Постанова

від 18.12.2024 по справі 706/553/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 706/553/22

провадження № 61-7873св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Еліт продукт»,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Еліт продукт» на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 27 лютого 2023 року в складі судді Олійника М. Ф. та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 травня 2023 року в складі колегії суддів Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Еліт продукт» (далі - ТОВ «АК «Еліт продукт») звернулося до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Черкаській області), ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Позов мотивовано тим, що 22 лютого 2008 року Христинівська районна державна адміністрація (далі - Христинівська РДА) та ТОВ «АК «Еліт продукт» уклали договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а 05 листопада 2011 року - підписали нову редакцію вказаного договору, за умовами якого Христинівська РДА передала ТОВ «АК «Еліт продукт» в строкове платне користування на 49 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в межах Верхняцької селищної ради Христинівського району, загальною площею 17,7105 га.

На місці орендованої земельної ділянки сформовано дев`ять земельних ділянок, у тому числі з кадастровим номером 7124655300:02:003:0182, яка належить ОСОБА_1 на праві власності. Факт формування земельних ділянок та передання їх у приватну власність фізичних осіб за рахунок орендованої земельної ділянки площею 17,7105 га підтверджується топографо-геодезичним вишукуванням.

Всупереч вимогам статей 116, 118 ЗК України та статті 50 Закону України «Про землеустрій» ОСОБА_1 при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області не надала погодження землекористувача ТОВ «АК «Еліт продукт» на виділення у власність частини орендованої земельної ділянки.

Приймаючи накази щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, ГУ Держгеокадастру у Черкаській області повинно було знати про існування права оренди ТОВ «АК «Еліт продукт» та необхідність обов`язкового погодження землекористувача на безоплатне передання земельної ділянки у власність.

Також указував, що оскільки ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку незаконно, то свідоцтво про право власності на земельну ділянку підлягає визнанню недійсним.

З огляду на викладене та з урахування положень статей 116, 118 ЗК України просив:

- скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 05 лютого 2014 року № ЧК/7124655300:02:003/00001997 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 7124655300:02:003:0182 у власність ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку, серія та номер: НОМЕР_1 , видане ОСОБА_1 20 лютого 2014 року.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 27 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, у позові ТОВ «АК «Еліт продукт» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що додані до позову документи підтверджують, що на момент посвідчення нової редакції договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 05 листопада 2011 року предмет оренди не був сформований, оскільки ні проєкт відведення, ні технічна документація не виготовлялись. Позивач до Христинівської РДА із заявою про надання дозволу на виготовлення таких документів не звертався, а відомості про таку земельну ділянку до Державного земельного кадастру не вносились.

Тому суд відхилив доводи позивача про порушення його права на користування земельною ділянкою, отриманою в оренду, оскільки такий об`єкт цивільного права ніколи не формувався, а відтак і в оренду передаватись не міг.

Суд вказав, що передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка у жодного землекористувача не викуповувалась і не вилучалась, тому погодження землекористувача при передачі у власність земельної ділянки не вимагалося.

Місцевий суд також прийняв до уваги, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Після надання у власність відповідачці земельної ділянки умови договору оренди не змінювались, договір оренди не був розірваний. Тому оспорювані наказ і свідоцтво не спричинили жодного негативного впливу на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди, а відтак його права порушені не були.

Суд зазначив, що оскаржуваний наказ відповідача є ненормативним актом, який вичерпав свою дію після реалізації, за результатами якої настали юридичні наслідки: у ОСОБА_1 виникло право власності на землю, яке вона посвідчила свідоцтвом про право власності. Фактів винної, протиправної поведінки набувача майна при передачі їй майна суд не встановив.

Колегія суддів апеляційного суду не погодилась з мотивами рішення суду першої інстанції про недоведеність позивачем порушення його права на користування земельною ділянкою, отриманою в оренду за умовами нової редакції договору оренди від 05 листопада 2011 року, зазначивши, що порядок надання земельної ділянки в оренду ТОВ «АК «Еліт продукт» не є предметом дослідження у цій справі та достатнім є наявність чинного договору оренди земельної ділянки.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки передача у власність відповідачки земельної ділянки, яка є предметом вказаного договору оренди, прав та інтересів позивача не порушувала і жодної шкоди позивачу не завдала.

