Рішення

від 04.11.2024 по справі 278/281/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 278/281/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Кривенької А. С., розглянувши за правилами загального позовного тпровадження цивільну справу за позовною заявою заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тетерівської сільської ради Житомирського району до ОСОБА_1 про повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки в ДЗК, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області звернувся до Житомирського районного суду Житомирської області з даним позовом, у якому просив усунути перешкоди у здійсненні відповідною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом:

-зобов`язання ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути Тетерівській об`єднаній територіальній громаді Житомирського району Житомирської області в особі Тетерівської сільської ради Житомирського району земельну ділянку з кадастровим номером 1822080600:03:001:0059;

-скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1822080600:03:001:0059.

Також просив суд стягнути з відповідачів на користь Житомирської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подання позову.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що за результатами аналізу додержання вимог земельного та водного законодавства на території Житомирського району місцевою прокуратурою виявлені факт протиправного володіння землями комунальної форми власності при розпорядженні землями водного фонду.

Зазначив, що рішенням 23 сесії 5 скликання Буківської сільської ради від 22.04.2008, поміж інших, затверджено ОСОБА_2 технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку загальною площею 0,22 га для ведення особистого селянського господарства та передано її безоплатно у власність.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримано державний акт на право власності ЯГ №798861 від 26.05.2008 року на земельну ділянку з кадастровим номером 1822080600:03:001:0059 площею 0,22 га, що знаходиться у с. Тригір`я Житомирського району Житомирської області.

У подальшому ОСОБА_2 відчужено дану земельну ділянку ОСОБА_3 , якою, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, отримано державний акт на право власності на земельну ділянку ЯГ №808922 від 02.07.2008 року.

Разом з тим, встановлено, що дана спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 1822080600:04:000:0362 та прибережну захисну смугу р. Тетерів.

Вказані обставини свідчать про протиправність вибуття з володіння територіальної громади земельної ділянки водного фонду та обумовлюють наявність підстав для вжиття заходів щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом повернення її територіальній громаді.

Ухвалою від 08.02.2024 року суддею Татуйком Є. О. дану справу за вказаним позовом та ряд інших справ за позовними заявами прокурора було об`єднано в єдину справу, якій присвоєно загальний номер 278/70/24 (а.с. 38-39).

Ухвалою від 09.02.2024 року (а.с. 40) суддею Татуйком Є. О. у межах об`єднаної справи, в тому числі і заяву заступника керівника прокуратури з вимогами до ОСОБА_1 , було визнано неподаною та повернуто заявникові.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 13.03.2024 року (а.с. 56-62) вказані вище ухвали суду від 08.02.2024 року та від 09.02.2024 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про роз`єднання цивільних справ та продовження розгляду.

Ухвалою від 29.04.2024 року суддя Татуйко Є. О. задоволено самовідвід, а справу передано до загального відділу Житомирського районного суду Житомирської області для виконання вимог процесуального закону.

У подальшому справу за позовом заступника керівника прокуратури до ОСОБА_1 суддею Дубовік О. М. прийнято до свого провадження, на виконання вимог ухвали апеляційної інстанції роз`єднано цивільні справи, а провадження вирішено здійснювати за правилами спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін (а.с. 66-68, 76).

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник, будучи належним чином повідомленими про місце, день та час розгляду справи, у судове засідання не з`явилися; про причини неявки суду не повідомили. Представник відповідача адвокат Костюкевич-Тарнавська О. В., будучи присутньою у попередніх судових засіданнях, щодо задоволення позовних вимог заперечувала та просила відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Від відповідача відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК Українив разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Крім того, суд наголошує, що справа розглядається у спрощеному провадженні, яким передбачено спрощений порядок розгляду справ, а неявка у судове засідання учасників процесу без належних на то причин не є перешкодою для розгляду судом справи.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно дост. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Уст.12ЦПК України наголошується, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що рішенням 23 сесії 5 скликання Буківської сільської ради від 22.04.2008, поміж інших, затверджено ОСОБА_2 технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку загальною площею 0,22 га для ведення особистого селянського господарства та передано її безоплатно у власність (а.с. 9).

