Ухвала

від 10.12.2024 по справі 947/29450/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1844/24

Справа № 947/29450/24 1-кс/947/14010/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ТОВ «ІШБІЛЕН ТРАНСПОРТ» - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 11.10.2024 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12024160000000150від 05.02.2024року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 332, ч. 3 ст. 362 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.

Ухвалою слідчого Київського районногосуду м.Одеси від11.10.2024задоволено клопотанняпрокурора та накладено арешт на транспортний засіб Man TGX 26.4440, номерний знак НОМЕР_1 із забороною розпоряджатися зазначеним майном, а також із забороною виїзду транспортного засобу Man TGX 26.4440, номерний знак НОМЕР_1 за державний кордон України.

Рішення слідчого судді обґрунтоване тим, що арешт майна необхідний з метою збереження речових доказів.

Зв`язокданого майнаіз вчиненнямзлочинів,передбачених ч.ч.2,3ст.332,ч.3ст.362КК України,підлягає встановленнюв процесіздійснення досудовогорозслідування,а отжеарешт даногомайна євиправданим.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з рішенням слідчого судді адвокат ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою.

Доводи обґрунтовує тим, що в ухвалі слідчого судді від 11.10.2024 безпідставно продубльовано необґрунтовані та жодним чином не доведені твердження щодо того, що вказане майно відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

ТОВ «ІШБІЛЕН ТРАНСПОРТ» не є суб`єктом вказаних злочинів, ні працівники, ні безпосередньо ТОВ «ІШБІЛЕН ТРАНСПОРТ» не завдавали матеріальної шкоди у кримінальному провадженні.

В ухвалі суду не зазначено жодної обставини, яка свідчить, вказує або підтверджує причетність ТОВ «ІШБІЛЕН ТРАНСПОРТ» до будь-якої незаконної діяльності.

Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Прокурор ОСОБА_7 та представник - адвокат ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомленими про дату та час судового розгляду, у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, однак до початку судового розгляду подали заяви про розгляд без їх участі.

Зважаючи на наведені вище обставини, апеляційний суд на підставі вимог ч. 2 ст. 422 та ч. 4 ст. 405 КПК України, врахувавши обмежені строки розгляду апеляційної скарги по даній категорії справ, вважає за можливим провести апеляційний розгляд без участі сторін та у відповідності до вимог ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження не здійснювати.

Позиції учасників судового розгляду.

Заслухавши: суддю-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст.132КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення :1)збереження речовихдоказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно доч.2ст.171КПК України,у клопотанніслідчого,прокурора проарешт майнаповинно бутизазначено: 1)підстави імету відповіднодо положеньстатті 170цього Кодексута відповіднеобґрунтування необхідностіарешту майна; 2)перелік івиди майна,що належитьарештувати; 3)документи,які підтверджуютьправо власностіна майно,що належитьарештувати,або конкретніфакти ідокази,що свідчатьпро володіння,користування чирозпорядження підозрюваним,обвинуваченим,засудженим,третіми особамитаким майном; 4)розмір шкоди,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою,у разіподання клопотаннявідповідно дочастини шостоїстатті 170цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Частиною другоюстатті 173КПК Українивстановлено,що привирішенні питанняпро арештмайна слідчийсуддя,суд повиненвраховувати: 1)правову підставудля арештумайна; 2)можливість використаннямайна якдоказу укримінальному провадженні(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом1частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння,що підпадаєпід ознакидіяння,передбаченого закономУкраїни прокримінальну відповідальність(якщоарешт майнанакладається увипадках,передбачених пунктами3,4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3-1)можливість спеціальноїконфіскації майна(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом2частини другоїстатті 170цього Кодексу); 4)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 5)розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно зі Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

З матеріалів клопотання прокурора вбачається, що слідчим управлінням ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024160000000150 від 05.02.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 332, ч. 3 ст. 362 КК України.

