Постанова

від 17.12.2024 по справі 1502/2325/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6239/24

Справа № 1502/2325/2012

Головуючий у першій інстанції Черевата В.І.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Коновалової В.А.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Арцизького районного суду Одеської області від 17 червня 2021 року

у справі за заявою заступника начальника Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косенко Л.В. про видачу дублікату виконавчого листа у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

встановив:

08 червня 2021 року заступник начальника Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косенко Л.В. звернулася до суду із вказаною вище заявою, яка обґрунтована тим, що оригінал виконавчого листа у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, виданого Арцизьким районним судом Одеської області по справі № 1502/2325/2012 втрачений при передачі виконавчих проваджень від попереднього начальника Відділу.

Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 17 червня 2021 року вказану вище заяву задоволено. Видано дублікат виконавчого листа по цивільній справі № 1502/2325/2012 від 03 грудня 2012 року, виданого Арцизьким районним судом Одеської області щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості на загальну суму у розмірі 642 659 грн.

У апеляційнійскарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Арцизького районного суду Одеської області від 17 червня 2021 року скасувати та відмовити у задоволенні вказаної вище заяви заступника начальника Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косенко Л.В.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що звернувшись із заявою про видачу дублікату виконавчого листа, заступник начальника Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косенко Л.В. не надав суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження втрати отриманого оригіналу виконавчого листа.

Учасники справи будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подавали, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах апеляційної скарги та обговоривши її доводи, апеляційний суд вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення відповідає вказаним нормам, виходячи з такого.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів(посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, інтими нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Отже виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободі 1950 року.

Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Європейський суд з прав людини наголосив, що пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»),

Відповідно до п. 17.4 ч. 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (в ред. 2021 року) у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

Дублікатом називається документ, який видається замість втраченого оригіналу і має силу первісного акта. Від останнього його відрізняє спеціальна позначка «Дублікат».

При розгляді питання про видачу дубліката перевіряється чи не виконано рішення, чи не втратило воно законної сили.

У відповідності до підпункту 17.4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року у справі №2-1380/08 (провадження №61-10540св22) зазначено, що:

"при вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, надавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, вкрадено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист".

Однією з підстав можливості видачі дубліката виконавчого документа, є подання відповідної заяви протягом строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання, який повинен обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент набрання законної сили рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 03 грудня 2012 року) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

У пункті 1 частини другої статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV (редакції, чинній на момент набрання законної сили рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 03 грудня 2012 року) передбачалося, що строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон №1404-VIII).

Згідно з пунктом 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Відповідно до пункту 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі №3-рп/2001).

Відповідно доч.4ст.12Закону України№1404-VIIIстроки пред`явленнявиконавчого документадо виконанняперериваються пред`явленням виконавчого документа до виконання, аналогічні положення містились у ч.1 ст. 23 Закону України №606-XIV

Як убачається з матеріалів справи, виконавчий лист по справі № 1502/2325/2012 від 03 грудня 2012 року, виданий Арцизьким районним судом Одеської області у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу перебуває на виконанні у Арцизькому районному відділі державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з 07 березня 2013 року.

За таких встановлених у справі обставин, заява заступника начальника Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косенко Л.В. про видачу дубліката виконавчого листа вважається такою, що подана у межах строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Стосовно доводів скаржника про те, що судом першої інстанції не встановлено, а заявником не доведено, що виконавчий лист по справі №1527/20020/12 є втраченим, колегія суддів зауважує про таке.

Дублікат це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.

При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа, а суд має обов`язково перевірити, чи не було виконано рішення суду, на підставі якого його видано, та чи не втратило судове рішення законної сили.

Отже необхідними умовами для видачі судом дубліката виконавчого листа є, по-перше, його втрата, факт якої має бути підтверджений відповідними документами, а по-друге, звернення із заявою про видачу дубліката виконавчого листа до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2021 року у справі №2-1316/285/11 (провадження №61-34св21) зазначено, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. Сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 09 жовтня 2019 року у справі № 2-6471/06, від 03 лютого 2021 року у справі № 643/20898/13-ц, від 23 червня 2021 року у справі №2-162/12 (провадження № 61-14111 св20).

Обґрунтовуючи заяву про видачу дублікату виконавчого листа, заступник начальника Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косенко Л.В. посилається на втрату вказаного виконавчого листа при передачі виконавчого провадження минулим начальником Відділу.

Колегія суддів зауважує, що посилаючись на недоведеність заявником втрати виконавчого листа, скаржник ОСОБА_3 , при цьому не заперечує ту обставину, що рішення Арцизького районного суду Одеської області від 03 грудня 2012 року, на підставі якого було видано виконавчий лист, не втратило законної сили або не було виконано.

Апеляційний суд також звертає увагу і на те, що відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За ст. ст. 76-80 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Разом з цим, матеріали справи не містять, а скаржницею не надано суду жодних доказів на спростування встановлених судом обставин, на які посилається стягувач обґрунтовуючи свою заяву стосовно втрати виконавчого листа, як і не спростовано обставин того, що рішення суду на підставі якого було видано виконавчий документ боржником виконане у добровільному чи б то примусовому порядку (у межах виконавчого провадження).

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає вірними висновки суду про задоволення вимог вказаної вище заяви заступника начальника Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косенко Л.В.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Інші доводиапеляційної скаргизводяться досуб`єктивного тлумаченняскаржником норм права та незгоди з висновками суду стосовно встановлених у справі обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, з мотивів наведених у скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Арцизького районного суду Одеської області від 17 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 20 грудня 2024 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

В.А. Коновалова