Рішення

від 10.12.2024 по справі 302/1714/24

МІЖГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 302/1714/24

Провадження № 2/302/494/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в повному обсязі)

10 грудня 2024 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Повідайчика О.І.

за участі:

секретаря судового засідання Сита Л.М.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань в селищі Міжгір`я Хустського району Закарпатської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на спадкове майно за заповітом,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати за нею право власності на спадкове майно за заповітом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Лозянське Хустського району Закарпатської області, у віці 89 років, померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. За життя, 18 листопада 2011 року, ОСОБА_2 залишила заповіт, яким на випадок своєї смерті, все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось і взагалі на що вона за законом матиме право (житловий будинок з надвірними будовами, земельні ділянки, грошові вклади і все інше) заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт не змінено та не скасовано. До спадкової маси померлої ОСОБА_2 увійшло, таке належне спадкодавиці на день смерті нерухоме майно:

- житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Випискою з погосподарської книги, виданою старостою Лозянського старостинського округу за № 70 від 23.09.2024 року;

- земельна ділянка загальною площею 0,4268 га, яка належала за життя померлій ОСОБА_2 , мешк. АДРЕСА_1 , згідно державного акту серії ІІ-ЗК № 001391 виданого Лозянською сільською радою 30.10.2002 року ОСОБА_2 на підставі рішення 17 сесії 23 скликання Лозянської сільської ради народних депутатів від 06.02.2001 року.

Зазначене майно успадкувала позивачка як спадкоємець за заповітом у відповідності до вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України шляхом спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Нотаріусом Міжгірської державної контори Дунаєвою О.І. у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок і земельні ділянки загальною площею 0,4268 га, що розташовані на території Лозянської сільської ради було відмовлено, оскільки на дане спадкове майно відсутні правоустановчі документи та відсутні інформація в Державному реєстрі речових прав про зареєстроване право власності щодо зазначеного вище нерухомого майна. У зв`язку з цим ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на зазначені об`єкти спадкового майна за заповітом в судовому порядку.

26 листопада 2024 року ухвалою судді було відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання.

Позивачка в підготовче засідання не з`явилась.

Представник позивачки адвокатка Гренджа В.Ю. подала суду заяву від 10 грудня 2024 року, в якій просила розглянути справу без участі позивачки та ї, позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні.

Відповідач Міжгірська селищна рада Хустського району Закарпатської області явку представника в судове засідання не забезпечила, 02.12.2024 подала суду заяву в якій просила розглянути справу без участі представника відповідача. З поданої заяви слідує визнання позову Міжгірською селищною радою Хустського району Закарпатської області.

Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Частиною 4 статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Оскільки відповідач визнав позов й таке визнання не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи законних інтересів третіх осіб, з врахуванням характеру спірних правовідносин, суб`єктного складу сторін і обставин справи, відповідно до наведених норм процесуального закону суд доходить висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову в підготовчому засіданні.

За наявними доказами суд встановив такі фактичні обставини справи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Лозянське Міжгірського району Закарпатської області померла ОСОБА_2 , 1923 року народження, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.8).

За життя, ОСОБА_2 належало на праві приватної власності нерухоме майно: житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Випискою з погосподарської книги, виданою старостою Лозянського старостинського округу за № 70 від 23.09.2024 року; земельна ділянка загальною площею 0,4268 га, яка належала за життя померлій ОСОБА_2 , мешк. АДРЕСА_1 , згідно державного акту серії ІІ-ЗК № 001391 виданого Лозянською сільською радою 30.10.2002 року ОСОБА_2 на підставі рішення 17 сесії 23 скликання Лозянської сільської ради народних депутатів від 06.02.2001 року.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина до складу якої увійшли зазначені об`єкти нерухомого майна.