Апеляційний суд зазначив, що оскільки наказ, виданий Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області (далі - ГУ Держземагенства у Черкаській області), не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи щодо покладених на цей орган обов`язків та адресований виключно відповідачці ОСОБА_1 й не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямований на виникнення правовідносин між конкретними особами, не розрахований на багаторазове застосування, а вичерпує дію після реєстрації права власності, то його оскарження після видачі свідоцтва про право власності не є належним способом захисту права, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У травні 2023 року ТОВ «АК «Еліт продукт» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просило їх скасувати як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2019 року в справі № 906/392/18, від 23 червня 2020 року в справі № 922/989/18, від 20 травня 2020 року в справі № 817/69/18, від 03 листопада 2021 року в справі № 817/1911/17, від 18 травня 2022 року в справі № 817/71/18, від 13 квітня 2022 року в справі № 1140/2036/18, від 28 липня 2022 року в справі № 817/1908/17, від 30 серпня 2022 року в справі № 816/1335/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована наступним.

Суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про те, що земельна ділянка, загальною площею 17,7105 га, не формувалася як об`єкт цивільних прав та не могла передаватися позивачу в оренду. Акцентує увагу на тому, що чинним на момент укладення договору оренди законодавством передбачалося формування земельної ділянки після розроблення технічної документації, яка додана позивачем до матеріалів справи. Виникнення земельної ділянки як об`єкта цивільних прав після присвоєння їй кадастрового номеру набуло актуальності лише після набрання чинності Законом України «Про Державний земельний кадастр» 01 січня 2013 року, тобто після передання земельної ділянки в оренду позивачу. При цьому перехідними положеннями вказаного Закону передбачено, що перенесення відомостей про земельні ділянки до Державного земельного кадастру має відбуватися автоматизовано без подання заяв про це їх власниками чи користувачами. Наполягає на тому, що на момент виділення земельної ділянки у власність відповідачки право оренди позивача було чинним, а договір оренди зареєстрований у встановленому законом порядку. Оскільки проєкт землеустрою щодо відведення відповідачці земельної ділянки у власність затверджений без отримання згоди позивача як землекористувача, то, на переконання ТОВ «АК «Еліт продукт», наявні підстави для задоволення позову.

Доводи інших учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову з посиланням на те, що передана у власність відповідачки земельна ділянка не вилучалась з користування будь-якої особи, в зв`язку з чим отримання згоди землекористувача не вимагалось. Відомостей про обтяження спірної земельної ділянки правами інших осіб матеріали справи не містять, а тому відповідачка набула право власності на таку земельну ділянку вільною від будь-яких обтяжень. Вказує також, що правові висновки, на неврахування яких посилається в касаційній скарзі позивач, прийняті в справах за інших (неподібних) правовідносин.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 29 травня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_2 , судді, які входять до складу колегії: Дундар І. О., Русинчук М. М.

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У липні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

У зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_2 розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2023 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 17 листопада 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Білоконь О. В., судді, які входять до складу колегії суддів: Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Синельников Є. В., Шипович В. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з договором оренди земельної ділянки від 22 лютого 2008 року № 599, укладеним між Христинівською РДА як орендодавцем та ТОВ «АК «Еліт продукт» як орендарем, орендодавець передав, а орендар прийняв у користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району, загальною площею 17,7105 га, строком на 49 років до 11 лютого 2057 року.

05 листопада 2011 року між Христинівською РДА як орендодавцем та ТОВ «АК «Еліт продукт», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як орендарями укладена нова редакція договору оренди від 22 лютого 2008 року земельної ділянки сільськогосподарського призначення, розташованої в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського (нині Уманського) району, загальною площею 17,7105 га, строком на 49 років.

Згідно з пунктом 43 договору оренди цей договір набирає чинності після його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації згідно зі статтею 18 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі» в Христинівському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП «Центрального державного земельного кадастру при Державному Комітеті України по земельних ресурсах».

Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буряк О. А. та зареєстрований у реєстрі за № 1600 й у відділі Держкомзему у Христинівському районі Черкаської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 712465534001211 від 22 березня 2012 року.

Відповідно до витягу з Державного реєстру правочинів від 05 листопада 2011 року № 10608559 строк дії договору - 05 листопада 2060 року; предмет правочину - земельна ділянка сільськогосподарського призначення, загальною площею 17,7105 га, кадастровий номер 7124655300:02:003:0157, розташована в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області.

На договорі оренди (новій редакції) від 05 листопада 2011 року міститься напис: «договір оренди зареєстрований у відділі Держкомзему у Христинівському районі Черкаської області, про що в державному реєстрі земель внесено запис від 22 березня 2012 року за № 712465534001211», скріплений печаткою та підписом особи, що здійснила напис.

Відомості про земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 17,7105 га, кадастровий номер 7124655300:02:003:0157, розташовану в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області, до Державного земельного кадастру після його створення не переносились.

