Постанова

від 03.12.2024 по справі 947/1544/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5436/24

Справа № 947/1544/22

Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 березня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сватаненко Олени Вікторівни про визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сватаненко Олени Вікторівни та з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 26.04.2023 року просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , складений на ім`я ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сватаненко О.В. 18 серпня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 1122, та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом визнання за ОСОБА_1 права на спадкування за законом після ОСОБА_4 на загальних підставах, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сватаненко О.В. 25 листопада 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1313, спадкова справа № 12/2020.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що він є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Після смерті батька він звернувся до нотаріуса Сватаненко О.В. з заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті батька. Однак, нотаріус повідомила його листом про те, що є заповіт, який складений ОСОБА_4 та охоплює усе майно померлого, не на користь позивача. В подальшому позивач дізнався про те, що заповіт був складений на користь відповідача ОСОБА_3 , який є рідним братом позивача та другим сином померлого батька ОСОБА_4 . Складений ОСОБА_4 заповіт від 18.08.2017 року позивач вважає недійсним, оскільки його батько до складання заповіту важко хворів на онкологію передміхурової залози, погано пересувався, важко переживав смерть дружини, що призвело до того, що батько не міг усвідомлювати значення своїх дій під час складання заповіту.Крім того, позивач зазначив, що нотаріусом порушений порядок посвідчення заповіту, що полягало у тому, що батько мав вади зору, а нотаріус не зачитала йому заповіт у голос, в заповіті відсутні відомості про те, що нотаріус переклала батьку заповіт, який складений на українській мові, на зрозумілу для батька мову (російську), у заповіті відсутня відмітка про місце вчинення нотаріальної дії, яка відбувалась за місцем проживання відповідача, з яким мешкав батько. Також позивач вказав, що батько міг вчинити правочин (заповіт) під впливом тяжкої обставини для нього, а саме смерті дружини ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та через тиск та погрози з боку відповідача, з яким батько мешкав та від якого залежав. Окрім цього, заповіт вчинений батьком на вкрай невигідних умовах для нього, так як після складання заповіту відповідач виселив батька до с. Бурлача Балка, де батько помер.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сватаненко Олени Вікторівни про визнання заповіту недійсним відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими, про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання на 03.12.2024 року о 15:30 год. учасники справи не з`явились.

Від представника позивача - скаржника ОСОБА_1 адвоката Македонської І.О. надійшла заява про відкладення судового засіданні, призначеного на 03.12.2024 року у зв`язку з різким погіршенням здоров`я ОСОБА_1 , що підтверджується наданою медичною установою випискою із медичної карти хворого ОСОБА_1 .

При цьому представник позивача - скаржника ОСОБА_1 адвокат Македонська І.О. не зазначила про неможливість присутності її як адвоката в судовому засіданні враховуючи те, що вона досконало знає матеріали справи, оскільки представляла інтереси ОСОБА_1 в суді першої інстанції та надавала послуги ОСОБА_1 з складання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Від третьої особи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сватаненко О.В. надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без її присутності в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутність учасників справи при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.

Справа перебуває в судах з березня 2023 року, а в апеляційному суді з квітня 2024 року, тобто з перевищенням строків передбачених ст.ст. 210, 371 ЦПК України.

Враховуючи розумні строки розгляду апеляційної скарги, обставини які стали відомі під час апеляційного провадження, достатньої наявності у справі матеріалів для розгляду апеляційної скарги по суті, колегія суддів не вбачає перешкод для розгляду справи без участі в судовому засіданні належним чином повідомленого представника позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сватаненко Олени Вікторівни про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача щодо того, що ОСОБА_4 склав заповіт на ім`я ОСОБА_3 , не усвідомлюючи значення своїх дій та не маючи змоги керувати ними, під впливом тяжкої обставини, через тиск та погрози з боку ОСОБА_3 , на вкрай невигідних умовах належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України не підтверджені. Доводи сторони позивача, що волевиявлення заповідача ОСОБА_4 не було вільним і не відповідало його волі не знайшли підтвердження в ході розгляду справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Заповіт був складений та посвідчений з дотриманням вимог ст. 1233, 1234, 1247, 1248, 1253, 1257 ЦК України, Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. № 296/5, будь-яких порушень при його посвідчені не встановлено.