В ході досудового розслідування було встановлено що ОСОБА_8 будучи директором ТОВ «Ішбілен транспорт» (ЄДРПОУ 44943810), знаючи що у військовозобов`язаних осіб (клієнтів), які мали намір виїхати за межі території України, немає законних підстав для перетину державного кордону в умовах дії правого режиму «Воєнний стан», усвідомлюючи, що наявність відомостей про особу у системі «Шлях», відповідно до п. 2-9 Правил перетинання державного кордону, наддасть їм право на безперешкодний виїзд за межі території України, приймав вищевказаних осіб на посади водіїв ТОВ «Ішбілен транспорт» (ЄДРПОУ 44943810) та допускав до роботи на транспортних засобах, порушуючи при цьому вимоги ст. 24 Кодексу законів про працю України та п.п. 10, 11 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, затверджених Постановою КМУ від 02.12.2015 № 1001 (Далі - Ліцензійні умови), оскільки розумів, що останні не здійснюватимуть визначені їм обов`язки, а основною метою прийняття їх на вказану посаду було забезпечення внесення відомостей щодо них до системи «Шлях», з метою подальшого незаконного перетину такими особами державного кордону України.

В подальшому, ОСОБА_8 , будучи суб`єктом господарювання, яке має ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень пасажирів автобусами, авторизуючись у системі «Шлях» за допомогою особистого кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП), отримував доступ до особистого кабінету ліцензіата де, керуючись Інструкцією, опублікованою на офіційному сайті Укртрансбезпеки (https://dsbt.gov.ua), подавав заяви на внесення військовозобов`язаних осіб (клієнтів) до системи «Шлях» як водіїв, після чого військовозобов`язані особи здійснювали перетин державного кордону України.

Надалі, після фіктивного працевлаштування на посаду водія ТОВ «Ішбілен транспорт» (ЄДРПОУ 44943810), внесення відомостей до системи «Шлях», військовозобов`язані особи (клієнти) та після проходження детального та ретельного інструктажу, водій здійснював перетин державного кордону України на одному із транспортних засобів ТОВ «Ішбілен транспорт» через пункт пропуску в межах Одеської області.

Встановлено що, ОСОБА_9 у достеменно невстановленому в ході досудового розслідування, місці, часу та способі, але в межах м. Одеса, звернувся до ОСОБА_8 з проханням незаконного перетину державного кордону. В свою чергу ОСОБА_8 , незважаючи на обізнаність з вимогами наведених нормативно-правових актів та достовірно знаючи про порядок перетину державного кордону України, всупереч обов`язку неухильного дотримання вказаних нормативних актів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді порушення встановленого порядку перетину державного кордону України і бажаючи їх настання, діючи умисно та протиправно, погодився на прохання ОСОБА_9 з приводу незаконного переправлення останнього через державний кордон України.

Відтак, ОСОБА_8 , достовірно знаючи, що у ОСОБА_9 , відсутні законні підстави для виїзду за межі території України відповідно до обмежень щодо військовозобов`язаних громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, встановлених на підставі Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року» №2105-ІХ, яким оголошено проведення загальної мобілізації до Збройних Сил України, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, яким запроваджено правовий режим воєнного стану та під час дії якого обмежено конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 та п. 2 «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27 січня 1995 року із змінами та доповненнями, маючи персональний доступ до електронного кабінету перевізника Єдиного комплексу інформаційних систем (системи «Шлях»), адміністратором якої є Державна служба України з безпеки на транспорті, усвідомлюючи, що ОСОБА_9 не перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Ішбілен транспорт» (ЄДРПОУ 44943810), як водій, 06.10.2023 о 10 год 40 хв., перебуваючи в невстановленому досудовим розслідуванням місці ОСОБА_8 вніс до вказаної системи як основного водія ОСОБА_9 , транспортного засобу «Man» реєстраційний номер НОМЕР_1 , для перетину державного кордону України через пункт пропуску «Рені-Джюрджюлешть», чим усунув перешкоди вказаній особі в перетині державного кордону України під час дії правового режиму воєнного стану.