На підставі заяви ОСОБА_1 наказом ГУ Держземагенства у Черкаській області від 04 грудня 2013 року № ЧК/7124655300:02:003/00001502 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надало дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності у власність, розташованої в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського (нині Уманського) району за межами населеного пункту. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Також на підставі заяви ОСОБА_1 ТОВ «Центр незалежної експертизи» виготовило проєкт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Наказом ГУ Держземагенства у Черкаській області від 05 лютого 2014 року № ЧК/7124655300:02:003/00001997 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проєкт землеустрою та прийнято рішення надати ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності площею 2 га (кадастровий номер 7124655300:02:003:0182) у приватну власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Верхняцької селищної ради за межами населеного пункту.

20 лютого 2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності площею 2 га (кадастровий номер 7124655300:02:003:0182) на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданого 20 лютого 2014 року.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржувані судові рішення відповідають не повністю.

Щодо порушення речового права позивача

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Спірні правовідносини стосуються захисту права оренди позивача на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 17,7105 га, розташовану в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району, відповідно до договору оренди землі від 22 лютого 2008 року, укладеного між Христинівською РДА як орендодавцем та ТОВ «АК «Еліт продукт», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як орендарями. Фактично цей договір є новою редакцією договору оренди землі від 05 листопада 2011 року, укладеного між Христинівською РДА (орендодавець) та ТОВ «АК «Еліт продукт» в особі директора ОСОБА_3 (орендар).

Відповідно до статті 13 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (у редакції на момент укладення договору оренди від 05 листопада 2011 року, далі - Закон № 161-XIV) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 14 Закон № 161-XIV договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За змістом частин першої, другої та четвертої статті 15 Закон № 161-XIV істотними умовами договору оренди землі є:

об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

умови збереження стану об`єкта оренди;

умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини;

відповідальність сторін;

умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід`ємною частиною договору оренди землі є:

план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

акт приймання-передачі об`єкта оренди;

проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 Закону 161-XIV).

Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (стаття 20 Закону 161-XIV).

З матеріалів справи встановлено, що нотаріально посвідчений договір оренди, укладений в новій редакції 05 листопада 2011 року між Христинівською РДА як орендодавцем та ТОВ «АК «Еліт продукт», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як орендарями, містить відмітку про реєстрацію у відділі Держкомзему у Христинівському районі Черкаської області, про що в державному реєстрі земель внесено запис від 22 березня 2012 року за № 712465534001211, скріплений печаткою та підписом особи, що здійснила напис (а. с. 15-18, т. 1).

Згідно з Витягом з Державного реєстру правочинів від 05 листопада 2011 року № 10608559, 05 листопада 2011 року приватний нотаріус провів державну реєстрацію договору оренди, за яким предметом правочину є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, загальною площею 17,7105 га, кадастровий номер: 7124655300:02:003:0157, розташована в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області.

Враховуючи зазначене, не ґрунтуються на матеріалах справи висновки суду першої інстанції про те, що предмет оренди не був сформований на момент посвідчення нової редакції договору оренди земельної ділянки, оскільки ні проєкт відведення, ні технічна документація не виготовлялись.

З таким висновком суду першої інстанції вірно не погодився апеляційний суд, зазначивши, що наявність чинного договору оренди земельної ділянки є достатнім для підтвердження у позивача речового права щодо земельної ділянки, яка є предметом договору.

Суди попередніх інстанцій вважали, що передача у власність відповідачки земельної ділянки, яка є частиною земельної ділянки, яка є предметом вказаного договору оренди, прав та інтересів позивача не порушувала і жодної шкоди позивачу не завдала.

Такий висновок апеляційного суду є помилковими з огляду на таке.

Договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог статей 638, 759 та 792 ЦК України та статті 15 Закону 161-ХIV.

Сторони договору - ТОВ «АК «Еліт продукт» та Христинівська РДА обумовили набуття чинності договору після його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, провадження № 14-65цс22).

Як зазначено у статті 15 Закону № 161-XIV, однією з істотних умов договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).

Відповідно до частини першої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Встановлено, що об`єктом договору оренди від 05 листопада 2011 року є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, загальною площею 17,7105 га, кадастровий номер: 7124655300:02:003:0157, розташована в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області.

Цей договір набув чинності, оскільки підписаний сторонами, укладений за узгодженням сторін у нотаріальній формі та відбулась його державна реєстрація як у реєстрі правочинів, так і у відділі Держкомзему.

Зазначене не заперечується ОСОБА_1 .

