Рішення

від 17.12.2024 по справі 297/2788/24

БЕРЕГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/2788/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді МИХАЙЛИШИН В. М., за участю секретаря Балега Ю.О., представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Скляр А.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Скляр Артура Ласловича до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в особі представника адвоката Скляр А.Л. звернулась до Берегівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

У подальшому, 23 вересня 2024 року представником позивача подано до суду клопотання про приєднання додаткових доказів до матеріалів справи та заяву про уточнення позовних вимог.

Зокрема, позивачка просить:

- визнати право спільної часткової власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 0,0717 га, кадастровий номер 2110200000:01:027:0116, у розмірі 1/2 частки за ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), та 1/2 частки за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ). Право спільної сумісної власності на цю ділянку припинити;

- визнати право спільної часткової власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 , площею 0,0647 га, кадастровий номер 2110200000:01:027:0118 у розмірі 1/2 частки за ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), та 1/2 частки за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ). Право спільної сумісної власності на цю ділянку припинити;

- у порядку поділу спільного майна подружжя, стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 1/2 вартості автомобіля Фольксваген Туарег (Volkswagen Touareg), 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , яка становить 9933,33 дол. США, що по курсу НБУ станом на 18.09.2024 року становить 411339,00 грн.;

- виділити у власність ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) автомобіль вантажний спеціалізований фургон Мерседес Бенц Спрінтер 319 (Mercedes Benz Sprinter 319 CDI) 2011 року випуску, стягнувши з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 1/2 вартості автомобіля Мерседес Бенц Спрінтер 319 (Mercedes Benz Sprinter 319 CDI) 2011 року випуску, яка становить 15491,5 дол. США, що по курсу НБУ станом на 18.09.2024 року складає 641503,00 грн..

Позовна заява мотивована тим, що 14 лютого 2013 року між сторонами було укладено шлюб, який рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 грудня 2023 року розірвано. Під час перебування у шлюбі сторонами було набуто у власність вищевказане майно. Позивачка зазначила, що під час розірвання шлюбу між нею та відповідачем існувала домовленість про добровільний поділ майна. Однак, відповідач не дотримав своїх обіцянок та ухиляється від добровільного поділу спільного майна подружжя, а саме вказане майно перебуває у володінні відповідача, він користується майном у власних цілях без згоди позивачки, жодної можливості користуватися чи володіти спільним майном не надає.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 26.06.2024 року заяву представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Скляр А.Л. про забезпечення позову задоволено.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 02 липня 2024 року відкрито провадження у даній цивільній справі та призначено до підготовчого засідання.

05 серпня 2024 року Берегівським районним судом Закарпатської області отримано відзив відповідача, згідно якого останній просив відмовити у задоволенні позову. У відзиві відповідач зазначив, що позивачка надала суду недостовірну інформацію, а саме автомобіль марки «Volkswagen Touareg», 2012 року випуску, реєстраційний номер « НОМЕР_4 » був нею проданий 21.10.2023 року, тобто ще під час їхнього перебування у шлюбі. Єдиним власником вказаного автомобіля була позивачка, тому здійснити продаж без її згоди було неможливо. Всі отримані кошти від продажу автомобіля позивачка забрала собі. Після цього, між ними була домовленість, що автомобіль марки «Mercedes Benz Sprinter 319 CDI» 2011 року випуску, реєстраційний номер « НОМЕР_5 » залишається відповідачу. Щодо земельних ділянок відповідач зазначив, що такі були придбані ним за особисті кошти (заощадження). Також, відповідач вказує на те, що земельні ділянки були придбані ним через два місяці після укладення шлюбу з позивачкою, тобто вказане свідчить про неможливість придбання вказаних земельних ділянок за спільні кошти подружжя. Крім того, на час укладення шлюбу та в перші роки перебування у шлюбі позивачка ніде не працювала, приватним підприємцем не рахувалася, у ТОВ не перебувала, жодних доходів не отримувала. Сам факт придбання майна під час перебування у шлюбі не підтверджує набуття такого за спільні кошти подружжя.