Із виписки з погосподарської книги, виданої старостою Лозянського старостинського округу Міжгірської селищної ради 23.09.2024 №70 слідує, що за померлою ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була постійною жителькою АДРЕСА_1 , згідно погосподарської книги № 3 дійсно закріплений особовий рахунок НОМЕР_2 . Перенумерація будинків на території сільської ради проводилася. Померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 дійсно була власником житлового будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Зазначений житловий будинок побудований орієнтовно в 1946 році на земельній ділянці площею 0,06 га та перебудований у 1991 році. Свідоцтво на право власності на зазначений житловий будинок сільською радою не видавалося (а.с.10).

Згідно довідки виданої Лозянським старостинським округом Міжгірської селищної ради від 23.09.2024 № 345, на час смерті ОСОБА_2 , 1923 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , в селі Лозянський Хустського (Міжгірського) району Закарпатської області, разом з нею постійно проживали та були зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , - племінниця; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , родичка (донька ОСОБА_3 ); ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , - родич (син ОСОБА_5 ); ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (син ОСОБА_3 ) (а.с.14).

Згідно довідки виданої Лозянським старостинським округом Міжгірської селищної ради від 23.09.2024 № 346, померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була постійною мешканкою і зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , одружена не була та дітей не мала (а.с.15).

Як вбачається з матеріалів справи, при житті ОСОБА_2 склала заповіт, який посвідчений 18 листопада 2011 року, секретарем виконкому Лозянської сільської ради Болехан І.М., та зареєстрований в журналі реєстрації нотаріальних дій за № 129, відповідно до якого ОСОБА_2 на випадок своєї смерті зробила таке заповітне розпорядження, а саме: все своє майно, яке їй буде належати за законом та по праву на ділянки, грошові вклади і все інше, заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.9).

Відповідно до вимог ст. 1223, 1233 та 1268 ЦК України позивачка є єдиним спадкоємцем за заповітом за померлою ОСОБА_2 , яка єдина вказана в заповіті, прийняла спадщину шляхом фактичного постійного проживання разом із спадкодавцем, та протягом шестимісячного строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не відмовилася від прийняття спадщини.

ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину. Останньою їй було відмовлено в учиненні відповідної нотаріальної дії на підставі підпункту 4.16 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595 (далі Порядок № 296/5) відповідно до якого видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, та документи або копії (витяги) з них, необхідні для вчинення нотаріальної дії, обов`язково долучаються до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. У разі коли державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та об`єкт нерухомого майна проведено без видачі документа, що посвідчує таке право або у зв`язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, нотаріальна дія щодо такого майна вчиняється на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього. Така інформація долучається до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. Приватний нотаріус постановив відмовити у видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину позаяк остання не подала оригінали документів (на підтвердження права власності на майно) (а.с.48).

Правовідносини щодо права власності до 01 січня 2004 року регламентувались розділом ІІ Цивільного кодексу УРСР. Верховним Судом України в постанові від 18.12.2013 у справі № 6-137цс13 було висловлено правову позицію, що право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.

Питання набуття права власності, зокрема й на житловий будинок, регламентувались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки зведення й завершення будівництвом об`єкта.

Відповідно до вказаних нормативних документів громадяни вправі були, зокрема, придбати або побудувати для себе на праві особистої власності житлові будинки. Тобто законодавче регулювання після завершення ОСОБА_2 будівництва житлового будинку передбачало набуття права особистої власності на житловий будинок внаслідок його будівництва.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час завершення будівництвом житлового будинку регулювалася підзаконними нормативними актами, а саме Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року N 56. Вказаним нормативним актом було передбачено реєстрацію права власності на житло тільки в містах та селищах і не встановлювалась можливість такої в сільських населених пунктах. Відповідно до практики правозастосування діючого законодавства, викладеної в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. N 24-753/0/4-13 «При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 07 грудня 1990 року N 553-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року N 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за N 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року N 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року N 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року N 1/5, та іншими нормативними актами».