При цьому суд надав критичну оцінку показанням свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , оскільки їх покази з приводу проходження ОСОБА_4 лікування в період посвідчення оскарженого заповіту не узгоджуються з наявними матеріалами справи та спростовуються ними. ОСОБА_4 пройшов лікування у КНП «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» у 2019 року (06.09.2019 року та 27.11.2019 року), тобто через два роки після складання заповіту.

Також суд врахував, що доказів того, що батько боявся ОСОБА_8 , який йому погрожував та здійснював насильство, у судовому засіданні надано не було, так як ні позивач, ні члени його сім`ї до правоохоронних органів з цього приводу не звертались, в останнє бачили батька ще до смерті його дружини - тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

- відповідно до договору купівлі-продажу від 07.09.2000р. ОСОБА_4 набув право власності на 6/1000 частин дачно-будівельного кооперативу «Соняшне», яке знаходиться в місті Одесі, по Фонтанській дорозі, під № 76, загальною площею 37,9 кв. м.;

- відповідно до свідоцтва про народження від 18.06.1965 року ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 ;

- відповідно до свідоцтва про народження від 06.12.1978 року ОСОБА_3 є сином ОСОБА_4 ;

18.08.2017 року ОСОБА_4 склав заповіт, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сватаненко О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1122;

- відповідно до цього заповіту ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробив наступне розпорядження: «усе моє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі, все те, що на день смерті буде мені належати і на що я за законом матиму право, заповідаю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ». З тексту заповіту вбачається, що заповіт складений 18 серпня 2017 року о 15 годині 45 хвилин в присутності двох свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які зачитали заповіт уголос та поставили підписи на двох примірниках заповіту. З тексту заповіту вбачається, що оскільки ОСОБА_4 не міг підписати заповіт власноручно, на його особисте прохання та в присутності текст заповіту підписала ОСОБА_11 ;

- згідно з свідоцтвом про смерть від 23.06.2020 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- 19.05.2020 року за заявою ОСОБА_3 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сватаненко О.В. була відкрита спадкова справа № 12/2020 від 19.05.2020 року;

- 10.11.2020 року ОСОБА_1 подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 ;

- листом від 10.11.2020 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сватаненко О.В. повідомила ОСОБА_1 про те, що спадкодавцем складений заповіт, який охоплює все майно померлого, не на користь ОСОБА_1 ;

- 25.11.2020 року ОСОБА_3 подав нотаріусу заяву про видачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом;

- 25.11.2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сватаненко О.В. було видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке зареєстровано в реєстрі за № 1313, на 6/1000 часток ДБК «Соняшне», яке розташоване за адресою м. Одеса, Фонтанська дорога, 76;

- відповідно до листа КНП «Міська клінічна лікарня № 10» від 24.12.2021 року № 1716 ОСОБА_4 перебував на лікуванні в період з 13.12.2013 року по 23.12.2013 року та з 11.02.2014 року по 17.02.2014 року. За цей проміжок часу хворий отримав гормональну терапію у зв`язку з раком передміхурової залози. Йому був встановлений дренаж у сечовий міхур. Був виписаний у задовільному стані та рекомендовано звернутись до ОООД;

- відповідно до листа КНП «Одеській регіональний клінічний протипухлинний центр» від 05.10.2023 року № 1782 ОСОБА_4 перебував на диспансерному обліку з 2019 року. На лікуванні в денному стаціонарі перебував 06.09.2019 року та 27.11.2019 року;

- відповідно до довідки від 18.08.2017 року КУ «Міський психіатричний диспансер» виданої на ім`я ОСОБА_4 при амбулаторному огляді в момент огляду ознак психологічних розладів не встановлено;

- відповідно до договору № 86 від 07.03.2020 року ОСОБА_4 надавались послуги по догляду за особою похилого віку та/або інваліду ТОВ «СРІБНИЙ ВІК ЕЛІТ»;

- відповідно до договору № 86 від 07.03.2020 року ОСОБА_4 надавались послуги: перукарські, соціально-побутові, супровід в медичні установи ФОП ОСОБА_12 ;

- ОСОБА_4 перебував у пансіонаті для літніх людей з 07 березня 2020 року до дня смерті;

- відповідно до висновків № 220 від 18.05.2023 року смерть ОСОБА_4 , у 82 роки, настала від захворювання хронічна ішемічна хвороба серця, що ускладнилася хронічною серцевою-судинною недостатністю;

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 повідомив суду, що він є лікарем психіатром. В серпні 2017 року він здійснив виїзд для первинного психіатричний огляду ОСОБА_4 . На огляд ОСОБА_4 прийшов зі своєї кімнати за допомогою сина до приміщення, де відбувався огляд. ОСОБА_4 надав згоду на його огляд, але у зв`язку з тремором рук згоду на проведення огляду попросив підписати ОСОБА_14 . Під час огляду ОСОБА_4 сидів. Спочатку бесіда проводилась в присутності членів родини ОСОБА_4 (сина та невістки), в подальшому на одинці. Під час бесіди ОСОБА_4 пояснив, що має намір скласти заповіт на користь сина та для підтвердження відсутності у нього психічного розладу йому необхідний був відповідний документ. Під час огляду ОСОБА_4 розумів та усвідомлював, що відбувається навколо, говорив чітко без пауз, на стан здоров`я не скаржився; будь-яких ознак психічних розладів встановлено не було, про що в подальшому була видана відповідна довідка.

Позивач ОСОБА_1 , допитаний в якості свідка за його згодою, пояснив суду, що між ним та братом склалися погані відносини, оскільки ОСОБА_3 йому заздрить. Будинок за адресою: АДРЕСА_2 , купив він ОСОБА_1 та мешкає там зі своєю сім`єю, але у зв`язку з конфліктом зі своєю дружиною на початку 2000-х років оформив його на батька ОСОБА_4 . В подальшому брат перешкоджав в переоформлені цього будинку на нього, влаштовував батькам скандали та здійснював на них постійний тиск, у зв`язку з чим, батько так і не зміг переоформити будинок на Фонтанський дорозі на позивача. Окрім цього, допитаний в якості свідка, позивач повідомив, що ОСОБА_15 чинив йому перешкоди у спілкуванні з батьками та не пускав його до будинку. Коли останній раз ОСОБА_1 бачив свого батька у червні 2017 року, він зрозумів, що батько не може приймати усвідомлених рішень через смерть дружини, яку він важко переживав. Ураховуючи те, що батько проходив лікування з 2013 року від онкологічного захворювання, позивач вважав, що він не міг усвідомлювати, що складає заповіт на ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснила суду, що є дружиною ОСОБА_3 . Влітку 2016 року вона переїхала до свого майбутнього чоловіка та мешкала разом з ним та його батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . На момент її переїзду ОСОБА_4 був з катетером та його доглядом займалась дружина ОСОБА_5 ; у нього була хвороба Паркінсона. ОСОБА_4 пересувався по будинку та двору з тростиною. Після смерті ОСОБА_5 , доглядом за батьком займався чоловік свідка ОСОБА_4 та свідок. З братом чоловіка ОСОБА_1 вона бачилась один раз в 2015 році. В гості до батьків він не приїжджав. На прохання батька ОСОБА_4 вона погодилась підписати за нього заповіт. Заповіт складався у нотаріуса, куди вони разом з сусідами їздили.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснив, що був сусідом померлого ОСОБА_4 з 2015 року. З позивачем ОСОБА_1 не знайомий та ніколи його не бачив. З ОСОБА_4 спілкувався часто на побутові теми, оскільки ОСОБА_4 виходив на подвір`я, їх ділянки є суміжними та у них паркан-сітка. На прохання ОСОБА_4 погодився бути присутнім при посвідченні заповіту. В день складання заповіту вони: ОСОБА_4 , його син ОСОБА_8 , дружина сина ОСОБА_16 та інший сусід ОСОБА_17 на двох автомобілях поїхали до нотаріуса, який знаходився у м.Одесі, вул. Левітана, де ОСОБА_4 був складений заповіт на користь сина ОСОБА_3 , заповіт був зачитаний та підписаний. ОСОБА_4 виявив свою волю, яка відповідала тексту заповіту, тиску на нього не було.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що вона є дружиною ОСОБА_1 . Відносини між її чоловіком та братом погані. ОСОБА_1 допомогав батькам у лікуванні, купував ліки, однак ОСОБА_8 постійно перешкоджав йому у спілкуванні з батьками.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що вона є донькою ОСОБА_1 та, відповідно, онучкою ОСОБА_4 . Вона знала про існування конфліктної ситуації в сім`ї щодо того, що будинок за Фонтанською дорогою був оформлений на дідуся, та його, за домовленістю, повинні були переоформити на батька ОСОБА_1 . Вона неодноразово намагалась врегулювати цей конфлікт на прохання бабусі, але ОСОБА_8 не дозволяв це здійснити. Їй відомо, що дідусь проходив важке лікування від онкологічного захворювання. Дядько свідка ОСОБА_3 створював перешкоди у спілкуванні з дідусем та бабусею, у зв`язку з чим вона була обмежена у спілкуванні з ними.

Крім того, як пояснив у судовому засіданні позивач, батько телефонував його двоюрідним братам в Москві та Арменії, тобто можливість спілкуватись телефоном у нього була. Однак, суд бере до уваги, що до позивача батько не звертався, про допомогу не просив, на насильство чи примушення до будь-яких дій з боку ОСОБА_8 не скаржився.

Колегія суддів виходить з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.

Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України,якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Статтею 1253 ПК України передбачена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю і не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Згідно з частиною другою статті 1248 ІІК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що заповіт не відповідає внутрішній волі заповідача, його форма та зміст не відповідають вимогам чинного законодавства, і на момент складання заповіту заповідач не усвідомлювала значення своїх дій, тобто волевиявлення заповідача не відповідало її волі.

Під час розгляду справи, як на підставу недійсності заповіту позивач в особі представника посилався на статтю 215 ЦК України, згідно з якою підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України, а також на положення статті 1257 ЦК України, якою передбачено умови нікчемності заповіту та можливість визнання заповіту недійсним у разі, коли буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Вирішуючи цей спір суд попередньої інстанції належним чином перевірив обставини, на які посилається позивач в обґрунтування вимог про визнання заповіту недійсним, зокрема як дотримання загальних підстав недійсності правочину, так і щодо його нікчемності, зокрема дотримання вимог щодо його форми та посвідчення.

Суд обґрунтовановиходив зтого,що припосвідченні заповітубули дотриманівимоги щодойого формиі посвідчення,визначені статтею1247ЦКУкраїни,зокрема,заповіт складеноу письмовійформі,посвідчено приватнимнотаріусом Одеськогоміського нотаріальногоокругу СватаненкоО.В.,записаний нимзі слівзаповідача,до підписанняпрочитаний уголос.Після ознайомленнязаповідача зізмістом заповіту,за їїдорученням,заповіт булопідписано особою,запрошеною дляйого підписання,а саме ОСОБА_11 ,та двомасвідками - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сватаненко О.В. перевірила дієздатність ОСОБА_4 на момент складання заповіту та встановив, що він мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було вільним, відповідало його внутрішній волі та було спрямоване на настання наслідків, зазначених у заповіті на розпорядження належним йому майном на випадок своєї смерті, значення своїх дій він розуміла. Заповідачу роз`яснено зміст статей 1235, 1241, 1254, 1274, 1276, 1307 ЦК України.