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 26.05.2008 року отримано державний акт на право власності ЯГ №798861 на земельну ділянку з кадастровим номером 1822080600:03:001:0059, площею 0,22 га, що знаходиться у с. Тригір`я Житомирського району Житомирської області.

У подальшому ОСОБА_2 відчужено дану земельну ділянку ОСОБА_3 , якою, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.06.2008 року, 02 липня 2008 року отримано державний акт на право власності на земельну ділянкуЯГ №808922 (а.с. 11).

У відповідності до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1822080600:03:001:0059, площею 0,22 га, що знаходиться у с. Тригір`я Житомирського району Житомирської області належить відповідачу ОСОБА_1 (а.с. 16-17).

Разом з тим, встановлено, що дана земельна ділянка накладається на земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 1822080600:04:000:0362 та прибережну захисну смугу р. Тетерів, що підтверджується наступними доказами:

-копією протоколу огляду у кримінальному провадженні №42023062020000147 від 27.10.2023 року (а.с. 19);

-копією схеми-викопіювання з ортофотоплану (а.с. 20);

-витягом з ДЗК (а.с. 16-17);

-витягом з технічної документації землеустрою на земельні ділянки під Денишівським водосховищем (а.с. 13-15).

Відповідно до частини першої статті15, частини першої статті16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до ч.ч. 1, 2ст.13 Конституції Україниземля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч.1ст.14 Конституції України).

Так, згідно п. б ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України, вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Аналогічні норми наведенні і в ст. 88 Водного кодексу України.

В межах кримінального провадження №42023062020000147 від 27.10.2023 за ч. 2 ст. 366 КК України із залученням спеціалістів проведено огляд земельної ділянки з кадастровим номером 1822080600:03:001:0059.

В ході огляду спірної земельної ділянки встановлено, що вона накладається на земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 1822080600:04:000:0362 та прибережну захисну смугу р. Тетерів.

Земельна ділянка з кадастровим номером 1822080600:04:000:0362 повністю сформована за рахунок земель водного фонду та являється земельною ділянкою під Денишівським водосховищем, що підтверджується технічною документацією землеустрою щодо встановлення зовнішніх меж земельних ділянок з видачею державних актів на право постійного користування землями водного фонду Денишівського водосховища в адміністративних межах Високопічської сільської ради площею 101,6195 га, Буківської сільської ради площею 201,2044 га Житомирського району Житомирської області КП «Житомирське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» за адресою: м. Житомир, вул. Черняховського, 120, що розроблена в 2006 році (звор. стор. а.с. 15).

Отже, в силу вимог Земельного кодексу України, спірна земельна ділянка сформована за рахунок земель прибережної захисної смуги річки Тетерів, та в силу Закону відноситься до земель водного фонду.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

У п. «ґ» ч. 3 ст. 83 та п. «г» ч. 3 ст. 84 ЗК України зазначено, що до земель комунальної та державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 59 Земельного кодексу України передбачено, що громадянам із земель водного фонду можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг лише на умовах оренди лише для визначених законом цілей.

Інших підстав для набуття громадянами права на землі водного фонду прибережних захисних смуг Кодексом не передбачено.

Отже, спірна земельна ділянка, в силу вимог п. «ґ» ч. 3 ст. 83, п. «г» ч. 3 ст. 84, а також ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України, є землями комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність.

Зазначені доводи повністю узгоджуються із сталими правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду викладених, в тому числі в постановах від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц та 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.

У зв`язку з цим рішення 23 сесії 5 скликання Буківської сільської ради від 22.04.2008 про надання у власність земельної ділянки ОСОБА_2 є незаконним.

Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених устатті 59 цього кодексу(див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц) (провадження № 14-452цс18), у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

На підставі викладеного, ОСОБА_1 зобов`язана повернути земельну ділянку з кадастровим номером 1822080600:03:001:0059 у володіння Тетерівської об`єднаної територіальної громади.

Також, у статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

За приписами ст.3 Закону України «Про Державний земельний кадастр», основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ч. 10 ст. 791 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Як визначено у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, зокрема про цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до п.12 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

Відповідно до п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

При цьому, згідно з ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема, у разі: ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Таким чином, скасування державної реєстрації земельної ділянки можливе у разі ухвалення судом відповідного рішення. Пред`явлення вказаного позову є належним способом захисту інтересів держави в особі Тетерівської сільської ради.

Оскільки відомостіпро належністьспірної земельноїділянки докатегорії земельдля веденняособистого селянськогогосподарства спростовується наданими суду доказами, подальша наявність таких відомостей у Державному земельному кадастрі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1822080600:03:001:0059 порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності, повноти відомостей Державного земельного кадастру та створюватиме перешкоди Тетерівській сільській раді у її використанні за цільовим призначенням після її повернення судом.

Згідно ст. 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для, зокрема, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Аналогічна правова позиція викладена у висновках Великої Палати Верховного Суду в постанові від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц, постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №707/2172/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу ІІ «Землі України» ЗК України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

У постанові від 03.09.2020 у справі № 911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок.

Тобто вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, лісового, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

За приписами ст. ст. 15, 16 ЦК України кожному гарантується його право на судовий захист цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, способами, визначеними ч.2 ст.16 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Отже, для ефективного захисту порушеного права власності Тетерівської сільської ради на спірну земельну ділянку необхідно скасувати її реєстрацію в Державному земельному кадастрі з метою подальшого внесення власником земель Тетерівською сільською радою відомостей щодо цільового призначення земель, які відповідають дійсності.

Крім того, у відповідності до висновків щодо застосування норм права, які викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 22.06.2022 у справі №676/1795/20, «рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 у справі №922/614/19).

Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

В даному випадку ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки. У той же час оспорення розпорядження органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про передачу такої земельної ділянки у власність фізичної особи не є необхідним, оскільки суд у будь-якому випадку зобов`язаний надати йому оцінку в мотивувальній частині судового рішення.

Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)).

Дана правова позиція також висвітлена в постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2023 року в рамках справи № 748/2226/22, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2023 року у справі № 707/1593/18.

Обґрунтування наявності порушення інтересів держави та наявність підстав для їх представництва прокурором в суді.

Відповідно до ч.3 ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено обов`язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За ч. 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних тощо) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

У ст. 140 Конституції України закріплено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції (стаття 143 Конституції України).

Згідно ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, в тому числі, судового захисту прав місцевого самоврядування.

Відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування (ратифікована Верховною Радою України в 1997 р. Законом України № 452/97-ВР, набрала чинності для України 01.01.1998р.) держави - члени Ради Європи, які підписали цю Хартію, врахували, що органи місцевого самоврядування є однією з головних підвалин будь-якого демократичного режиму та право громадян на участь в управлінні державними справами є одним з демократичних принципів, які поділяються всіма державами -членами Ради Європи і воно найбільш безпосередньо може здійснюватися саме на місцевому рівні.

У Конституції України місцевому самоврядуванню, як одній з основ демократичного ладу, присвячено спеціальний XI розділ. Не будучи складовою частиною системи державних органів, органи місцевого самоврядування водночас тісно взаємодіють з державними органами і являють собою особливу форму участі громадян в управлінні державними і суспільними справами виключно місцевого значення.

Відповідно до ст. 5,7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

У Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140). Виходячи з цих конституційних положень у системному зв`язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

Таким чином, інтерес держави полягає у міцному та самодостатньому місцевому самоврядуванні кожної територіальної общини в її територіальних кордонах і держава гарантує наділення органів місцевого самоврядування певними державними повноваженнями та надає можливість населенню управляти власними справами, спільно приймати рішення та діяти з метою їх реалізації.

Отже, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про охорону земель» землі в межах території України є об`єктом особливої охорони держави.

Як обґрунтовано в позові, спірні землі є землями водного фонду комунальної власності та не можуть перебувати у приватній власності.

У даному випадку, порушення державних інтересів полягає у незаконному набутті приватними особами права на комунальні землі та порушення права комунальної власності Тетерівської об`єднаної територіальної громади на такі землі у зв`язку із їх фактичною незаконною передачею відповідачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Отже, повноваженнями на розпорядження такими землями комунальної власності водного фонду наділена Тетерівська сільська рада Житомирського району.

Житомирською окружною прокуратурою 05.01.2024 повідомленням №51-84-114вих-24 повідомлено в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Тетерівську сільську раду про порушення вимог земельного законодавства при набутті права власності на спірну земельну ділянку.

У відповідь на дане повідомлення сільська рада зазначила, що у останньої відсутні кошти на пред`явлення відповідного позову та не заперечує проти пред`явлення відповідної позовної заяви в її інтересах.

Відповідно до частин другої та третьоїстатті 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно достатті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зістаттею 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першоюстатті 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно достатті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За вказаних обставин спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1822080600:03:001:0059 площею 0,22 га має бути повернута територіальній громаді села Тетерівка Житомирського району Житомирської області відповідно до приписів ст. ст.16,391 Цивільного кодексу України,ст. 152 Земельного кодексу України,ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Позовна заява про усунення перешкод у користуванні власником землями водного фонду безумовно становить суспільний інтерес.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності

Так,Конституція України(статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей4,5 Земельного кодексу Українизавданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу Українизакріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першоїстатті 84 Земельного кодексу Україниу державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.Статтею 122 Земельного кодексу Українивизначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Також, згідно із ст. ст.3,4 Водного кодексу Україниусі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

З вказаних статей вбачається, що водні об`єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в водних ресурсах.

Усі водні об`єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об`єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначенихКонституцією України.

Встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, яка в силу положень законодавства не може перебувати у приватній власності.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з вимогами про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні територіальній громаді села Тетерівка спірною земельною ділянкою є задоволення насамперед суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду, як національного багатства України та як джерела задоволення потреб суспільства в водних ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та водні ресурси, захист такого права шляхом повернення таких земель.

Таким чином, відповідач у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду (ст.ст.1,3,4 Водного кодексу України) природних ознак (наявності річки Тетерів її берегових ліній, прибережно-захисних смуг) спірної земельної ділянки, знав або, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що спірна земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, повернення спірної земельної ділянки на користь територіальної громади відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі нормстатті 152 Земельного кодексу України,статті 391 Цивільного кодексу Українив зв`язку з порушенням органом виконавчої влади вимог Водного кодексу УкраїнитаЗемельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

За таких обставин, позовна заява прокурора не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду в даних спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення територіальній громаді незаконно наданої у власність земельної ділянки водного фонду, яка на даний час вільна від забудови об`єктами нерухомості, і таким чином, не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

За таких обставин результат звернення до суду з вказаним позовом по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Правомірним суд визнає і вимоги про відшкодування відповідачем понесених судових витрат у повному обсязі, оскільки такі вимоги відповідаютьст. 141 ЦПК Українита підтверджуються наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1-13,76-83,88,141,258-259,263-265,268,354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тетерівської сільської ради Житомирського району до ОСОБА_1 про повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки в ДЗК - задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , повернути Тетерівській об`єднаній територіальній громаді Житомирського району Житомирської області в особі Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області земельну ділянку з кадастровим номером 1822080600:03:001:0059, площею 0,2200 га для ведення особистого селенського господарства, що розташована за адресою: Житомирська область, Житомирський район, Буківська сільська рада.

Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1822080600:03:001:0059, площею 0,2200 га для ведення особистого селенського господарства, що розташована за адресою: Житомирська область, Житомирський район, Буківська сільська рада.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Житомирської обласної прокуратури судовий збір у сумі 7570,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 26.12.2024 року.

Суддя О. М. Дубовік