15 серпня 2024 року судом отримано відповідь позивача на відзив відповідача. Так, представник позивача зазначає, що 20 жовтня 2023 року через виниклий конфлікт із відповідачем позивачка забрала дитину та поїхала до своїх батьків у с. Бене, не взявши при цьому жодних речей і документів. Автомобіль марки «Volkswagen Touareg» залишився на подвір`ї будинку відповідача, як і ключі до нього та техпаспорт. Таким чином, продати 21 жовтня 2023 року вказаний автомобіль позивачка не мала змоги. При цьому, наміру продавати вказаний транспортний засіб позивачка не мала, оскільки потребувала його для використання у власних цілях. Домовленостей щодо залишення іншого автомобіля відповідачу між сторонами також не було. Як зазначено у відповіді на відзив, через короткий проміжок часу після продажу автомобіля марки «Volkswagen Touareg» у відповідача з`явився інший автомобіль, який очевидно було придбано за кошти від продажу її автомобіля. Крім цього, 23 жовтня 2023 року позивачкою було подано заяву до поліції про втрату документів 20 жовтня 2023 року, що також свідчить про неможливість продажу нею автомобіля. Щодо тверджень відповідача про придбання ним земельних ділянок за власні кошти, позивачка зазначає, що до укладення шлюбу вона тривалий час працювала в Угорщині та мала власні заощадження. Тобто, вказані земельні ділянки були придбані ними за спільні кошти, а майно є спільною власністю подружжя.

01 жовтня 2024 року Берегівським районним судом Закарпатської області отримано заперечення на відповідь позивача, в яких зазначено про недоведеність та необґрунтованість фактів вказаних у відповіді на відзив, а також про їх надуманість. Крім цього, відповідач зазначив, що має заборгованість за оренду приміщення та комунальних послуг під час здійснення ним із позивачкою діяльності у сфері торгівлі.

12 листопада 2024 року до Берегівського районного суду Закарпатської області надійшло клопотання представника позивача адвоката Скляр Артура Ласловича про витребування доказів у даній цивільній справі. Зокрема, представник позивача просить витребувати від ТСЦ №2144 МВС України інформацію про те, де здійснено перереєстрацію автомобіля та видано нове свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та від ТОВ «ДОК-АВТО-ПРОФІ», де було укладено договір купівлі-продажу, інформацію щодо умов продажу автомобіля та відповідного договору, за яким відбувся продаж, а також доказів наявності/відсутності згоди іншого подружжя.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 25 листопада 2024 року у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів відмовлено у зв`язку з тим, що представником позивача не подано до суду доказів щодо особистого звернення позивачки до ТСЦ 2144 МВС України та ТОВ «ДОК-АВТО-ПРОФІ» із витребуванням зазначеної у клопотанні інформації та не обґрунтовано неможливість безпосереднього звернення позивачки до вказаних установ з метою отримання вказаної інформації та документів.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 25 листопада 2024 року закрито підготовче засідання та справу призначено до розгляду по суті.

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Скляр А.Л. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав зазначених у позові та поданій відповіді на відзив.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась. Про місце, дату і час розгляду справи була повідомлена належним чином. При цьому, подала письмові пояснення, в яких позовну заяву підтримала в повному обсязі, просила її задовольнити з підстав, викладених у ньому та поданій відповіді на відзив.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Сливка О.М. в судове засідання не з`явились. Про місце, дату і час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 21 грудня 2023 року шлюб зареєстрований 14 лютого 2013 року у Берегівському відділі ДРАЦСу у Берегівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за актовим записом №14, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Таким чином, дані правовідносини регулюються нормами Сімейного кодексу України.

Вирішуючи по суті даний спір, суд виходить з того, що основними засадами (принципами) цивільного законодавства, зокрема є: верховенство права, змагальність сторін, диспозитивність, розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами (ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

На противагу цьому слід зазначити, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Як вбачається із змісту правової позицій викладеної у постанові Верховного Суду від 24.01.2020 року у справі № 61-36178св18, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16.12.2015 року у справі № 6-2641цс15, норми Сімейного кодексу України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У відповідності до абз. 1 п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Зі змісту п.п. 23, 24 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України, вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Також, п. 30 цієї ж Постанови, передбачено рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

При цьому, суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому, суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Так, судом встановлено, що на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 10 квітня 2013 року та 15 квітня 2013 року, засвідчених приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Мацола І.В., відповідачем ОСОБА_2 було придбано дві земельні ділянки: за АДРЕСА_1 , площею 0,0717 га, кадастровий номер 2110200000:01:027:0116 та за АДРЕСА_1 , площею 0,0647 га, кадастровий номер 2110200000:01:027:0118. Право власності на вказані земельні ділянки підтверджено копіями Витягів з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Вказане свідчить про придбання вказаних земельних ділянок відповідачем ОСОБА_2 через два місяці після реєстрації шлюбу (14 лютого 2013 року) із позивачкою ОСОБА_1 ..

У підтвердження факту придбання вказаних земельних ділянок за спільні кошти, позивачка стверджує, що мала заощадження, оскільки працювала в Угорщині. Разом з цим, підтвердити належними та допустимими доказами наявність заощаджень, які б позивачка ОСОБА_1 могла вкласти у придбання земельних ділянок не підтверджено. Зокрема, позивачкою не надано копій договорів про працевлаштування, довідки про доходи за період до реєстрації шлюбу із відповідачем.

Крім цього, представник позивачки в судовому засіданні зазначив, що на обох земельних ділянках розташований фундамент, одна частина якого знаходиться на одній земельній ділянці, а інша частина на іншій ділянці, що унеможливлює вирішення питання розподілу спільної сумісної власності подружжя, а саме земельних ділянок з кадастровими номерами 2110200000:01:027:0116 та 2110200000:01:027:0118. Позаяк, вказані земельні ділянки є невільними від забудови.

Також, судом встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 власником автомобіля марки «Mercedes Benz Sprinter 319 CDI» 2011 року випуску, реєстраційний номер « НОМЕР_5 » є ОСОБА_2 , дата реєстрації права власності 24.10.2018 року.

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 власником автомобіля марки «Volkswagen Touareg», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , реєстраційний номер « НОМЕР_4 » являється ОСОБА_1 , дата реєстрації 04.02.2015 року.

При цьому, до матеріалів справи не долучено ані позивачкою, ані її представником належних та допустимих доказів щодо вартості вказаних транспортних засобів та їх оцінку. Відсутність вказаних доказів прямо впливає на суть рішення справи в частині компенсації вартості транспортних засобів, заявлених позивачкою. Наведене свідчить про недоведеність позовних вимог в цій частині.

Сторонами по справі для визначення вартості спірного майна на момент розгляду справи в суді не було заявлено клопотання про призначення судової авто товарознавчої експертизи.

У зв`язку з чим, суд розглядає справу та приймає рішення на підставі доказів, які наявні в матеріалах справи.

Разом з цим, відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 власником автомобіля марки «Volkswagen Touareg», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , являється ОСОБА_3 , дата реєстрації 21.10.2023 року.

Так, згідно копії відповіді ТСЦ МВС №2144 РЕГІОНАЛЬНОГО СЕРВІСНОГО ЦЕНТРУ ГСЦ МВС У ЛЬВІВСЬКІЙ, ІВАНО-ФРАНКІВСЬКІЙ Т ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТЯХ від 21.08.2024 року встановлено, що згідно Єдиного державного реєстру МВС транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN TOUAREG», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , був перереєстрований за договором купівлі-продажу (СГ) №7566/23/1/009408 від 21.10.2023 року в ТОВ «ДОК-АВТО-ПРОФІ», код ЄДРПОУ 41551251, юр. адреса: м. Київ, Шевченківський район, вул. Ризька, 73/Б.

Отже, продаж транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN TOUAREG», 2012 року випуску було здійснено під час перебування у шлюбі.

Із наданої позивачем копії письмових пояснень від 23 жовтня 2023 року наданих ст. СП Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_1 встановлено, що остання 23 жовтня 2023 року о 10:30 год. звернулась до поліції з метою інформування та допомоги в пошуку документів, а саме: паспорта громадянина України, посвідчення водія та тех. паспорту на автомобіль марки «VOLKSWAGEN TOUAREG», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , реєстраційний номер « НОМЕР_4 », які вона втратила в жовтні 2023 року в м. Берегове. Відсутність документів виявила 20.10.2023 року, останній раз документи бачила 19.10.2023 року. Звернулась з метою відновлення документів, документи ніхто не викрадав.

При цьому, доказів щодо результатів розгляду звернення позивачки ОСОБА_1 до поліції суду не надано, як і доказів продажу транспортного засобу без її згоди, тому твердження позивачки у відповіді на відзив на обставини продажу транспортного засобу не доведені жодними належними та допустимими доказами.

Відсутність належних та допустимих доказів у матеріалах справи про придбання вищевказаних земельних ділянок та транспортних засобів за спільні кошти подружжя, незважаючи на перебування сторін у шлюбі, спростовують правовий статус сумісної власності подружжя на зазначене майно в розумінні правових позицій ВСУ з аналогічних спорів.

Враховуючи вищенаведене, керуючись чинними положеннями процесуального законодавства, з метою встановлення балансу та ефективного захисту прав та інтересів сторін, в контексті встановлених обставин справи, приймаючи до уваги недоведеності презумпції спільної сумісної власності сторін, зважаючи на те, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факт набуття спільними сумісними коштами або спільною працею подружжя оспорюваного майна, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою в позові.

Керуючись ст. ст. 15, 325, 328, 365, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 7, 57, 60, 63, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 158, 265, 267, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (мешканка АДРЕСА_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), в особі представника адвоката Скляр Артура Ласловича (м. Ужгород, вул. Мукачівська, 8, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) про поділ спільного майна подружжя відмовити в повному обсязі.

Заходи забезпечення позову згідно ухвали Берегівського районного суду Закарпатської області від 26 червня 2024 року скасувати.

Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили даного рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга може бути подана до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Віталій МИХАЙЛИШИН