Представник відповідачки до відзиву на позов ТОВ «АК «Еліт продукт» додав копію витягу з Державного реєстру правочинів від 05 листопада 2011 року, з якої вбачається, що предметом договору оренди від 05 листопада 2011 року є земельна ділянка з кадастровим номером 7124655300:02:003:0157.

Разом з апеляційною скаргою позивач надав до суду технічний звіт ТОВ «Інститут незалежної експертної оцінки» щодо виконання топографо-геодезичних робіт та дослідження земельних ділянок, які розташовані в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області.

З цього звіту вбачається, що земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 7124655300:02:003:0182 (власник ОСОБА_1 ), яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі, розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 7124655300:02:003:0157, площею 17,7105 га.

Отже, на підтвердження своїх доводів про порушення речового права щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7124655300:02:003:0157 площею 17,7105 га, за рахунок якої ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 7124655300:02:003:0182, ТОВ «АК «Еліт продукт» надало до суду письмові докази, які прийняті судом та долучені до матеріалів справи.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Встановивши наявність у позивача речового права щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7124655300:02:003:0157 площею 17,7105 га на підставі чинного договору оренди, відомості про яку містяться у витязі з Державного реєстру правочинів від 05 листопада 2011 року, однак на момент звернення ТОВ «АК «Еліт продукт» до суду з цим позовом відсутні у Національній кадастровій системі, суд апеляційної інстанції помилково зазначив про недоведеність позивачем порушення його прав, оскільки на підставі оспорюваних наказу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області від 05 лютого 2014 року № ЧК/7124655300:02:003/00001997 та свідоцтва про право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 від 20 лютого 2014 року у власність ОСОБА_1 перейшла частина земельної ділянки площею 2 га, яка є частиною земельної ділянки площею 17,7105 га, речове право на яку має позивач.

Заперечуючи проти розташування земельної ділянки з кадастровим номером 7124655300:02:003:0182 в межах земельної ділянки з кадастровим номером 7124655300:02:003:0157, ОСОБА_1 не надала суду висновок спеціаліста (інженера-землевпорядника) про те, що вказані земельні ділянки існують окремо одна від одної, не зверталася до суду з клопотанням про призначення судової експертизи.

Враховуючи те, що земельна ділянка з кадастровим номером 7124655300:02:003:0157 фактично припинила своє існування у зв`язку з формуванням в її межах окремої земельної ділянки, ТОВ «АК «Еліт продукт» як орендар позбавлене можливості використовувати її відповідно до договору оренди землі від 05 листопада 2011 року, що очевидно свідчить про порушення речового права позивача.

Усупереч концепції принципу змагальності доказів протилежного ОСОБА_1 суду не надала, тоді як для відмови у позові за наведеними позивачем аргументами це є її процесуальним обов`язком.

Посилання суду на відсутність порушеного права позивача з огляду на пункт 40 договору оренди в контексті частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі», частини першої статті 148-1 ЗК України, помилкові.

Частиною четвертою статті 32 Закону № 161-XIV (у редакції, чинній станом на день прийняття оспорюваного наказу та на день набуття права власності на земельну ділянку) визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповідно до частини першої статті 148-1 ЗК України (у редакції, чинній станом на день прийняття оспорюваного наказу та на день набуття права власності на земельну ділянку), до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди щодо такої земельної ділянки.

Згідно з пунктом 40 нової редакції договору оренди земельної ділянки від 05 листопада 2011 року перехід прав власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря, не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Відповідно до статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Тобто чинним земельним законодавством встановлюється режим спільної часткової власності щодо земельної ділянки як єдиного об`єкта.

Отже, набуття фізичними особами права приватної власності на окремі земельні ділянки у порядку поділу земельної ділянки комунальної власності, яка є об`єктом оренди, не вказує про набуття ними статусу співорендодавців в контексті наведених норм права.

З матеріалів справи вбачається, що у земельної ділянки з кадастровим номером 7124655300:02:003:0157 не змінено власника з держави на іншу особу, яка могла б виступати новим орендодавцем взамін вибувшого власника землі. Натомість спірна земельна ділянка площею 17,7105 га поділена на окремі земельні ділянки, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки як до окремих об`єктів речових прав.

Крім того, технічна документація із землеустрою, розроблена на замовлення ОСОБА_1 та затверджена ГУ Держземагенства у Черкаській області щодо надання земельної ділянки у власність, не містить відомостей про виділення земельної ділянки площею 2 га за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 7124655300:02:003:0157, площею 17,7105 га, та застереження про оренду цієї земельної ділянки за договором оренди від 05 листопада 2011 року. Власне, ОСОБА_1 заперечувала проти існування зв`язку між вказаними земельними ділянками, наполягаючи на тому, що вони є окремими об`єктами права, і вона набула у власність земельну ділянку, площею 2 га, вільною від будь-яких обтяжень.

З огляду на це, колегія суддів критично оцінює посилання суду апеляційної інстанції на відсутність порушеного права з огляду на пункт 40 договору оренди в контексті частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі», частини першої статті 148-1 ЗК України.

Таким чином, враховуючи, що договір оренди землі від 05 листопада 2011 року є дійсним, передача без погодження позивача (як землекористувача) у власність відповідачки земельної ділянки з кадастровим номером 7124655300:02:003:0182, площею 2 га, сформованої за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 7124655300:02:003:0157, площею 17,7105 га, яку позивач отримав у користування за вказаним договором оренди землі, порушує його речове право.

З огляду на викладене, висновки судів про відсутність порушеного права позивача є такими, що суперечать законодавству України у сфері земельних відносин, суперечать фактичним обставинам та не узгоджуються з матеріалами справи.

Фактично підставою позову є встановлення директором ТОВ «АК «Еліт продукт» обставин виділення у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки, яку раніше передано ТОВ «АК «Еліт продукт» у оренду на 49 років, з порушенням статей 116, 118 ЗК України.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21).

Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «АК «Еліт продукт» обґрунтовувало наявність порушеного права тим, що у нього в оренді перебуває земельна ділянка сільськогосподарського призначення, загальною площею 17,7105 га, розташована в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області. Водночас виділена оскарженим наказом ГУ Держгеокадастру у власність ОСОБА_1 земельна ділянка сформована саме за рахунок земельної ділянки, яка перебуває в його користуванні (оренді).

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частин першої, другої та пункту 5 частини третьої статті 50 Закону України «Про землеустрій» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому ЗК України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду.

Суди встановили, що земельну ділянку передано ТОВ «АК «Еліт продукт» в оренду 05 листопада 2011 року, договір оренди в установленому законом порядку зареєстрований у відділі Держкомзему у Христинівському районі Черкаської області.

У постанові від 05 листопада 2019 року в справі № 906/392/18 (провадження

№ 12-57гс19), на яку є посилання в касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005».

У постанові від 30 серпня 2022 року в справі № 816/1335/17 (адміністративне провадження № К/9901/42892/18), на яку є посилання в касаційній скарзі, Верховний Суд вказав, що: «затвердження проєкту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність іншій особі з подальшим наданням цієї ділянки у власність, суперечить положенням частини п`ятої статті 116 ЗК України, якою передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Відтак, вказані обставини є підставою для відмови у затвердженні проєкту землеустрою. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 не було припинено в порядку, визначеному законом. Отже, у відповідача не було правових підстав для затвердження позивачу проєкту землеустрою щодо відведення зазначеної вище земельної ділянки».

У постанові від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц Велика Палала Верховного Суду дійшла висновку про те, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (пункт 56).

На стадії надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення певної земельної ділянки, достатнім є долучення до клопотання заявника письмової згоди землевласника (землекористувача), засвідченої нотаріально. Проте, на стадії затвердження проєкту землеустрою та передачі її у власність чи користування, бажана до відведення земельна ділянка має бути вільною (див. постанови Верховного Суду від 04 травня 2020 року у справі №816/1331/17, від 01 жовтня 2020 року у справі №120/4116/19-а).

Оскільки підстави позову ТОВ «АК «Еліт продукт» про те, що виділена відповідачці земельна ділянка сформована за рахунок земельної ділянки площею 17,7105 га, яка за договором оренди перебуває у його (позивача) користуванні, знайшли своє підтвердження, матеріали справи не містять згоди позивача як землекористувача на затвердження проєкту землеустрою щодо відведення відповідачці земельної ділянки у власність в контексті вимог статей 116, 118 ЗК України, вимоги позивача щодо необхідності захисту його речового права є обґрунтованими.

Водночас у справі, що переглядається у касаційному порядку, відповідачі у відзивах на позов зазначали про необхідність застосування у справі наслідків спливу позовної давності (а. с. 78-80, 113-115).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача

у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через його необґрунтованість. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Отже, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Частиною п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суди попередніх інстанцій відмовили у позові у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, тому питання про сплив позовної давності не вирішувалось.

Вирішення питання про пропуск позовної давності пов`язане зі встановленням фактичних обставин у справі та дослідженням доказів.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Таким чином, оскільки суди не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не дослідили та не надали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, то відповідно до статті 411 ЦПК України, керуючись принципом процесуальної економії, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду та передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислова компанія «Еліт продукт» задовольнити частково.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 16 травня 2023 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович