Постанова

від 19.11.2024 по справі 501/3117/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1399/24

Справа № 501/3117/22

Головуючий у першій інстанції Смирнов В.В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 ,

на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 грудня 2022 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності,

встановив:

У листопаді 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним вище позовом, у якому просила визнати за нею право власності в порядку набувальної давності на квартиру АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_3 вказує, що вона більше десяти років проживає в квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , якою вільно, відкрито, добросовісно та безперервно володіє.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 15 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачка добросовісно заволоділа вказаною вище спірною квартирою та більше десяти років відкрито користується нею.

ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , звернулась до суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення своїх прав та прав її малолітньої доньки оскаржуваним рішенням суду, на підставі якого у 2023 році її та малолітню ОСОБА_2 було знято з реєстрації у вказаній квартирі, у яку вони вселились, як члени сім`ї її наймача та яка є їх єдиним житлом, вказує, що суд залишив поза увагою у цій справі те, що визначений позивачкою відповідач є неналежним. Так, судом, у порушення положень ст.ст. 335,344 ЦК України, не з`ясовано власника майна.

Водночас спірна квартира АДРЕСА_3 , є неприватизованою, при цьому судом до участі у справі не було залучено власника майна - територіальну громада в особі Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, як і не було залучено осіб, які мають зареєстроване місце проживання в зазначеній квартирі, зокрема, скаржницю, яка також діє в інтересах своєї малолітньої дитини.

У відзиві на вказану апеляційну скаргу ОСОБА_3 , заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, особи яка не приймала участі у цій справі зазначає, що рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 грудня 2022 року не стосується прав, свобод та інтересів скаржниці та її доньки, оскільки вони ніколи не були власниками спірної квартири, а право користування втратили багато років тому, і ніколи не приймали участі в утриманні цієї квартири, не сплачували комунальні платежі, жодним чином не піклувалися про це нерухоме майно, їх особисті речі в квартирі відсутні. Також позивачка зауважує про введення скаржницею суд в оману, зважаючи на приховування факту наявності у неї на праві приватної власності іншого житла.А також заявлені скаржницею витрати на професійну правову допомогу є неспівмірними часу та складності справи, зважаючи на предмет позову та опис наданих скаржниці адвокатом послуг.

У відповіді на відзив адвокат Чумаченко С.О., який діє від імені ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , наполягаючи на викладених у апеляційній скарзі обставинах просить таку задовольнити.

У судовому засіданні представник скаржниці адвокат Ніц А.С. підтримав вимоги апеляційної скаргу, надав суду пояснення за її доводами.

Позивачка ОСОБА_3 та її представник адвокат - Марінкевич М.М. заперечували проти задоволення вказаної апеляційної скарги.

У судове засідання відповідачка не з`явилася про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, що відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до вимог ч.1,ч.4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представника скаржниці адвоката Ніца А.С. , за доводами апеляційної скарги, позивачку ОСОБА_3 та її представника адвоката

Марінкевич М.М, які заперечували проти задоволення скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає, з огляду на таке.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц).

Відповідно до роз`яснень, викладених в абз. 5 п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

Верховний Суд зауважує, що права, передбачені ЦПК України щодо третьої особи і відповідача, є різними за своїми значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має перебувати з однією із сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.

Суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов`язують її з однією із сторін у процесі.

Отже, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Тобто такі особи не є суб`єктами спірних правовідносин, тому суд не вирішує питання про їх права та обов`язки. Судове рішення лише в майбутньому може вплинути на їх права та обов`язки щодо якоїсь із сторін у спорі, зокрема в разі пред`явлення до них регресного позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 вказала, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

З огляду на викладене не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також встановлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.

На відміну від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, за теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси, і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Співучасть - це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні в цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов`язку. Важливою ознакою співучасті є наявність у декількох позивачів чи відповідачів у справі однакових за спрямованістю матеріально-правових вимог чи юридичних обов`язків. Ця ознака дозволяє відрізняти процесуальну співучасть від інших видів участі множинності заінтересованих осіб, зокрема, від участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Згідно з частиною першою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом вказаної норми з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Таким чином, якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15 (провадження № 61-16776св20) касаційний суд виснував, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача. […] Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Отже, належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.

Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18), Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 757/31237/18.

Предметом позову в цій справі є, зокрема, матеріально-правова вимога позивачки про визнання за нею права власності в порядку набувальної давності на квартиру АДРЕСА_1 .

Так, згідно ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Згідно Постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК).

Враховуючи положення ст.ст. 335, 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №924/925/17 та від 22 травня 2018 року у справі №922/1574/17).

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_3 не було надано суду жодних доказів, які б підтверджували наявність у визначеного позивачкою відповідача права власності на спірне нерухоме майно.

Між тим, з копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно убачається, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 не була приватизована та ніколи не перебувала у приватній власності, до реєстрації такої за ОСОБА_3 на підставі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15.12.2022 року по справі №501/3117/22.

Вказані обставини підтверджуються також і листом КП БТІ А-93 від 18 квітня 2023 року (а.с.48).

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, четверта та восьма статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).Відповідно до статті 328 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 142 Конституції України, ст. 327 ЦК України визначають суб`єктом права комунальної власності відповідні територіальні громади, що здійснюють право власності або безпосередньо (за допомогою місцевого референдуму, загальних зборів громадян - ст.ст. 7,8 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), або через органи місцевого самоврядування.

Вказаними органами, у розумінні ЗК України, є відповідні місцеві ради: сільські, селищні, міські - щодо земель територіальних громад, районні, обласні та Верховна Рада АРК - щодо земель спільної власності територіальних громад. Питання регулювання земельних відносин вирішується радами виключно на пленарних засіданнях (п. 34 ст. 26, п. 21 ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Тож, на час звернення ОСОБА_3 до суду із цим позовом право власності на спірне нерухоме майно належало територіальній громаді м. Чорноморськ реалізація якого здійснюється через Одеську міську раду.

Водночас, відповідно довідки з місця проживання про склад сім`ї та прописку №4655 від 17.11.2015 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 (т.1 а.с. 53).

Отже оскаржуване рішення суду у цій справі безпосередньо впливатиме на права, обов`язки та інтереси Чорноморської МР Одеського району Одеської області, як власника, так і осіб, які мають право користування вказаним нерухомим майном, яких, однак, не було визначено ОСОБА_3 , як відповідачів під час звернення до суду із цим позовом.

Клопотань про заміну відповідачів у справі або про залучення до участі у справі інших співвідповідачів протягом підготовчого провадження від позивачки не надходило.

При цьому, апеляційний суд наголошує, що позбавлений можливості залучити до участі у справі належного співвідповідача, оскільки немає передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі, крім випадків процесуального правонаступництва, передбаченого ст. 55 ЦПК України.

Суд першої інстанцій не вирішив питання про склад осіб, які повинні брати участь у справі та не звернув уваги на те, що заявлений позивачкою спір неможливо вирішити через неналежний склад відповідачів, а тому наведені позивачкою доводи не мають правового значення для правильного вирішення спору.

При цьому апеляційний суд не надає правової оцінки іншим доводам апеляційної скарги та обставинам, якими скаржниця заперечує проти позовних вимог ОСОБА_3 , оскільки це може мати місце під час розгляду справи із усіма належними відповідачами по справі.

Ураховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 30), іншим, окрім проаналізованих вище доводам скаржниці апеляційний суд не надає оцінки з огляду на встановлення порушення суб`єктного складу відповідачів, яке є обов`язковою підставою для відмови у задоволенні вказаного вище позову.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.4 ч.1, абз.1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 з наведених вище підстав.

Керуючись ст.ст.367, 374,376 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 25 листопада 2024 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

М.В. Назарова