У подальшому, 15.10.2023 22 год. 30 хв. ОСОБА_9 , будучи основним водієм транспортного засобу «Man» реєстраційний номер НОМЕР_1 перетнув через пункт пропуску «Рені-Джюрджюлешть» що розташований неподалік м. Рені, Ізмаїльського району, Одеської області) державний кордон України в напрямку Молдови, тим самим діючи за попередньою змовою з невстановленими в ході досудового розслідування особами незаконно переправив ОСОБА_9 через державний кордон України, організував незаконне переправлення ОСОБА_9 через державний кордон України та сприяв переправленню останнього через державний кордон України, наданням засобів та усуненням перешкод. Тобто ОСОБА_8 надав знаряддя вчинення злочину, а саме Man TGX 26.4440, номерний знак НОМЕР_1 який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить ТОВ «Ішбілен транспорт».

ОСОБА_8 21.09.2024 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 332, ч. 3 ст. 362 КК України

Слідчим відповідно до вимог ст. 98 КПК України, майно визнано речовим доказом.

Виходячи із зазначених у клопотанні фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, наданих матеріалів, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновку, що арешт майна необхідний з метою збереження речових доказів, які мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному проваджені, а також швидкого, повного та неупередженого розслідування.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність накладення арешту на майно для забезпечення збереження речових доказів.

Отже вжиття заходу забезпечення кримінального провадження, шляхом накладання арешту на майно, є необхідним запобіжним заходом, передбаченим зазначеними нормами закону, оскільки у випадку приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження майна можуть настати негативні наслідки для здійснення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КК України.

На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин справи, слідчий суддя дійшов до обґрунтованого висновку про те, що для розслідування цього кримінального провадження на даній стадії досудового слідства, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження саме в такому виді відповідатиме положенням кримінального процесуального закону.

Апеляційний суд вважає, що на даному етапі існують реальні підстави, для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження.

Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що вилучене в ході обшуку майно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки вилучене майно могло зберегти на собі сліди вчинення зазначеного у клопотанні кримінального правопорушення, є всі підстави вважати, що було знаряддям вчинення злочину, що в свою чергу свідчить про наявність необхідності в забезпеченні збереження вилученого майна.

Зв`язок даного майна із вчиненням злочинів, передбачених передбаченого ч.ч. 2, 3 ст. 332, ч. 3 ст. 362 КК України, підлягає встановленню в процесі здійснення досудового розслідування, а отже арешт даного майна є виправданим.

Арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення спеціальної конфіскації (п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України). У випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації, у випадках передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.

Спеціальна конфіскація відповідно до ч. 1 ст. 96-2 КК України, застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:

1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна;

2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;

3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;

4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Санкцією ч. 3 ст. 332 КК України передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до дев`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

Відповідно до матеріалів наданих з клопотанням, майно, що знаходиться у приватній власності, може бути предметом кримінального правопорушення передбаченого ч.ч. 2, 3 ст. 332, ч. 3 ст. 362 КК України та у разі ухвалення обвинувального вироку вилучене майно може бути конфісковане у дохід держави.

Крім того, до поданої заяви про розгляд апеляційної скарги без участі прокурор ОСОБА_7 долучив копію супровідного листа про направлення обвинувального акту у кримінальному провадженні №12024160000000150від 05.02.2024року за обвинуваченням ОСОБА_8 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 332, ч. 3 ст. 362 КК України у порядку ст.ст. 283, 615 КПК України, для розгляду справи по суті до суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони недоведені та спростовуються матеріалами справи.

Будь яких даних, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів суд не вбачає та стороною захисту надано не було.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слідчого судді постановлене у відповідності до положень кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала без змін.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, апеляційний суд не вбачає.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ст. 174 КПК України).

Керуючись статтями 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника власника майна ТОВ «ІШБІЛЕН ТРАНСПОРТ» - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 11.10.2024 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12024160000000150від 05.02.2024року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.2,3ст.332,ч.3ст.362КК України- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4