З врахуванням наведеного суд доходить висновку, що ОСОБА_2 набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 внаслідок його створення (завершення будівництвом), що підтверджується випискою з погосподарської книги від 23.09.2024 № 70 (а.с. 10) та технічним паспортом (а.с. 17-22). Відтак зазначений житловий будинок з прилеглими господарськими будівлями й спорудами увійшов до складу спадщини за ОСОБА_2 .

Чинним начас видачіДержавного актуна правоприватної власностіна землюсерії ІІ-ЗК№001391від 30.10.2002законодавством непередбачалось державноїреєстрації прававласності наземельні ділянки.Більше тогозазначений акт,оформлений згідноз актуальниминормативними вимогами,відповідно доприписів статті126Земельного кодексуУкраїни (вредакції станомна 01.01.2002)і бувєдиним документом,яким посвідчувалосьправо власностіна землю.Відтак вказанийдержавний актє документом,який достовірнопідтверджував належністьзгаданих земельнихділянок направі власностіспадкодавиці ОСОБА_2 й доводитьїх належністьдо складуспадщини.

Враховуючи наведене суд встановив, що позивачка, як єдина спадкоємиця за заповітом за померлою ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину шляхом постійного спільного проживання набула право на спадкування за нею майна, котре увійшло до складу спадщини, зокрема, житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки загальною площею 0,4268 га, яка належала за життя померлій ОСОБА_2 згідно державного акта серії ІІ-ЗК № 001391 від 30.10.2002.

Суд не встановив обставин, передбачених статтею 1244 ЦК України, які мали б наслідком усунення позивачки від спадкування за ОСОБА_2 ..

Обставин, які б свідчили, що спадкування позивачкою за ОСОБА_2 порушує права чи законні інтереси третіх осіб судом не встановлено.

Відтак суд встановив, що у позивачки виникло право на набуття у власність зазначеного об`єкта нерухомого майна в порядку спадкування за заповітом та наявність формальних перешкод для нотаріального оформлення переходу права власності від спадкодавця до спадкоємиці, які не впливають на зміст цього права.

Згідно з положеннями ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до приписів частин 1, 2 і 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України). Зміст права власності виявляється у праві: володіння, користування, розпорядження (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Суд враховує, як сталу практику правозастосування (елемент правової визначеності) зазначеної норми, позицію викладену в п. 3.1. листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до якої визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Враховуючи встановлені обставини та відповідно до вказаних вище норм законодавства суд доходить висновку, що матеріалами справи доводиться наявність законних підстав на набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом та існування підстав для судового захисту такого права в установлений законом спосіб визнання права.

Відтак суд уважає позовні вимоги обґрунтованими й такими, що підлягають до задоволення.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 3, 11, 16, 316-319, 321, 328, 392, 1216, 1218, 1222, 1223, 1258, 1261, 1268, 1296 Цивільного кодексу України, ст. 2-5, 10-13, 19, 76-81, 200, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на спадкове майно за заповітом,- задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом за померлою ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на земельні ділянки загальною площею 0,4268 га для ведення особистого підсобного господарства, та обслуговування житлового будинку, що знаходяться: урочище «Біля хати» - площею 0,1075 га; урочище «Кут» - площею 0,0388 га; урочище «Кондрівці (Берег)» - площею 0,0544 га; урочище «Берег» - площею 0,0121 га; урочище «Загорода» - 0,0770 га, урочище «Берег» - 0,0230 га; урочище «Берег» - 0,1140 га, передані для ведення особистого селянського господарства та обслуговування житлового будинку, згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗК № 001391 виданого 30.10.2002, в порядку спадкування за заповітом за померлою ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 17.12.2024.

Повне найменування учасників:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Міжгірська селищна рада Хустського району Закарпатської області, код ЄДРПОУ 04350910; місцезнаходження: вул. Шевченка, 77, селище Міжгір`я, Хустський район, Закарпатська область, 90000.

Головуючий суддя: О. І. Повідайчик