Постанова

від 26.11.2024 по справі 466/7466/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/7466/24 Головуючий у 1 інстанції: Донченко Ю.В.

Провадження № 22-ц/811/2429/24 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Зеліско-Чемерис К.Р.,

з участю: заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 18 липня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

в с т а н о в и в:

15.07.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження за правилами цивільного судочинства із заявою, в якій просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що він ( ОСОБА_1 ) самостійно виховує малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановлення даного факту обґрунтовував необхідністю уникнення ризику мобілізації для нього, як єдиної особи, яка виховує та доглядає малолітню доньку, та залишення дитини без батьківського піклування, оскільки мати дитини, з якою заявник розірвав шлюб 25.01.2024 року, перебуває на військовій службі в Збройних Силах України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 18 липня 2024 року у відкритті провадження в даній справі відмовлено на тій підставі, що справу належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ухвалу суду оскаржив заявник ОСОБА_1 , просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апелянт вважає, що оскаржувана ухвала винесена з порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, а висновки, викладені в ухвалі, не відповідають обставинам справи.

Не погоджується заявник з висновком суду першої інстанції про наявність у даній справі публічно-правових відносин заявника з державою та необхідність звернення до суду в порядку адміністративного судочинства, оскільки вищенаведене не відповідає правовій позиції, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21.

При цьому, наголошує, що ч.2 ст.245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову, проте, встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє. Тобто, у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині рішення, що не передбачено КАС України. У той же час, перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Додає, що аналіз чинного цивільного законодавства свідчить про те, що до юрисдикції цивільного суду відносяться справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Наголошує, що чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Додає, що неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Наголошує, що суд першої інстанції також не врахував, що у даній справі заявнику у наданні відстрочки у зв`язку із самостійним вихованням дитини не відмовлено і такий факт не оспорюється, а отже, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Зазначає, що він підлягає мобілізації, однак, зважаючи на той факт, що він самостійно виховує дитину, якій ще не виповнилось 18-ти років, й те, що мати дитини перебуває на військовій службі у Збройних Силах України, вважає, що має підстави для звільнення від призову на військову службу під час мобілізації.

В судове засідання апеляційного суду інші учасники справи, окрім заявника, не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи всі були належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляли, тому відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, розгляд справи проведено апеляційним судом у їхній відсутності.

Заслухавши пояснення заявника в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Частиною першою статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої цієї статті, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік фактів, що мають юридичне значення, та які встановлюються в судовому порядку, передбачений у статті 315 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст.315 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року

у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) зроблено висновок,

що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення,

зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №161/853/19, від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 зазначено, якщо факт, що має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18, від 29 травня 2019 року у справі №398/4017/18 вказано, що суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

За висновком Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23), існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

Таким чином, судовий порядок встановлення факту, що має юридичне значення, використовується лише у випадку, коли чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення.

Окрім того, необхідно зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21, відступивши від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22-ц (провадження №61-13369св22), вказала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду визнала неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для розгляду даної справи у порядку адміністративного судочинства та вважає, що питання у цій справі виникло з підстав необхідності встановлення факту, який має юридичне значення, що може спричинити в подальшому виникнення, зміну або припинення особистих немайнових та/або майнових прав заявника.

При цьому, колегія суддів зауважує, що заявлені вимоги в даній справі пов`язані з доведенням існування підстав для виникнення у заявника права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації в порядку, визначеному статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так, зокрема, пунктом 15 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані:

-жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років і чоловіка (дружину), який (яка) проходить військову службу за одним із видів військової служби, визначених частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Разом з тим, за обставинами даної справи, шлюб між батьками дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розірваний рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 січня 2024 року, мати дитини перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 і, згідно з довідкою цієї військової частини від 07.01.2024 року, у період з 10.05.2023 року по 01.01.2024 року вона, як солдат, брала безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в н.п. Роботине, Запорізької області.

У зв`язку з наведеним, суду першої інстанції необхідно з`ясувати, чи має можливість заявник, за вказаних вище обставин, встановити юридичний факт, про який він просить, для вирішення питання відстрочки від мобілізації в позасудовому порядку.

Таким чином, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, як такої, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.6, 379 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 18 липня 2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 06 грудня 2024 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич