Постанова

від 26.11.2024 по справі 522/8729/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6193/24

Справа № 522/8729/24

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 червня 2024 року

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Приморський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,

встановив:

У травні2024року ОСОБА_1 звернулась досуду ізвказаною вищезаявою провстановлення фактусмерті ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнавши датою його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 та місце смерті м.Ялта, АР Крим.

В обґрунтування своєї заяви ОСОБА_1 вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Ялта, АР Крим помер її батько ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження м.Донецьк.

Встановлення вказаного факту заявниці необхідно для реєстрації смерті ОСОБА_2 в єдиному державному реєстрі актів цивільного стану громадян України, прийняття ОСОБА_1 спадщини після його смерті та отримання соціальних виплат.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 червня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі заявниця ОСОБА_1 посилаючись на обставини, якими обґрунтовано заяву про встановлення факту смерті ОСОБА_2 та вказуючи про неможливість отримання необхідних медичних документів, на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 у м. Ялта, АР Крим, просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 червня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги її заяви.

У судовому засіданні скаржниця підтримала апеляційну скаргу, надала пояснення за її доводами.

Заінтересована особа будучи належним чином належним чином повідомленою про дату, час, і місце розгляду справи не з`явилась, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення скаржниці за доводами апеляційної скарги, яку просила задовольнити, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає.

Відмовляючи в задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що заявницею не доведено суду підстав її заяви, оскільки надані нею документи в якості доказів на підтвердження обставин на які вона посилається обґрунтовуючи свої вимоги у своїй сукупності достовірно не свідчать про факт смерті ОСОБА_2 .

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду, зважаючи на таке.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа, встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або оголошення її померлою.

Згідно ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до п.8 ч.1ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Видані на тимчасово окупованій території України документи про смерть відповідно до закону є недійсними і не можуть бути підставою для реєстрації смерті в позасудовому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану.

29.05.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) з приводу державної реєстрації смерті ОСОБА_2 , але отримала усну відмову у проведенні державної реєстрації смерті, у зв`язку з тим, що нею не було надано документів згідно правил державної реєстрації актів цивільного стану, та рекомендовано звернутися до суду.

Пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі Правила) та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є:

а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми;

б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми;

в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;

г) рішення суду про оголошення особи померлою;

ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;

д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;

е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Оскільки заявниця не має жодного з передбачених Правилами документів, які є підставою для державної реєстрації смерті, 31 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із цією заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнавши датою його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 та місце смерті м.Ялта, АР Крим, посилаючись на те, що від встановлення факту смерті ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , залежить реалізація її спадкових прав.

Іншого порядку встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території, окрім судового, законом не встановлено.

Згідно з п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Розгляд цієї категорії судових справ повинен відбуватися за загальними правилами здійснення цивільного судочинства з врахуванням окремих винятків, їй притаманних; а отже, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Згідно з ч.1 ст.317 ЦПК України, заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім`ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Пунктом 8 частини статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша-друга статті 318 ЦПК України).

Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.

При цьому слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі N 591/1461/19.

Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної факту смерті.

Викладене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 28.02.2024 № 506/358/22.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом

Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За правилами ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

За ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дійсно, зважаючи на положення ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України, та висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини, зокрема «Лоізіду проти Туреччини», «Кіпр проти Туреччини», а також Молдови та Росії (зокрема, «Мозер проти Республіки Молдова та Росії»), де ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії, ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. враховуючи яке значення, має встановлення факту смерті реалізації прав заявників, суд, як виняток, може прийняти до документи, видані установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, де органи влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, а саме відомості, що містяться у вказаних документах, та підтвердженні в сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами по справі.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Отже, колегія суддів ураховує, що суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»), водночас зауважує про те, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20).

На підтвердження підстав вказаної заяви ОСОБА_1 надано суду лише копію свідоцтва про її народження з якої убачається, що вона є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також копію свідоцтва серії НОМЕР_1 про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Ялта, АР Крим, виданого 19 вересня 2014 року, актовий запис №230.

При цьому інших документів в якості доказів на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 , у м. Ялта, АР Крим, заявницею суду не надано, зокрема, лікарське свідоцтво про його смерть, з посиланнями на те, що вона не має можливості таке отримати з певних причин та обставин.

Отже з наданих заявницею ОСОБА_1 доказів неможливо встановити факт смерті саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 на тимчасово окупованій території, оскільки заявницею не надано суду документів, зокрема, про причини смерті цієї особи та дати його народження, про що вірно зазначено судом в оскаржуваному рішенні.

За таких встановлених судом обставин, заявницею не надано доказів на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідно до вимог ст. ст. 12, 77, 81 ЦПК України, тобто не доведено суду підстав її заяви.

Зважаючи на вказане, апеляційний суд вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог заяви ОСОБА_1 .

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" N 2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).

Доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржницею норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду про відмову у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 з підстав, наведених в оскаржуваному рішенні.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 02 грудня 2024 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

М.В. Назарова