Рішення

від 12.12.2024 по справі 492/236/23

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 492/236/23

провадження № 2/492/140/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

12 грудня 2024 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді - Гусєвої Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання Гамурар І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачки: Виконавчого комітету Арцизької міської ради, як органу опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, -

встановив:

Позивачка звернулась до суду із зазначеною позовною заявою до відповідача, в якій просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , посилаючись на те, що відповідач є батьком вказаних дітей. ОСОБА_2 з 2012 року з дітьми не спілкується, участі у їх вихованні не приймає, не цікавиться життям, станом здоров`я, інтересами дітей, не проявляє зацікавленості в їх подальшій долі, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, що свідчать про ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків відносно своїх дітей, що є підставою для позбавлення його батьківських прав, у зв`язку з чим позивачка звернулась до суду із зазначеною позовною заявою.

Позивачка та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити. У разі повторної неявки відповідача у судове засідання не заперечували проти ухвалення заочного рішення у справі.

Представниця третьої особи у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити, пояснивши суду, що під час підготовки висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно його неповнолітніх дітей було встановлено, що ОСОБА_2 тривалий час з дітьми не спілкується, участі у їх вихованні не приймає, не цікавиться життям, станом здоров`я, інтересами дітей, а найменша дитина взагалі не пам`ятає батька.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, що підтверджується довідками про причини невручення судових повісток, в яких є позначки «адресат відсутній за вказаною адресою», що в силу пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України, та в такому випадку вважається, що судові виклики вручені відповідачу належним чином. Клопотання про розгляд справи за його відсутності, відзив до суду не подав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.

Суд такожвраховує,що складовим елементом права на справедливе судочинство є судовий розгляд справи упродовж розумного строку (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) від 04 листопада 1950 року та рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Світлана Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, пункт 86; «Странніков проти України» від 03 травня 2005 року, пункт 40; «Лещенко і Толюпа проти України» та «Смирнова проти України» від 08 листопада 2005 року, пункт 54; «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, пункт 41).

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає, що сторони, які задіяні у ході судового розгляду справи, зобов`язані з розумним інтервалом часу самі цікавитись провадженням у їх справі, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Також, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Отже, відповідач зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач надавав суду доказів неможливості прибути в судове засідання. Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки відповідача в судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для неявки.

Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.

Виходячи із вищезазначеної практики ЄСПЛ, враховуючи зазначені обставини справи, дві неявки відповідача у судове засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності відповідача, який з 03 квітня 2023 року, тобто з моменту прийняття судом позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі до ухвалення даного заочного рішення, жодного разу до суду не прибув, станом розгляду справи не цікавився, тим самим своїм процесуальним обов`язком з`явитись в судове засідання за викликом - знехтував.

Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідача, який не вчиняє дій щодо участі у розгляді справи.

Враховуючи вказані факти, згоду позивачки та її представника про заочний розгляд справи, суд вважає за можливе, відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши обґрунтування позивачки та її представника, думку третьої особи, особисту думку дітей, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані суду письмові докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, давши їм оцінку в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із сімейного законодавства, пов`язані з ухиленням батька від виконання своїх обов`язків по вихованню та утриманню дітей, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Сімейним Кодексом України.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 17 листопада 2017 року, виданого Виконавчим комітетом Теплицької сільської ради Арцизького району Одеської області, серії НОМЕР_2 від 16 січня 2018 року, виданого Відділом ЗАЦС Фрунзенського району Комітету з питань ЗАЦС Уряду Санкт-Петербургу, серії НОМЕР_3 , виданого Відділом ЗАЦС Калінінського району Комітету з питань ЗАЦС Уряду Санкт-Петербургу, серії НОМЕР_4 від 14 листопада 2017 року, виданого Арцизьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, матір`ю неповнолітніх: ОСОБА_3 (а. с. 9, 9 зворотна сторона), ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 (а. с. 12), ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зазначено ОСОБА_1 (а. с. 43, 43), позивачку у справі, батьком ОСОБА_2 , відповідача у справі (а. с. 6, 10, 11, 13, 14, 15).

Як вбачається з довідки № 57, акту обстеження фактичного проживання особи № 08 від 24 лютого 2023 року, виданих Садовським старостинським округом Теплицької сільської ради, ОСОБА_2 , відповідач у справі, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак не проживає за вказаною адресою з 2008 року (а. с. 38, 39).

Згідно з довідками № 71, 72, 73, 74 від 07 листопада 2022 року, виданими Арцизьким ліцеєм № 4 з початковою школою та гімназією Арцизької міської ради, ОСОБА_2 , відповідач у справі, за час навчання його дітей у вказаному закладі жодного разу не відвідував батьківські збори, не спілкувався з класними керівниками, не цікавився навчанням дітей протягом усього періоду їх навчання, не брав участі у вихованні та житті дітей (а. с. 24, 25, 26, 27).

Відповідно до довідок № 11, 12, 13, 14 від 04 листопада 2022 року, виданих Арцизьким закладом дошкільної освіти ясла-садок № 4 «Сонечко» Арцизької міської ради, ОСОБА_2 , відповідач у справі, за час перебування його дітей у вказаному дошкільному закладі до дитячого садка дітей не приводив, не забирав, батьківські збори не відвідував, життя, здоров`ям та успіхами дітей ніколи не цікавився (а. с. 30, 31, 32, 33).

Як вбачається з довідок б/н від 10 листопада 2022 року, виданих Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Арцизької міської ради Одеської області, ОСОБА_2 , відповідач у справі, за час перебування його дітей на обліку у вказаному медичному закладі, з 2017 року не супроводжував дітей на прийоми до лікаря (а. с. 34, 35, 36, 37).

Відповідно до висновку № 72 практичного психолога Арцизького ліцею № 4 ОСОБА_6 про психологічний стан неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від 28 грудня 2022 року, виданого Арцизьким ліцеєм № 4 з початковою школою та гімназією Арцизької міської ради Одеської області, вказані діти не заперечують проти позбавлення батьківських прав їх батька ОСОБА_2 , відповідача у справі, відносно них, та стверджують, що протягом багатьох років батько з ними не спілкується і не надає допомоги (а. с. 28).

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, дослідженими у судовому засіданні, що ОСОБА_2 , відповідач у справі, не проявляє до своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , щонайменшої батьківської турботи, хоча має таку можливість, ухилився від виконання своїх батьківських обов`язків, абсолютно не цікавиться ні здоров`ям, ні навчанням, ні долею дітей.

Враховуючи встановленіу судовомузасіданні обставини,суд дійшоввисновку,що усудовому засіданнізнайшов своєпідтвердження фактухилення ОСОБА_2 ,відповідачем усправі,від виконаннясвоїх обов`язківпо вихованнюсвоїх дітей.

Як вбачається з висновку Виконавчого комітету Арцизької міської ради, як органу опіки та піклування, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Арцизької міської ради № 69 від 27 квітня 2023 року, орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільнсть позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відповідача у справі, відносно його неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 68, 69).

Відповідно до частин 2, 3 статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спору про позбавлення її батьків батьківських прав; суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Згідно зі статтею 3 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Україною 03 серпня 2006 року (дачі - Європейська конвенція), дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що її стосується, наділяється правами, використання яких :вона може вимагати: а) отримувати всю відповідну інформацію; b) отримувати Консультацію та мати можливість висловлювати свою думку; с) бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цієї думки та про можливі наслідки будь-якого рішення.

Статтею 6 «Порядок прийняття рішення» Європейської конвенції визначено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думку, якщо внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння, і приділяє належну увагу думці, висловленій дитиною.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 640/15771/19 (провадження № 61-11061св21).

Заслуханий у судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_3 пояснив суду, що йому повних 17 років. Зі своїм батьком ОСОБА_2 бачився близько 10 років тому, Батько по телефону з ним не спілкується, на листи не відповідає, тому він не вважає ОСОБА_2 своїм батьком.

Заслуханий у судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_4 пояснив суду, що йому повних 16 років. Востаннє бачився зі своїм батьком ОСОБА_2 у віці 5-6 років. Він не вважає ОСОБА_2 своїм батьком.

Заслуханий у судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_3 пояснив суду, що йому повних 14 років. Його батько ОСОБА_2 взагалі ніколи не цікавився його життям, він не пам`ятає, коли востаннє його бачив. За весь час одного разу спілкувався із ним у телефонній розмові, тому він не вважає його своїм батьком.

Заслуханий у судовому засіданні малолітній ОСОБА_5 пояснив суду, що йому повних 11 років. Він нічого не знає про свого батька ОСОБА_2 , бачив його тільки з фотознімків.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

В силу частини 7 статті 7 СК України, дитині має бути забезпечена можливість здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дитини незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають права дитини, яка розлучається з обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин 2, 3 статті 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Аналіз пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до статті 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має орган опіки та піклування.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відповідача у справі, стосовно його дітей: неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивачка посилалась, зокрема, на те, що відповідач ухилився від виконання своїх батьківських обов`язків відносно своїх дітей, що негативно вплинуло на розвиток дітей.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батьків, так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дитини.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійний характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ: Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках. і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують, особистості батьків як осіб, що становлять реальну загрозу для дитини, її здоров`я,та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав відносно дитини вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18. від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18. від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц. від 08 травня 2019 року у справі №409/1865/17-ц.

Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Однакове застосування закону забезпечує загально обов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Права батьків і дитини, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

З огляду на вищевикладене, обставини справи та досліджені судом докази дають суду підстави дійти висновку, що ОСОБА_2 , відповідач у справі, на протязі тривалого часу свідомо нехтує своїми обов`язками батьків перед своїми неповнолітніми дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме не цікавиться життям дітей, не забезпечує їх необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, розвитком, що негативно впливає на фізичний розвиток дітей, як складову виховання; не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, тобто ухилився від виконання своїх обов`язків щодо утримання і виховання дітей.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що, виходячи лише з інтересів дітей, в судовому засіданні були встановлені усі підстави, які дають суду дійти однозначного висновку щодо необхідності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відповідача у справі, який на протязі тривалого періоду свідомо ухилився від виконання своїх батьківських обов`язків, батьківських прав відносно вказаних його дітей, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки є доведеними та такими, що підлягають задоволенню, у зв`язку з чим позовна заява підлягає задоволенню.

Суд не приймає до уваги: акт обстеження умов проживання від 22 грудня 2022 року (а. с. 23); судовий наказ від 12 липня 2019 року, виданий Арцизьким районним судом Одеської області (а. с. 16-17); інформацію з Єдиного реєстру боржників (а. с. 18); інформацію про виконавче провадження № 59814678 (а. с. 19-20); розрахунок заборгованості від 28 грудня 2022 року, виданий державним виконавцем Арцизького відділу державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а. с. 21); характеристику на позивачку ОСОБА_1 № 6 від 27 квітня 2023 року, видану фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 (а. с. 72), оскільки зазначені документи не містять інформацію щодо предмета доказування, в розумінні статті 77 ЦПК України.

Також, суд не приймає до уваги: акт державного виконавця від 21 грудня 2022 року (а. с. 22); акт від 29 грудня 2022 року (а. с. 29), оскільки вони не є письмовими доказами в розумінні статті 95 ЦПК України та відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України вони одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 169 СК України батько, позбавлений батьківських прав, має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог позивачки, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сума судового збору, сплаченого позивачкою при зверненні з наявним позовом до суду, оскільки сплата судового збору підтверджена платіжною інструкцією № 0.0.2913081602.1 від 20 березня 2023 року (а. с. 1).

Крім того, представником позивачки у позовній заяві заявлено позовну вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим суд дійшов наступного висновку відносно вирішення питання про судові витрати.

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 12 частини 3 статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити як гонорар певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд, - у разі, якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності фізичних осіб; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних осіб у судах під час здійснення цивільного судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; ордер.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом частини 4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів) рахунків тощо. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2022 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268) (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічних підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» від 23 січня 2014 року (заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн. представником позивачки адвокатом Кочуровим А.О. було надано: ордер серії ВН № 1224721 від 05 січня 2023 року, виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 05 січня 2023 року (а. с. 49); договір про надання правової допомоги від 05 січня 2023 року (а. с. 45-46); детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги згідно з договором про надання правової допомоги від 05 січня 2023 року, відповідно до якого позивачці адвокатом Кочуровим А.О. була надана наступна правнича допомога: підготовка до позову, складення і подання позову, участь у судових засіданнях, підтримання вимог позову, подання необхідних клопотань на загальну суму 6000,00 грн. (а. с. 48); рахунок-фактуру № 05//01 від 05 січня 2023 року, відповідно до якого позивачкою адвокату Кочурову А.О. було сплачено частину гонорару за надання професійної правничої допомоги на загальну суму 3000,00 грн. (а. с. 47, 47 зв.).

Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги, що судом не вирішено питання про судові витрати, представник позивачки адвокат Кочуров А.О. у позовній заяві, поданій до суду, заявив позовну вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн., що відповідає критерію розумності їхнього розміру та є співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), у зв`язку з чим позовна вимога представника позивачки адвоката Кочурова А.О. про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню.

На підставі статей 19, 150, 155, 164, 165, 166, 169, 171 СК України, керуючись статтями 7, 12, 13, 15, 19, 44, 48, 53, 76-83, 89, 95, 128, 133, 141, 211, 223, 258-259, 280-283, 284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відносно його неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 ; зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_6 ; зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 ; проживаючої за адресою: АДРЕСА_4 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок, та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено позивачкою в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивачка, якій повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення їй повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Гусєва Н.Д.