Під час розгляду справи судом першої інстанції допитаний свідок, який був присутнім при складанні ОСОБА_4 в нотаріальній конторі заповіту, ОСОБА_10 , а також особа, яка на прохання заповідача ОСОБА_4 підписала від його імені складений у нотаріуса заповіт, які пояснили, що в день складання заповіту вони: ОСОБА_4 , його син ОСОБА_8 , дружина сина ОСОБА_16 та інший сусід ОСОБА_17 на двох автомобілях поїхали до нотаріуса, який знаходився у АДРЕСА_3 , де ОСОБА_4 був складений заповіт на користь сина ОСОБА_3 , заповіт був зачитаний та підписаний. ОСОБА_4 виявив свою волю, яка відповідала тексту заповіту, тиску на нього не було.

Також судом був допитаний свідок ОСОБА_13 , який повідомив суду, що він є лікарем психіатром і в серпні 2017 року він здійснив виїзд для первинного психіатричний огляду ОСОБА_4 . Під час огляду ОСОБА_4 сидів і коли залишився зі свідком наодинці пояснив, що має намір скласти заповіт на користь сина та для підтвердження відсутності у нього психічного розладу йому необхідний був відповідний документ. Під час огляду ОСОБА_4 розумів та усвідомлював, що відбувається навколо, говорив чітко без пауз, на стан здоров`я не скаржився; будь-яких ознак психічних розладів встановлено не було, про що в подальшому була видана відповідна довідка.

Позивач не довів на підставі належних і допустимих доказів, що в момент складання заповіту 18.08.2017 року ОСОБА_4 за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій або вчинив цей правочин проти його справжньої волі, тобто, що волевиявлення спадкодавця не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, і що заповідач боявся свого сина ОСОБА_8 , який йому погрожував та здійснював насильство.

Доказів на підтвердження складання заповіту ОСОБА_4 з порушенням умов щодо вільного волевиявлення та відповідність вчиненого правочину справжній волі заповідача позивач суду не надав, що було його процесуальним обов`язком.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання заповіту ОСОБА_4 від 17 серпня 2017 року недійсним, оскільки на підтвердження заявлених вимог ОСОБА_1 не надав суду жодного належного та допустимого доказу порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні, а також доказів на підтвердження обставин, з якими він пов`язує недійсність цього правочину.

Посилання заявника в апеляційній скарзі на те, що зміст заповіту не відповідає нормам законодавства щодо його форми і порядку посвідчення, а також волевиявленню заповідача, вбачаються необґрунтованими та були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції при вирішенні спору по суті заявлених вимог, і суд на підставі наявних у справі доказів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати заповіт нікчемним, а також підстав для визнання його недійснім.

Позивач не навів фактичних даних, підтверджених доказами, на спростування встановленої законом презумпції правомірності цього правочину (стаття 204 ЦК України).

У справі, що є предметом перегляду, суд першої інстанції перевірив та дав належну оцінку саме тим доказам і обставинам, які стосуються предмету позову та входили до предмету доказування, відповідно до змісту позовних вимог.

Призначення спадкоємцем є правом заповідача, визначеним частиною першою статті 1235 ЦК України.

Сама по собі незгода позивача із волевиявленням спадкодавця на призначення свого спадкоємця щодо частини належного їй мана (земельної ділянки), не є підставою для визнання заповіту недійсним, без доведення обставин і підстав недійсності такого правочину, зокрема його складання з порушенням вимог щодо вільного волевиявлення.

Колегія суддів, проаналізувавши зміст судового рішення з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Наведеними вище нормами та встановленими судом обставинами спростовуються доводи позивача, в тому числі аргументи, викладені в апеляційній скарзі, які зводяться до доведення необхідності переоцінки доказів, їх дослідження і встановлення обставин, які на думку заявника свідчать про недійсність або нікчемність складеного ОСОБА_4 заповіту на користь свого сина ОСОБА_3 (відповідача) та можуть бути підставою для задоволення позову.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 27.12.2024 року.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова