Рішення

від 10.12.2024 по справі 607/15328/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.12.2024 Справа №607/15328/24 Провадження №2/607/3201/2024

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Стельмащука П.Я., за участю секретаря судового засідання Двикалюк І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 адвоката Семусь Тетяни Андріївни до Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 про зняття арешту з майна,

В С Т А Н О В И В:

Представник ОСОБА_1 адвокат Семусь Т.А. звернулась до суду із позовом до Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 , у якому просить зняти арешт із всього нерухомого майна (невизначене майно), що належало ОСОБА_3 , який накладений Першим відділом державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 34060662 від 31.08.2012, реєстраційний номер обтяження: 12937042.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_4 є спадкоємцем ОСОБА_3 , який був її чоловіком та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Проте, було встановлено, що на все нерухоме майно, яке належало ОСОБА_3 31.08.2012 накладено арешт, згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31.08.2012, виданої Першим відділом державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, номер ВП №34060662. Боржником у даному виконавчому провадження є ОСОБА_3 . Згідно відомостей з Автоматизованої системи виконавчих проваджень (АСВП) встановлено, що станом на 29.02.2024 відкритих виконавчих проваджень щодо боржника ОСОБА_3 немає.

Відділ державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, повідомив, що виконавче провадження № 34060662 відкрито на підставі виконавчого листа № 1915/6461/2012 від 03.07.2012 виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 117309 грн. та 1173,09 грн. в повернення сплачених судових витрат. 25.11.2013 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу за відсутності у боржника майна. Інформації про накладення обтяження не надано. Повідомлено, що надати для ознайомлення вказане виконавче провадження неможливо, оскільки строк його зберігання закінчився і за спливом трирічного терміну виконавче провадження знищене. Враховуючи, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу винесена 25.11.2013, трирічний строк для повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив. Таким чином, наявність обтяження майна порушує права позивача та перешкоджає останній вільно володіти, користуватись та розпоряджатись майном. Оскільки позивач позбавлений можливості реалізувати свої права у позасудовому порядку, просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 06.08.2024 відкрите провадження у даній цивільній справі за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 08.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_5 в судове засідання не з`явились, представник подала до суду заяву про розгляд справи без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Відповідно доч.1статті 280ЦПК України,суд можеухвалити заочнерішення напідставі наявниху справідоказів заодночасного існуваннятаких умов: 1)відповідач належнимчином повідомленийпро дату,час імісце судовогозасідання; 2)відповідач нез`явився всудове засіданнябез поважнихпричин абобез повідомленняпричин; 3)відповідач неподав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Представник відповідача Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явились, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відзив на позов не подали, про поважність причин неприбуття в судове засідання не повідомили. А тому, відповідно дост. 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд, у відповідності з ч. 2 ст.247 ЦПК України, здійснює розгляд справи без участі сторін, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов слід задовольнити з таких міркувань.

09.08.2012 ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 видане повторно 12.12.2023. Прізвище подружжя після реєстрації шлюбу « ОСОБА_7 » та « ОСОБА_7 ».

У даному шлюбі у них народився син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 видане повторно 12.12.2023).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 видане 02.08.2023.

Згідно з інформаційною довідкою з Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №73849331 від 06.09.2023, приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Катрук О.В. 04.09.2023 заведено спадкову справу №10/2023 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

08.02.2024 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Катрук О.В. видано ОСОБА_1 довідку №14/01-16 про те, що нотаріусом відкрито спадкову справу до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка ОСОБА_3 , та встановлено коло спадкоємців станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме ОСОБА_1 , дружина померлого, спадщину прийняла в установлений законом строк шляхом подачі до приватного нотаріуса відповідної заяви про прийняття спадщини; ОСОБА_8 , малолітній син померлого, спадщину прийняв в установлений законом строк шляхом подачі до приватного нотаріуса відповідної заяви про прийняття спадщини.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №36222247 від 17.01.2024, головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції Олішинською Н.В. постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31.08.2012 накладено арешт на все нерухоме майно (невизначене майно), що належало ОСОБА_3 в рамках виконавчого провадження №34060662, реєстраційний номер обтяження: 12937042.

У відповідь на заяву ОСОБА_5 від 16.02.2024, Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомив наступне (лист №41639 від 29.02.2024). Перевіркою бази даних АСВП встановлено, що станом на 29.02.2024 відкритих виконавчих проваджень, де боржником є ОСОБА_3 у відділі не перебуває. Однак перевіркою бази даних АСВП (спец розділ) встановлено, що на виконанні перебували виконавчі провадження, серед яких виконавче провадження №34060662 з примусового виконання виконавчого листа №1915/6461/2012 від 03.07.2012 виданого Тернопільським міськрайонний судом Тернопільської області про стягнення з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду на суму 117309,00 та судові витрати в сумі 1173,09 грн. 31.08.2012 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про звернення стягнення на майно боржника. 25.11.2023 відповідно п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції 1999 року №606-ХІV), винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу за відсутності у боржника майна. Отже інформація про сплату боргу відсутня. У зв`язку із спливом трирічного терміну зберігання виконавчі провадження знищені.

За змістом відповіді № 49690 від 12.03.2024 Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові № 523/2357/20 від 11.10.2023, вважає, що у нього відсутні підстави для застосування п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» до виконавчих проваджень, де грошові зобов`язання боржника підлягають спадкуванню.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будьякими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

На час накладення арешту на майно діяла редакції Закону України «Про виконавче провадження» № 606XIV від 21 квітня 1999 року.

Так, згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606XIV державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» № 606XIV).

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (ч. 3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» № 606XIV).

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606XIV виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Станом на момент вирішення справи судом діє редакція Закону України «Про виконавче провадження» № 1404VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон).

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої, частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594св21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109св22).

Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.

Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Відповідно до статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Зобов`язання за кредитними договорами входять до складу спадщини.

У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника), за загальним правилом, переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного в спадщину.

Таким чином, правовідносини, що виникли між банком і боржником (який помер), після його смерті трансформуються в зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем і спадкоємцями, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 Закону виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Відповідно до вказаної норми Закону, після закриття виконавчого провадження строки пред`явлення до виконання виконавчих листів сплили.

Отож, суд встановив, що ОСОБА_1 та її малолітній син є спадкоємцями майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Позивачка звернулася до нотаріуса для оформлення своїх спадкових прав, однак у зв`язку з наявністю обтяжень на майно, належне спадкодавцю, зокрема: арешт всього нерухомого майна (невизначене майно), що належало ОСОБА_3 , який накладений Першим відділом державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 34060662 від 31.08.2012, реєстраційний номер обтяження: 12937042, ОСОБА_1 має перешкоди у реалізації своїх прав спадкоємця.

У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року в справі №203/3435/21 (провадження №61-5467св22) зазначено, що «наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном».

Виконавче провадження № 34060662 не здійснюється, звернення стягнення на майно боржника було накладено органом виконавчої служби 31.08.2012, а 25.11.2013 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу за відсутності у боржника майна, строк зберігання ВП № 34060662 закінчився і за спливом трирічного терміну виконавче провадження знищене. Також строк для повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання на момент вирішення цього спору та ухвалення рішення пропущено, а відтак суд вважає, що обтяження - арешт майна спадкодавця перешкоджає позивачці в оформленні спадщини, що відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

За встановлених обставин, порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом скасування арешту нерухомого майна, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, номер 34060662 від 31.08.2012 головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції Олішинською Н.В., реєстраційний номер обтяження: 12937042.

Щодо належності відповідача Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, то суд звертає увагу на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна зпід арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Вказане зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16ц.

Неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 619/2796/19ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення зпід арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна. При цьому, орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Відділ державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції є неналежним відповідачем у даній справі.

На підставі ч.1ст.141 ЦПК України, судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду в розмірі 968,96 грн. слід стягнути з ОСОБА_2 (який є належним відповідачем) на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 273, 280, 282, 284, 287, 289, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов представника ОСОБА_1 адвоката Семусь Тетяни Андріївни до ОСОБА_2 про зняття арешту з майна задовольнити.

Зняти арешт із нерухомого майна (невизначене майно), що належало ОСОБА_3 , який накладений головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції Олішинською Н.В. на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 34060662 від 31.08.2012, реєстраційний номер обтяження: 12937042.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 968,96 гривень судового збору.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк наподання заявипро переглядзаочного рішенняможе бутитакож поновленийв разіпропуску зінших поважнихпричин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання АДРЕСА_1 .

Відповідач: Відділ державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, код ЄДРПОУ: 45000236, адреса місцезнаходження: вул. Князя Острозького, 14, м. Тернопіль.

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , останнє відоме місце проживання АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 10.12.2024.

Головуючий суддяП. Я. Стельмащук