсотками; 1250, 00 гривень заборгованість за комісією;

- за договором позики № 555151244003 від 05.07.2021 в сумі 10240, 00 гривень, з яких: 4 000, 00 гривень заборгованість за тілом кредиту; 6240, 00 гривень заборгованість за відсотками,

що разом становить 87943, 45 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» судовий збір в сумі 3027, 70 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі4999, 50 гривень.

Решту судових витрат залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс».

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

Товариство зобмеженою відповідальністю«Факторинг Партнерс»: ЄДРПОУ 42640371; місцезнаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521.

Рішення суду складено 27.12.2024.

Суддя: